Справа № 2 - 57/2010 р.
іменем України
15 липня 2010 року Козелецький районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого судді - Іванюка Т.І.,
при секретарі - Дідовець М.І.,
за участю: прокурора - Перець Л.В.,
адвоката - ОСОБА_1,
захисника - ОСОБА_2,
представника цивільного позивача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Козелець Чернігівської області кримінальну справу по обвинуваченню:
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Пушкарі Козелецького району Чернігівської області, українця, громадянина України, освіта неповна вища, одруженого, не працюючого, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого:
04 вересня 2006 року Козелецьким районним судом по ст. 186 ч. 2 КК України до 4-х років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України з випробовуванням із іспитовим строком на 2 роки, судимість не знята і не погашена в установленому законом порядку,
по ст. 190 ч. 3 КК України,
органами досудового слідства підсудний ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він у квітні 2007 року з метою протиправного заволодіння грошовими коштами кредитної спілки «Деснянська» увійшов в довіру до заступника голови правління зазначеної спілки ОСОБА_5, уповноваженого правлінням кредитної спілки «Деснянська» на прийняття рішень про видачу споживчих кредитів фізичним особам. Використовуючи особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та ОСОБА_5, зловживаючи довірою останнього, запевнивши його у своєчасному повернені кредитних коштів та відсотків за користування ними, ОСОБА_4 умовив ОСОБА_5 видавати йому грошові кошти кредитної спілки «Деснянська» у вигляді споживчих кредитів шляхом складання співробітниками відокремлених підрозділів № 4 та № 14, зазначеної спілки, кредитних договорів на ім'я сторонніх осіб за копіями документів, наданих ОСОБА_4, не маючи при цьому наміру на повернення отриманих коштів.
Так, в період з 23.04.2007 року по 06.08.2007 року ОСОБА_4, з метою заволодіння грошовими коштами КС «Деснянська» шляхом шахрайства, приходив до приміщень відокремлених підрозділів № 4 та № 14 вказаної кредитної спілки, зловживаючи довірою ОСОБА_5, запевнивши останнього у своєчасному поверненні кредитних коштів та відсотків за користування ними, переконував видати йому грошові кошти у сумі 5 000 гривень у вигляді споживчих кредитів на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14. Для оформлення кредитного договору на ім'я вищевказаних осіб, ОСОБА_4 надавав співробітникам підрозділів фотокопії паспортів громадян України та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду без відома та дозволу власника. В порушення вимог Постанови Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» від 15.12.2004 року, ОСОБА_5 давав вказівку співробітникам відокремленого підрозділу № 4 оформити кредитний договір та видати ОСОБА_4 грошові кошти по ньому. Співробітники ВП № 4 та № 14 використовуючи копії наданих ОСОБА_4 документів, складали договори кредиту між КС «Деснянська» та вищевказаними особами про надання останнім під вигаданим приводом споживчого кредиту в сумі 5 000 гривень. В той же день, на підставі вказаного договору ОСОБА_4 особисто за видатковим косовим ордером, що був виданий на іншу особу, у касі відокремленого підрозділу КС «Деснянська» отримував кошти в сумі 5 000 гривень, які привласнив та розпорядився на власний розсуд.
Таким чином, керуючись єдиним умислом, спрямованим на заволодіння майном (грошовими коштами) кредитної спілки «Деснянська» шахрайським шляхом, ОСОБА_4 заволодів грошовими коштами вказаної спілки на загальну суму 50 000 гривень, що є великим розміром, тобто на суму, яка в двісті і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.
Дії ОСОБА_4 органами досудового слідства кваліфіковані по ч. 3 ст. 190 КК України, як умисні дії, які виразилися в заволодінні майном (грошовими коштами) кредитної спілки «Деснянська» шляхом зловживання довірою співробітників спілки, вчиненими у великих розмірах, повторно.
Адвокатом ОСОБА_1 у судовому засіданні заявлено клопотання в порядку ст. ст. 281 та 274 КПК України про повернення даної кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_4 по ч. 3 ст. 190 КК України прокурору Чернігівської області для додаткового розслідування з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства, які не можуть бути усунені в судовому засіданні та зміну запобіжного заходу на підписку про невиїзд.
Підсудний за громадський захисник клопотання підтримали.
Прокурор вважає, що підстав для повернення справи на додаткове розслідування та зміни запобіжного заходу немає.
Заслухавши адвоката, громадського захисника, підсудного, прокурора, представника цивільного позивача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що клопотання адвоката про повернення кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_4 по ч. 3 ст. 190 КК України на додаткове розслідування підлягає задоволенню. До даного висновку суд приходить із наступних підстав:
відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 11.02.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» повернення справи на додаткове розслідування відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України, зі стадії судового розгляду допускається лише тоді, коли неповнота або неправильність досудового слідства не може бути усунута в судовому засіданні.
Із досліджених доказів випливає, що досудове слідство у кримінальній справі є неповним, однобічним, під час його провадження всупереч вимогам ст. ст. 22 і 64 КПК України поверхово досліджені обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення кримінальної справи.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1992 року за № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (пункти 18, 19) роз'яснено, що обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри з боку потерпілого) при шахрайстві застосовується винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності або обов'язковості передачі їм майна чи права на нього.
Зловживання довірою - це є вид обману, що полягає у використанні винним довірливих відносин з потерпілим, заснованих на родинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах.
Органами досудового слідства ОСОБА_4 інкримінується заволодіння майном (грошовими коштами) кредитної спілки «Деснянська» шляхом зловживання довірою співробітників спілки, вчиненими у великих розмірах, повторно. Під час судового засідання підсудний ОСОБА_4 свою вину у вчиненні даних злочинів визнав частково, та показав, що дійсно у 2007 році отримував кредитні кошти у кредитній спілці «Деснянська» на документи інших осіб. Вважав, що у цьому не має порушення закону, оскільки керівництво КС та інші працівники не тільки не забороняли це робити, а навпаки сприяли цьому. Так, заступник голови правління КС ОСОБА_5 та ОСОБА_16, який працював на той час на громадських засадах у кредитній спілці з питань безпеки, після звернення його з наміром взяти у кредит кошти на інших осіб, давали усні вказівки працівникам кредитної спілки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 видати йому кредити, що останні і робили. Останній заповнювали необхідні документи і видавали гроші. По всім кредитам, які отримував, повністю або частково проводив оплату. У довірливих відносинах з ОСОБА_5 він не перебував і їх не використовував при отриманні кредиту.
Ці покази ОСОБА_4 у судовому засіданні підтвердили допитані свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18. Також останні додали, що кредитні договори з ОСОБА_4 підписували ОСОБА_16 та ОСОБА_5, при цьому останній ставив на них резолюцію про видачу грошей. Після цього давали їм усні вказівки про видачу грошей ОСОБА_4 Кожен кредит, який отриманий таким шляхом, ОСОБА_4 сплачував. Ніяких використань довірливих відносин між ОСОБА_4 та ними не було, як не було і фактів того, що останній їх вводив у оману з метою заволодіння коштами кредитної спілки. Деякі документи на отримання кредиту на інших осіб (договори та заяви) вони заповнювали власноручно за вказівкою ОСОБА_5 або ОСОБА_16
Допитані під час судового засідання свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_16 заперечили проти показів ОСОБА_17 та ОСОБА_18 в тій частині, що вони давали вказівки на видачу кредитів ОСОБА_4 При цьому свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні показав, що у пред'явленому ОСОБА_4 обвинуваченні вказані неправдиві відомості, оскільки останній ніколи не зловживав його довірою і не перебував із ним у довірчих стосунках. І взагалі, він ОСОБА_4 знає лише наглядно.
Аналогічні покази показам ОСОБА_5 у судовому засіданні дав і свідок ОСОБА_16 Крім цього ОСОБА_16 показав, що ОСОБА_7 особисто був присутній разом з братом ОСОБА_4 при видачі на його ім'я кредиту та сам надавав для цього необхідні документи.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_7 підтвердив покази ОСОБА_16, що дійсно відвідував КС «Деснянську» разом з братом ОСОБА_4, і кредит на його ім'я оформлювався у його присутності.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_20 показала, що вона була присутня при оформленні ОСОБА_4 двох кредитів у КС на інших осіб. Вона, як бухгалтер відокремленого підрозділу, застерігала ОСОБА_16 про те, що видавати кредити на документи інших осіб, незаконно.
Отже органами досудового слідства не перевірено правдивість показів підсудного та свідків щодо відсутності між ними «довірчих стосунків». Постановою від 14 січня 2010 року кримінальна справа направлялася на додаткове розслідування, у якій судом було дано вказівку органу досудового слідства усунути вищевказані протиріччя. Як вбачається з матеріалів справи, органи досудового слідства фактично не виконали цієї вказівки суду, а провели формальне розслідування. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 11 лютого 2005 року вказівки судді (суду) є обов'язковими для органу дізнання, слідчого та прокурора. Якщо останні не дослідили обставин, зазначених у постанові (ухвалі) про повернення справи на додаткове розслідування, проведені дізнання чи досудове слідство можуть бути визнані однобічними і неповними (п. 2 ч. 2 ст. 368 КПК), що є підставою для скасування вироку та повернення справи на додаткове розслідування (п. 1 ч. 1 ст. 367 КПК). Невиконання органом досудового слідства слідчої дії, зазначеної в постанові судді (ухвалі суду), допускається лише в разі, коли провести її фактично неможливо. Про це, а також про можливість підтвердження обставин, які мають бути встановлені за рішенням суду, іншими доказами або за допомогою додаткових процесуальних дій необхідно зазначити у відповідних процесуальних документах.
Поза увагою органів досудового слідства залишилось і те, що отримання майна за умови виконання будь-якого зобов'язання кваліфікується як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його привласнити, а зобов'язання - не виконувати. Відповідно до диспозицій ст. 190 ч. 3 КК України злочин вчиняється лише з прямим умислом. Показами підсудного, свідків, представника цивільного позивача та матеріалами справи (а.с. 9 том 11) у судовому засіданні знайшло своє підтвердження те, що ОСОБА_4 проводилася сплата по поверненню боргу по всім кредитним договорам, які йому інкримінуються органами досудового слідства як заволодіння майна шляхом шахрайства:
- ОСОБА_11 - сплачено 525 гривень;
- ОСОБА_2 - сплачено 600 гривень;
- ОСОБА_10 - сплачено 400 гривень;
- ОСОБА_12 - сплачено 200 гривень;
- ОСОБА_8 - сплачено 745 гривень;
- ОСОБА_13 - сплачено 200 гривень;
- ОСОБА_14 - сплачено 200 гривень;
- ОСОБА_7 - сплачено 1500 гривень;
- ОСОБА_6 - сплачено 1035 гривень;
- ОСОБА_9 - сплачено 830 гривень.
Із цього виходить, що ОСОБА_4 фактично виконувалися зобов'язання по всім кредитним договорам, які йому інкримінуються органами досудового слідства як заволодіння майна шляхом шахрайства.
На підтвердження того, що по справі було проведено однобічне слідство є те, що 09.12.2008 року органом досудового слідства по даній справі було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_22 по ч. 2 ст. 190 КК України ( а.с. 321-322 том 6). Як встановлено даною постановою, громадянка ОСОБА_22, використовуючи документи (паспорта громадян України та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера) 21 громадянина, зверталася до відокремлених підрозділів № 4 та № 14 кредитної спілки «Деснянська», що розташовані в смт. Козелець з наміром оформити кредити на вказаних осіб та отримала кредитні кошти фактично без їх участі. Із матеріалів справи вбачається, що процедура отримання кредитів у ОСОБА_22 та ОСОБА_4 однакова. При цьому слідчий виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_22 мотивуючи тим, що в її діях вбачається тимчасове запозичання грошових коштів у КС «Деснянська», оскільки остання проводила сплату кредитів. При цьому слідчий не бере до уваги факт сплати грошових коштів по отриманих кредитах ОСОБА_4 і не дає юридичної оцінки його діям, що свідчить про упередженість та однобічність досудового слідства.
Відповідно до ст. 22 КПК України, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
Проаналізувавши все вищевикладене, суд приходить до остаточного висновку, що органами досудового слідства під час розслідування даної кримінальної справи неповно і однобічно досліджено встановлені факти, проігноровано і не взято до уваги всі відомі обставини справи, що суттєво може вплинути на дану слідством юридичну оцінку діям ОСОБА_4
Крім цього, органами досудового слідства інкримінується ОСОБА_4 отримання споживчих кредитів у КС «Деснянська» на ім'я сторонніх осіб з використанням їх документів. Як встановлено під час розгляду справи, ці особи, крім ОСОБА_7, документів ОСОБА_4 не давали. Рішення, щодо незаконного заволодіння ОСОБА_4 або іншою особою чужим майном, під час розслідування даної кримінальної справи органом досудового слідства не прийнято.
Статтею 132 КПК України встановлено, що пред'явлене особі обвинувачення повинно бути конкретним, а саме: у постанові про притягнення в якості обвинуваченого повинно бути зазначено час, місце, спосіб, мета, мотив та інші ознаки злочину, наскільки вони відомі слідчому.
У описовій частині постанови про пред'явлення обвинувачення ОСОБА_4 від 06 березня 2010 року (а.с. 80-82, том 11) вказано, що ОСОБА_5 давав вказавки співробітникам відокремнелих підрозділів № 4 та № 14 КС «Деснянська» на видачу кредитів ОСОБА_4 При цьому у постанові не вказано конкретно, яким особам давав такі вказівки ОСОБА_5 Також постанова не мість у собі даних щодо шляху отримання ОСОБА_4 документів осіб, на яких було оформлено кредити. Тобто, органом досудового слідства належним чином не встановлено спосіб вчинення ОСОБА_4 злочину. Крім цього у постанові не описується така кваліфікуюча ознака, як повторність скоєння злочинів.
Відповідно до п. 10 ч. ч. 2, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року за № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві», суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб постанова про притягнення в якості обвинуваченого була конкретною за змістом. Недодержання органами досудового слідства вимог ст. ст. 132, 142 КПК України може бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування.
Надана судом можливість, шляхом реалізації повноважень, передбачених ст. 277 КПК України, вирішити питання про зміну обвинувачення в суді прокурором не використана.
Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України повернення кримінальної справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.
Наявні суперечності, що виникли з нових даних при судовому розгляді кримінальної справи, і неповнота досудового слідства не можуть бути усунуті в судовому засіданні, перешкоджають суду всебічно, повно і об'єктивно розглянути кримінальну справу і постановити законне та обґрунтоване судове рішення.
В ході додаткового розслідування органам досудового слідства шляхом проведення слідчих дій необхідно усунути вказані в описовій частини цієї постанови протиріччя та недоліки, які виникли з нових даних при судовому розгляді кримінальної справи.
Обраний ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді взяття під варту суд залишає без змін, оскільки він відповідає тяжкості інкримінованих підсудному злочинів і даним про особу підсудного.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 273 та 281 КПК України, суд, -
1. Клопотання адвоката ОСОБА_1 про повернення кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_4 у скоєнні злочину передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України на додаткове розслідування та зміну йому запобіжного заходу на підписку про невиїзд задовольнити частково.
2. Кримінальну справу відносно підсудного ОСОБА_4, обвинуваченого по ч. 3 ст. 190 КК України повернути прокурору Чернігівської області на додаткове розслідування.
3. Запобіжний захід ОСОБА_4 залишити попередній - утримання під вартою.
На постанову до апеляційного суду Чернігівської області може бути подана апеляція протягом семи діб з дня її винесення.
Суддя