27 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/15911/21 пров. № А/857/2842/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідач Судова-Хомюк Н.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 380/15911/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
суддя в 1-й інстанції - Сасевич О.М.,
час ухвалення рішення - 29.11.2021,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (далі також Національна академія, відповідач) та просив:
визнати протиправними дії (бездіяльність) Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період за 2016-2018 рік:
-зобов'язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально- побутових питань ОСОБА_1 яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2016-2018 рік з урахуванням раніше виплачених сум;
-зобов'язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально- побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату недоплаченої частини одноразової грошової допомоги під час проходження військової служби за період за 2016-2018 рік.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звертався до відповідача із заявою, в якій просив провести нарахування та виплату неотриманих коштів, які входили до складу допомоги на вирішення соціально-побутових питань з включенням до складу останньої щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010. Однак відповідач відмовив у проведенні перерахунку та здійсненні доплати, що на думку позивача суперечить положенням ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, вважає, що рішення відповідача обмежує право на отримання одноразової грошової допомоги у повному розмірі передбаченому нормами діючого законодавства та є протиправним. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 10.05.2019 року по справі №820/5285/17.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2021 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо розрахунку ОСОБА_1 розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Зобов'язано Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного здійснити перерахунок ОСОБА_1 розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату донарахованих сум з урахуванням вже проведених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, Національною академією сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного подано апеляційну скаргу, у якій із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі покликається зокрема на те, що Кабінетом міністрів України встановлено розміри щомісячної додаткової грошової винагороди та повноваження з визначення її розміру, порядку та умов виплат делеговано, зокрема, Міністерству оборони України.
На виконання припису п. 2 Постанови №889 наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 року № 550 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі - Інструкція №550, чинна на момент виникнення, спірних правовідносин, втратила чинність на підставі Наказу Міністерства оборони №260 від 07.06.2018 року).
Згідно з положеннями пунктів 5, 8 Інструкції №550 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до положень пунктів 33.1-33.3 Інструкції №260 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не носить постійного характеру, виплачується виходячи з наявного фонду грошового забезпечення та залежить від волевиявлення отримувача такої допомоги - подання ним відповідної заяви, а отже є видом одноразової додаткової виплати.
Таким чином, щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, що прямо передбачено п. 33.3 Інструкції №260 та п. 8 Інструкції №550.
Відтак апелянт вважає, що Національною академією у 2017 році правомірно нараховано та виплачено позивачеві матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі його місячного грошового забезпечення, без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди у спосіб, що прямо передбачений пунктами п.п. 33.1-33.3 Інструкції №260 з урахуванням п. 8 Інструкції №550.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що
ОСОБА_1 з 05.08.2016 року до 22.07.2020 року проходив військову службу у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Позивач 13.08.2021 року звертався до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати йому недоплаченої частини сум грошового забезпечення.
Відповідач листом №4444 від 20.08.2021 року повідомив позивача про те, що на момент виключення зі списків особового складу академії із позивачем було здійснено повний розрахунок.
ОСОБА_1 вважаючи протиправними дії відповідача щодо розрахунку його розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач протиправно не врахував у складі грошового забезпечення позивача, з якого нараховано матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою № 889. Суд зокрема зазначив, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосування підлягає саме Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону.
Суд дійшов висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах вчинено протиправні дії щодо розрахунку розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, та з метою ефективного захисту прав позивача, прийшов до висновку про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату донарахованих сум.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі по тексту - Закон №2232-XII).
Згідно з ч.4 ст.2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст.40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011-XII).
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацами 1,2 ч.4 ст.9 Закону №2011-XII встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Постанова втратила чинність на підставі Постанови КМ № 704 від 30.08.2017 з урахуванням змін, внесених Постановами КМ № 1052 від 27.12.2017, № 103 від 21.02.2018) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пп.3 п.5 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Так, предметом спору у даній справі є правомірність дій (бездіяльності) відповідача, яка полягає у не здійсненні позивачу нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за 2016-2018 роки.
Колегія суддів звертає увагу, що з наявного в матеріалах справи відзиву на апеляційну скаргу відповідачем підтверджується факт виплати позивачу вказаної допомоги у 2017 році.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем додаткову грошову винагороду до складу грошового забезпечення, з якого обчислено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, позивачу, не було включено.
Зокрема, таке не включення обґрунтується відповідачем, посилючись на наказ Міністерства оборони України № 260 від 11.06.2008 (який діяв у період з 2008 по 2018) та Інструкції №550.
Однак слід зазначити, що зі змісту ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону.
Відповідно до частин 2,3 ст.9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.04.2021 року у справі №380/2427/20, від 30.04.2021 року у справі №620/561/20.
Колегія суддів акцентує увагу, що фактично відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не заперечується факт нарахування та виплати позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 р. №889, яка (вказана постанова) була чинною на час спірних правовідносин.
Зазначена вище винагорода не може вважатися одноразовою.
Отже, спірна щомісячна винагорода відповідає ознакам додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі №825/997/17, яка з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковою для врахування при розгляді даної справи.
Таким чином, у спірних правовідносинах по даній справі розрахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань позивача мав проводитися відповідачем з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №899 від 22.09.2010, яку позивач отримував під час проходження військової служби, проте відповідачем протиправно не було здійснено відповідних дій.
З урахуванням вже наведених вище висновків, посилання відповідача про те, що додаткова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а також те, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України №899 не входить до структури і складу місячного грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується грошова допомога на оздоровлення є помилковими.
Окрім того, слід враховувати, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Відповідно, враховуючи приписи ч.5 ст.242 КАС України застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 10.11.2021 року у справі №825/997/17.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить висновку щодо обґрунтованості та правомірності заявлених вимог в частині визнання протиправними дії відповідача, яка полягає у не здійсненні позивачу перерахунку розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за 2017 рік.
Так, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З огляду на наведені вище висновки щодо обґрунтованості та правомірності вимог позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань, яку отримував позивач під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2017 рік з урахуванням раніше виплачених сум та зобов'язання виплатити матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням раніше виплачених сум.
Окрім того, суд першої інстанції вірно встановив, що позивачем в 2016 та 2018 роках не подавалися до відповідача рапорти для виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а відтак дійшов вірного висновку, що вимоги позивача щодо перерахунку та виплати йому розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 та 2018 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди задоволенню не підлягають.
Суд додатково зауважує на правовий висновок постанови Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №814/966/16, згідно з яким відсутність письмового звернення військовослужбовця з приводу призначення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань унеможливлює проведення відповідних виплат.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог в частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч. 6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 380/15911/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 27 травня 2022 року