242/1075/22
2-а/242/27/22
30 травня 2022 року суддя Селидівского міського суду Донецької області Владимирська І.М., розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України про визнання скоєння злочину, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, в якому просить визнати скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_2 , зобов'язати відповідача відкрити(призначити) кримінальне провадження(слідство) та звернутися до суду з відповідним кримінальним провадженням(обвинувальним актом) відповідно до КК України та КПК України; визнати скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_3 , зобов'язати відповідача відкрити(призначити) кримінальне провадження(слідство) та звернутися до суду з відповідним кримінальним провадженням(обвинувальним актом) відповідно до КК України та КПК України; визнати скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , зобов'язати відповідача відкрити(призначити) кримінальне провадження(слідство) та звернутися до суду з відповідним кримінальним провадженням(обвинувальним актом) відповідно до КК України та КПК України; визнати скоєння кримінального правопорушення ТОВ «Лайфселл», зобов'язати відповідача відкрити(призначити) кримінальне провадження(слідство) та звернутися до суду з відповідним кримінальним провадженням(обвинувальним актом) відповідно до КК України та КПК України.
Згідно ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Дослідивши заяву та документи, додані до неї, суд дійшов до наступного.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач не погоджується з діями посадових осіб, а саме: державного нотаріуса Другої селидівської державної нотаріальної контори Доценко О.В.; лікаря-психіатра Селидівської центральної міської лікарні Волобуєвої Н.В.; директора Комунального некомерційного підприємства «Хмільницька центральна районна лікарня» Хмільницької районної ради Залецького В.А. та лікаря-психіатра зазначеної лікарні Бичак А.П.; керівництва ТОВ «Лайфселл» та вбачає в них склад кримінального правопорушення.
Частиною другою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із ст.6 КАС України суд, при вирішенні справи, керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, зазначивши у п.п. 22-24 рішення наступне:
"Суд знову зазначає, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (див. рішення у справі "Брула Гомез де ла Торе проти Іспанії" від 19 грудня 1997 року, п. 37).
Відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії", заява N 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії", N N 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII).
Як було раніше визначено, фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)"."
Зазначена правова позиція Європейського суду з прав людини дає можливість виділити дві умови відповідності критерію "суд, встановлений законом": організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції). З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Позивач помилково вважає цей спір публічно-правовим з огляду на наступне.
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
У цій справі позивач ставить перед судом адміністративної юрисдикції питання щодо визнання скоєння кримінального правопорушення посадовими особами, зобов'язання відповідача відкрити(призначити) кримінальні провадження(слідство) та звернення до суду з кримінальними провадженнями(обвинувальними актами) відповідно до КК України та КПК України.
Завданнями кримінального провадження відповідно до частини першої статті 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України).
Пунктом 5 частини першої статі 3 КПК досудове розслідування визначено як стадію кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
За правилами статті 218 КПК досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення. Якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він проводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність. Спори про підслідність вирішує керівник органу прокуратури вищого рівня. Спір про підслідність у кримінальному провадженні, яке може належати до підслідності Національного антикорупційного бюро України, вирішує Генеральний прокурор або його заступник.
Оскарження бездіяльності слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування регламентується параграфом 1 глави 26 КПК України. Так, статтею 303 КПК України визначено порядок оскарження бездіяльності, яка може полягати в наступному:
1) бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
При поданні скарги необхідно враховувати загальні вимоги щодо додержання процесуальних строків, встановлентх у статті 116 КПК України, згідно з якою строк подання скарги на стадії досудового провадження не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до його закінчення на пошту або передано особі, уповноваженій її прийняти, а для осіб, які тримаються під вартою або перебувають у лікувально-профілактичному закладі охорони здоров'я чи закладі з надання психіатричної допомоги, спеціальній навчально-виховній установі, - якщо скаргу або інший документ подано службовій особі відповідної установи до закінчення строку.
Скарги на бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 КПК України
У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 розяснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
Таким чином, прокурор при вчиненні дій, пов'язаних із досудовим розслідуванням злочинів не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, отже, оскарження таких дій має відбуватися виключно за правилами, встановленими КПК України.
Заявлені позивачем вимоги підлягають вирішенню відповідно до положень КПК України слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/2004/18 (провадження № 11-874апп18) та від 26 червня 2019 року у справі №810/4310/18 (провадження №11-263апп19).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження у адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, у відкритті провадження в адміністративній справі необхідно відмовити, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що він має право звернутися до суду у порядку Кримінального процесуального кодексу України.Крім того,позивачу роз"яснюється, що вимоги щодо притягнення до відповідальності різних суб"єктів або оскарження дій (чи бездіяльності) за різними провадженнями оформлюються окремо та з урахуванням територіальної підсудності.
Керуючись ст.170, 243, 248 КАС України,
У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України про визнання скоєння злочину, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даного спору належить юрисдикції загального суду, у порядку, встановленому КПК України.
Позовну заяву разом із усіма доданими до неї документами повернути позивачу.
Копію ухвали направити позивачу.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного судупротягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя І.М. Владимирська