Справа № 306/2316/21
Провадження № 2/306/198/22
26 травня 2022 року м. Свалява
Свалявський районний суд Закарпатської області у складі
головуючого судді Уліганинця П.І.
за участю секретаря судового засідання Пецко Ж.М.
представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2
представника відповідача Сковородько А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Свалява в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи,-
Представник позивача звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 , монтера колії 5-го розряду ДП-6- другої виробничої дільниці у ВСП «Мукачівська дистанція колії» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», згідно наказу №401 від 08.12.2021 року відсторонено від роботи з 09.12.2021 року на підставі ст. 46 КЗпП України, ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та листа - ознайомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 29.11.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Вважає, що вищевказаний наказ підлягає скасуванню, так як, на її думку, є незаконним і таким, що порушує конституційні, природні та професійні права позивача і прийнятий усупереч вищевказаним нормам Закону.
Зазначає, що чинне законодавство України не передбачає обов'язкового щеплення проти COVID-19, окрім того, вказує, що прийняття рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції відповідного головного санітарного лікаря.
Також вважає, що оспорюваний наказ порушує конституційні права ОСОБА_1 та прийнятий відповідно до підзаконного нормативного акту - постанови КМУ від 09.12.2020 року №1236, що на її думку є протиправним, так як обмеження конституційних прав громадян встановлюється виключно законом. Крім того, на її думку, відповідачем порушено порядок запровадження змін умов праці, так як її довірителя про дану обставину попереджено не за 2 місяці до прийняття відповідного наказу, а за 9 днів.
Тому просить суд визнати оскаржуваний наказ незаконним та скасувати, а також зобов'язати відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити, так як вважає такий безпідставним та необгрунтованим. Відзив мотивує тим, що 29.11.2021 року позивачу був наданий лист-ознайомлення про необхідність проведення щеплення проти COVID-19, від підпису якого останній відмовився, що підтверджується актом про відмову від підпису в листі-ознайомленні. Жодних документів які б засвідчували проведення щеплення чи надання довідки протипоказань щодо проведення щеплення ОСОБА_1 не надано. Вважає, що наказ про відсторонення від роботи позивача відповідає вимогам чинного законодавства. Щодо вимоги про виплату заробітної плати за час відсторонення, зазначив, що така не підлягає задоволенню, так як відсторонення позивача відбулося не з ініціативи відповідача, а було вимушеною необхідністю з метою виконання приписів чинного законодавства.
Ухвалою Свалявського районного суду від 23.03.2022 року, заяву представника відповідача про заперечення проти розгляду цивільної справи у порядку спрощеного позовного провадження задоволено та постановлено розгляд даної цивільної справи проводити у порядку загального позовного провадження (а.с 71).
Ухвалою Свалявського районного суду від 23.03.2022 року, задоволено клопотання представника позивача про заміну неналежного відповідача з регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» на АТ «Українська залізниця» (а.с. 72).
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та наполягала на їх задоволенні за підстав викладених у позові. Окрім того, просила суд стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати, які складаються з 908,00 грн - сплаченого судового збору та 3500,00 грн - витрат на правничу допомогу.
Представник відповідача у судовому засіданні у задоволенні позову просив відмовити з підстав викладених у відзиві.
Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
Відповідно до наказу начальника Виробничого структурного підрозділу «Мукачівська дистанція колії» Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» №401 від 08 грудня 2021 року, ОСОБА_1 , монтера колії 5-го розряду ПД-6-другої виробничої дільниці відсторонили від роботи з 09.12.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати. Підставою відсторонення став лист-ознайомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 29.11.2021 року. Навпроти підпису позивача стоїть відмітка «заперечую. лист заперечення додається» (а.с. 8).
Згідно листа-ознайомлення про необхідність проведення щеплення проти COVID-19, в такому міститься прізвище та ініціали позивача, однак навпроти такого, у стовпчику «підпис працівника», такий відсутній (а.с. 29).
Як убачається з акту про відмову від підпису в листі-ознайомлення від 29.11.2021 року ОСОБА_1 ознайомився з листом-ознайомленням, але підтвердити підписом відмовився. Дану обставину засвідчили власними підписами ОСОБА_4 - старший майстер шляхової дільниці І групи; ОСОБА_5 - майстер шляхової дільниці І групи; ОСОБА_6 - бригадир (звільнений) з поточного утримання й ремонту колій та штучних споруд (а.с. 30).
Згідно ч.1 та ч. 4 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
За приписами частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до пункту «б» ст. 10 ЗУ від «Основи законодавства України про охорону здоров'я» громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Даний перелік визначено наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 « Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням». Згодом, 01.11.2021 року, наказом МОЗ № 2393 (який набрав чинності 09.12.2022 року), доповнено пунктом 6 такого змісту «Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83».
Таким чином, станом на день складання листа-ознайомлення про необхідність проведення щеплення проти COVID-19 та акту про відмову його підпису (29.11.2021 року), а також на день видання відповідачем наказу від 08.12.2021 №401, обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягали лише працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти та закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
За таких обставин, станом на 29.11.2021 року та 08.12.2021 року, вищевказаний перелік не містив обов'язку здійснювати щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, для працівників АТ «Українська залізниця».
Положеннями ч. 3, ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлено, що в разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Отже, можна зробити висновок, що ухвалення рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.
Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (має вищу юридичну силу, ніж підзаконні нормативно-правові акти), підприємства, установи і організації зобов'язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
За приписами ч. 2 ст. 27 вищевказаного Закону, у разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
Згідно з п.п.1.2.5 п. 1.2 Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи та іншої діяльності, що затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я від 14.04.1995 за № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні.
Відповідно до 2.2 Інструкції право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
Відповідне подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов'язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання (п.2.5 Інструкції).
Як убачається з матеріалів даної цивільної справи, у такій відсутні належні та допустимі докази які б підтверджували про наявність вищевказаного подання.
Положення ст. 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
Отже, АТ «Українська залізниця» зобов'язана сплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу №401 від 08.12.2021 року та зобов'язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи належить задовольнити.
За приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог і розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Відповідно до вищезгаданої норми Закону з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 908.00 грн. судового збору за подачу позовної заяви.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правничу допомогу, суд констатує наступне.
За ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За приписами ч. 3 даної норми Закону для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно правової позиції ВП ВС, викладеній у постанові 20.07.2021 року (Справа №99/2604/20) відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Так як надані представником позивача докази щодо понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у повному обсязі вищезгаданій нормі Закону не відповідають, суд дійшов висновку, що у задоволенні даної вимоги належить відмовити.
Керуючись ст. 12, 18, 76, 81, 128, 133, 134, 137, 141, 158, 223, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст. 32, 46, 235 КЗпП України, ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров'я», ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи та іншої діяльності, що затверджена наказом МОЗ від 14.04.1995 за № 66, Наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», Постановою КМУ від 04.03.2015 № 83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», Наказом МОЗ України від 01.11.2021 року № 2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» суд,-
Позов представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи - задовольнити частково.
Наказ начальника Виробничого структурного підрозділу «Мукачівська дистанція колії «Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» №401 від 08 грудня 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , монтера колії 5-го розряду ПД-6-другої виробничої дільниці - визнати незаконним та скасувати.
Зобов'язати Акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815 виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканцю АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи.
Стягнути з Акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 - 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 коп. - сплаченого судового збору за подачу позовної заяви.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 30 травня 2022 року.
ГОЛОВУЮЧИЙ П.І.Уліганинець