ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.05.2022Справа № 910/21599/21
Господарський суд міста Києва в складі: головуючого судді Г.П. Бондаренко-Легких, розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/21599/21
За позовом Приватного акціонерного товариства «АЙБОКС БАНК» (03150, м. Київ, вул. Ділова, буд 9А; ідентифікаційний код: 21570492)
До Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО КЛАСС» (02002, м. Київ, вул. Степана Сагайдака (вул. Євгена Маланюка) , 101; ідентифікаційний код: 36068718)
Про стягнення 132229, 29 грн
Приватне акціонерне товариство «АЙБОКС БАНК» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО КЛАСС» (далі - відповідач) про стягнення 132229,29 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.06.2018 позивач видав відповідачу банківську гарантію № 3034-0618/ERL3v на суму 131850,00 грн 12.11.2021 позивач сплатив бенефіціару гарантійний платіж у сумі 131850, 00 грн. Таким чином у позивача в силу ст. 569 Цивільного кодексу України з'явилося право на зворотну вимогу (регрес) до відповідача, в межах суми, сплаченої ним за гарантією бенефіціару.
У зв'язку з викладеним позивач просить стягнути з відповідача 132229,29 грн, з яких: основний борг - 131850, 00 грн; 3% річних - 379,29 грн.
Також позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати (судовий збір).
10.01.2022 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - п'ять днів з дня вручення ухвали від 10.01.2022.
21.01.2022 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якого позивач долучив позовну заяву з усунутими недоліками. Дослідивши зміст поданих документів, суд встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви, що встановлені ухвалою суду від 10.01.2022.
31.01.2022 Суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи № 910/21599/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою суд запропонував відповідачеві подати до суду відзив на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
1. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).
05.06.2018 між Міністерством оборони України (Бенефіціар) та ТОВ «ЄВРО КЛАСС» (Принципал/відповідач) було укладено договір №286/2/18/37 про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби.
05.06.2018 ПрАТ «АЙБОКС БАНК» (Гарант/позивач) надав ТОВ «ЄВРО КЛАСС» банківську гарантію № 3034-0618/ERL3v (далі - Гарантія), відповідно до якої банк (позивач) прийняв на себе безвідкличні та безумовні зобов'язання здійснити Міністерству оборони України платіж в сумі 131850,00 грн у випадку настання обставин, які передбачені цією Гарантією.
Зокрема, зобов'язання у банка за гарантією виникли у разі невиконання (неналежного виконання) принципалом умов договору на поставку обладнання для закладів громадського харчування бенефіціару.
Відповідно до абз. 9 Гарантії, відповідальність гаранта перед бенефіціаром за цією банківською гарантією обмежується сумою, на яку вона видана. Згідно з абз. 4 Гарантії, термін дії гарантії з 05 червня 2018 року по 01 лютого 2019 року.
В абз. 5 Гарантії зазначено, що зобов'язання гаранта перед бенефіціаром припиняється у разі настання одного з таких випадків: 1) сплати гарантом суми, на яку видано цю гарантію; 2) закінчення строку дії цієї гарантії; 3) відмови бенефіціара від своїх прав за цією гарантією шляхом повернення бенефіціаром гаранту оригіналу цієї гарантії.
В силу умов Гарантії, гарант зобов'язується виплатити бенефіціару суму гарантії, після одержання письмової вимоги останнього, в якій стверджується про те, що принципал не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов'язання щодо якості, кількості, строків постачання товару відповідно до договору.
15.01.2019 позивачу надійшла вимога Міністерства оборони України №286/6/7070 від 26.12.2018 про перерахування йому 131850, 00 грн, у зв'язку з настанням гарантійного випадку за Гарантією, а саме те, що відповідач несвоєчасно поставив товар бенефіціару (Міністерство оборони України).
Позивач, відмовив у сплаті за гарантією бенефіціару, у зв'язку з чим останній звернувся до суду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі № 910/21155/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 за позовом Військової прокуратури Київського в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Приватного акціонерного товариства «Айбокс Банк» про стягнення 131850, 00 грн позов задоволено повністю та стягнуто з ПрАТ «Айбокс Банк» на користь Міністерства оборони України суму гарантії в розмірі 131850, 00 грн.
На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі №910/21155/20 ПрАТ «Айбокс Банк» (позивач) було перераховано на користь Міністерства оборони України (на рахунок у Державній казначейській службі України) суму банківської гарантії № 3034-0618/ERL3v у розмірі 131850, 00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 23077602 від 12.11.2021.
Частиною 1 ст. 569 Цивільного кодексу України передбачено, що гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
Регресу вимогу №4518/12/01 від 17.11.2021 позивач направив відповідачу 17.11.2021, що підтверджується доказами направлення, копії яких знаходяться в матеріалах справи. З наявної роздруківки з веб-сайту «Укрпошти» трекінгу відправлення №0315076676209 вбачається, що відповідач не отримав дану вимогу і 08.12.2021 вона повернулася за зворотною адресою, у зв'язку зі закінченням терміну зберігання.
Позивач зазначає, що станом на дату звернення до суду (28.12.2021) відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо сплати суми гарантії, а отже позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку суму гарантії у розмірі 131 850, 00 грн, а також 3 % річних у розмірі 379, 29 грн за період прострочення з 20.11.2021 до 24.12.2021.
II. Предмет позову.
Предметом позову є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього основного боргу в порядку регресу в сумі - 131 850, 00 грн та 3 % річних у розмірі - 379, 29 грн за період прострочення з 20.11.2021 до 24.12.2021.
III. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.
Так згідно з доводами позивача, викладеними в позовній заяві:
1) 05.06.2018 між Міністерством оборони України (Бенефіціар) та ТОВ «ЄВРО КЛАСС» (Принципал/відповідач) було укладено договір №286/2/18/37 про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби.
2) 05.06.2018 ПрАТ «АЙБОКС БАНК» (Гарант/позивач) надав ТОВ «ЄВРО КЛАСС» банківську гарантію № 3034-0618/ERL3v (далі - Гарантія), відповідно до якої банк (позивач) прийняв на себе безвідкличні та безумовні зобов'язання здійснити Міністерству оборони України платіж в сумі 131 850, 00 грн у випадку настання обставин, які передбачені цією Гарантією. Зокрема, зобов'язання у банка за гарантією виникли у разі невиконання (неналежного виконання) принципалом умов договору на поставку обладнання для закладів громадського харчування бенефіціару.
3) 15.01.2019 на адресу позивача надійшла вимога Міністерства оборони України від 26.12.2018 про перерахування йому 131 850, 00 грн гарантійного випадку за банківською гарантією.
4) Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 №910/21155/20 доведено факт настання гарантійного випадку за банківською гарантією № 3034-0618/ERL3v та стягнуто з позивача на користь Міністерства оборони України суму банківської гарантії.
5) На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі № 910/21155/20 позивач сплатив суму банківської гарантії у розмірі 131 850, 00 грн, що підтверджується меморіальним ордером №23077602.
6) 17.11.2021 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою в порядку ст. 569 ЦК України щодо виконання зобов'язання за гарантією. Принципалом (відповідачем) суму гарантії в розмірі 131 850, 00 грн не сплачена.
IV. Обґрунтування щодо розгляду спору за наявними матеріалами справи.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 31.01.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 02002, м. Київ, вул. С.Сагайдака, буд. 101.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи повернення поштового відправлення, ухвала суду від 31.01.2022 була повернена до Господарського суду міста Києва 17.02.2022 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно із ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Зі змісту п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України вбачається, що день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.
Також у відповідності до ч. 7 ст. 120 ГПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Приписами ч. 2 ст. 178 ГПК України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи № 910/21599/21, втім відзив або заяву про продовження/поновлення строку для його подання до суду не подав впродовж розумного строку (чотири місяці з моменту відкриття провадження у справі), а відтак, відповідач не скористався наданим йому правом на подання відзиву, з огляду на що суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
V. Оцінка судом доказів та висновки суду.
Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо несплати відповідачем регресного відшкодування за гарантією та 3% річних.
Отже, на переконання суду, для вирішення справи по суті суду необхідно надати відповіді на наступні питання, що мають значення для вирішення спору:
- чи підтверджено матеріалами справи наявність регресної вимоги позивача до відповідача?
- чи наступив у відповідача обов'язок з виплати на вимогу позивача суми гарантії та вимоги про сплату 3 % річних?;
- чи правильно позивач розрахував період з 20.11.2021 до 24.12.2021 нарахування 3% річних?
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України). Аналогічне положення міститься в ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як встановлено Господарським судом міста Києва у справі № 910/9123/19 05.06.2018 між Міністерством оборони України та ТОВ «ЄВРО КЛАСС» було укладено договір №286/2/18/37 про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби.
05.06.2018 позивач надав відповідачу банківську гарантію № 3034-0618/ERL3v, відповідно до якої банк (позивач) прийняв на себе безвідкличні та безумовні зобов'язання здійснити Міністерству оборони України платіж в сумі 131 850, 00 грн у випадку настання обставин, які передбачені цією Гарантією.
Гарантія у відповідності до ч. 1 ст. 546 ЦК України є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.
В силу приписів ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
В статті 560 ЦК України зазначено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, відповідно до п. 9 ч. 3 розділу І якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.
Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що гарантія - це односторонній правочин, за яким гарант приймає на себе обов'язок сплатити бенефіціару на його вимогу певну грошову суму внаслідок невиконання боржником (принципалом) взятих на себе зобов'язань, забезпечених гарантією. Основна функція гарантії полягає в забезпеченні належного виконання зобов'язань принципала перед бенефіціаром. Отже підставою для пред'явлення вимог до гаранта є порушення принципалом виконання своїх зобов'язань перед бенефіціаром за основним зобов'язанням. Тобто гарант сплачує бенефіціару відповідну суму за гарантією при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов'язань (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.07.2021 у справі № 910/7575/20).
05.06.2018 позивач надав банківську гарантію № 3034-0618/ERL3v відповідачу, відповідно до умов якої гарант зобов'язується виплатити бенефіціару (Міністерству оборони України) суму гарантії, після одержання письмової вимоги останнього, в якій стверджується про те, що принципал не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов'язання щодо якості, кількості, строків постачання товару відповідно до договору.
За наслідком невиконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №286/2/18/37 від 05.06.2018 позивач отримав вимогу бенефіціара про сплату за гарантією, проте, позивач відмовив у сплаті за гарантією бенефіціару.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі № 910/21155/20 та залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 позов задоволено повністю та стягнуто з ПрАТ «Айбокс Банк» суму гарантії в розмірі 131850, 00 грн.
На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі № 910/21155/20 позивачем було перераховано суму банківської гарантії № 3034-0618/ERL3v в розмірі 131 850, 00 грн.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
Регресом (з лат. "regressus" - зворотній рух) є право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. При регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (п. 72 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19).
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 524 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
17.11.2021 позивач направив на адресу відповідача регресну вимогу № 4518/12-01 щодо виконання зобов'язання за гарантією.
В даній вимозі позивач посилався на пункт договору № 3034-0618/ERL3v, якого позивач не надав до матеріалів справи, а саме, що принципал зобов'язаний погасити свої грошові зобов'язання перед гарантом, які виникли внаслідок виконання гарантом його зобов'язань перед бенефіціаром, які забезпечені гарантією, протягом 2 (двох) робочих днів з моменту отримання відповідної вимоги від гаранті.
Проте, враховуючи встановлені в порядку статті 75 ГПК України факти рішенням від у господарській справі № 910/21155/20 щодо надання позивачем гарантії, виникнення зобов'язання у банку сплатити суму гарантії на вимогу бенефеціара через порушення зобов'язань принципалом, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи, суд приходить до висновку, що позивач має право регресної вимоги до відповідача.
В матеріалах справи наявна роздруківки з веб-сайту «Укрпошти» трекінгу відправлення 0315076676209, яку надав позивач та з якої вбачається, що відповідач не отримав дану вимогу і 08.12.2021 вона повернулася за зворотною адресою (за закінченням встановленого терміну зберігання).
Отже, з даних доказів суд доходить до висновку, що регресна вимога № 4518/12-01 від 17.11.2021 відповідачу не була вручена.
Проте, ч. 1 ст. 569 ЦК України встановлено, що гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
Тобто, в даному випадку право регресної вимоги виникає в силу приписів законодавства з моменту виплати гарантом (тобто позивачем в даному випадку) суми за гарантією кредиторові.
Та враховуючи те, що відповідач не надав суду докази сплати суми гарантії позивачу, суд доходить до висновку про задоволення вимоги позивача до відповідача щодо стягнення основного боргу в розмірі 131 850, 00 грн.
Позивачем в позовній заяві, також заявлено вимогу до відповідача щодо стягнення з останнього 3 % річних в розмірі 379, 29 грн за період з 20.11.2021 до 24.12.2021 (35 днів).
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 20.11.2021 до 24.12.2021. В обґрунтуванні нарахування 3% річних з 20.11.2021 з позовної заяви вбачається, що позивач 17.11.2021 направив відповідачу регресну вимогу, щодо оплати боргу. В якій послався на пункт договору, якого не надав до матеріалів справи, в якому встановлено, що відповідач зобов'язаний здійснити оплату регресної вимоги впродовж 2-х робочих днів з моменту отримання такої вимоги.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Проте, позивач розпочав розрахунок 3% річних не через 2 робочих дні з моменту, коли відповідач отримав дану вимогу, а з моменту відправлення (17.11.2021 + 2 дні = 19.11.2021) та з врахування приписів ст. 253 ЦК України (20.11.2021).
Відповідно до положень ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, а тому прострочка оплати за одержаною гарантією починається з наступного дня після спливу 2-х робочих після одержання вимоги, а не з моменту її надіслання.
Право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2019 по справі № 924/312/18).
Проте, судом встановлено, що відповідач не отримав вимогу позивача і 08.12.2021 вона була повернута за зворотною адресою, "у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання".
Враховуючи те, що з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що вимога не була отримана відповідачем та не можливо встановити причин її не отримання (відмова відповідача в отриманні, інші причини які залежали від відповідача), проте суд прийшов до висновку, що обов'язок сплати суми гарантії виникає в силу вимог закону з моменту сплати банком-гарантом суми гарантії принципалу, тобто в даному випадку з 12.11.2020, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з наступного дня, то суд вважає, що не дивлячись на невірну дату початку періоду нарахування 3% річних позивачем, однак така дата є пізнішою моменту прострочення відповідача, то суд задовольняє вимоги про стягнення 3% річних з визначеного позивачем періоду з 20.11.2021 по 24.12.2021, оскільки відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання раніше визначеної позивачем дати.
Таким чином, суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 379, 29 грн за період з 20.11.2021 по 24.12.2021.
Відповідач, всупереч ст. 74, 76, 77 ГПК України не надав суду будь-яких належних доказів, які б спростовували заявлені позивні вимоги і належних та допустимих доказів іншого матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені судом, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, врахувавши принцип диспозитивності та змагальності, суд дійшов висновку, що позивні вимоги Приватного акціонерного товариства «АЙБОКС БАНК» підлягають задоволенню.
Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в даному випадку в повному обсязі на відповідача.
Керуючись ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Приватного акціонерного товариства «АЙБОКС БАНК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО КЛАСС» про стягнення 132 229, 29 грн задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО КЛАСС» (02002, м. Київ, вул. Степана Сагайдака (Євгена Маланюка), 101; ідентифікаційний код: 36068718) на користь Приватного акціонерного товариства «АЙБОКС БАНК» (03150, м. Київ, вул. Ділова, буд 9А; ідентифікаційний код: 21570492) суму основного боргу у розмірі 131 850 (сто тридцять одна тисяча вісімсот п'ятдесят) грн 00 коп., 379, 29 грн (триста сімдесят дев'ять) грн. 29 коп. - три відсотки річних та судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі сімдесят) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г.П. Бондаренко - Легких