вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
30.05.2022м. ДніпроСправа № 904/9556/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом Військової частини НОМЕР_1 (м. Івано-Франківськ)
до Фізичної особи-підприємця Кутенкової Ольги Олександрівни (м. Дніпро)
про стягнення суми пені та штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язань по договору № 16-2021 від 30.03.2021 у загальному розмірі 8 246 грн. 00 коп.
Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Кутенкової Ольги Олександрівни (далі - відповідач) суму пені та штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язань по договору № 16-2021 від 30.03.2021 у загальному розмірі 8 246 грн. 00 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 2 976 грн. 00 коп. - пеня;
- 2 170 грн. 00 коп. - штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару;
- 3 100 грн. 00 коп. - штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого товару.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором №16-2021 від 30.03.2021 в частині повної та своєчасної поставки товару, у зв'язку з чим на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 15.07.2021 по 18.10.2021 у сумі 2 976 грн. 00 коп. та штраф у розмірі 7% від суми непоставленого товару у сумі 2 170 грн. 00 коп. та штраф у розмірі 10% від суми непоставленого товару у сумі 3 100 грн. 00 коп.
Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтями 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2021 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. суду № 3432/22 від 24.01.2022).
Враховуючи вказане, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 7375/22 від 15.02.2022), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі, посилаючись на те, що у відповідача не виник обов'язок з поставки товару за договором, оскільки ним не було отримано письмового повідомлення про готовність покупця (позивача) до виконання умов договору, передбаченого умовами пункту 2.1. договору. Також відповідач вказав, що не отримував будь-яких претензій по договору від позивача. Відповідач зазначив, що 18.10.2021 договір було розірвано за взаємною згодою сторін, шляхом укладення додаткової угоди № 1 від 18.10.2021, однак звернув увагу суду, що не має піписаного з боку позивача екземпляру вказаної угоди, отже не має визначеності щодо змісту такої додаткової угоди.
Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 9584/22 від 15.03.2022), в якій він просить суд задовольнити позовні вимоги позивача, посилаючись додатково на таке:
- письмове повідомлення про готовність покупця (позивача) до виконання умов договору, передбаченого умовами пункту 2.1. договору, було надіслано відповідачу засобами електронного зв'язку, про що попередньо було досягнуто домовленість між позивачем та відповідачем у телефонному режимі, на підтвердження чого позивач долучає скріншот щодо направлення електронного листа, а також знімок журналу викликів з екрана смартфону;
- вдруге повідомлення про готовність покупця (позивача) до виконання умов договору, передбаченого умовами пункту 2.1. договору, було направлено відповідачу засобами зв'язку ТОВ "Нова Пошта", що підтверджується експрес-накладною №59000723823168; вказане повідомлення було отримано відповідачем 02.09.2021;
- у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків з поставки товару, позивач звернувся до відповідача із претензією № 350/486/300/1/1389, яку надіслав засобами зв'язку ТОВ "Нова Пошта", що підтверджується експрес-накладною №59000745115643; вказане відправлення було отримано відповідачем 24.10.2021.
Слід відзначити, що ухвалою суду від 25.01.2022, з урахуванням вимог частини 4 статті 166 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу, у 5-ти денний строк з дня отримання від позивача відповіді на відзив надати суду, а також усім учасникам справи заперечення з урахуванням вимог частин третьої - шостої статті 165 та статті 167 ГПК України.
Судом здійснено відстеження поштового відправлення на адресу відповідача, в якому містилася відповідь на відзив на позовну заяву через офіційний сайт Акціонерного товариства "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) за трек-номером №7600502496207 та з'ясовано, що відповідь на відзив на позовну заяву відповідач не отримав та 23.03.2022 вона була повернута за зворотною адресою за закінченням терміну зберігання поштового відправлення.
У зв'язку з фактичним неотриманням відповідачем відповіді на відзив на позовну заяву, судом було надіслано вказану відповідь засобами електронного зв'язку представнику відповідача 17.05.2022.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем заперечень на відповідь на відзив або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Однак, станом на 30.05.2022 строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
В той же час, від відповідача надійшла заява про визнання позову та клопотання про розстрочення виконання судового рішення (вх. суду 15683/22 від 30.05.2022), в якій він зазначив про визнання ним позову в порядку пункту 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а також просив суд розстрочити виконання рішення суду строком на 1 рік, посилаючись на те, що у зв'язку з військовими діями господарська діяльність відповідача зупинена, при цьому, перед відповідачем наявна велика дебіторська заборгованість суб'єктів державного сектору економіки. Більше того, відповідач посилається на те, що наразі він зареєстрований як внутрішньо переміщена особа, а також він і члени його родини позбавлені наразі джерел отримання доходу для забезпечення потреб життєдіяльності, що унеможливлює одночасне та повне виконання судового рішення у даній справі.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
Слід також наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час по 30.05.2022 для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом, зокрема для надання всіх передбачених процесуальним кодексом заяв по суті справи (надання заперечень). У даному випадку додатково наданий строк більше ніж місяць господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У даному випадку справа розглянута в межах розумного строку, з урахуванням, обставин того, що станом на 28.03.2022 (закінчення шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі) в матеріалах справи були відсутні заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, а також з 24.02.2022 було запроваджено воєнний стан, у зв'язку з чим, судом було надано додаткових час для висловлення сторонами своїх правових позицій, який суд вважає достатнім та розумним за існуючих обставин.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, наявність прострочення поставки товару, наявність підстав для стягнення пені та штрафів у заявлених сумах.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 30.03.2021 між Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - покупець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Кутенковою Ольгою Олександрівною (далі - продавець, відповідач) було укладено договір № 16-2021 (далі - договір, а.с.5-7), відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити покупцю будівельні матеріали (далі товар), зазначені у специфікації, о є невід'ємною частиною договору (додаток № 1 до договору), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору (пункт 1.1. договору).
У пункті 1.2. договору сторони визначили, що номенклатура,асортимент, кількість товару, який продавець зобов'язується передати покупцю (далі - товар), зазначається у Специфікації (додаток № 1 до договору).
Відповідно до умов пункту 4.1. договору загальна вартість товару (сума договору) за цінами, визначеними у специфікації (додаток № 1 до договору), становить 31 000 грн. 00 коп. У випадку перевищення суми договору, сума перевищення оплаті не підлягає.
До договору сторонами було підписано додаток № 1 - Специфікацію, в якій сторони визначили найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість - 31 000 грн. 00 коп. (а.с.8-9).
У пункті 9.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків та гарантійних зобов'язань до повного їх виконання
Доказів зміни чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Так, у пункті 2.1. договору сторони узгодили, що постачання товару здійснюється протягом 45-ти днів з дня отримання від покупця письмового повідомлення про готовність до виконання умов договору, яким визначаються обсяги закупівлі товару у відповідності до специфікації (додаток № 1 до договору), після надходження коштів на рахунки покупця на зазначені цілі.
Як зазначив позивач, письмове повідомлення про готовність покупця (позивача) до виконання умов договору, передбаченого умовами пункту 2.1. договору, було надіслано відповідачу засобами електронного зв'язку, про що попередньо було досягнуто домовленість між позивачем та відповідачем у телефонному режимі, на підтвердження чого позивач долучив скріншот щодо направлення електронного листа, а також знімок журналу викликів з екрана смартфону.
Більше того, вдруге повідомлення про готовність покупця (позивача) до виконання умов договору, передбаченого умовами пункту 2.1. договору, було направлено відповідачу засобами зв'язку ТОВ "Нова Пошта", що підтверджується експрес-накладною №59000723823168. Вказане повідомлення було отримано відповідачем 02.09.2021.
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків з поставки товару, позивач звернувся до відповідача із претензією № 350/486/300/1/1389, яку надіслав засобами зв'язку ТОВ "Нова Пошта", що підтверджується експрес-накладною №59000745115643. Вказане відправлення було отримано відповідачем 24.10.2021.
Суд зазначає, що Рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації від 29.11.2016 № 623 затверджено Порядок ведення єдиного державного реєстру операторів поштового зв'язку. В подальшому, 31.01.2017 рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації № 42 ТОВ "Нова пошта" внесено до єдиного державного реєстру операторів поштового зв'язку, таким чином ТОВ "Нова пошта" є суб'єктом дотримання Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270.
Так, згідно з частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Враховуючи вказане, а також визнання відповідачем факту здійснення ним господарського правопорушення, про що він вказав у заяві про визнання позову, суд вважає факт отримання відповідачем 31.05.2021 письмового повідомлення про готовність покупця (позивача) до виконання умов договору, передбаченого умовами пункту 2.1. договору, таким, що не підлягає доказуванню на підставі частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, судом встановлено, що граничним терміном поставки товару, узгодженого у Специфікації, є 15.07.2021.
Як зазначає позивач у позовній заяві, у визначений строк відповідачем узгоджений у Специфікації товар поставлено не було.
Факт непоставки товару на суму 31 000 грн. 00 коп. також не заперечується відповідачем.
Як було вказано вище, у зв'язку з допущеним прострочення позивач звертався до відповідача із претензією №350/486/300/1/1389 від 18.10.2021, в якій вимагав сплатити на користь позивача пню в сумі 2 976 грн. 00 коп. та штраф в сумі 5 270 грн. 00 коп.(а.с.12-13).
Як вказано позивачем та відповідачем у їх заявах по суті справи, 18.10.2021 договір № 16-2021 від 30.03.2021 було розірвано за взаємною згодою сторін, шляхом укладення додаткової угоди № 1 від 18.10.2021.
У зв'язку з не виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 15.07.2021 по 18.10.2021 у сумі 2 976 грн. 00 коп. та штраф у розмірі 7% від суми непоставленого товару у сумі 2 170 грн. 00 коп. та штраф у розмірі 10% від суми непоставленого товару у сумі 3 100 грн. 00 коп., які у добровільному порядку відповідачем не сплачені. Вказане і є причиною спору
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Належних доказів на підтвердження повної та своєчасної поставки товару на суму 31 000 грн. 00 коп, в узгоджені у Специфікації строки (до 15.07.2021 включно) відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності прострочення, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Більше того, в процесі розгляду справи відповідач вказаний факт не заперечував.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить також із наступного.
З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так, у пункті 5.2. договору сторони передбачили, що за порушення строків поставки товару або його заміни відповідно до пункту 2.1. та пункту 6.2. договору продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості товару стосовно якої допущено прострочення постачання, за кожний день прострочення, а за порушення строків поставки товару понад 30 діб, з продавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару.
При цьому, оскільки обов'язок відповідача щодо поставки товару не є грошовим зобов'язанням, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов'язання (обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ).
Враховуючи вказане, за прострочення виконання зобов'язання щодо своєчасної поставки товару на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 15.07.2021 по 18.10.2021 у сумі 2 976 грн. 00 коп. та штраф у розмірі 7% від суми непоставленого товару у сумі 2 170 грн. 00 коп. та штраф у розмірі 10% від суми непоставленого товару у сумі 3 100 грн. 00 коп.
Щодо вимог позивача про стягнення пені суд зазначає таке
Як було встановлено судом вище, граничним терміном поставки товару на суму 31 000 грн. 00 коп. є 15.07.2021, отже прострочення виникло з 16.07.2021.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.14), та встановлено, що під час його проведення позивачем була вірно визначена сума непоставленого товару, але період прострочення визначено невірно, оскільки, як встановлено судом, граничним терміном поставки було 15.07.2021, а не 14.07.2021, як вказав позивач у розрахунку.
Враховуючи вказане, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с. 14) визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Так, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що в період з 16.07.2021 по 18.10.2021 (95 днів прострочення) пеня складає 2 945 грн. 00 коп. (31 000 х 0,1% х 95).
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 2 945 грн. 00 коп.
Щодо вимог позивача про стягнення штрафу в сумі 2 170 грн. 00 коп. суд зазначає таке.
Як було вказано вище, у пункті 5.2. договору сторони, зокрема, передбачили, що за порушення строків поставки товару понад 30 діб, з продавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару.
Так, одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Судом також враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.
Судом встановлено, що прострочення поставки товару на суму 31 000 грн. 00 коп. складає 95 днів в період з 16.07.2021 по 18.10.2021, отже застосування відповідальності у вигляді стягнення штрафу у розмірі 7% вартості непоставленого товару є правомірним.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку заявленого до стягнення штрафу в сумі 2 170 грн. 00 коп. (а.с.14) та встановлено, що він проведений у відповідності до умов договору та є арифметично вірним (31 000 х 7% = 2 170).
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення штрафу в сумі 2 170 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення штрафу в сумі 3 100 грн. 00 коп. суд зазначає таке.
Позивач у розрахунку здійснив розрахунок штрафу у розмірі 10% вартості товару - 31 000 х 10% = 3 100 грн. 00 коп.
При цьому, у позовній заяві позивач посилається як на підставу для нарахування штрафних санкцій - умови пункту 5.2. договору та зазначає, що на підставі умов пункту 5.2. договору військова частина нарахувала штрафні санкції відповідно до долученого до позовної заяви розрахунку.
При цьому, у розрахунку (а.с.14) позивач зазначив розраховану пеню, штраф за прострочення більше 30 днів у розмірі 7% вартості товару, а також штраф за порушення строків поставки товару у розмірі 10% вартості товару.
Суд зазначає, що умови пункту 5.2. договору, на який посилається позивач у позовній заяві, не містять положень щодо застосування штрафу за порушення строків поставки товару у розмірі 10% вартості товару. Більше того, у вказаному пункті сторони узгодили штраф за порушення строків поставки товару понад 30 діб у розмірі 7% вартості товару, а не 10%.
Правових підстав щодо позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 10% вартості товару (3 100 грн. 00 коп.) позивач не навів.
Згідно зі статті 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
За змістом статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, вказаними приписами процесуального закону прямо передбачено, що суд розглядає справу на підставі поданої позовної заяви, при цьому саме учасник спору розпоряджається своїми правами щодо предмета спору, підтверджує свої вимоги відповідними доказами, при цьому, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.
Судом також враховано, що штраф у розмірі 10% вартості товару було передбачено сторонами у пункті 5.1. договору, відповідно до умов якого за порушення строків за пунктом 3.4. договору щодо якості та некомплектності товару продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 10% вартості неякісного (некомплектного) товару.
Пункт 3.4. договору, відповідно, передбачає порядок дій у разі поставки товару неналежної якості або неналежної кількості.
Слід відзначити, що у даній справі відсутній факт поставки товару взагалі, отже виключена можливість поставки товару неналежної якості або неналежної кількості. Отже, застосування штрафу, передбаченого умовами пункту 5.1. договору, є безпідставним.
Враховуючи викладене, вимоги щодо стягнення штрафу в сумі 3 100 грн. 00 коп. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
При цьому, судом під час прийняття рішення у даній справі проаналізовано фактичні обставин справи на предмет можливості застосування до них права суду на зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідками чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (штрафу, пені).
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Між тим, суд звертає увагу, що:
- відповідач не навів суду жодного аргументу та не надав жодного пояснення з приводу причин неналежного виконання умов спірного договору;
- сторони знаходяться в рівних економічних умовах та штрафні санкції є спірозмірними порівняно з допущеним відповідачем порушенням та його наслідками;
- відсутність будь-яких об'єктивних поважних причин невиконання відповідачем зобов'язань за договором.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у даній справі.
З приводу заяви відповідача про визнання позову суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (частина 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами частини 6 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
У частині 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Враховуючи вказане, а також встановлені судом під час розгляду даної справи обставини щодо правомірності вимог позивача в частині стягнення пені в сумі 2 945 грн. 00 коп. та штрафу в сумі 2 170 грн. 00 коп., відповідно, в решті вимоги позивача були визнані судом неправомірними та незаконними, суд приходить до висновку, що визнання відповідачем позову суперечить закону, отже суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову.
Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення суд зазначає таке.
Так, відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду строком на 1 рік, посилаючись на те, що у зв'язку з військовими діями господарська діяльність відповідача - фізичної особи підприємця зупинена, при цьому, перед відповідачем наявна велика дебіторська заборгованість суб'єктів державного сектору економіки. Більше того, відповідач посилається на те, що наразі він, як фізична особа, зареєстрований як внутрішньо переміщена особа, а також він і члени його родини позбавлені наразі джерел отримання доходу для забезпечення потреб життєдіяльності, що унеможливлює одночасне та повне виконання судового рішення у даній справі.
У статті 238 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі необхідності у резолютивній частині також вказується, зокрема, про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Отже, процесуальним законом передбачена можливість надання відстрочки або розстрочки виконання рішення в момент його прийняття, при цьому, підстави для такої відстрочки або розстрочки містяться у статті 331 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду такої заяви на стадії виконання рішення, а саме: підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин 4 та 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
При цьому, на відміну від статті 121 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) стаття 331 Господарського процесуального кодексу України не містить вимогу про винятковість випадків, коли може бути відстрочено чи розстрочено виконання рішення суду.
Таким чином, обов'язковою умовою надання розстрочення виконання судового рішення є наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання такого рішення, які заявник повинен довести відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Суд відзначає, що питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
В даному випадку суд вважає за доцільне відмовити відповідачу у розстроченні виконання рішення суду, оскільки:
- подаючи заяву про визнання позову, відповідач виходив із того, що рішенням суду з нього буде стягнуто 8 246 грн. 00 коп. та саме одночасне стягнення такої суми він вважав для себе неможливим та таким, що матиме занадто негативні наслідки для фізичної особи, як внутрішньо переміщеної в умовах воєнного стану, а також позбавленої джерел отримання доходів. В той же час, загальна сума стягнення з відповідача на користь відповідача за рішенням суду становить 5 115 грн. 00 коп., що є значно меншою, ніж з якої виходив відповідач, звертаючись із клопотання про розстрочення;
- оскільки дана справа є малозначною та розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, суд позбавлений можливості з'ясувати правову позицію позивача з приводу поданого відповідачем клопотання про розстрочення виконання рішення суду, отже за таких умов суд позбавлений можливості дотриматися балансу інтересів сторін.
Враховуючи вказане, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців та роз'яснює відповідачу, що він не позбавлений можливості звернутися повторно з клопотанням про розстрочення виконання рішення суду, враховуючи стягнуту судом суму заборгованості та з відповідним їй обґрунтуванням, в порядку статті 331 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 1 408 грн. 08 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 до Фізичної особи-підприємця Кутенкової Ольги Олександрівни про стягнення суми пені та штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язань по договору № 16-2021 від 30.03.2021 у загальному розмірі 8 246 грн. 00 коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кутенкової Ольги Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) 2 945 грн. 00 коп. - пені, 2 170 грн. 00 коп. - штрафу та 1 408 грн. 08 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений та підписаний 30.05.2022.
Суддя Ю.В. Фещенко