Єдиний унікальний № 334/9258/21 Головуючий в 1 інст. Фетісов М.В.
Провадження № 33/807/248/22 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я.
Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП
20 травня 2022 року м. Запоріжжя
Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення, за участі ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Ференець О.Є., за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2022 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 17 000, 00 гривень з позбавленням його права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір,-
Згідно постанови суду першої інстанції, встановлено, що 20.11.2021 о 14.56 годині у м. Запоріжжя, Дніпровський район, пр. Металургів, 6, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом MERCEDES-BENZ C200, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння (звужені зіниці очей, які не реагують на світло, порушення мови, порушення координації рухів). Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законодавством порядку відмовився (бодікамера АР00338), від керування транспортним засобом відсторонений шляхом залишення в заїзному кармані, про повторність попереджений. Чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає постанову суду першої інстанції незаконною і такою, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що від огляду на визначення стану наркотичного сп'яніння він не відмовлявся. Працівники поліції під час події не надавали обґрунтованих відповідей на його запитання та не навели переконливих підстав для проведення вищевказаного огляду.
З проколом працівники поліції його не ознайомили, не надали можливість надати пояснення.
Він повідомив, що не зможе відразу поїхати до лікарні, оскільки чекає дочку.
Ознаки наркотичного сп'яніння, які працівники поліції вказали в матеріалах справи, не можуть встановлювати такий факт, оскільки не є інформативними.
Відеозапис події є недопустимим доказом, оскільки не є безперервним та не містить фіксації роз'яснення прав і обов'язків, як того вимагає ст. 268 КУпАП.
Після події він самостійно пройшов огляд, який показав відсутність будь-якого сп'яніння, але вказані відомості суд першої інстанції не врахував.
Просить апеляційний суд постанову районного суду скасувати, а провадження закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП.
Вислухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, його захисника, перевіривши матеріали справи та аргументи скарги, суд апеляційної інстанції доходить до наступних висновків.
У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року судам слід враховувати на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності.
Стаття 9 КУпАП закріплює, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Місцевий суд під час розгляду справи про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 дотримався цих вимог закону в повному обсязі.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є законними та відповідають фактичним обставинам справи.
Вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП повністю підтверджується встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами вчинення адміністративного правопорушення та зібраними у відповідності з нормами КУпАП по справі доказами.
В основу винуватості ОСОБА_1 місцевим судом було покладено такі докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №329691 (а.с.1), яким ОСОБА_1 звинувачено в тому, що він 20 листопада 2021 року о 14 годині 56 хвилин здійснював керування транспортним засобом з ознаками наркотичного сп'яніння. Від проходження огляду на визначення стану наркотичного сп'яніння відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України; направленням водія на огляд (а.с.4), з якого вбачається, що у ОСОБА_1 виявлені ознаки наркотичного сп'яніння (звужені зіниці очей, які не реагують на світло, порушення мови, порушення координації рухів); оптичним носієм інформації у вигляді СД-диску (а.с.7), яким наочно показано інкриміновані обставини вчиненого ОСОБА_1 правопорушення.
Вказані вище докази узгоджуються з викладеними у рапорті (а.с.4) обставинами, а саме те, що під час несення служби було зупинено біля будинку № 6 за адресою: пр. Металургів, що у м. Запоріжжя транспортний засіб д.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 . Під час розмови були виявлені ознаки наркотичного сп'яніння (звужені зіниці очей, які не реагують на світло, порушення мови, порушення координації рухів). Від проходження огляду ОСОБА_1 відмовився. Вказаними діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до ч.1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Таким чином, ознаками об'єктивної сторони вказаного адміністративного правопорушення є: по-перше, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, по-друге, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, по-третє відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Таким чином, порушення вимог п.2.5 ПДР України підпадає під об'єктивну сторону ст.130 КУпАП, а тому правова кваліфікація дій ОСОБА_1 є вірною.
Розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення стороні захисту наданих їм прав та свобод у наданні доказі, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_1 в порушенні вимог п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду і вважає, що матеріли в справі не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, оскільки вони підтверджують факт керування водієм транспортного засобу та відмови від проходження огляду на визначення стану наркотичного сп'яніння.
Суд відхиляє апеляційні доводи апелянта, оскільки вони є безпідставними та такими, що були повністю спростовані під час судового засідання в суді апеляційної інстанції.
Зокрема, доводи про те, що відеозапис не є безперервним, оскільки такі доводи є формальними та такими, що направленні на ухилення від справедливого покарання.
Апеляційний суд вважає, що враховуючи обставини справи, вказані відеозаписи автоматично не можуть означати недопустимість доказів, оскільки на них чітко зафіксовано обставини події, відмову водія від проходження огляду на визначення стану сп'яніння, підставу зупинки транспортного засобу та поведінку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Суд наголошує, що працівники поліції, будучи обізнаними з технічними особливостями роботи технічних засобів з функцією запису відео, розуміючи тривалість оформлення адміністративних матеріалів у ситуації, що склалася, та ризик втрати доказів у виді переривання відеозапису під час проведення огляду водія.
Тобто, наявність в матеріалах справи фрагментів відеозаписів та інших матеріалів справи, які узгоджується між собою є достатньою доказовою базою для належної фіксації відмови водія від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, а тому є допустимими і належними доказами.
Таким чином, у даній справі мала місце належна правова процедура та законний алгоритм проведення огляду водія на стан наркотичного сп'яніння, а посилання захисника на порушення такого порядку є безпідставними.
Посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 від пропозиції працівника поліції пройти огляд на визначення стану наркотичного сп'яніння не відмовлявся є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на матеріалах справи.
Зокрема, переглядаючи відеозаписи, які містяться на оптичному носії інформації у вигляді СД-диску, суд встановив наступне.
Відеозаписом під найменуванням «20211120195540000938» показано, що причиною зупинку є орієнтування на транспортний засіб. Під час розмови з працівником поліції ОСОБА_1 вів себе збуджено, не відповідно обстановці, після чого працівник поліції вказав, що у водія виявлено ознаки наркотичного сп'яніння та запропонував пройти огляд в лікарні. На вказану пропозицію працівника поліції ОСОБА_1 відмовився та активними діями намагався ухилитися від проходження такого огляду, намагався залишити місце зупинки транспортного засобу.
Будь-яких обґрунтованих мотивів для відмови у проходженні огляду, ОСОБА_1 під час події не наводив.
Отже, апеляційний суд вважає, що доводи, які викладені в апеляційній скарзі є такими, що направленні на переоцінку судового рішення і намагання ухилитися від відповідальності.
Щодо доводів про те, що ОСОБА_1 самостійно пройшов огляд, апеляційний суд вказує, що такий висновок є недопустимим, оскільки не відповідає вимогам ч. 4 ст. 266 КУпАП через те, що складений без присутності працівника поліції.
Більш того, протокол складено за порушення вимог п. 2.5 ПДР України, що є окремим самостійним порушенням, яке кваліфікується за відповідною частиною саміт 130 КУпАП.
Щодо недотримання працівниками поліції прав і свобод ОСОБА_1 , слід зазначати наступне.
Згідно довідки (а.с.5) ОСОБА_1 має правовий статус спеціального суб'єкта водія, що підтверджується посвідченням водія НОМЕР_2 .
Згідно п. 1.3. ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Вказаний нормативний акт встановлює презумпцію знання водієм транспортного засобу його положень та однозначного обов'язку їх виконання.
Згідно п. 2.5. ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За змістом ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Крім того, з дослідженого відеозапису вбачається, що працівники поліції неодноразово та чітко пояснили ОСОБА_1 , що він має ознаки наркотичного сп'яніння та вимагали відповідно до п.2.5 ПДР України пройти огляд на визначення такого стану.
Поведінка ОСОБА_1 на відеозаписі «20211120195923000949», «20211120195934000950», «20211120195814000945», «20211120195540000938», вказує, що він не вимагав роз'яснення йому певних прав або особливостей процедури, відмовився від пояснень, повністю усвідомлював вимогу працівника поліції пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння, здійснював активні, свідомі та вольові дії, розумів ситуацію, у якій опинився, шляхом поведінки, яка не відповідала обстановці та казуїстики тлумачення вимог національного законодавства намагався спотворити адміністративну процедуру та ухилитись від відповідальності.
За таких обставин, суд приходить до висновку про дотримання прав і свобод працівниками поліції під час події, а доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Апеляційний суд вказує, що надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом справи, оцінки доказів та тлумачення закону шкодить інтересам правопорядку та правосуддя та є настільки ж небезпечним, як правовий нігілізм.
Неодноразово суд апеляційної інстанції в справах про адміністративне правопорушення наголошував, що скасування судового рішення виключно на підставі формальної констатації, зокрема за наявності технічних помилок, не конкретизації певних обставин, зазначення часу та за відсутності інших підстав для скасування постанови суду жодним чином не сприятиме досягненню мети адміністративного провадження і адміністративної відповідальності за вчинення протиправного діяння.
Такий підхід був би проявом надмірного формалізму та істотно порушував основні принципи правовладдя (невідворотності покарання за скоєне порушення, справедливості, рівності тощо).
Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення, слід зазначити наступне.
Апеляційний суд вказує, що право в суспільстві відображається в поведінці його членів та має вид соціального факту. Встановлені в суспільстві правила поведінки є обов'язковими для всіх членів суспільного життя.
Свобода дій розуміються, як здатність людини, як властивість її розуму усвідомлювати й здійснювати на ґрунті інтелектуальних установок цілеспрямовані вчинки, цілеспрямовану діяльність, виходячи з необхідності, що детермінована об'єктивними й суб'єктивними чинниками.
За порушення встановлених правил співіснування особа піддається примусу у вигляді накладення стягнення, користуючись яким, суспільство забезпечує погодженість особистих і суспільних інтересів, скеровує поведінку особи у необхідне, суспільно корисне русло.
Отже, юридична відповідальність для особи застосовується невідворотно, якщо є позитивно виражені умови для настання такої відповідальності та немає негативно виражених умов для її усунення. Відповідальність є мірою людини. Людина постає вольовою особою завдяки розумі, а завдяки волі і свободи вона відповідає за свої вчинки.
Так, юридична відповідальність передбачає для порушника настання обов'язків зазнавати несприятливих наслідків у вигляді особистого, майнового та іншого характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм.
Вид і міра за вчинення діяння, передбаченого ст.130 КУпАП втратило значення, як дрібного делікту, оскільки роками відповідальність за такі діяння посилюється та є резонансними в національній системі права через настання суспільно небезпечних наслідків.
Вказане обґрунтовується тим, що коли особа перебуває під дією певних речовин, які знижують увагу і швидкість реакції, вона нездатна належно реагувати на особливості дорожньої обставини.
Тобто, життя та здоров'я учасників дорожнього руху залежать від випадку чи трапиться на руху такої особи аварійна ситуація або складна дорожня обстановка, чи ні.
Тому, діяння за ст.130 КУпАП є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, наголошено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави. За результатами розгляду вказаної справи, Суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини.
Таким чином, вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст. 130 КУпАП, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст. ст. 33 - 35, 38, ч.1 ст.130 КУпАП, урахувавши характер вчиненого правопорушення, вважає, що адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керуванням всіма видами транспортних засобів, є тим стягненням, що відповідно до ст. 23 КУпАП, буде сприяти запобіганню вчинення ним нових правопорушень і розумінням на психологічному рівні, рівня тяжкості скоєного протиправного діяння.
На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, -
Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2022 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду В.Я. Рассуждай
Дата документу Справа № 334/9258/21