вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" лютого 2022 р. Справа№ 910/13277/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Скрипки І.М.
секретар судового засідання: Бендюг І.В.,
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 22.02.2022,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 01.12.2021
у справі № 910/13277/21 (суддя Чинчин О.В.)
за позовом Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПЛУАТАЦІЙНА КОМПАНІЯ "КОМФОРТ-МАЙСТЕР"
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про стягнення заборгованості у розмірі 3 089 357,98 грн,
У серпні 2021 року Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до «Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПЛУАТАЦІЙНА КОМПАНІЯ "КОМФОРТ-МАЙСТЕР" про стягнення вартості безпідставно набутого майна - природного газу в обсязі 238,090 тис. куб.метрів у розмірі 3 089 357,98 грн.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач шляхом самовільного відбору з газотранспортної системи позивача безпідставно набув у власність природний газ, в обсязі 238,092 тис. куб. метрів, який належить позивачу, у зв'язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача вартість безпідставно набутого майна в сумі 3089357,98 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 у справі №910/13277/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Приймаючи рішення, суду першої інстанції дійшов висновку, що відповідач без належних підстав для відбору з газотранспортної системи, безпідставно та без оформлення будь-яких договірних відносин з позивачем здійснив відбір 238,092 тис.куб.м. природного газу. Водночас судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності, про який було заявлено відповідачем.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погодившись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 в частині відмови у задоволенні позову через пропуск позовної давності, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято при не з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи, а також таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не мав підстав для застосування до позовних вимог позовної давності та відмові у зв'язку з цим у позові. Так, за доводами апелянта, позивач захищає свої порушені права ще з того часу, як довідався про порушення свого права, а саме він намагався захистити свої порушені права з того часу як відповідач здійснив несанкціонований відбір природного газу та позивачем було здійснено фізичне балансування, а також у встановленому порядку за утворений небаланс позивача та були висунуті вимоги по оплаті спочатку до АТ "НАК "Нафтогаз України" (справа №910/10225/16), якого позивач помилково вважав постачальником, а потім АТ "Київгаз" (справа №910/11215/18), як оператору газорозподільної системи, в межах комерційного балансування шляхом надання відповідної послуги, яка в результаті була залишена без задоволення і відповідно стали порушеними права позивача на отримання відшкодування вартості безпідставно набутих обсягів природного газу, збалансованих позивачем. Таким чином, на думку скаржника, оскільки позивач дізнався про порушення своїх прав та інтересів та про особу, яка його порушила, з рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/11215/18 (набрало законної сили 24.06.2021), причини пропущення позивачем строку позовної давності є поважними, а майнове право позивача підлягає захисту.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, відповідач подав відзив, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
У письмових поясненнях третьої особи, остання підтримує апеляційну скаргу позивача, посилаючись на те, що судом першої інстанції помилково не було визнано поважність причин пропуску АТ "Укртрансгаз" строків позовної давності за спірний період та не було враховано добросовісність поведінки позивача, незначний строк пропуску позовної давності, вжиття позивачем заходів для захисту свого порушеного права шляхом звернення до суду із вимогою спочатку до НАК "Нафтогаз України", а згодом до АТ "Київгаз".
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Позивач до 01.01.2020 виконував функції Оператора газотранспортної системи (Оператор ГТС) - суб'єкта господарювання, який на підставі ліцензії (серія АЕ №194511 від 11.03.2013) здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).
Діяльність позивача як Оператора ГТС врегульовано Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2493 (далі по тексту - Кодекс ГТС).
Законом України "Про ринок природного газу" визначено, що оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), послуг установки LNG.
Статтею 20 вказаного Закону визначено, що оператор газотранспортної системи на виключних засадах відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання в належному стані та розвиток, включаючи нове будівництво та реконструкцію, газотранспортної системи з метою задоволення очікуваного попиту суб'єктів ринку природного газу на послуги транспортування природного газу, враховуючи поступовий розвиток ринку природного газу. Суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію на провадження діяльності з транспортування природного газу, є оператором газотранспортної системи.
Відповідно до пункту 4, пункту 10 частини 2 статті 22 Закону України "Про ринок природного газу" з метою виконання функцій, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, оператор газотранспортної системи зобов'язаний: здійснювати балансування та функції оперативно-диспетчерського управління газотранспортною системою в економний, прозорий та недискримінаційний спосіб; вживати інших заходів, необхідних для безпечної та стабільної роботи газотранспортної системи, що передбачені цим Законом або не суперечать законодавству.
Як вказує позивач, враховуючи приписи вищезазначених норм, на нього покладено обов'язок здійснення балансування газотранспортної системи, що є діяльністю, яка здійснюється Оператором ГТС в рамках надання послуг транспортування, що полягає у врівноваженні попиту та пропозиції природного газу у газотранспортній системі, що охоплює фізичне балансування та комерційне балансування. Позивач в рамках здійснення балансування газотранспортної системи здійснює, зокрема, фізичне балансування, чим є заходи, що вживаються оператором газотранспортної системи для забезпечення цілісності газотранспортної системи, а саме необхідного співвідношення обсягів природного газу, що фізично надійшли через точки входу, і обсягів природного газу з точок виходу (п. 5 глави 1 розділу 1 Кодексу ГТС).
Пунктом 10 розділу ХІІІ Кодексу ГТС (в ред. від 06.05.2016) визначено, що оператор газотранспортної системи для забезпечення власної господарської діяльності (у тому числі для балансування, власних виробничо-технічних потреб, покриття витрат та виробничо-технологічних витрат) придбаває природний газ у власника природного газу (у тому числі у газовидобувного підприємства, оптового продавця, постачальника) на загальних підставах та ринкових умовах.
Як підтверджено матеріалами справи, 30.05.2016 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України» (продавець) та Публічним акціонерним товариством «УКРТРАНСГАЗ», яке змінило найменування на Акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ», (покупець) було укладено договір про закупівлю природного газу №1605001357-ВТВ, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві в травні-грудні 2016 року природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. (т.1, а.с. 19-23)
Газ, що передається за договором, використовується покупцем виключно для забезпечення виробничо-технологічних потреб, власних потреб та для забезпечення балансування (п. 1.2 договору).
Продавець передає покупцеві в травні-грудні 2016 року газ у загальному обсязі 1800000,000 тис.куб.м. газу, в тому числі по місяцях та кварталах (тис.куб.м.): квітень 0, травень 170 000 червень 170 000, липень 170 000, серпень 190 000, вересень 220 000, жовтень 280 000, листопад 290 000, грудень 310 000 (п. 2.1. договору).
Згідно з п. 3.1 договору продавець передає покупцю у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, газ ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" відповідно до зовнішньоекономічних контрактів) у віртуальній точці виходу, в якій відбувається передача природного газу або в ПСГ. Газ, що передається продавцем покупцю за договором, пройшов митний контроль і випущений у вільне використання на митній території України. Право власності на газ переходить від продавця до покупця у віртуальній точці виходу, в якій відбувається передача природного газу або в ПСГ, після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Відповідно до пункту 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу.
Крім того, 31.01.2017 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України» (продавець) та Публічним акціонерним товариством «УКРТРАНСГАЗ», яке змінило найменування на Акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ», (покупець) було укладено договір про закупівлю природного газу №1701001564-ВТВ, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві в січні - квітні 2017 року природний газ, скраплений або в газоподібному стані (природний газ для забезпечення виробничо - технологічних потреб та власних потреб, природний газ для забезпечення балансування), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. (т.1 а.с. 24-28)
Продавець передає покупцеві в січні - квітні 2017 року газ у загальному обсязі 1600000 тис.куб.м. газу, в тому числі по місяцях та кварталах (тис.куб.м.). (п. 2.1. договору).
Відповідно до пункту 3.2 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці передачі, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договорів про закупівлю природного газу №1605001357-ВТВ від 30.05.2016 та №1701001564-ВТВ від 31.01.2017 Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України» передало у власність Акціонерному товариству «УКРТРАНСГАЗ» природний газ у травні 2016 року в обсязі 89674,506 тис. куб.м. на загальну суму 595295240,63 грн, у червні 2016 року в обсязі 75266,749 тис. куб.м. на загальну суму 506153833,68 грн, у лютому 2017 року в обсязі 643105,799 тис. куб.м. на загальну суму 5919145774, 00 грн, у квітні 2017 року 218000 тис. куб.м. на загальну суму 1673193600,00 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (т.1, а.с. 16-18).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що для відбору відповідачем природного газу з газотранспортної системи, оператором якої є позивач, через газорозподільну систему, оператором якої є АТ «Київгаз», відповідач повинен був мати постачальника ввідних обсягів природного газу, а за його відсутності відповідач не мав підстав здійснювати відбір природного газу та повинен був самостійно припинити власне газоспоживання, як це передбачено абз. 2 п.3 глави 5 розділу VI Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та послуг від 30.09.2015 № 2493, та п.10 розділу 2 Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496. Однак, відповідач, незважаючи на відсутність в нього постачальника природного газу та будь-яких підстав для його відбору з газотранспортної системи, у період травень - червень 2016 року, лютий 2017 року безпідставно та без оформлення будь-яких договірних відносин з позивачем здійснив відбір 238,092 тис.куб.м. природного газу, що підтверджується звітами про поділ фактичного обсягу (об'єму) природного газу, відібраного з точки виходу АТ «Київгаз» з ресурсу НАК "Нафтогаз Україна", в яких графі "Фактично обсяг за місяць" вказано фактично відібрані відповідачем з газотранспортної системи обсяги природного газу.
Позивач зазначає, що оскільки відповідачу у травні - червні 2016 року, лютому 2017 року не було подано до транспортної системи жодного обсягу природного газу жодним постачальником, то відбір 238,092 тис. куб.м. природного газу відповідачем був здійснений з обсягів природного газу позивача. За таких підстав, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЛУАТАЦІЙНА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ-МАЙСТЕР» вартість безпідставно набутого майна у розмірі 3089357, 98 грн на підставі приписів статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (статті 525, 526 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 1, 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені приписами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 16 Господарського кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 2 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/1997/18.
Перелік способів захисту, зазначений в частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним, та суду надано право захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України), про що зазначено в постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 5013/458/11.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно зі статтею 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Згідно із частиною 1 пункту 1 статті 11, частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень вказаних правових норм дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК.
Як вбачається зі звітів Публічного акціонерного товариства "Київгаз" про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках за травень - червень 2016 року, лютий 2017 року в графі "Фактично спожитий обсяг за місяць всього" по рядку "Категорія/Назва постачальника" вказано фактично відібраний відповідачем з газотранспортної системи за вказаний період обсяг природного газу в розмірі 238,092 тис. куб. м. (т.1, а.с.29-71)
Кодекс газотранспортної системи є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України. Дія цього Кодексу поширюється на всіх суб'єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також операторів торгових платформ.
Відповідно до п.5 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи замовник послуг транспортування - юридична особа або фізична особа - підприємець, яка на підставі договору транспортування, укладеного з оператором газотранспортної системи, замовляє одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу; фізичне балансування - заходи, що вживаються оператором газотранспортної системи для забезпечення цілісності газотранспортної системи, а саме, необхідного співвідношення обсягів природного газу, що фізично надійшли через точки входу, і обсягів природного газу, фізично відібраного з точок виходу.
Експлуатацію газотранспортної системи здійснює виключно оператор газотранспортної системи. Оператор газотранспортної системи надає доступ до газотранспортної системи в межах технічної та вільної потужності газотранспортної системи. У разі неочікуваного зростання споживання природного газу споживачами, виникнення перебоїв в транспортуванні природного газу, аварійної ситуації, що загрожує безпеці функціонування газотранспортної системи, оператор газотранспортної системи зобов'язаний вжити заходів, передбачених цим Кодексом, Національним планом дій та правилами про безпеку постачання природного газу, затвердженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в нафтогазовому комплексі (далі - Національний план дій, правила про безпеку постачання природного газу). (п.п.4-6 глави 3 розділу І Кодексу газотранспортної системи)
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що 21.12.2015, 10.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЛУАТАЦІЙНА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ-МАЙСТЕР» та ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» були укладені договори постачання природного газу, на виконання умов яких відповідач у травні - червні 2016 року, лютому 2017 року відібрав природний газ та направив на адресу постачальника на підписання акти приймання - передачі природного газу. Крім того, 31.12.2015 між ПАТ «Київгаз» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЛУАТАЦІЙНА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ-МАЙСТЕР» було укладено договір розподілу природного газу №222212, а 01.04.2016 - з ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1604000457. Таким чином, споживання відповідачем природного газу у травні - червні 2016 року, лютому 2017 року не є безпідставним.
Статтею 12 глави 2 розділу ІІІ Закону України "Про ринок природного газу" визначено правила постачання природного газу. Зокрема, постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЛУАТАЦІЙНА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ-МАЙСТЕР» (споживач) та ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) було укладено договір постачання природного газу №1429/16-ТЕ-41, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. (т.1, а.с.105-111)
Постачальник передає споживачу з 01.01.2016 р. по 31.03.2016 р. газ обсягом до 420,0 тис.куб.м. газу, в тому числі по місяцях (тис.куб.м.). (п. 2.1. договору).
Згідно з п.3.1 договору право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання - передачі.
Відповідно до пункту 3.4 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.
Додатковою угодою №4 від 30.04.2016 до договору постачання природного газу №1429/16-ТЕ-41 від 21.12.2015 сторони додали п.2.1 ст.2: «Постачальник передає споживачу з 01.05.2016 р. по 30.09.2016 р. газ обсягом до 125,0 тис.куб.м. газу, в тому числі по місяцях (тис.куб.м.).» (т.1, а.с.112)
Крім того, 10.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЛУАТАЦІЙНА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ-МАЙСТЕР» (споживач) та ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) було укладено договір постачання природного газу №1730/1617-ТЕ-41, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити споживачу у 2016 -2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. (т.1, а.с.113-121).
Постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 газ обсягом до 985 тис.куб.м. газу, в тому числі по місяцях (тис.куб.м.). (п. 2.1. договору).
Згідно з п.3.1 договору право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання - передачі.
Відповідно до пункту 3.4 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.
У пункті 5 глави І розділу І Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2493, наведено терміни, що використовуються у цьому Кодекс та їх значення, зокрема, несанкціонований відбір природного газу - відбір природного газу: за відсутності по суб'єкту ринку природного газу підтвердженої номінації (підтвердженого обсягу природного газу) на відповідний розрахунковий період; без укладення відповідного договору з постачальником; шляхом самовільного під'єднання та/або з навмисно пошкодженими приладами обліку природного газу або поза охопленням приладами обліку; шляхом самовільного відновлення споживання природного газу. Номінація - заявка замовника послуг транспортування, надана оператору газотранспортної системи стосовно обсягів природного газу, які будуть подані замовником послуг транспортування протягом доби до газотранспортної системи в точках входу та відібрані з газотранспортної системи в точках виходу, у тому числі у розрізі контрагентів (споживачів) замовника та їх точок комерційного обліку (за необхідності). Підтверджена номінація - підтверджений оператором газотранспортної системи обсяг природного газу замовника послуг транспортування, який буде прийнятий від замовника в точках входу до газотранспортної системи та переданий замовнику в точках виходу з газотранспортної системи у відповідний період, у тому числі у розрізі контрагентів (споживачів) замовника та їх точок комерційного обліку (за необхідності). Підтверджений обсяг природного газу - обсяг (об'єм) природного газу споживача (у тому числі прямого споживача), погоджений оператором газотранспортної системи на відповідний розрахунковий період із ресурсу постачальника споживача, що включений до підтвердженої номінації цього постачальника. Небаланс - різниця між обсягами природного газу, поданими замовником послуг транспортування для транспортування на точці входу, та відібраними замовником послуг транспортування з газотранспортної системи на точці виходу, що визначається за процедурою алокації. Таким чином, зважаючи на викладені норми та умови договору постачання, санкціонованим відбором споживачем-відповідачем природного газу є його відбір у межах договірного обсягу та за наявності підтвердженої номінації, за відсутності якої такі дії можуть кваліфікуватися як несанкціонований відбір газу.
На підтвердження факту постачання природного газу ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у травні - червні 2016 року, лютому 2017 року на виконання умов договору постачання природного газу №1429/16-ТЕ-41 від 21.12.2015 та договору постачання природного газу №1730/1617-ТЕ-41 від 10.10.2016 відповідачем подано акти приймання - передачі природного газу від 31.05.2016 в обсязі 25,010 тис.куб.м. на суму 148 319 грн. 30 коп., 30.06.2016 в обсязі 21,570 тис.куб.м. на суму 127 918 грн. 73 коп., 28.02.2017 в обсязі 191,512 тис.куб.м. на суму 1135742 грн. 76 коп., які підписані в односторонньому порядку Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЛУАТАЦІЙНА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ-МАЙСТЕР» й скріплені печаткою підприємства відповідача. (т.1, а.с.122-124)
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 2015 р. № 1064-р «Про деякі питання опалювального сезону 2015/16 року» Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та постачальникам природного газу забезпечити безперебійне постачання природного газу теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям для початку та проходження опалювального сезону.
Відповідно до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року", для забезпечення безперебійного постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для бюджетних установ, релігійних та інших організацій, надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та постачальникам природного газу до початку опалювального сезону 2016/17 року далі - опалювальний сезон) видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені з ними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2016 №357 "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії" (Офіційний вісник України, 2016, №46, ст. 1666), та з дотриманням принципу недискримінації.
Також, відповідно до абзацу 3 пункту 11 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженого Постановою КМУ №758 від 01.10.2015, постачальники природного газу, визначені у додатку №1, не мають права відмовити побутовому споживачеві та релігійній організації об'єкти газоспоживання якого/якої розташовуються в межах відповідної території ліцензованої діяльності з розподілу природного газу, в укладенні договору про постачання природного газу за граничною роздрібною ціною природного газу, в укладенні договору про постачання природного газу за граничною роздрібною ціною природного газу, якщо такий споживач звернувся з відповідною заявою до позичальника. А відповідно до пункту 17 цього Положення визначено певні особливості договірного постачання природного газу виробникам теплової енергії, які є обов'язком постачальника за дотримання певних умов.
При цьому, з огляду на встановлений спеціальним законодавством у сфері газопостачання механізм постачання природного газу, можливість відбору Відповідачем із газотранспортної системи погоджених у договорі з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" обсягів природного газу перебуває у безпосередній залежності від належного виконання ПАТ "НАК "Нафтогаз України" своїх зобов'язань з підтвердження обсягів природного газу шляхом своєчасної видачі номінацій.
Слід звернути увагу, що згідно з п.3.1 договорів постачання природного газу право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання - передачі. Відповідно до пункту 3.4 договорів постачання природного газу приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.
Таким чином, сам лише факт наявності укладеного між сторонами договору постачання природного газу не може свідчити про здійснення поставки природного газу споживачу, оскільки належним доказом здійснення поставки природного газу є акт приймання-передачі газу, який фіксує факт здійснення господарської операції.
Проте, акти приймання - передачі природного газу від 31.05.2016 в обсязі 25,010 тис.куб.м. на суму 148 319 грн. 30 коп., 30.06.2016 в обсязі 21,570 тис.куб.м. на суму 127 918 грн. 73 коп., 28.02.2017 в обсязі 191,512 тис.куб.м. на суму 1135742 грн. 76 коп. підписані в односторонньому порядку лише відповідачем, а тому суд першої інстанції вірно не прийняв їх до уваги в якості належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження факту здійснення поставки природного газу ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЛУАТАЦІЙНА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ-МАЙСТЕР» на виконання умов договору постачання природного газу №1429/16-ТЕ-41 від 21.12.2015 та договору постачання природного газу №1730/1617-ТЕ-41 від 10.10.2016. При цьому, відповідачем не надано суду інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту виконання останнім умов договорів постачання природного газу №1429/16-ТЕ-41 від 21.12.2015, №1730/1617-ТЕ-41 від 10.10.2016.
Крім того, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 07.10.2021 Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надало письмові пояснення, згідно з якими останнє зазначило, що акти приймання - передачі природного газу не підписані АТ "НАК "Нафтогаз України". Крім того, Відповідачу не були підтверджені планові обсяги (номінації) природного газу у спірний період і Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не здійснювалась поставка природного газу Відповідачу на підставі договорів постачання природного газу №1429/16-ТЕ-41 від 21.12.2015, №1730/1617-ТЕ-41 від 10.10.2016 (т.1 а.с.213-219).
За таких підстав, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не було здійснено поставку природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЛУАТАЦІЙНА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ-МАЙСТЕР» на виконання умов договору постачання природного газу №1429/16-ТЕ-41 від 21.12.2015 та договору постачання природного газу №1730/1617-ТЕ-41 від 10.10.2016 у період травень - червень 2016 року, лютий 2017 року.
Що стосується укладення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЛУАТАЦІЙНА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ-МАЙСТЕР» договору розподілу природного газу №222212 від 31.12.2015 з ПАТ «Київгаз» та договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1604000457 від 01.04.2016 з ПАТ «УКРТРАНСГАЗ», слід зазначити, що наявність вказаних договорів не підтверджує факт постачання й набуття відповідачем права власності на природний газ у період травень - червень 2016 року, лютий 2017 року (т.1, а.с.125-133, 140-145).
Так, п.3.1 договору розподілу природного газу №222212 від 31.12.2015 передбачено, що санкціонований відбір природного газу з газорозподільної системи здійснюється споживачем за умови наявності у нього укладеного із постачальником договору постачання природного газу та підтвердженого обсягу, виділеного для потреб споживача його постачальником на відповідний календарний період, а також відсутності простроченої заборгованості за цим договором. Проте, Судом встановлено факт відсутності підтвердженого обсягу, виділеного для потреб споживача його постачальником на відповідний календарний період.
З огляду на викладене, матеріали справи не місять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності замовників послуг з транспортування та фактичної передачі в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи, будь - яким суб'єктом ринку природного газу в загальному обсязі 238,092 тис. м. куб у травні - червні 2016 року, лютому 2017 року на вході до газотранспортної системи для його подальшого транспортування для Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЛУАТАЦІЙНА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ-МАЙСТЕР», а також доказів наявності договірних відносин з Позивачем або з іншим суб'єктом господарювання.
Відтак, відповідачем був здійснений відбір природного газу з обсягів природного газу позивача, які надійшли до газотранспортної системи через точки входу, і обсягів природного газу, відібраних з точки виходу ПАТ "Київгаз", яке було врегульовано саме позивачем за рахунок вжитих заходів балансування шляхом подання до газотранспортної системи відповідних обсягів природного газу, придбаних у НАК "Нафтогаз України".
Щодо визначення вартості поставленого природного газу, а саме ціни, яка має враховуватися при визначені вартості всього поставленого газу, слід зазначити наступне.
Споживання газу відбувалося у травні - червні 2016 року, лютому 2017 року, проте позивач звернувся до суду 12.08.2021, що підтверджується відбитком поштового відділення на конверті (т.1 а. с.75).
Таким чином, приймаючи до уваги положення частини 2 ст. 1213 Цивільного кодексу України щодо визначення вартості майна на момент розгляду справи судом, при розрахунку вартості поставленого природного газу слід виходити з ціни встановленої згідно з прейскурантом цін АТ "НАК "Нафтогаз України" на момент звернення до суду з вказаним позовом.
Зазначена правова позиція щодо застосування у подібних правовідносинах прейскуранту цін НАК "Нафтогаз України" викладена в постанові Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №906/567/18.
Судом встановлено, що вартість безпідставно набутого майна відповідачем в загальному обсязі 238,092 тис. м.куб у травні - червні 2016 року, лютому 2017 року становить 3089357,98 грн згідно із розрахунком вартості середньозважених цін на природний газ (т.1 а.с.15).
Матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Акціонерному товариству «УКРТРАНСГАЗ» в розмірі 3089357,98 грн.
Отже, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору, не здійснив перерахування грошових коштів в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому вимоги щодо стягнення вартості безпідставно набутого майна у розмірі 3089357,98 грн є обґрунтованими.
Разом з тим, 03.09.2021 відповідачем до Господарського суду міста Києва подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача.
Так, згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"'; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгста інші проти Сполученого Королівства").
При цьому, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).
Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Це правило пов'язано не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.
Як встановлено судом, відповідно до звітів Публічного акціонерного товариства "Київгаз" про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках за травень, червень 2016 року, лютий 2017 року, вказано, що фактично відібраний відповідачем з газотранспортної системи обсяг природного газу в загальному розмірі 238,092 тис. куб. м. відбувся по місяцям за вказаний період.
Колегія суддів зазначає, що звіти Публічного акціонерного товариства "Київгаз" про фактичні обсяги розподілу природного газу були отримані позивачем 11.06.2016, 08.07.2016, 13.03.2017, що підтверджується відповідними вхідними штампами Акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ», а тому про порушення свого права позивач дізнався у відповідні календарні дати отримання вказаних звітів від Публічного акціонерного товариства "Київгаз". Отже, з цього періоду і слід відраховувати трирічний строк позовної давності.
Як встановлено судом першої інстанції, Акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ» звернулось до суду з вказаним позовом 12.08.2021, що підтверджується накладною Акціонерного товариства «Укрпошта». (т.1 а.с.75)
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, загальний строк позовної давності для звернення Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до господарського суду з вказаним позовом за зобов'язаннями травня, червня 2016 року сплив 11.06.2019, 08.07.2019, а загальний строк позовної давності для звернення Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до господарського суду з вказаним позовом за зобов'язаннями лютого 2017 року сплив 13.03.2020.
В обґрунтування наявності поважних причин пропуску строків позовної давності Акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ» посилається на те, що він намагався захистити свої порушені права ще з того часу як відповідачем було здійснено несанкціонований відбір природного газу та позивачем було здійснено фізичне балансування, а також у встановленому порядку за утворений небаланс позивачем були висунуті вимоги по оплаті послуг балансування спочатку до АТ "НАК "Нафтогаз України" (справа №910/10225/16), потім до ПАТ "Київгаз" (справа №910/11215/16), як оператору газорозподільної системи, в межах комерційного балансування шляхом надання відповідної послуги, які в результаті були залишені без задоволення і відповідно стали порушеними права позивача на отримання відшкодування вартості безпідставно набутих обсягів природного газу, збалансованих позивачем.
Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).
Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи і не може бути переоцінене.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 33/5009/8037/11 від 19.05.2020.
Так, упродовж тривалого часу позивач був обізнаний про факт відібрання у травні 2016 року - червні 2016 року, лютому 2017 року відповідачем з газотранспортної системи природного газу, а також про необхідність стягнення вартості природного газу, отже мав право і можливість звернутися до суду за захистом порушеного права в межах загального строку позовної давності, але таким правом не скористався.
Слід звернути увагу, що з 2016 року пройшло майже 5 років для того, щоб звернутися з вимогами до відповідача, однак позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що він не міг звернутись до відповідача з позовом раніше. Звернення до суду з вимогами до ПАТ "Нафтогаз України" та ПАТ "Київгаз" не перешкоджало позивачу звернутись із такою ж Експлуатаційна компанія «КОМФОРТ-МАЙСТЕР» протягом загального строку позовної давності.
Як зазначалось вище, АТ "Укртрансгаз" в силу приписів Закону України "Про ринок природного газу є суб'єктом ринку природного газу, а саме оператором газотранспортної системи, на якого покладено обов'язок здійснювати балансування та функції оперативно-диспетчерського управління газотранспортною системою в економний, прозорий та недискримінаційний спосіб.
Наведене дозволяє дійти висновку, що позивач на підтвердження факту звернення до суду із даними позовними вимогами у межах трирічного строку позовної давності повинен надати такі докази, які підтверджують вжиття позивачем заходів з метою встановлення особи, якою безпідставно було відібрано природний газ із газотранспортної системи.
Відтак, позивач мав можливість звернутись до суду з ефективним способом захисту в межах загального строку позовної давності. За таких підстав, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позовна давність була пропущена ним з поважних причин.
Статтею 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18.
Проте, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження переривання Відповідачем загального строку позовної давності.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
З огляду на викладене, оскільки загальний строк позовної давності за зобов'язаннями травня, червня 2016 року, лютого 2017 року пропущено позивачем без поважних причин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія «КОМФОРТ-МАЙСТЕР» про стягнення заборгованості у розмірі 3089357,98 грн задоволенню не підлягають, у зв'язку з пропуском загального строку позовної давності за заявою відповідача.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 у справі №910/13277/21 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 280, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 у справі №910/13277/21 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 у справі №910/13277/21 залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Укртрансгаз".
Матеріали справи №910/13277/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано 25.05.2022.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
І.М. Скрипка