Ухвала
27 травня 2022 року
місто Київ
справа № 522/11959/19
провадження № 61-2993ск22
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Усика Г. І. розглянув касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про стягнення на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду,
ОСОБА_1 у липні 2019 року звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- стягнути за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України заробіток та інші грошові доходи, які позивач втратив внаслідок незаконних дій органів досудового слідства та суду в розмірі 377 369, 00 грн та судові витрати в розмірі 13 250, 00 грн;
- стягнути за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та суду в розмірі 5 000 000,00 грн.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто із Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 неодержаний ним за час відсторонення від роботи заробіток у розмірі 377 369, 00 грн, на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства та суду в розмірі 3 500 000,00 грн.
В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року змінено рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2020 року.
Другий та третій абзац резолютивної частини рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2020 року викладено у такій редакції:
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 неотриманий ним за час відсторонення від роботи заробіток у розмірі 377 369,00 грн, судові витрати у розмірі 13 250,00 грн, та відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства та суду, у розмірі 1 000 000,00 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
22 квітня 2022 року засобами поштового зв'язку Державна казначейська служба України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року, у якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2022 року касаційну скаргу Державна казначейська служба України залишено без руху та надано заявнику строк для виконання її вимог з метою надання доказів на підтвердження сплати судового збору у розмірі 19 210,00 грн. Поновлено Державній казначейській службі України строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року.
У травні 2022 року Державна казначейська служба України надіслала поштовим зв'язком заяву, у якій просить продовжити строк на усунення недоліків касаційної скарги, та вирішити питання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Обґрунтовуючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, Державна казначейська служба України посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 09 червня 2021 року № 590, якою затверджено Порядок виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану (далі - Порядок), відповідно до пункту 19 якого сплата судового збору може бути здійснена лише у третю чергу, що унеможливлює сплату заявником судового збору у визначені судом строки та обсязі.
Щодо клопотання заявника про звільнення від сплати судового збору
Згідно з частиною першою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Частиною третьою статті 136 ЦПК України визначено, що з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 0940/2276/18 (постанова від 14 січня 2021 року) зробила такий висновок, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої наведеної статті Закону можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Разом з цим, Велика Палата констатувала, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. З наведеного убачається, що прийняти рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про звільнення від сплати судового збору.
Верховним Судом враховано, що Закон України «Про судовий збір» визначає порядок сплати судового збору, встановлює ставки, які залежать від змісту позовних вимог (майнового, немайнового характеру), інших заяв процесуального характеру, статусу особи позивача (юридична, фізична особа).
Наведений Закон визначає обов'язок особи, яка звертається до суду за захистом свого майнового, немайнового права та/або обов'язку, здійснити сплату судового збору. Такий обов'язок справляння судового збору є законним фінансовим обмеженням та убезпечує від надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. а
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Креуз проти Польщі» «Kreuz v. Poland» (рішення від 19 червня 2001 року, пункт 59) вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
Ураховуючи наведені норми національного законодавства, практику Верховного Суду та рішень ЄСПЛ щодо обов'язку учасника справи здійснити сплату судового збору у визначеному законом розмірі, суд касаційної інстанції робить висновок, що наведені Державною казначейською службою України доводи та письмові докази не є достатніми для відстрочення або розстрочення визначеного раніше Верховним Судом судового збору.
За наведених обставини Верховний Суд визнає обов'язок заявника здійснити сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 19 210, 00 грн.
Згідно із частиною другою статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Наведені обставини свідчать про необхідність продовжити Державній казначейській службі України строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Керуючись статтею 127 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити Державній казначейській службі України у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Продовжити Державній казначейській службі України строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю в десять днів від моменту отримання копії зазначеної ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Г. І. Усик