Іменем України
19 травня 2022 року м. Кропивницький
справа № 395/520/21
провадження № 22-ц/4809/414/22
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Черненка В.В.
суддів: Єгорової С.М., Чельник О.І.
секретар Гончар В.В.
учасники справи:
прокурор відділу Кіровоградської обласної прокуратури - Лагода О.В.
представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02.12.2021, суддя Забуранний Р.А., по справі за позовом заступника керівника Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новомиргородської міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу та повернення земельної ділянки,
Заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новомиргородської міської ради звернувся в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу та повернення земельної ділянки.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом Головного управляння Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21.08.2019 року №11-4423/14-19-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 2 га розташованої на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (кадастровий номер 3523881300:02:000:5253) та передано її у власність для ведення особистого селянського господарства.
На підставі зазначеного наказу, державним реєстратором виконавчого комітету Соколівської сільської ради Гончар Г.П. 23.08.2019 року зареєстровано право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку.
У подальшому , на підставі договору купівлі продажу від 02.10.2019 року №4387, ОСОБА_3 зазначену земельну ділянку продав ОСОБА_1 .
Зазначено, що ОСОБА_3 як учасник АТО має право на отримання відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту» першочергово земельну ділянку.
Зазначено, що відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, ОСОБА_3 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 12.08.2019 року №6-2414/14-19-сг отримав у приватну власність земельну ділянку площею 2га кадастровий номер 1820310100:05::000:0658 для ведення особистого селянського господарства.
В подальшому зазначену земельну ділянку, 28.09.2019 ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 .
Зазначено, що ОСОБА_3 на час отримання спірної земельної ділянки, яка є предметом судового спору, вдруге безоплатно отримав у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства поза нормами безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання.
Позивач зазначив, що від імені ОСОБА_3 діяла особа за дорученням, при цьому Головним управлянням Держгеокадастру у Кіровоградській області під час затвердження проекту землеустрою 12.08.2019 року не було перевірено належним чином дійсність зазначеної довіреністі.
Відповідно особа, яка представляла інтереси ОСОБА_3 , звертаючи із заявами до Головного управляння Держгеокадастру у Кіровоградській області не мала належних повноважень, як на отримання земельної ділянки так і на її відчуження.
Позивач зазначив, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності всупереч вимог закону, а тому існують правові підстави для повернення спірної земельної ділянки у власність держави на підставі ст.. 387 ЦК України.
Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21.08.2019 № 11-4423/14-19-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі ріллі, площею 2,0000 га (кадастровий номер 3523881300:02:000:5253) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (теперішньої Новомиргородської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області).
Витребувати у ОСОБА_1 на користь Новомиргородської міської ради земельну ділянку загальною площею 2,0000 га в координатах, межах та конфігурації, що була передана наказом Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області від 21.08.2019 №11-4423/14-19-СГ у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (наразі на території Новомиргородської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області) та стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь Кіровоградської обласної прокуратури (вул. Велика Пермська, 4, м. Кропивницький, код ЄРДПОУ 02910025), судовий збір, сплачений за пред'явлення цього позову, в сумі 4540 грн., зарахувавши його на р/р UА 848201720343100001000004600 в банку - Державна Казначейська служба України м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, отримувач - Кіровоградська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910025.
Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02.12.2021 у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначено зокрема, що ОСОБА_3 попередньо вже реалізував своє право на безоплатне одержання земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства. Судом першої інстанції не досліджено питання законності повторного одержання ОСОБА_3 спірної земельної ділянки та, як наслідок, можливості подальшого її відчуження.
При зверненні до ГУ Держгеокадастру із заявою від 12.08.2019 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, представником не надано належних документів, що посвідчують його право представляти інтереси ОСОБА_3 .
Оспорюючи незаконний наказ ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, прокурор обрав ефективний, необхідний спосіб захисту, у разі задоволення судом якого, матиме місце поновлення порушених прав держави. Прокурор не звертався до суду із негаторний позовом із застосуванням ст.. 391 ЦК України та ст.. 152 ЗК України, а тому висновок, зроблений судом першої інстанції про одночасне звернення прокурора із віндикаційним та негаторний позовом є хибним.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 26.01.2022 відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 27.01.2022 справу призначено до розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені доводи не спростовують висновки суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, ОСОБА_3 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 12.08.2019 № 6-2414/14-19-сг отримав у приватну власність земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 1820310100:05:000:0658) для ведення особистого селянського господарства.
В подальшому, а саме 28.09.2019 ОСОБА_3 зазначену земельну ділянку було відчужено відповідно до договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_4 , що підтверджується копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових право на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна №254433915 від 26.04.2021 року.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21.08.2019 №11-4423/14-19-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 2 га, розташованої на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (кадастровий номер 3523881300:02:000:5253) та передано її у власність для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується копією наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21.08.2019 №11-4423/14-19-СГ.
На підставі зазначеного наказу, державним реєстратором виконавчого комітету Соколівської сільської ради Гончар Г.П., 23.08.2019 зареєстровано право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку. В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 02.10.2019 №4387, ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3523881300:02:000:5253 продав ОСОБА_1 . Земельна ділянка з кадастровим номером 3523881300:02:000:5253 площею 2 га перебуває в процесі об'єднання та продовжує перебувати у власності ОСОБА_1 , що підтверджується копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових право на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна №257721505від 21.05.2021 року.
Відповідно до положень статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Згідно ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність.
Положеннями ст. ст.125,126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстрація прав на нерухоме майно відбувається шляхом прийняття реєстратором рішення про державну реєстрацію прав.
Статтею 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19) та багатьох інших.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).
Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Близькі за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95, 96), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). (п.34-44 Постанови ВС у справі 918/158/20 від 17 лютого 2021 року).
Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).
Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.
Ураховуючи наведене, позовні вимоги, предметом яких є рішення органу виконавчої влади щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу виконавчої влади вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах, така позиція викладена у Постанові ВГСУ по справі № 912/627/15-г від 24 травня 2016 року.
Таким чином, наказ, як акт індивідуальної дії, який втратив чинність шляхом його реалізації, може бути предметом оцінки за умови наявності в позові вимоги відносно визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.
У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації. (п.97 Постанови ВП Справа № 909/968/16 (Провадження № 12-97гс18) від 11 вересня 2018 року).
Заявлення вимоги про скасування наказу без скасування рішення про державну реєстрацію прав не призведе до відновлення стану до порушення права і тому такий спосіб захисту є неефективним, а відтак, не підлягає задоволенню.
Суд першої інстанції також зазначив, що одночасне пред'явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосування реституції (позову про захист права від порушень, не пов'язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачем не вірно обрано спосіб захисту порушених прав, то зазначені обставини є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.
Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, ОСОБА_3 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 12.08.2019 № 6-2414/14-19-сг отримав у приватну власність земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 1820310100:05:000:0658) для ведення особистого селянського господарства.
28.09.2019 ОСОБА_3 зазначену земельну ділянку було відчужено відповідно до договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_4 , що підтверджується копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових право на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна №254433915 від 26.04.2021 року.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21.08.2019 №11-4423/14-19-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 2 га, розташованої на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (кадастровий номер 3523881300:02:000:5253) та передано її у власність для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується копією наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21.08.2019 №11-4423/14-19-СГ.
На підставі зазначеного наказу, державним реєстратором виконавчого комітету Соколівської сільської ради Гончар Г.П., 23.08.2019 зареєстровано право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку.
В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 02.10.2019 №4387, ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3523881300:02:000:5253 продав ОСОБА_1 . Земельна ділянка з кадастровим номером 3523881300:02:000:5253 площею 2 га перебуває в процесі об'єднання та продовжує перебувати у власності ОСОБА_1 , що підтверджується копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових право на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна №257721505від 21.05.2021 року.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення таких відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини другої ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 ч.6 ст. 37 цього Закону, до Державного реєстру вноситься запис про скасування держаної реєстрації прав.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, компенсація витрат, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.
Приймаючи до уваги встановлені обставини можливо дійти висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку відмовивши у задоволені позову з підстав, що позивачем не вірно обрано спосіб захисту порушених прав.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно зазначив про неможливість одночасного звернення у суд з негаторним та віндикаційним позовом не впливають на розгляд апеляційної скарги по суті, оскільки підстава для відмови в позові у зв'язку не вірно обраним способом захисту порушених прав є самостійною і відповідно висновки суду в цій частині не є основною підставою для відмовлення в позові.
З матеріалів справи також вбачається, що звертаючись у суд з позовом позивач зазначив, що відповідач незаконно отримав у власність земельну ділянку на підставі Наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21.08.2019 №11-4423/14-19-СГ, оскільки на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 12.08.2019 № 6-2414/14-19-сг відповідач вже отримав у приватну власність земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 1820310100:05:000:0658) для ведення особистого селянського господарства.
За нормами ст..ст.125,126 Земельного кодексу України - право власності на земельну ділянку, виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
З матеріалів справи вбачається, що на час видачі наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21.08.2019 №11-4423/14-19-СГ у власності відповідача не було інших земельних ділянок в тому числі і на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 12.08.2019 № 6-2414/14-19-сг так як державна реєстрація прав відповідно до Наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21.08.2019 №11-4423/14-19-СГ відбулась раніше ніж державна реєстрація прав на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 12.08.2019 № 6-2414/14-19-сг.
Приймаючи до уваги встановлені обставини, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України залишається без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст. ст. 367, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Кіровоградської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02.12.2021 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 30.05.2022.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: