24.05.2022 м. Дніпро Справа № 904/7338/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді (доповідача) Паруснікова Ю.Б.
суддів: Білецької Л.М., Вечірка І.О.
секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсільгоспмаш» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2021 у справі № 904/7338/21 (суддя Євстигнеєва Н.М.) повний текст рішення складено 28.12.2021
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Уксільгоспмаш», м. Біла Церква, Київської області
до відповідача-1 - Приватного підприємства «Агротехцентр», м. Дніпро
відповідача-2 - ОСОБА_1 , м. Дніпро
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Відділ реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, м. Дніпро
про визнання права на вихід зі складу співзасновників, -
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
В серпні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрсільгоспмаш» (далі - позивач або ТОВ «Укрсільгоспмаш») звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача-1 Приватного підприємства «Агротехцентр» (далі - відповідач-1 або ПП «Агротехцентр), відповідача-2 ОСОБА_1 (далі - відповідач-2 або ОСОБА_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Відділ реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (далі - третя особа або Департамент) про визнання права на вихід зі складу співвласників ПП «Агротехцентр».
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі від 22.12.2021 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду позивач оскаржує його в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду та просить: апеляційну скаргу задовольнити; рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Укрсільгоспмаш» задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга позивача мотивована незаконністю та не обґрунтованістю прийнятого місцевим господарським судом рішення з підстав неправильно наданої оцінки наявним в матеріалах справи доказам.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- апелянт зазначає про те, що його звернення до суду за захистом порушеного права та охоронюваного законом інтересу спрямоване на реалізацію його права на вихід зі складу співзасновників ПП «Агротехцентр», оскільки саме судове рішення має замінити згоду іншого співзасновника на вихід позивача зі складу співзасновників ПП «Агротехцентр»;
- місцевий господарський суд знехтувавши принципом «Jura novit curia» («суд знає закони») зайняв однобічну позицію, не дослідив та не врахував надані позивачем докази, які підтверджують неможливість реалізації ним свого права на вихід зі складу співзасновників у спосіб визначений законом.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
Третя особа у відзиві на апеляційну скаргу зазначає про те, що 17.06.2018 набув чинності Закон України «Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю» № 2275-VIII, який визначає правовий статус вказаних товариств, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов'язки їх учасників.
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» внесено зміни до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», зокрема ст. 17 доповнено ч. 5 нового змісту, якою встановлено перелік документів для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю.
Тож, норма ч. 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» застосовується лише для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» встановлено, що заявником є учасник, який виходить з товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, його спадкоємець чи правонаступник або уповноважена ними особа - у разі подання заяви про вихід з товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.
Департамент звертає увагу суду на те, що зазначена норма Закону застосовується до товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, а не для Приватного підприємства, а Закон, який регулює порядок створення та діяльності приватних підприємств відсутній, такі підприємства діють на загальних підставах відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України.
Порядок проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) встановлений статтями 17 та 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Перелік документів необхідних для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи встановлений ч. 4 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Статтею 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» встановлено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі:
1) документів, що подаються заявником для державної реєстрації;
2) судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов'язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.
Враховуючи вищевикладене, визнання за позивачем права на вихід зі складу співзасновників не є підставою для здійснення будь-яких реєстраційних дій, оскільки Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачено подання суб'єкту державної реєстрації документів встановлених Законом.
4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
Відповідно до пунктів 1.3, 1.6 ст. 1 Статуту ПП «Агротехцентр», затвердженого рішенням співвласників від 23.09.2011 та зареєстрованого 03.10.2011, номер запису 12241050011004040, співвласниками підприємства є:
- ОСОБА_1 , який володіє часткою 50% від розміру статутного капіталу вартістю 5200000,00 грн;
- ТОВ «Укрсільгоспмаш», яке володіє часткою 50% від розміру статутного капіталу вартістю 5200000,00 грн.
Маючи намір вийти зі складу співзасновників ПП «Агротехцентр», ТОВ «Укрсільгоспмаш» скликало позачергові загальні збори учасників товариства, якими прийнято рішення про вихід зі складу співзасновників ПП «Агротехцентр» з виплатою частки у статутному капіталі та належного йому прибутку. Рішення оформлене протоколом позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Укрсільгоспмаш» № 64 від 06.07.2016 (т 1 а. с. 19).
11 липня 2016 року позивачем на адресу відповідачів-1, 2 направлено заяву про вихід Товариства зі складу співзасновників приватного підприємства (оригінал заяви на адресу приватного підприємства, а його копію - співвласнику ОСОБА_1 ; лист від 11.07.2016 за вих. № 526, т 1 а. с. 18, 20). Даний лист ПП «Агротехцентр» отримало 27.07.2016, що підтверджується відомостями з сайту Укрпошти. Отримано вказаного листа і відповідачем-2.
10.07.2017 на адресу відповідачів-1, 2 направлена претензія з проханням привести усі установчі документи у відповідності до вимог закону у зв'язку з виходом зі складу співвласників підприємства на підставі поданої заяви про вихід (т 1 а. с. 23-24).
08.12.2020 за вих. № 52 позивач направив на адресу відповідачів-1, 2 повідомлення про вихід зі складу учасників та скликання загальних зборів учасників.
Додатком до цього повідомлення є оригінал нотаріально посвідченої заяви позивача про намір вийти зі складу учасників приватного підприємства від 08.12.2020, яка посвідчена приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчук А.В., реєстровий запис № 4667 та протокол загальних зборів учасників ТОВ «Укрсільгоспмаш» № 07/12/20 від 07.07.2020 (т 1 а. с. 31-33). Зава адресована загальним зборам учасників ПП «Агротехцентр» або всім, кого це стосується - за належністю (т 1 а. с. 34).
У вказаній заяві позивач повідомив про вихід зі складу співвласників ПП «Агротехцентр» та просив відповідача -1 провести необхідні дії, пов'язані з виходом ТОВ «Укрсільгоспмаш» зі складу співвласників ПП «Агротехцентр» згідно вимог чинного (на той період часу) законодавства України, а також повідомити про час, дату та місце проведення зборів співвласників ПП «Агротехцентр» для прийняття відповідного рішення.
Відповіді на подану заяву позивач не отримав. Зборів для розгляду заяви позивача про вихід зі складу співвласників ПП «Агротехцентр» та виплати належної частки в статутному фонді та дивідендів проведено не було. Відомості про позивача, як про учасника відповідача-1 в Єдиному державному реєстрі залишаються незмінними.
В 2018 році на адресу ПП «Агротехцентр» направлено повторного листа-вимогу про скликання загальних зборів, на яких мало бути розглянуто питання про вихід Позивача зі складу учасників приватного підприємства «Агротехцентр». Проте вказаний лист повернувся за закінченням терміну зберігання.
У зв'язку з наведеним вище, позивач просить визнати за ним право на вихід зі складу співзасновників ПП «Агротехцентр» у судовому порядку, що і є предметом даного спору.
5. Мотиви з яких суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги ТОВ «Укрсільгоспмаш» та погоджується з висновками судового рішення у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 62 ГК України підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (ч. 1 ст. 113 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 63 ГК України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства різних видів, зокрема приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2019 у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19) погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.
Отже, приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.
Разом із цим за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв'язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об'єднання, що діють з метою одержання прибутку.
Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.
Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить приватне підприємство, а саме, що приватне підприємство є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об'єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема законів України «Про господарські товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію».
Як на дату звернення до суду, так і на дату прийняття рішення по даній справі, закон, який би регулював порядок створення та діяльності приватних підприємств, відсутній. Такі підприємства діють на загальних підставах відповідно до положень Цивільного та Господарського кодексів України.
Відповідно до ст. 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.
У справі, яка розглядається, судом встановлено, що основним показником фінансово-господарської діяльності ПП «Агротехцентр» є прибуток (дохід) (п. 6.1 Статуту); ПП має статутний капітал, поділений на частки, кожна з якої складає по 50 % статутного фонду Підприємства (п. 1.6. Статуту); Майно Підприємства становлять основні фонди та оборотні засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі (п. 3.1. Статуту).
ПП «Агротехцентр» засноване на приватній формі власності (п. 1.2. Статуту).
Згідно з п. 5.1. Статуту управління підприємством здійснюється згідно із статутом. З будь-якого питання співвласники виносять рішення.
Виконавчим органом підприємства є директор, який призначається співвласниками і організовує виконання їх рішень (п. 5.2. Статуту).
Положеннями Статуту ПП «Агротехцентр» порядок виходу зі складу учасників приватного підприємства не врегульовано.
З урахуванням викладеного, враховуючи обов'язкову правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 по справі № 916/2813/18, апеляційний господарський суд доходить висновку, що ПП «Агротехцентр» є товариством з обмеженою відповідальністю.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду врахувала, що в Державному класифікаторі України ДК 002:2004 «Класифікація організаційно-правових форм господарювання», затвердженому наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 № 97, приватне підприємство поіменовано окремою організаційно-правовою формою господарювання, однак вважала за необхідне звернути увагу, що відповідно до абзацу 2 розділу 1 (Вступ) Класифікатора об'єктом класифікації є, зокрема, визначені чинним законодавством організаційно-правові форми юридичних осіб. Тобто Класифікатор самостійно не визначає організаційно-правові форми юридичних осіб, а лише містить їх систематизований виклад, який має бути заснований на формах, визначених законодавством.
Зважаючи на відсутність належного законодавчого регулювання діяльності приватних підприємств, Верховний Суд неодноразово звертався до питання можливого застосування інституту аналогії:
Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Застосування закону за аналогією закону допускається, якщо: відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання; ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права; вирішити спір, що виник, неможливо, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства; є закон, який регулює подібні відносини і який може бути застосований за аналогією закону. Такі висновки наведені в пунктах 43-45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19.
Водночас у пунктах 56-58 постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду частково погодилась з висновком суду апеляційної інстанції стосовно можливості врегулювання положеннями статутів як нормативними актами порядку прийняття рішень за відсутності відповідного законодавчого регулювання, а також зауважила, що статут є актом, у якому закріплені локальні норми матеріального права, що врегульовують відносини, зокрема, стосовно управління юридичною особою. При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на приписи ч. 1 ст. 8 ЦК України.
Виходячи з вищевикладеного, Велика Палата Верховного Суду вважала можливим застосування інституту аналогії закону для регулювання спірних відносин лише у випадку, якщо їх не врегульовано нормами права, які безпосередньо регулюють ці відносини, зокрема, актами законодавства або договором чи статутом.
З урахуванням визначених висновків Великої Палати Верховного Суду, апеляційний господарський суд зазначає, що відносини з управління та діяльності ПП як підприємницького товариства безпосередньо врегульовані Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
З 17 червня 2018 року набрав чинності Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у зв'язку з чим положення Закону України «Про господарські товариства» та окремі положенням Цивільного кодексу України, які регулювали питання діяльності товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю втратили свою чинність.
Тому, при вирішенні даного спору, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність керуватися положеннями Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Так, ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» унормовано питання виходу учасника з товариства.
В силу приписів частин 1, 5 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з даним позовом) учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників. Учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить 50 або більше відсотків, може вийти з товариства за згодою інших учасників. Рішення щодо надання згоди на вихід учасника з товариства може бути прийнято протягом одного місяця з дня подання учасником заяви, якщо інший строк не передбачений статутом.
Якщо для виходу учасника необхідна згода інших учасників товариства, він може вийти з товариства протягом одного місяця з дня надання такої згоди останнім учасником, якщо менший строк не визначений такою згодою.
Місцевим господарським судом встановлено, що частка ТОВ «Укрсільгоспмаш» у статутному капіталі ПП «Агротехцентр» складає 50%, а тому обов'язковою умовою для виходу позивача зі складу співзасновників підприємства, є згода іншого співзасновника - ОСОБА_1 , частка якого також становить 50% статутного капіталу.
З аналізу наведених норм вбачається, що у випадку, якщо частка у статутному капіталі товариства становить 50 або більше відсотків, учасник може вийти з товариства лише за згодою інших учасників/учасника.
Отже, колегія суддів погоджується з обґрунтуванням місцевим господарським судом свого рішення стосовно того, що порядок виходу зі складу учасників товариства залежить від розміру його частки у статутному капіталі.
У даному випадку матеріали справи не містять ні рішення загальних зборів учасників про виключення позивача зі складу учасників підприємства, ні згоди іншого співзасновника на вихід позивача зі складу підприємства.
Звертаючись до суду із позовом про визнання за ТОВ «Укрсільгоспмаш» права на вихід зі складу співзасновників ПП «Агротехцентр», позивач має намір реалізувати своє право на вихід зі складу співзасновників підприємства на підставі рішення суду, без отримання згоди іншого співзасновника та рішення загальних зборів співзасновників приватного підприємства.
Учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу.
У свою чергу відносини, що виникають у сфері державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю (далі в цій частині - товариство) подаються такі документи:
1) заява про державну реєстрацію змін до цих відомостей;
2) документ про сплату адміністративного збору;
3) один із таких відповідних документів:
а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників;
б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства;
в) заява про вступ до товариства;
г) заява про вихід з товариства. Справжність підписів на документі, визначеному підпунктом «г» цієї частини, засвідчується нотаріально з обов'язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів. Якщо відповідно до закону або статуту товариства вимагається згода інших учасників на вихід з товариства, подається також така згода, справжність підписів на якій засвідчується нотаріально.
Згідно ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» встановлено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі:
1) документів, що подаються заявником для державної реєстрації;
2) судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо:
- визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу;
- визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи;
- заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав;
- зобов'язання вчинення реєстраційних дій;
- скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі;
- виділу юридичної особи;
- провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;
- припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи;
- відміни державної реєстрації припинення юридичної особи;
- припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи;
- відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;
- відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що визнання за Товариством права на вихід зі складу співзасновників не є підставою для здійснення будь-яких реєстраційних дій на підставі судового рішення, оскільки Законом про державну реєстрацію передбачено подання суб'єкту державної реєстрації виключно документів встановлених Законом. При цьому рішення суду про визнання за позивачем права на вихід зі складу співзасновників підприємства не замінює документів, зокрема (згоди іншого учасника на вихід з товариства), необхідних державному реєстраторові для вчинення відповідних реєстраційних дій.
За викладених обставин, колегія суддів вважає правильним рішення суду першої інстанції, яким встановлено відсутність підстав для задоволення позову про визнання за позивачем права на вихід зі складу співзасновників приватного підприємства, оскільки іншим учасником така згода не надавалася, а надання такої згоди є не обов'язком іншого учасника, а виключно його правом.
Разом з тим, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Ця норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання чи оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).
З огляду на положення ст. 4 ГПК України, і статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем у даному випадку обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
За змістом положень процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес. При цьому, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.
Позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 16 ЦК України, обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі No902/377/19).
Відповідно до постанови Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 372/270/16-ц, Європейський суд з прав людини неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання ст. 13 Конвенції, вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland, заява № 30210/96, § 158) (§ 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine, заява № 20390/07).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дорани проти Ірландії» зазначено, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
У своєму рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Крім того, Конституційний Суд України в п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Статтею 100 ЦК України передбачено, що учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо інше не випливає із закону.
З огляду на те, що законом передбачені вимоги та підстави для виходу учасника зі складу товариства, виключно за згодою іншого учасника, а також те, що прийняття такого рішення є виключною компетенцією загальних зборів, учасник товариства не має права вимагати в судовому порядку визнати за ним право на вихід зі складу співзасновників та провести державну реєстрацію змін до відомостей в Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на підставі судового рішення.
Позивачем заявлена вимога про визнання права на вихід зі складу підприємства. Діюче законодавство не позбавляє права виходу учасника, але за певних умов, про що йшлося вище.
Виходячи з підприємства учасник наділений правом отримати певне майно, або його вартість, відповідно до розміру своєї частки.
Таким чином належним способом захисту реалізації права на вихід є позов про виплату вартості майна учасника у зв'язку з його виходом з підприємства.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що у даній справі позивачем обрано не ефективний спосіб захисту, оскільки він не відповідає змісту порушеного права та не забезпечить реального поновлення прав позивача, за захистом якого він звернувся до суду.
6. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі всього викладеного вище, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення у даній справі.
7. Розподіл судових витрат.
У зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати слід покласти на позивача у справі - ТОВ «Укрсільгоспмаш».
Керуючись ст. ст. 129, 269-270, 275, 276, 281-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсільгоспмаш» - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2021 у справі № 904/7338/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30.05.2022.
Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков
Судді: Л.М. Білецька
І.О. Вечірко