24 травня 2022 року
м. Київ
справа № 753/11943/20
провадження № 61-16772св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 7 жовтня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Мостової Г. І.,
Короткий зміст вимог заяви про забезпечення позову
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.
Разом із позовом ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову.
В обґрунтування заяви вказував, що 31 грудня 2019 року в мережі Інтернет ним знайдено оголошення, в якому зазначено про надання в оренду приміщення, власником якого є ОСОБА_2 , що розташоване на АДРЕСА_1 .
15 січня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір найму (оренди) нерухомого майна № 1, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов'язувався з 1 лютого 2020 року передати в оренду приміщення № 0904 на АДРЕСА_1 .
Того ж дня ОСОБА_2 передано 3 800 доларів США в рахунок орендної плати.
У подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягнено домовленості щодо проведення ремонтних робіт у квартирі на суму 20 577 грн, які перераховано ОСОБА_2 на картковий рахунок.
ОСОБА_1 зазначав, що умови договору в частині орендної плати ним виконано у повному обсязі, проте 1 лютого 2020 року ОСОБА_2 приміщення не передано.
10 лютого 2020 року ОСОБА_2 знову опубліковано оголошення, в якому зазначено про надання в оренду приміщення, що розташоване на АДРЕСА_1 . До оголошення додано фотографії приміщення (квартири) вже після ремонту, який зроблено, у тому числі, за рахунок коштів ОСОБА_1 .
24 лютого 2020 року ОСОБА_1 отримав повідомлення, датоване 11 лютого 2020 року, про дострокове розірвання договору та про обов'язок сплатити штраф у розмірі 2 600 доларів США за несвоєчасне внесення орендної плати.
28 лютого 2020 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 повідомлення, в якому висловив незгоду з викладеними вимогами про розірвання договору та сплатою штрафу.
Позивач вказував, що ОСОБА_2 неправомірно отримав грошову суму у розмірі 122 990 грн, а також вважав, що внаслідок неправомірних дій відповідача йому завдано моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
На думку ОСОБА_1 , невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся.
За таких обставин просив накласти арешт на:
- автомобіль «КІА» 2008 року випуску, модель SPORTAGE, дата реєстрації 21 грудня 2018 року, об'єм двигуна 1591, що належить ОСОБА_2 , та заборонити його відчужувати;
- частину квартири АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3 , що належать ОСОБА_2 , та заборонити їх відчужувати.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 31 липня 2020 року, постановленою у складі судді Коренюк А. М., у задоволенні заяви відмовлено.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заявник не довів дійсних намірів ОСОБА_2 відчужити належне йому майно або чинити перешкоди у виконанні ймовірного рішення суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 7 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 31 липня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Накладено арешт на 1/3 частку квартири
АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_2 .
У іншій частині заяви відмовлено.
З висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для забезпечення позову суд апеляційної інстанції не погодився і встановив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, апеляційний суд виходив з наявності достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду та призвести до порушення прав ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції врахував, що позивачем обґрунтовано наявність зв'язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову може забезпечити ефективний захист порушеного права та поновлення порушених прав та інтересів держави.
Відмовляючи у задоволенні заяви в частині накладення арешту на автомобіль «КІА» 2008 року випуску, модель SPORTAGE, дата реєстрації 21 грудня 2018 року, об'єм двигуна 1591, апеляційний суд вказав, що у матеріалах справи відсутня повна інформація про автомобіль, зокрема, щодо номерного знаку транспортного засобу.
Відмовляючи у задоволенні заяви в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 , суд апеляційної інстанції виходив з ціни позову і зазначив, що накладення арешту на 1/3 частку квартири
АДРЕСА_4 є достатнім і співмірним із заявленими позовним вимогами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
11 листопада 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 7 жовтня 2020 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 7 жовтня 2020 рокузаявник вказує порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зазначаючи, що правові підстави для накладення арешту на 1/3 частку квартири АДРЕСА_4 відсутні. Зазначає, що апеляційним судом не наведено обґрунтованих мотивів, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Суд не надав оцінку відповідності виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам. Позивачем не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а судом не надано належної оцінки даним обставинам.
Позиція інших учасників справи
У січні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гончаров М. С., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому послався на безпідставність доводів касаційної скарги та відповідність висновків апеляційного суду про часткове задоволення заяви нормам матеріального і процесуального права.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 2 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з частиною першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Предметом спору у цій справі є стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди у загальному розмірі 222 900 грн.
Тому вжитий захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що невжиття заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду, та вплинути на виконання ймовірного рішення суду.
Доводи касаційної скарги про ненаведення у заяві про забезпечення позову доказів на її обґрунтування та ненадання доказів на підтвердження вимог заяви зводяться до непогодження зі встановленими судом апеляційної інстанції обставинами, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 7 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук