Справа № 454/4017/21
27 травня 2022 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,
за участю секретаря Кочмар Н.-Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача заборгованості за кредитним договором 3087,21 доларів, що за курсом 26,66 відповідно до службового розпорядження НБУ від 17.09.2021р. складає 82 305,02 грн. та судові витрати.
Свої вимоги мотивує наступним.
Відповідно до укладеного договору №CGS0GA0000000079 від 27.12.2007р. відповідач отримала кредит.
Згідно ст.ст.526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Банком виконано зобов'язання по договору в повному обсязі, так як надано відповідачу кредит у визначеному розмірі.
В порушення вищевказаних вимог, відповідач своєчасно не повернув банку грошові кошти для погашення заборгованості, чим не виконав належним чином свої зобов'язання за даним договором.
Внаслідок порушення умов договору останньою за період з 17.09.2018р. по 17.09.2021р., виникла вищезазначена заборгованість.
Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 10.12.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (виклику) сторін до суду не надходило, а тому відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в справі матеріалами.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася.
Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст. 178 та ч.5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
27.12.2007 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно якого банк зобов'язався передати позичальнику кредитні кошти, шляхом видачі готівки через касу, у вигляд не поновлювальної лінії у розмірі 33 000 доларів США на купівлю квартири, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27.12.2017 року. Періодом сплати встановлений з 10 по 15 число кожного місяця.
Договором передбачено, що щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитним договором.
Крім цього, позивач на підтвердження своїх позовних вимог додав розрахунок 3 % річних на суму боргу за кредитним договором з 17.09.2018 до 17.09.2021.
Враховуючи наведене, встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до укладеного кредитного договору № CGS0GA0000000079 від 27.12.2007, отримала можливість користуватися послугами банку, зокрема використовувати кредитні кошти. Банк виконав зобов'язання, надавши відповідачу можливість користуватись кредитними коштами. Відповідач, взяті на себе зобов'язання не виконала.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Кредитор має право на отримання сум, передбачених у ст. 625 ЦК, за увесь час прострочення. При цьому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК виникає в кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення й обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною ВП ВС у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц.
Відповідно до положень ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки такі не є штрафними санкціями, а засобом захисту коштів кредитора від знецінення, передбачені не договором а законом.
За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 у справі №6-113цс14, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, провадження №14-16цс18.
Під індексом інфляції розуміється показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, отже норма ЦК України, яка регламентує сплату індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов'язання, поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором.
На цій підставі, AT КБ «Приватбанк» здійснено нарахування 3 % річних а саме за період з 17.09.2018 по 17.09.2021 заборгованість перед позивачем становить 3 087,21 доларів США, яка розраховується за наступною формулою сума санкції = С (сума заборгованості) х 3% х Д (кількість днів прострочення) : 365 : 100, що становить за період з 17.09.2018 до 31.12.2019 -1326,71 доларів США; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 1028,13 доларів США; з 01.01.2021 по 17.09.2021 - 732,37 доларів США. Всього 3087,21 доларів США.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Суд враховує висновки Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.04.2018 та 27.04.2018 у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
У судовому засіданні встановлено, що позов надійшов на адресу суду 19.10.2021. Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, розрахунок сум для нарахування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, має бути зроблений тільки до заборгованості, які була наявна після 17.09.2018р. Отже, розрахунки позивача є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Водночас, необхідно визначити у якій валюті має виконуватися зобов'язання, у разі якщо у позику передавалася іноземна валюта та правову природу і валюти при визначенні 3 % річних, передбачених у частині другій статті 625 ЦК України.
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Як вбачається зі ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Таким чином, як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Позивач пред'явив вимогу до відповідача щодо стягнення 3 % річних в іноземній валюті.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 №6-49цс12, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790-16-ц.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Отже, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався представник позивача, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, що містяться у справі, оцінивши їх, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги слід задоволити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позов підлягає до задоволення, судовий збір слід стягнути з відповідача у розмірі 2 270,00 гривень на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором CGS0GA0000000079 від 27.12.2007р в розмірі 3087 (три тисячі вісімдесят сім) доларів США 21 цент, що за курсом 26,66 відповідно до службового розпорядження НБУ від 17.09.2021р. складає 82 305 (вісімдесят дві тисячі триста п'ять) грн. 02 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. судового збору.
Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ:14360570, місцезнаходження: вул.Грушевського,1Д, м.Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Головуючий: Л. Ю. Фарина