Справа № 2 - 373/ 2010 р.
15 липня 2010 року смт. Ріпки
Ріпкинський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого - судді Шляхова В. І.,
за участю секретаря Нерус Н. І.
та позивача,
розглянувши у відкритому засіданні в залі суду в с.м.т. Ріпки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області (далі Управління ПФУ), про визнання дій відповідача неправомірними, стягнення з відповідача недоплаченої щомісячної державної допомоги як особі, що має статус дитини війни та відшкодування понесених судових витрат,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив дії останього з невиплати йому, як дитині війни, з січня 2006 року по травень 2010 року включно державної соціальної допомоги неправомірними, стягнути з відповідача на його користь 7478 грн. 70 коп. цієї допомоги за вказаний період та понесені судові витрати. Вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем рішень Конституційного Суду України та діючого законодавства.
В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав з підстав викладених у позові та пояснив, що відповідач на протязі періоду, відносно якого виник спір, нараховува та виплачував йому державну соціальну допомогу у значно менших розмірах, ніж наведені ним у власному розрахунку.
Відповідач в письмових запереченнях зазначив що заявлені вимоги не грунтуються на законодавстві, оскільки є довільним його тлумаченням, просив застосувати строки позовної давності та у задоволенні позову відмовити в повному обсязі через його безпідставність.
В засідання представник відповідача за викликом не з'явився, надав клопотання про розгляд справи без його присутності у судовому засіданні.
Заслухавши пояснення, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні факти та правовідносини.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України та визнаний дитиною війни, оскільки на час закінчення Другої світової війни йому не виповнилось 18 років. Спеціальний правовий статус позивача підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні, копія якого є у справі (а.с. 7 - 10).
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. N 2195-IV (далі ЗУ № 1) встановлено право позивача на підвищення розміру призначеної пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, обов'язок нарахування якого законодавчо покладено на відповідача. Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Згідно з ч. 2 ст. 3 ЗУ № 2195 державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік» і «Про державний бюджет України на 2007 рік» на відповідні роки зупинялася дія ст. 6 ЗУ № 2195. ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», внесені зміни до ст. 6 вказаного Закону і виплата державної соціальної гарантії дітям війни була передбачена у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, а саме в розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Зі змісту ст. 152 Конституції України убачається, що рішення КС України зворотньої дії в часі не мають. Рішенням КС України № 6-рп/2007 положення ЗУ «Про державний бюджет України на 2007 рік» якими зупинено дію ст. 6 ЗУ № 2195 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому з 09 липня 2007 року вважаються такими, що втратили чинність. Також, Рішенням КС України №10-рп / 2008 визнано неконституційними положення закону, яким було внесено зміни до ст. 6 ЗУ № 2195 на 2008 рік, а тому з 22 травня 2008 року вони вважаються такими, що втратили чинність. У 2009 році та у січні - травні 2010 року вказане підвищення до пенсії, призначеної позивачу, відповідач нараховував у розмірах передбачених Постановою Кабінету Міністрів України N 530 від 28.05.2008 р. «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» і які не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком визначеної Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. N 1058-IV (далі Закон 2).
Доводи відповідача про те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону 2, застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом, і не стосується дітей війни відповідно до ст. 6 Закону1, є непереконливими, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч. 1 ст. 28 Закону 2 мінімального розміру пенсії за віком.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати
працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист, отже провівши нарахування позивачу у 2009 році та у січні - лютому 2010 року щомісячно надбавки до пенсії у розмірах, що зазначені вище відповідачем порушено конституційне право позивачки на соціальний захист. Викладене свідчить про потребу задоволення позову частково, адже для звернення до суду ст. 257 ЦК України встановлено трирічний строк, який, обчислюється з дня, коли особа довідалася або повинна була довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила. За ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позивач отримуючи пенсію достеменно знав про її розмір, але не клопотав перед судом про поновлення строку звернення до суду, помилково пославшись на ст. 46 Закону 2, положення якої не регулють відносини у спорі, а отже зроблена представником відповідача заява про застосування позовної давності підлягає задоволенню.
Грошова вимога позивача не грунтується на його праві отримувати державну соціальну допомогу за рахунок коштів державного бюджету держави, тому в її задоволенні належить відмовити, через що понесені позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.
На підставі ст. 46 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», керуючись ст. ст. 10; 11; 57 - 61; 88; 208 - 209; 212 - 215; 218; 293 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її розміру на 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з січня 2009 року по травень 2010 року включно, неправомірними.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її розміру, як дитині війни, на 30% мінімальної пенсії за віком, за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з січня 2009 року по травень 2010 року включно, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні решти заявлених вимог ОСОБА_1 відмовити через бепідставність та пропуск строку позовної давності.
Судові витрати відсутні.
Рішення набирає законної сили по закінченню строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через Ріпкинський районний суд шляхом подання в 10 - денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.
Повний текст рішення виготовлено 20 липня 2010 року.
Суддя В. І. Шляхов