вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" травня 2022 р. Справа№ 910/12748/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Барсук М.А.
при секретарі судового засідання Овчинніковій Я.Д.,
за участю представників:
від позивача - Мотлях О.О.,
від відповідача - Тітов І.С.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2021 у справі №910/12748/21 (суддя Курдельчук І.Д., повний текст складено - 18.11.2021) за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" про стягнення 476 701,76 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів за договором транспортування природного газу магістральними трубопроводами природного газу №1506000227/П020 від 01.07.2015 (далі - Договір) у розмірі 204588,21 грн., а також 130294,83 грн. пені, 53730,17 грн. - 3 % річних, 88088,55 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору в частині своєчасної та повної оплати за надані позивачем послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2021 у справі №910/12748/21 позов Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Киїоблгаз Збут" про стягнення 476 701,76 грн. задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Киїоблгаз Збут" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 204588,21 грн. основної заборгованості, 130294,83 грн. пені, 53730,17 грн. - 3 % річних, 88088,55 грн. інфляційних втрат та 7 150,53 грн. судового збору.
При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати послуг.
При цьому, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до вимог позивача спеціального строку позовної давності, встановленого частиною п'ятою статті 315 Господарського кодексу України.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на відсутність підписаних сторонами актів за лютий - квітень 2019 року, а також вказує на відсутність заборгованості та наявність у відповідача переплати за спірний період.
Окрім наведеного, скаржник зазначає про безпідставність незастосування судом до вимог позивача шестимісячного строку позовної давності, встановленого частиною п'ятою статті 315 Господарського кодексу України.
Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.
Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.
Між Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" (газотранспортне підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" (замовник) 01.07.2015 було укладено Договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1506000227/П020, відповідно до умов якого газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами договору.
За умовами п. 1.2. договору річний плановий обсяг транспортування природного газу (далі - газ) Замовника складає 56.500,000 тис.куб.м. Газ замовника, транспортування якого за цим договором здійснює газотранспортне підприємство, призначений для задоволення потреб промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання.
Згідно з п. 3.1. договору послуги з транспортування газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами (далі - акти наданих послуг).
Пунктами 3.2., 3.4. договору сторони погодили, що газотранспортне підприємство до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газотранспортного підприємства. Акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством.
Оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів (п. 5.5. договору).
Як передбачено в п. 11.1. договору цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє в частині транспортування газу з 1 липня 2015 року до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за надані газотранспортним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за цим договором. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Відповідно до п. 2 угоди про розірвання від 10.12.2019, сторони дійшли згоди, що з 01.05.2019 зобов'язання Сторін, що виникають із Договору, припиняються, окрім фінансових зобов'язань, що виникли в період дії Договору і Сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками в цій частині.
На виконання умов Договору позивачем у період з січня 2018 року по квітень 2019 року включно було надано відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу в об'ємі 47 129,566 тис.куб.м. на загальну суму 9 359 931,79 грн. що підтверджується актами наданих послуг: №01-18-1506000227/П020 від 31.01.2015, №02-18-1506000227/П020 від 28.02.2018, №03-18-1506000227/П020 від 31.03.2018, №04-18-1506000227/П020 від 30.04.2018, №05-18-1506000227/П020 від 31.05.2018, №06-18-1506000227/П020 від 30.06.2018, №07-18-1506000227/П020 від 31.07.2018, №08-18-1506000227/П020 від 31.08.2018, №09-18-1506000227/П020 від 30.09.2018, №10-18-1506000227/П020 від 31.10.2018, №11-18-1506000227/П020 від 30.11.2018, №12-18-1506000227/П020 від 31.12.2018, №01-19-1506000227/П020 від 31.01.2019, №02-19-1506000227/П020 від 28.02.2019, №03-19-1506000227/П020 від 31.03.2019 та №04-19-1506000227/П020 від 30.04.2019.
Відповідач свої грошові зобов'язання виконав частково на загальну суму 9 155 343, 58 грн., у зв'язку з чим утворився борг (залишок боргу за квітень 2019 року) у розмірі 204 588,21 грн.
Несплата вказаної суми стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення 204 588,21 грн. основного боргу, а також 130 294,83 грн. пені, 53 730,17 грн. 3 % річних, 88 088,55 грн. інфляційних втрат.
Як вже було вказано, місцевий господарський суд задовольнив вказані вимоги в повному обсязі.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, разом з тим вважає невірним незастосування до них наслідків пропуску строку спеціальної позовної давності, виходячи з наступного.
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Позивач виконав умови договору, з січня 2018 року по квітень 2019 року надав відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника на загальну суму 9 359 931,79 грн., що підтверджується актами приймання передачі послуг.
Стосовно доводів апелянта про не підписання жодною із сторін актів за період лютий - квітень 2019 року, слід зазначити наступне.
Відповідно до пункту 5.5. договору, оплата вартості послуг за транспортування природного газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 відсотків попередньої оплати за 10 дні до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу.
Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до 20 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
З урахуванням наведених положень договору, остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до 20 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг.
Відповідач, зазначаючи про не підписання актів за лютий - квітень 2019 року, не обґрунтовує при цьому, здійснення ним оплати по таким актам, а предметом даного спору є стягнення залишку заборгованості за квітень 2019 року.
Отже, відповідач не підписавши вказані акти все одно здійснював по ним оплати.
Враховуючи наведене, а також те, що строк виконання грошового зобов'язання не пов'язано з отриманням відповідачем актів наданих послуг, наведені доводи апелянта не впливають на висновок щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення основного боргу.
Також, судом відхиляються доводи скаржника щодо відсутності заборгованості та наявності у останнього переплати за спірний період (січень 2018р - квітень 2019р.), оскільки як вбачається з наданого позивачем витягу з "Комплексної автоматизованої системи керування", кошти сплачені відповідачем 13.02.2018-23.03.2018р. зараховані позивачем, як оплата заборгованості яка існувала за попередні періоди, а саме: листопад - грудень 2017 року, що повністю кореспондується із положеннями п. 5.7 договору.
З урахуванням наведених положень договору, строк виконання відповідачем зобов'язань зі сплати вартості наданих послуг є таким, що настав.
Однак, відповідач порушив свої зобов'язання за договором, сплативши за надані послуги частково, в результаті чого утворився борг в сумі 204 588,21 грн.
Отже, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 204 588,21 грн. є обґрунтованими.
Стосовно вимог про стягнення 130 294,83 грн. пені, 53 730,17 грн. 3 % річних та 88 088,55 грн. інфляційних втрат, колегія суддів вказує наступне.
Пунктом 7.3 договору встановлено, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.
З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, позивач правомірно нарахував 130 294,83 грн. пені, 53 730,17 грн. 3 % річних та 88 088,55 грн. інфляційних втрат.
Разом з тим, відповідачем заявлено про застосування до вимог позивача спеціальної позовної давності, що встановлена частиною п'ятою статті 315 Господарського кодексу України.
При цьому, у вказаній заяві відповідач послався на правові висновки, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 920/206/19 та від 23.07.2020 у справі №920/180/19
Місцевий господарський суд, відхиляючи зазначену заяву про застосування строку позовної давності, вказав, що відповідачем помилково ототожнено договір про транспортування природного газу із договорами про перевезення вантажів, які підпадають під правове регулювання Глави 22 Господарського кодексу України.
Також, суд відхилив посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 23.07.2020 у справі №920/180/19 та від 16.07.2020 у справі №920/206/19, мотивуючи це тим, що правовідносини у зазначених справах не суперечать висновкам суду про належність договору транспортування природного газу до групи договорів про надання послуг.
Колегія суддів не погоджується із відмовою суду першої інстанції у застосуванні спеціального строку позовної давності, з огляду на наступне.
Відповідно до статей 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Так, частиною п'ятою статті 315 Господарського кодексу України встановлено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Стосовно можливості застосування до даних правовідносин положень частини п'ятої статті 315 Господарського кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин відносини з транспортування природного газу регулювались Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом ГТС.
Відповідно до ч.1 ст.32 Закону України "Про ринок природного газу" (тут і далі - в редакції, що діяла станом на момент виникнення спірних відносин) транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.
За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу (абз.2 ч.1 ст.32 Закону України "Про ринок природного газу".
З наведеного вбачається, що Закон України "Про ринок природного газу" передбачає необхідність врахування оператором ГТС та замовником послуг транспортування природного газу крім положень законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, також і умов договору, на підставі якого такі послуги надавались.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин діяв Кодекс ГТС, який визначав договір транспортування природного газу як такий, за яким оператор ГТС надає замовнику комплекс послуг (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування, п.5 гл.1 розд. I Кодексу ГТС), що зумовлене особливостями функціонування ринку природного газу після набрання чинності Законом "Про ринок природного газу".
Однак, суд апеляційної інстанції враховує, що, відносини у цій справі виникли саме на підставі договору транспортування природного газу магістральними трубопроводами, укладеного у 2015 році.
Тому, колегія суддів виходить з того, що договір транспортування природного газу магістральними трубопроводами, як особливий вид договору відповідно до п.15 ч.3 ст.4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (який був чинним станом на момент укладення договору) визначав транспортування природного газу як послугу, відповідно до якої виконавець зобов'язується транспортувати природний газ, довірений йому замовником, магістральними трубопроводами до пункту приймання-передачі газу та передати його замовнику, а замовник зобов'язується сплатити газотранспортному підприємству встановлену в договорі вартість транспортування (ч.1 ст.13 зазначеного Закону).
Договір транспортування природного газу магістральними трубопроводами застосовувався з урахуванням норм Кодексу ГТС, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, у зв'язку з чим виконання його положень без надання зазначених вище послуг є фактично неможливим. Однак такі послуги не є самостійним предметом зазначеного договору, необхідність їх надання обумовлена особливостями функціонування ринку природного газу, а самі послуги розподілу потужності та балансування є допоміжними та такими, що створюють умови безпечного переміщення природного газу відповідними газопроводами, можливість контролю оператором ГТС виконання сторонами договору покладених на них обов'язків тощо.
Магістральний газопровід (або сукупність таких газопроводів), якими здійснюється транспортування природного газу, належить до системи трубопровідного транспорту України.
Так, газопроводом є споруда зі щільно з'єднаних між собою труб, призначена для переміщування газу (розд. ІІ Правил безпечної експлуатації магістральних газопроводів, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 27.01.2010 №11).
Абзацом 12 ч.1 ст.1 Закону "Про нафту і газ" передбачено, що магістральний трубопровідний транспорт нафти і газу - технологічний комплекс - окремий трубопровід (або сукупність трубопроводів) та пов'язані з ним єдиним технологічним процесом об'єкти, за допомогою яких здійснюється постачання нафти і газу споживачам, включаючи транзитне постачання через територію України.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про трубопровідний транспорт" магістральний трубопровідний транспорт належить до системи трубопровідного транспорту України.
З наведеного вбачається, що транспортування природного газу відповідно до договору транспортування природного газу магістральними трубопроводами здійснюється з використанням газопроводу, який, у свою чергу, належить до системи трубопровідного транспорту України.
Частина 1 ст.306 ГК прямо передбачає, що транспортування продукції трубопроводами є перевезенням вантажів.
Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту (ч.2 ст. 306 ГК).
Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами (ч. 5 ст.306 ГК).
Відповідно до ч.5 ст.307 ГК умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ч.5 ст.315 ГК для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №904/949/21, від 16.07.2020 у справі №920/206/19 та від 23.07.2020 у справі №920/180/19.
При цьому, переглядаючи справу №904/949/21 (правовідносини в якій є подібними правовідносинам у даній справі, оскільки договори транспортування природного газу магістральними трубопроводами в обох справах укладені під час дії Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а спірні правовідносини в обох справах на момент виникнення заборгованості регулювалися Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом ГТС) в касаційному порядку Верховний Суд зазначив про відсутність підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 16.07.2020 у справі №920/206/19 та від 23.07.2020 у справі №920/180/19.
Отже, для договору транспортування природного газу магістральними трубопроводами встановлюється позовна давність в шість місяців.
За змістом статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Враховуючи п. 5.5 договору, строк оплати послуг, наданих у квітні 2019 року настав 20.05.2019.
Відповідно, шестимісячний строк позовної давності для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення суми основної заборгованості за надані у квітні 2019 року послуги сплив 21.11.2019.
Із даним позовом позивач звернувся до суду 04.08.2021, тобто з пропуском спеціального строку позовної давності.
Відповідно до ч. 4. ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 204 588,21 грн. слід відмовити внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду з такою вимогою.
Статтею 266 Цивільного кодексу України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19.
Отже, до вимог позивача про стягнення пені, інфляційної складової та 3% річних слід також застосувати спеціальний строк позовної давності.
Таким чином, у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 130 294,83 грн. пені, 53 730,17 грн. 3 % річних та 88 088,55 грн. інфляційних втрат також слід відмовити внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині задоволення позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2021 у справі №910/12748/21 задовольнити повністю.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2021 у справі №910/12748/21 про задоволення позову скасувати.
3. Прийняти нове рішення по справі №910/12748/21, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" про стягнення 476 701,76 грн., відмовити повністю.
4. Стягнути з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" 10 725 грн. 80 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 27.05.2022 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Барсук