30 травня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/11419/20
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:
Волковицької Н. О.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) в особі головного державного виконавця Полісмака Олександра Олександровича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 з розгляду
скарги Комунального некомерційного підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Освітня Агенція міста Києва"
на рішення, дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Полісмака Олександра Олександровича у справі
за позовом Приватного вищого навчального закладу "Європейський Університет"
до Комунального некомерційного підприємства виконавчого органу Київської міської ради "Освітня Агенція міста Києва"
про стягнення грошових коштів,
12.05.2022 до Касаційного господарського суду через систему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) в особі головного державного виконавця Полісмака Олександра Олександровича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 910/11419/20.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що вона подається на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 910/11419/20, ухвалену за результатами перегляду в апеляційному порядку ухвали Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 про задоволення скарги на рішення, дії державного виконавця Полісмака Олександра Олександровича, яка відповідно до пункту 2 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підлягає касаційному оскарженню.
Подана касаційна скарга Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) в особі головного державного виконавця Полісмака Олександра Олександровича не відповідає вимогам статті 290 ГПК України.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти, розміри ставок судового збору, порядок сплати та звільнення від сплати судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".
Пунктом 7 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду касаційної скарги на ухвалу суду ставка судового збору складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Касаційну скаргу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) в особі головного державного виконавця Полісмака Олександра Олександровича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 910/11419/20 надіслано через систему "Електронний суд" 11.05.2022.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року встановлено у розмірі 2 481,00 грн.
Проте, в порушення зазначених вимог, до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі, або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У поданій касаційній скарзі викладено клопотання про відстрочення сплати судового збору за оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 910/11419/20, обґрунтоване тим, що відділ державної виконавчої служби є бюджетною установою, фінансування якої здійснюється за рахунок державного бюджету в межах відкритих асигнувань, а подання касаційної скарги здійснюється в передбачені законодавством строки.
Розглянувши подане клопотання про відстрочення сплати судового збору, колегія суддів зазначає про його безпідставність та відмовляє у його задоволенні з огляду на наступне.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено право суду враховуючи майновий стан сторони за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Правовий висновок щодо застосування статті 8 Закону України "Про судовий збір" викладений у постанові Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18, згідно з яким Законом України "Про судовий збір" визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.
З аналізу ж статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених в статті 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
При цьому, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово "або", не визначив можливість її застосування за суб'єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.
Подібна за змістом позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20 та ухвалах від 05.03.2021 у справі № 910/9741/20, від 06.01.2021 у справі № 927/579/19, від 18.05.2020 у справі № 910/704/19, від 24.01.2020 у справі № 915/923/15.
При цьому, із системного аналізу змісту статті 8 Закону України "Про судовий збір" убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої цієї норми не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Предметом спору, що розглядається у цій справі, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, тому підстав для задоволення клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору немає.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статті 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).
Європейський суд з прав людини в рішенні "Креуз проти Польщі" у справі 28249/95 від 19 червня 2001 року зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Звертаючись з клопотанням про відстрочення сплати судового збору скаржник не вказує конкретної підстави із зазначених у переліку в статті 8 Закону України "Про судовий збір", що є вичерпним при вирішенні питання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору.
Крім цього, скаржником не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у коштів та/або неможливості сплати судового збору за наведених доводів, а клопотання подано взагалі без будь-яких підтверджуючих документів в обґрунтування відповідних тверджень щодо неможливості сплати судового збору.
З огляду на відсутність умов, визначених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", не вбачається правових підстав для задоволення клопотання Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) в особі головного державного виконавця Полісмака Олександра Олександровича про відстрочення сплати судового збору у справі № 910/11419/20.
У зв'язку з цим, з метою усунення допущених недоліків оформлення касаційної скарги заявнику слід надати докази доплати судового збору у розмірі 2 418,00 грн, який має бути перерахований за такими реквізитами ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) ; код банку отримувача: 899998; рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055»); призначення платежу: *; 101; __________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскаржуваного рішення) по справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний господарський суд) (назва суду, де розглядається справа).
Реквізити рахунків для зарахування судового збору за подання касаційної скарги до Верховного Суду розміщено на офіційному веб-сайті Верховного Суду.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Отже, у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Верховний Суд звертає увагу, що частина друга статті 287 ГПК України визначає і розмежовує підстави оскарження судових рішень передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України та підстави оскарження судових рішень визначених пунктами 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України.
Відтак, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний абзац частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену частиною другою статті 287 ГПК України.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Проте, в порушення вищенаведених процесуальних вимог, при поданні касаційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, після її перегляду в апеляційному порядку, державний виконавець Полісмак Олександр Олександрович не посилається на підставу подання касаційної скарги, визначеною відповідним абзацом частини другої статті 287 ГПК України у разі оскарження судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 287 ГПК України, а також касаційна скарга не містить належного обґрунтування того, у чому саме полягало невірне застосування норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій.
Верховний Суд також звертає увагу на обраний предмет касаційного оскарження.
Також звертає увагу на структуру статті 287 ГПК України, яка складається з підпунктів, частин, абзаців.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений правом самостійно визначати підстави касаційного оскарження.
За таких обставин, Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 290 ГПК України, оскільки не містить чіткого визначення підстав, на яких подається касаційна скарга з належним обґрунтуванням, у чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального та/або порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної ухвали.
Таким чином, касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки скаржником не зазначено підстави касаційного оскарженні судового рішення, зазначеного у пункті 2 частини першої статті 287 ГПК України, у взаємозв'язку із посиланням на відповідний абзац частини другої статті 287 ГПК України.
Частиною другою статті 292 ГПК України передбачено, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
З огляду на викладене, касаційна скарга Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) в особі головного державного виконавця Полісмака Олександра Олександровича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 910/11419/20 підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених недоліків, шляхом надання суду доказів сплати судового збору у розмірі 2 481,00 грн та касаційної скарги у новій редакції з зазначенням підстави, на якій подається касаційна скарга з визначенням з визначенням відповідного абзацу статті 287 цього Кодексу з одночасним обґрунтуванням цих підстав з урахуванням вимог процесуального закону.
Частиною третьою статті 169 ГПК України встановлено, що заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Оскільки порядок подання заяви про усунення недоліків касаційної скарги, саме у вигляді незазначення передбачених ГПК України підстав оскарження судових рішень чинним ГПК України не встановлений, Суд визначає, що скаржнику необхідно направити заяву про усунення недоліків іншим учасникам справи та надати Суду докази такого направлення.
Керуючись статтями 169, 174, 234, 235, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду
1. Касаційну скаргу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) в особі головного державного виконавця Полісмака Олександра Олександровича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 910/11419/20 залишити без руху та надати скаржнику строк для усунення її недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення даної ухвали скаржникові.
2. Роз'яснити Шевченківському районному відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) в особі головного державного виконавця Полісмака Олександра Олександровича, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.
3. Копію цієї ухвали надіслати скаржникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. О. Волковицька