Справа № 349/1800/21
Провадження № 22-ц/4808/494/22
Головуючий у 1 інстанції Рибій М.Г.
Суддя-доповідач Василишин
26 травня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Василишин Л.В.,
суддів: Фединяка В.Д., Максюти І.О.,
секретаря Мельник О.В.,
за участю представника відповідача Нагірної Л.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Окуневича Михайла Валентиновича на рішення Рогатинського районного суду від 12 січня 2022 року, ухвалене у складі судді Рибія М.Г. в м. Рогатин, у справі за позовом ОСОБА_1 до Рогатинського аграрного фахового коледжу про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рогатинського аграрного фахового коледжу про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 03 серпня 2009 року він працює викладачем в Рогатинському аграрному фаховому коледжі. 12 листопада 2021 року відповідачем винесено наказ №147-к, яким його відсторонено від роботи як такого, що відмовився чи ухиляється від обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 без попередження про необхідність обов'язкової вакцинації та можливість відсторонення, а також без його направлення для проходження обов'язкового щеплення. Зазначений наказ порушує його право на працю, гарантоване статтею 43 Конституції України, винесений з порушенням частини першої статті 46 КЗпП України, якою встановлено випадки відсторонення працівників від роботи, а також частини першої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», якою визначено обов'язкові профілактичні щеплення проти інфекційних хвороб, серед яких немає гострої респіраторної хвороби COVID-19. Зазначив, що втручання у права людини має бути передбачено законами, а не підзаконними нормативно-правовим актами. Також вказав, що обов'язкова вакцинація може бути впроваджена лише за умови, якщо вакцина проти COVID-19 буде визнана науковою спільнотою безпечною та ефективною. Крім того, відповідно до положень статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» кожному усуненню працівника від роботи має передувати подання інспектора державної санітарно-епідеміологічної служби, а не власна воля керівника.
Посилаючись на наведене, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ відповідача №147-к від 12 листопада 2021 року про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати з 12 листопада 2021 року та поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також стягнути з відповідача на його користь понесені витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Рогатинського районного суду від 12 січня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Рогатинського аграрного фахового коледжу про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
На рішення суду представник ОСОБА_1 - адвокат Окуневич М.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що причиною відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати згідно оспорюваного наказу стала його відмова або ухилення від профілактичного щеплення проти COVID-19. Однак, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відмови або ухилення позивача здійснити щеплення відповідачем не надано, що є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». При цьому, будь-якого наказу, який би зобов'язував позивача зробити щеплення, чи наказу про проходження ним медичного огляду для подальшого щеплення від COVID-19 відповідачем не приймалося.
Апелянт вважає помилковим посилання відповідача та суду на наказ Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», оскільки такий не містить положень про обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням.
Також помилковим, на думку апелянта, є посилання на пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», оскільки такий суперечить пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
Апелянт вказує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти собі на життя працею шляхом його обмеження, а тому в силу пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, такими як наказ Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року №2153 та постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236. Оскільки в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19, то позовні вимоги ОСОБА_1 підлягали до задоволення в повному обсязі. Суд першої інстанції наведеного не врахував, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.
З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити.
Представник відповідача подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скарги заперечила, вважаючи їх необґрунтованими.
Зазначила, що конституційне право позивача на працю, передбачене статтею 43 Конституції України не порушено, оскільки ОСОБА_1 не звільнено з роботи, а лише відсторонено від виконання посадових обов'язків, він має право повернутися до праці після усунення причин, що зумовили відсторонення або на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України. У відповідності до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» обов'язковим профілактичним щепленням проти респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Оскільки позивач не надав доказів наявності у нього протипоказань до проведення щеплення, то його відсторонення від роботи, як невакцинованого працівника закладу фахової передвищої освіти, відбулося з дотриманням чинного законодавства та алгоритму дій, який прописаний для роботодавця у листі Міністерства економіки України від 03 листопада 2021 року №4706-06/52950-03.
Посилаючись на наведене, представник відповідача просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
У засідання апеляційного суду апелянт та його представник не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили.
Представник відповідача в судовому засіданні скаргу заперечила, просила відмовити в її задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 працює викладачем природничих дисциплін у Рогатинському аграрному фаховому коледжі, що підтверджується копією його трудової книжки (а.с. 12-14).
08 жовтня 2021 року позивача було ознайомлено із наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» (а.с. 52).
В період з 05 листопада 2021 року по 11 листопада 2021 року ОСОБА_1 перебував у відпустці, що підтверджується його заявою від 04 листопада 2021 року та копією наказу №141-к від 04 листопада 2021 року (а.с. 46, 47).
Наказом №147-к від 12 листопада 2021 року позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 12 листопада 2021 року як працівника, який відмовився чи ухиляється від обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до усунення причин, що його зумовили або на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України (а.с. 15).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , як працівник закладу фахової передвищої освіти, з 08 листопада 2021 року підлягав обов'язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однак ухилився від проведення такого щеплення та не надав документів про наявність у нього абсолютних протипоказань до проведення щеплення, а тому наказ відповідача про відсторонення його від роботи є законним та не підлягає скасуванню. Щодо вимог позивача про поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то такі є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, а тому задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Статтею 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» встановлені обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я. Зокрема, згідно з пунктами «а», «б» зазначеної статті громадяни України зобов'язані: піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
На виконання статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Міністерство охорони здоров'я України наказом від 04 жовтня 2021 року №2153 затвердило Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням.
Відповідно до цього Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Цим наказом передбачається, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 жовтня 2019 року №2070).
Реєстрація вказаного наказу Міністерством юстиції України свідчить про те, що він відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини.
Так, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (пункт 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731).
Отже, обов'язковій вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з працівників із наведеного в наказі Міністерства охорони здоров'я України №2153 переліку, не підлягають лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що станом на 12 листопада 2021 року на території України діяв карантин, установлений постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а тому ОСОБА_1 , як працівник закладу фахової передвищої освіти, підлягав обов'язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Будь-яких доказів, які б свідчили про наявність у позивача абсолютних протипоказань до проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 позивачем не надано.
Пунктом 41-6 вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України №1236 керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій зобов'язано забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року №2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Статтею 46 КЗпП України встановлено, що відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від проведення профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанція про те, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов'язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи, а тому наказ відповідача про відсторонення позивача від роботи є законним та не підлягає скасуванню.
Також правильним є висновок суду про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, а тому такі вимоги задоволенню не підлягали.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відмови або ухилення позивача здійснити щеплення, що є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також, що ним не приймалося будь-якого наказу, який би зобов'язував позивача зробити щеплення, чи наказу про проходження ним медичного огляду для подальшого щеплення від COVID-19, не заслуговують на увагу, оскільки матеріалами справи підтверджується, що 08 жовтня 2021 року позивача було ознайомлено із наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року №2153 щодо обов'язковості вакцинації під розпис і жодних дій щодо її проведення позивачем не вчинено, при тому,що дирекцією Рогатинського аграрного фахового коледжу було здійснено заходи, спрямовані на організацію проведення обов'язкових профілактичних щеплень працівників проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, а саме - виїзд мобільної бригади Комунального некомерційного підприємства «Рогатинський центр первинної медико-санітарної допомоги» для щеплення співробітників 24 вересня, 29 вересня та 20 жовтня 2021 року, що підтверджується актом відповідача від 12 листопада 2021 року (а.с. 49-50) і позивачем не спростовано.
Також безпідставними є доводи апелянта щодо помилковості посилань відповідача та суду на наказ Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року №2153, у зв'язку з тим, що такий не містить положень про обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, оскільки зміст затвердженого Переліку якраз вказує на обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та вказує перелік працівників, які підлягають таким щепленням.
Не приймаються до уваги і твердження апелянта щодо помилковості посилань відповідача та суду на пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236, оскільки такий суперечить пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
За змістом постанови №1236 Кабінетом Міністрів України передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Тобто в такий спосіб державою визначено правове регулювання даного питання - відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», що в даному випадку і було забезпечено відповідачем.
З огляду на особливість вірусу та швидкість його поширення, державою було визначено саме наведений вище механізм, тому посилання апелянта на норми Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в даному випадку неналежне і до спірних правовідносин не застосовується.
Посилання апелянта на те, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти собі на життя працею шляхом його обмеження, а тому в силу пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, такими як наказ Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року №2153 та постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236, також не заслуговують на увагу, оскільки, по-перше, вони видані у відповідності із вимогами Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а по-друге, згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень працівник не може бути допущеним до роботи, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я не тільки всіх працівників закладу освіти, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення працівника від роботи не призвело до порушення його конституційного права на працю. Більше того, встановлено, що відсторонення позивача від роботи здійснено відповідно до статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 Кодексу законів про працю України.
Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
За таких обставин колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід залишити за апелянтом.
Керуючись статтями 374, 375, 381- 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Окуневича Михайла Валентиновича залишити без задоволення.
Рішення Рогатинського районного суду від 12 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 30 травня 2022 року.
Суддя-доповідач: Василишин Л.В.
Судді: Фединяк В.Д.
Максюта І.О.