23 травня 2022 року
м. Київ
Справа № 905/1060/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Бакуліна С. В., Стратієнко Л. В.,
за участю секретаря судового засідання - Шпорта О. В.,
за участю представників:
ОСОБА_1 - Погрібна С. О.,
Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" - Гінінгер А. А.,
Компанії "Barlenko LTD" - не з'явився,
Компанії "Metinvest B.V." - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 (головуючий - Хачатрян В.С., судді Ільїн О.В., Россолов В.В.)
у справі № 905/1060/21
за позовом ОСОБА_1
до 1) Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод", 2) Компанії "Barlenko LTD", 3) Компанії "Metinvest B.V."
про визнання недійсним правочину, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення збитків
Історія справи
1. ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" (відповідач 1), Компанії "Barlenko LTD" (відповідач 2), Компанії "Metinvest B.V." (відповідач 3) з вимогами про:
- визнання недійсним правочину щодо застосування до ОСОБА_1 процедури примусового викупу належних йому на праві власності 392300 штук акцій Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" у відповідності до публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій у всіх власників ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод" від 05.05.2018;
- застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" на користь ОСОБА_1 відшкодування за не отримані дивіденди, нараховані за результатами роботи ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод" за 2017 рік у розмірі 5 992 197,77 грн;
- стягнення солідарно з Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод", Компанії "Barlenko LTD" та Компанії "Metinvest B.V." на користь ОСОБА_1 збитків, спричинених у зв'язку з неотриманням справедливої компенсації за акції ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод" у розмірі 65 384 624,63 грн.
2. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 08.07.2021 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу на підставі частини четвертої статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
3. Не погодившись із вищевказаною ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу Господарського суду Донецької області від 08.07.2021 скасувати, а справу направити для продовження розгляду.
4. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 у справі № 905/1060/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Донецької області від 08.07.2021.
5. Суд апеляційної інстанції у вказаній увалі, зокрема, постановив:
- надіслати ухвалу учасникам справи, зобов'язавши апелянта в строк до 20.09.2021 надати суду належним чином (нотаріально) засвідчений переклад на англійську мову (прошитий, пронумерований та скріплений мокрою печаткою) наступних документів (у двох примірниках) апеляційної скарги, ухвали Східного апеляційного господарського суду від 06.08.2021, прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів в двох примірниках, підтвердження про вручення судових документів в двох примірниках, короткий виклад документа, що підлягає врученню в двох примірниках;
- звернутися до Міністерства юстиції України, через Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції для їх подальшого спрямування до De Officier van Justitie - Public Prosecutor at the District Court of The Hague із Проханням про вручення Компанії "Metinvest B.V." судових документів;
- зупинити провадження у справі № 905/1060/21 до виконання судового доручення про вручення судового документу чи повідомлення про неможливість такого вручення, а також отримання відомостей про отримання або не отримання вручення копії ухвали у даній справі Компанією "Barlenko LTD".
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
6. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Донецької області від 08.07.2021 у справі № 905/1060/21 залишено без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
7. Зазначена ухвала мотивована тим, що судом встановлено, що другим і третім відповідачами у справі позивачем визначено юридичних осіб, які є нерезидентами України, отже з метою належного повідомлення відповідачів про наявність спору у даній справі, останніх необхідно повідомити в порядку, передбаченому Конвенцією про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 15.11.1965), про що було зазначено в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 09.08.2021 та зобов'язано позивача в строк до 20.09.2021 надати до Східного апеляційного господарського суду належним чином (нотаріально) засвідчений переклад на англійську мову документів, визначених в ухвалі від 09.08.2021.
8. В подальшому від позивача надійшли заяви, в яких останній повідомив суд про те, що у позивача відсутні грошові кошти на замовлення (нотаріально) засвідченого перекладу на англійську мову зазначених в ухвалі суду від 09.08.2021 документів, а тому виконати вимоги суду не вбачається можливим, а також, що позивачем самостійно надіслано на адресу третього відповідача документи і він у добровільному порядку їх отримав, що підтверджується чеками відділення поштового зв'язку, описом вкладення у цінний лист та відомостями щодо відстеження поштового відправлення.
9. Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що для забезпечення належного повідомлення про розгляд справи третього відповідача - Компанії "Metinvest B.V.", яка зареєстрована в Королівстві Нідерланди та відомостей щодо наявності представництва якої на території України суду не надано, суд повинен направити вказаному учаснику справи нотаріально завірений переклад документів. При цьому судом також не встановлено, що Компанія "Metinvest B.V." (його працівники) володіють українською мовою, якою складені апеляційна скарга та ухвала про відкриття апеляційного провадження, в тій мірі, яка може забезпечити можливість правильно та у повному обсязі зрозуміти зміст таких документів, з метою реалізації права на захист своїх інтересів.
10. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача щодо самостійного надсилання на адресу третього відповідача документів і отримання їх у добровільному порядку. Суд також зазначив, що у розрізі діючого процесуального законодавства та Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах, дії позивача щодо самостійного направлення документів на адресу третього відповідача не є належним та допустимим доказом підтвердження повідомлення сторони у справі про наявність судового спору.
11. Апеляційний господарський суд зазначив, що позивачем не виконано процесуальний обов'язок, покладений судом, щодо надання двох примірників завіреного перекладу ухвали та апеляційної скарги на англійську мову, і повідомлено суд, що такий обов'язок виконуватись не буде. При цьому, таке невиконання процесуального обов'язку унеможливлює забезпечення прав третього відповідача щодо належного повідомлення його про розгляд цієї справи, визначених положеннями Господарського процесуального кодексу України та Конвенцією про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах, що відповідно унеможливлює розгляд апеляційної скарги заявника без належного повідомлення третього відповідача відповідно до статті 15 Конвенції. Отже розгляд апеляційної скарги є неможливим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
12. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 та направити справу № 905/1060/21 до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
13. Так, скаржник зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, оскільки суд апеляційної інстанції безпідставно поклав на позивача обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи в порядку Конвенції, при цьому, такий обов'язок з надсилання судового доручення покладено на суд а не на сторону у справі.
14. Також скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції порушено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки позивача зобов'язано нести додаткові витрати на переклади документів, що не передбачено чинним процесуальним законодавством.
15. За доводами скаржника, ним виконані усі вимоги щодо належного повідомлення відповідачів про розгляд справи судом, зокрема, шляхом самостійного направлення на адреси другого і третього відповідачів апеляційних скарг та ухвал про відкриття апеляційного провадження, а Конвенцією передбачено можливість направляти судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном і такі країни, як Кіпр та Нідерланди не заперечують проти такого направлення документів.
16. Також скаржник зазначає, що відповідачі не були позбавлені права ознайомитись з ухвалою про відкриття апеляційного провадження у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, оскільки така ухвала має публічний характер та знаходиться у вільному доступі.
17. Додатково скаржник зазначає, що Компанія "Metinvest B.V." та Компанія "Barlenko LTD", мають одного беніфіціарного власника, а також мають представників в Україні, що підтверджується іншими судовими справами.
18. Також скаржник звертає увагу на те, що у постанові від 24.11.2020 у справі № 908/137/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що запровадження державою спеціальної процедури з примусового відчуження акцій на користь приватних осіб в будь-якому випадку має супроводжуватися встановленням гарантій захисту прав особи, яка позбавляється майна, і такі гарантії мають бути передбаченими саме у цій процедурі. Втім зазначених гарантій для міноритарного акціонера законодавче регулювання спірних правовідносин не містить, а можливість міноритарного акціонера захистити свої права в загальному порядку, визначеному нормами ЦК України, у спосіб пред'явлення вимоги про стягнення з особи, на користь якої відбулося примусове відчуження акцій, грошових коштів у розмірі різниці між визначеною ціною у публічній безвідкличній вимозі та справедливою ціною таких акцій або ж у спосіб визнання недійсним зазначеного правочину, не може вважатися достатньою гарантією захисту прав цього учасника, адже за таких обставин обов'язок доказування справедливої ціни викупу акцій буде здійснюватися вже після фактичної втрати слабшою, в цих відносинах, стороною права власності та супроводжуватись необхідністю понесення останньою значних витрат на проведення оцінки майна товариства, сплату судового збору, витрат на професійну правничу допомогу тощо.
19. Так, скаржник зазначає, що суд не врахував встановлені факти щодо неякісності спеціального закону, яким не передбачені гарантії захисту порушених прав власності міноритарних акціонерів, що в свою чергу доводить, що судові органи, як складові державної влади, мають виправити помилки державного законодавчого органу і такі помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються, оскільки це не забезпечить розумний баланс між приватними й публічними інтересами.
Позиція інших учасників справи
20. Учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Позиція Верховного Суду
21. Перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
22. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
23. Відповідно до статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" якщо у приватноправових відносинах беруть участь іноземні юридичні особи, то такі відносини є відносинами з іноземним елементом.
24. Згідно зі статтею 80 цього Закону у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.
25. Зі змісту статті 25 Закону України "Про міжнародне приватне право" випливає, що іноземною юридичною особою є особа, яка має місцезнаходження в іншій державі. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.
26. У справі, що переглядається, відповідачі - компанії "Barlenco LTD" та "Metinvest B.V." є юридичними особами, створеними за законодавством Республіки Кіпр та Королівства Нідерланди відповідно, мають місцезнаходження у цих державах, а відтак у значенні Закону України "Про міжнародне приватне право" та ГПК України останні є іноземними юридичними особами.
27. При цьому, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що компанії "Barlenco LTD" та "Metinvest B.V.", не є іноземними юридичними особами через той факт, що вони входять до єдиної холдингової групи і знаходяться під контролем кінцевого бенефіціара - громадянина України.
28. Верховний Суд зазначає, що скаржник не обґрунтовує наведенні твердження посиланнями на чинне законодавство чи судову практику, а за загальним правилом входження юридичної особи до складу групи пов'язаних юридичних осіб не позбавляє її статусу юридичної особи.
29. Так, порядок вручення викликів, повідомлень та судових рішень іноземним юридичним особам регулюється ГПК України, двосторонніми та багатосторонніми міжнародними договорами, ратифікованими Україною.
30. Відповідно до частини другої статті 367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
31. Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
32. На міжнародному рівні питання вручення документів за кордоном регулюють такі міжнародні договори, сторонами яких є Україна, Республіка Кіпр та Королівство Нідерланди:
- Конвенція з питань цивільного процесу 1954 року,
- Конвенція про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року (приєднання України на підставі Закону від 19.10.2000 № 2052-III; дата набуття чинності для України 01.12.2001).
33. Щодо вручення документів в Республіці Кіпр також діє двостороння Угода між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах від 06.09.2004 (ратифікована Законом № 2910-IV від 22.09.2005, дата набуття чинності для України 18.03.2006).
34. У разі, якщо у відносинах України з іноземною державою діють одночасно і двосторонній, і багатосторонній міжнародні договори (один чи декілька) і в жодному з них не встановлено пріоритету застосування одного з них щодо одних і тих самих питань, під час вручення документів суд може керуватися процедурою вручення, передбаченою у будь-якому з цих договорів.
35. У статті 22 Конвенції зроблено застереження, що ця Конвенція замінює положення статей 1-7 Конвенції з питань цивільного процесу 1954 року для осіб, що підписали обидві конвенції. Отже, Конвенція з питань цивільного процесу 1954 року не підлягає застосуванню у цій справі.
36. Угода між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах від 06.09.2004 не виключає застосування Конвенції.
37. Суд апеляційної інстанції обрав Угоду між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах як міжнародний договір, який підлягає застосуванню. Так, судова практика свідчить про правомірність застосування обох вищевказаних міжнародних договорів при визначенні судами порядку вручення документів.
38. Разом з цим, Конвенція не визначає, які саме документи підлягають врученню. Питання про те, чи повинен певний документ підлягати врученню вирішується законодавством тієї країни, в якій розглядається справа. Конвенція не застосовується, якщо закон передбачає відправлення повідомлення, але не вимагає його вручення (п.47 Практичного керівництва).
39. Відповідно до норм ГПК України всі судові рішення (ухвали, постанови суду) підлягають врученню учасникам процесу.
40. Так, згідно зі статтею 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
41. Відповідно до статті 242 ГПК України судові рішення вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень (ч.10). У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч.11).
42. Згідно зі статтею 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
43. Зазначене стосується також і права іноземного суб'єкта господарської діяльності (іноземної юридичної особи) бути повідомленим про судовий розгляд.
44. Апеляційна скарга у цій справі була подана на ухвалу суду першої інстанції, а не на рішення по суті. Така скарга розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
45. Водночас, згідно з частиною четвертою статті 252 ГПК України в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи. Якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
46. Суд апеляційної інстанції ухвалою від 09.08.2021 відкрив апеляційне провадження у справі та встановив учасникам справи строк у 10 днів з дати вручення ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань, пояснень.
47. Отже, ухвала суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження відповідно до вищевказаних вимог ГПК України підлягала врученню всім учасникам справи, у тому числі відповідачам-нерезидентам.
48. Відтак хоча й ухвалою не призначалося судове засідання у справі, втім, відповідачі мали право бути ознайомленими зі змістом ухвали для того, щоб бути обізнаними про рух справи, вони мали право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви чи клопотання (наприклад, про розгляд скарги в судовому засіданні).
49. Враховуючи викладене, Верховний Суд доходить висновку, що вручення ухвали апеляційного суду мало відбуватися відповідно до вимог Конвенції.
50. У Практичному керівництві зазначається, що суд кожної країни відповідно до національного законодавства визначає, чи підлягає документ відправленню за кордон. Звертається увага на те, що національна належність, місцезнаходження юридичної особи - нерезидента не є вирішальним для застосування Конвенції.
51. Тобто національне законодавство та судова практика можуть передбачати випадки, коли суд не направляє відповідачам-нерезидентам судові документи за кордон.
52. В Україні існує усталена судова практика (зокрема постанова Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/5257/21) що судові документи можуть не відправлятися за кордон для вручення у разі, якщо іноземна юридична особа має представника на території України, призначеного відповідно до вимог ГПК України, або має офіційне представництво на території України.
53. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачі-нерезиденти не мають представників чи зареєстрованих представництв на території України.
54. При цьому, доводи скаржника у цій справі, зокрема полягають у тому, що всі відповідачі - резиденти та нерезиденти входять до складу єдиної холдингової групи, яка має спільні інтереси. Так, скаржник стверджує, що всіх нерезидентів відповідачів у цій справі представляють представники Заводу (юридичної особи - резидента України).
55. У позові вказано, що Компанія "Metinvest B.V." є власником контрольного пакету акцій Компанії "Barlenco LTD", а Компанія "Metinvest B.V." разом з Компанією "Barlenco LTD" володіють домінуючим контрольним пакетом акцій Заводу. У матеріалах справи також є докази того, що всі відповідачі - нерезиденти діяли на підставі угоди від 27.04.2018, у якій вони визнавали себе афілійованими особами, що діють спільно, і Компанія "Barlenco LTD" визначалася як представник інших акціонерів (ПрАТ "Фірма верхнього одягу "Фея" та Компанії "Metinvest B.V.") у відносинах з реалізації права на сквіз-аут (примусового викупу акцій).
56. У цій справі всі відповідачі входять до складу групи юридичних осіб і між ними існують відносини вирішальної залежності (ст.126 Господарського кодексу України).
57. У Практичному керівництві звертається увага на той факт, що національне законодавство може визнавати дочірню компанію агентом материнської компанії нерезидента і з цих підстав вважати, що документи можуть вручені за адресою дочірньої компанії, і тому у суду відсутній обов'язок вчиняти вручення документів за кордоном (пункти 30-31).
58. Водночас відсутність формального повідомлення відповідачів-нерезидентів створює ризики подальшого скасування рішення або може стати підставою для відмови у визнанні та примусовому виконанні таких рішень за кордоном.
59. У Практичному керівництві зазначено, що принцип, згідно з яким суд вирішує питання, чи мають направлятися документи для вручення за кордоном відповідно до свого власного законодавства, був широко сприйнятий, незважаючи на розуміння небезпеки, пов'язаної з дозволом вручати всередині країни документів особі, яка не була в явній формі призначена агентом для отримання судових документів.
60. Водночас в Практичному керівництві зроблено застереження, що таке вручення може не відповідати цілям Конвенції, які полягають в тому, щоб забезпечити своєчасне повідомлення про судовий розгляд ту особу, якій мають бути вручені відповідні документи (п.32).
61. Кожен суд може здійснювати процесуальні дії виключно на території своєї держави, що випливає із принципу державного суверенітету. Повноваження суду не поширюються на територію іноземної держави. Відтак, якщо суд направляє судові документи без дотримання спеціального порядку вручення документів, передбаченого міжнародним договором, такі документи не розглядаються як судове повідомлення, повістка, рішення тощо, а мають статус звичайної кореспонденції приватної особи. Шляхом підписання міжнародного договору держава надає дозвіл іноземним судам офіційно вручати судові документи на своїй території. Якщо документ вручений не у порядку, визначеному міжнародним договором, то сторона, яка отримала такий документ, завжди може стверджувати, що вона не була повідомлена належним чином про судовий розгляд, не отримала ухвалу чи рішення суду. Вручення судового документу іноземній фізичній чи юридичній особі поза спеціальним порядком, встановленим міжнародним договором, може розглядатися як неповага суду до суверенітету іноземної держави.
62. Таким чином, якщо суд, керуючись національним законодавством, певними міркуваннями та доводами, не дотримається встановленого Конвенцією формального порядку повідомлення всіх відповідачів, це може призвести до неможливості визнання та примусового виконання рішення суду за кордоном (у країні місцезнаходження відповідача чи його майна).
63. Так, колегія суддів зазначає, що правова позиція скаржника у цій частині є непослідовною. У позовній заяві та апеляційній скарзі він самостійно зазначив адреси відповідачів за кордоном. Ані у позові, ані у апеляційній скарзі він не вказує на необхідність вручати судові документи відповідачам-нерезидентам за іншою адресою.
64. При цьому, скаржнику було відомо про наявність Конвенції, зокрема з огляду на те, що у касаційній скарзі скаржник посилається на те, що документи обом відповідачам - нерезидентам повинні були бути вручені через поштові канали, відповідно до статті 10(а) Конвенції.
65. Зі змісту статей 120 та 242 ГПК України вбачається, що надсилання судом відповідних процесуальних документів юридичній особі - відповідачу здійснюється за адресою його місцезнаходження, яка вказується позивачем в позовній заяві.
66. Відтак суд апеляційної інстанції діяв відповідно до приписів ГПК України і обґрунтовано ухвалив рішення надіслати ухвалу про відкриття апеляційного провадження за адресами відповідачів, вказаними самим позивачем.
67. При цьому, спосіб (канал) вручення судових документів обирається судом, який ухвалив відповідний документ.
68. Суд апеляційної інстанції правильно визначив, що оскільки позивач в апеляційній скарзі вказав адреси відповідачів у Республіці Кіпр та Королівстві Нідерландів, то вручення судових документів має відбуватися за кордоном. Відтак застосуванню підлягає Конвенція (Україна, Республіка Кіпр та Королівство Нідерланди є сторонами цієї Конвенції).
69. Конвенція передбачає можливість використання судом різних каналів вручення документів за кордоном:
1) основний (статті 5, 6, 7) - через Центральний орган держави, що запитується;
2) альтернативні:
- прямі консульські канали без застосування заходів примусу (ч.1 ст.8);
- непрямі консульські канали (ч.1 ст.9 Конвенції);
- непрямі дипломатичні канали у виключних обставинах (ч.2 ст.9);
- поштові канали (ст.10(а));
- прямі зв'язки між судовими та іншими посадовими особами, чи іншими компетентними особами (ст.10(б));
- прямі зв'язки між особою, що бере участь у судовому процесі та судовими посадовими особами чи іншими компетентними особами (ст.10(с));
3) інші канали, які не регулюються Конвенцією:
- відповідно інших міжнародних угод (статті 11, 24, 25);
- національного законодавства держави яка вручає документи (ст.19).
70. Так, у Практичному керівництві роз'яснюється, що поштові канали зв'язку - це відправка листів у вигляді звичайного поштового відправлення, рекомендованого листа та з повідомленням про вручення. Поштові канали також можуть охоплювати відправку електронною поштою та іншими сучасними засобами електронної комунікації, якщо це передбачено національним законодавством.
71. Спір у цій справі стосується того, чи правильно був обраний канал передачі судом для вручення документів відповідачам резидентам Республіки Кіпр та Королівства Нідерландів.
72. Пунктом "а" статті 10 Конвенції передбачено, якщо запитувана держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном.
73. Заяви і застереження, висловлені державами до міжнародного договору, є його невід'ємною частиною. При застосуванні багатостороннього міжнародного договору його положення діють з урахуванням заяв і застережень України, висловлених у законі під час ратифікації чи приєднання, та відповідної іноземної держави.
74. Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права (www.hcch.net) Республіка Кіпр та Королівство Нідерландів заявили, що вони не заперечують проти способів передачі документів, передбачених статтею 10(а) Конвенції.
75. Суд має право обрати канал вручення документів з урахуванням вимог Конвенції. Основний та альтернативні канали є рівнозначними, тому суд з урахуванням принципу пропорційності (конкретних обставин справи) має обирати відповідний канал вручення документів.
76. Так, щодо Компанії "Barlenco LTD" суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вона може бути повідомлена про розгляд цієї справи судом апеляційної інстанції шляхом надсилання безпосередньо поштою ухвали суду на адресу Компанії.
77. Водночас відносно Компанії "Metinvest B.V." суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність її повідомлення в загальному порядку, передбаченому Конвенцією (через Центральний орган). Так колегія суддів зазначає, що цей висновок (обрання юридично більш складного та тривалого способу вручення) судом апеляційної інстанції належним чином не був обґрунтований.
78. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що Конвенція підлягає застосуванню для вручення ухвали апеляційного суду, але Компанія "Metinvest B.V." має бути повідомлена про розгляд цієї справи судом апеляційної інстанції через альтернативний канал, передбачений статтею 10(а) Конвенції, тобто шляхом надсилання безпосередньо поштою ухвали суду на адресу Компанії. Цей канал дозволить зберегти розумний баланс між приписами щодо належного повідомлення відповідачів та розгляду справи у розумні строки.
79. Що стосується переліку документів, які суд апеляційної інстанції ухвалив направити відповідачу 3 в ухвалі про відкриття апеляційного провадження колегія суддів зазначає, що перелік документів, вручення яких здійснює суд, визначається національним законодавством.
80. У Практичному керівництві вказується, що формуляр, оформлення якого передбачене статтею 5 Конвенції, був розроблений відповідно до основного каналу передачі (тобто коли документи направляються нерезиденту через Центральний орган). Вимоги щодо обов'язкового використання такого формуляру при направленні документів поштовими каналами немає.
81. 14 сесія Гаазької конференції рекомендувала, що та частина бланка, яка містить "Основний зміст документа, що підлягає врученню", і яка супроводжується попередженням, має використовуватися у всіх випадках, коли судовий чи позасудовий документ підлягає врученню за кордоном. Суд у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи ухвалює рішення щодо доцільності дотримання цієї рекомендації.
82. З огляду на викладене, у справі, яка переглядається, згідно з положеннями ГПК України відповідачам в порядку, передбаченому статтею 10(а) Конвенції мала бути відправлена ухвала суду про відкриття апеляційного провадження. Процесуальний закон не передбачає обов'язок суду направляти відповідачам також апеляційну скаргу, прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів; підтвердження про вручення судових документів; короткий виклад документа, що підлягає врученню.
83. При цьому, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що другий і тертій відповідачі були належним чином повідомлені про розгляд цієї справи у зв'язку з направленням судових документів самим позивачем.
84. Так, Конвенція не регулює порядок відправки копій процесуальних документів учасниками процесу, які мають такий обов'язок, відповідно до національного законодавства (ГПК України), вона поширюється лише на вручення документів, яке здійснює суд.
85. На учасника процесу не може бути покладений обов'язок відправки судових документів, вручення яких відповідно до ГПК України входить в функції суду.
86. Разом з цим, стосовно доводів касаційної скарги про те, що вимога щодо перекладу судових документів створює значний тягар для позивача і порушує його право на доступ до суду, колегія суддів зазначає таке.
87. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду обов'язок з перекладу судових документів, які підлягають врученню відповідно до вимог Конвенції покладається на заінтересовану сторону (якою у даному випадку є позивач у справі) (постанова Верховного Суду від 29.07.2019 у справі №910/16503/18, ухвали Верховного Суду від 07.06.2021 у справі №920/368/17, від 28.10.2021 у справі №910/8662/20, від 18.08.2021 у справі №910/727/20). Якщо обсяг таких документів є значним, то такі витрати можуть становити значний тягар для позивача.
88. Вимога щодо перекладу судових документів міститься у статті 5 Конвенції, яка не поширюється на вручення документів поштовими каналами відповідно до статті 10(а) Конвенції.
89. У Практичному керівництві роз'яснюється, що альтернативні канали передачі в принципі не потребують перекладу документів, що підлягають врученню згідно з Конвенцією. Таким чином, сама Конвенція не вимагає перекладу документів, які направляються відповідачам поштовими каналами за кордон.
90. Водночас в Конвенції міститься застереження, що суди мають враховувати те, що якщо вручені документи не були перекладені, то в подальшому може бути відмовлено у визнанні та примусовому виконанні рішення іноземного суду.
91. Згідно з усталеною судовою практикою суди застосовують більш суворі вимоги до повідомлення нерезидентів, аніж передбачено Конвенцією, вимагаючи перекладу таких судових документів мовою країни, де будуть вручатися документи.
92. Водночас Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, що вимога щодо перекладу судових документів, які підлягають врученню за кордоном, може не застосовуватися, якщо у суду є підстави вважати, що відповідач володіє українською мовою (тобто мовою запитуючого суду).
93. Так, у постанові Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/5257/21 звертається увага на те, що від відповідача за підписом директора Компанії "Barlenco LTD" до місцевого господарського суду надійшов лист, складений українською мовою, у якому відповідач повідомив, що з 19.04.2021 останній припиняє приймати пошту з України та просив подальші документи направляти за адресою на Кіпрі відповідно до статті 10 Конвенції.
94. У справі № 910/16503/18 Верховний Суд дійшов висновку, що документи підлягають врученню компанії згідно з вимогами Конвенції англійською мовою, оскільки позивачем не доведено, а судами не встановлено, що відповідач-нерезидент (його працівники) володіють українською мовою, якою складені як позовна заява у справі, так і ухвала суду в тій мірі, яка може забезпечити можливість правильно та у повному обсязі зрозуміти зміст таких документів, з метою реалізації права на захист своїх інтересів (постанова від 29.07.2019).
95. Так, у справі, яка переглядається скаржник звертає увагу, що відповідачі входять до складу міжнародної холдингової групи "Метінвест" українського походження, єдиним кінцевим бенефіціаром якої є громадянин України - Ахметов Р. Л., що дозволяє дійти висновку про те, що всі відповідачі вірогідно володіють українською мовою.
96. Відтак Верховний Суд зазначає про можливість направлення судових документів, які згідно з вимогами Конвенції підлягають врученню компаніям "Barlenco LTD" та "Metinvest B.V.", українською мовою.
97. Суд також звертає увагу на те, що сторона, яка за кордоном отримала документи мовою, яку вона не розуміє, має право відмовитися від їх отримання чи подати суду клопотання про їх переклад.
98. Колегія суддів зазначає, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2022 у справі № 905/830/21, яка ухвалена після подання касаційної скарги у справі, яка переглядається та враховуються Судом під час касаційного перегляду цієї справи в силу приписів частини четвертої статті 300 ГПК України.
99. З огляду на наведене вище у цій постанові, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків щодо необхідності повідомлення Компанії "Metinvest B.V." в порядку, передбаченому Конвенцією шляхом направлення відповідного прохання про вручення (через Центральний орган), та відповідно, дійшов помилкових висновків, щодо необхідності зобов'язання позивача надати нотаріально засвідчені копії перекладів документів, відповідно до переліку, наведеному в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
100. В свою чергу, наведені помилкові висновки суду апеляційної призвели до безпідставного постановлення оскаржуваної ухвали від 29.11.2021 про залишення апеляційної скарги без розгляду.
101. За таких обставин, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість касаційної скарги та про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення та передачі справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
102. Відповідно до частини третьої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
103. Відповідно до частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі..
104. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, а ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу № 905/1060/21 до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
Розподіл судових витрат
105. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення по суті спору, розподіл судових витрат не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 у справі № 905/1060/21 скасувати.
3. Справу №905/1060/21 направити до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді С. В. Бакуліна
Л. В. Стратієнко