27 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/16932/21 пров. № А/857/3122/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідач Судова-Хомюк Н.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 380/16932/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії, -
суддя в 1-й інстанції - Качур Р.П.,
час ухвалення рішення - 23.12.2021,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 23.12.2021,
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі також відповідач), та з урахуванням ухвали про роз'єднання позовних вимог від 04.10.2021 у справі № 380/16482/21 просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2017-2020 роки;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2017-2020 роки.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що під час проходження військової служби та при звільнення із неї позивачу не надавалася додаткова відпустка, передбачена ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, право на яку позивач набув у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби на відповідних посадах.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2017 рік.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2017 рік. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Не погодившись із ухваленим рішенням в частині відмови решти позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, у якій із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду в оскаржуваній частині, та прийняти в цій частині рішення про задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі покликається зокрема на те, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, якими надано оцінку щодо наявності одночасного права військовослужбовців при звільненні на компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та на виплату грошової компенсації за невикористані інші додаткові відпустки, в тому числі, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, вказані відпустки є різними за правовою природою і підставами надання, та не є взаємозамінними чи взаємовиключними. Відтак вважає, що має право на виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2018-2020 роки.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив усі обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Вимоги апеляційної скарги вважає безпідставними, рішення суду просить залишити без змін.
Додатково зазначає, що посилання позивача на правові висновки Верховного Суду стосуються інших правовідносин, оскільки у даних справах не розглядалось питання щодо нарахування і виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а отже, в даному випадку не підлягають застосуванню.
Вважає, що позиція суду першої інстанції узгоджується з правовими висновками висвітленими у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 520/7314/2020, в якій Верховний Суд надав правові висновки та зазначив, що відповідно до абзацу третього пункту 4 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Таким чином зазначена норма спеціального закону передбачає право військовослужбовців за своїм вибором отримати додаткову відпустку із збереженням грошового та матеріального забезпечення як компенсацію за виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, або на підставі іншого закону. Тобто, військовослужбовці, за наявності у них права на отримання щорічної додаткової відпустки на підставі абзацу третього пункту 4 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ га на підставі іншого закону, мають права на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за своїм вибором
У відповідності до частини першої статті 311 КАСУ, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, відтак судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач проходив військову службу у Західному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України.
Відповідно до відомостей із послужного списку у спірний період ОСОБА_1 проходив військову службу:
1) з 25.12.2012 по 30.03.2017 у розпорядженні Голови Державної прикордонної служби України;
2) з 30.03.2017 у розпорядженні начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України;
3) з 03.04.2017 по 06.04.2017 молодшим інспектором прикордонної служби І категорії 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Львів-аеропорт» ІІ кат. (тип А) 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України;
4) з 06.04.2017 по 06.06.2017 інспектором прикордонної служби 2 категорії 4 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Львів-аеропорт» ІІ категорії (тип А) 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України;
5) з 06.06.2017 по 27.10.2017 інспектором прикордонної служби 1 категорії 4 відділення 1 інспекторів прикордонної служби Львів - аеропорт II категорії (тип П) 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України;
6) з 27.10.2017 по 01.02.2018 інспектором прикордонної служби 1 категорії 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби Бахмуткатегорії (тип А) оперативно - бойової прикордонної комендатури Костянтинівка 11 прикордонного загону (І категорії) Східного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України;
7) з 01.02.2018 по 08.11.2018 інспектором прикордонної служби 1 категорії 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби Бахмуткатегорії (тип А) оперативно - бойової прикордонної комендатури;
8) з 08.11.2018 по 15.11.2018 в розпорядженні начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України;
9) з 15.11.2018 по 10.04.2020 інспектором прикордонної служби - майстром групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби Грушів(тип Б) відділу прикордонної служби Рава Руська І категорїї(тип Б) 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України.
Наказом начальника 7 прикордонного загону Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» № 80-ОС від 10.03.2020 позивача звільнено з військової служби у запас за пп. «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та наказом начальника Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» № 123-ос від 10.04.2020 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 10.04.2020.
Як слідує з витягу з начальника 7 прикордонного загону Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» № 80-ОС від 10.03.2020 позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 31 травня 2018 року по 04 березня 2020 року, за 42 календарні дні, відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також пункту 8 розділу V Наказу МВС України від 25.06.2018 № 558 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Держприкордонслужби України».
Відповідно до картки грошового забезпечення та заробітної плати ОСОБА_1 за 2020 рік, позивачу у квітні 2020 року виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 18 199,74 грн.
Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2017-2020 роки, звернувся до суду із цим позовом на захистом своїх порушених прав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що впродовж з 03.04.2017 по 08.11.2018 та з 15.11.2018 по 10.04.2020 позивач проходив військову службу на посадах, які надають право на отримання додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012.
З огляду на зазначене суд вважав, що при звільненні з військової служби в запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану в спірний період додаткову відпустку, передбачену п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, водночас така позивачу не нарахована та не виплачена, а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої.
Щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену абз. 1 п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ за 2018-2020 роки, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки за здійснення обов'язків військової служби в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, оскільки у вказаному періоді позивач фактично обрав вид додаткової щорічної відпустки як учасник бойових дій.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Ст.4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст.6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Крім того, абз.1 ч.4 ст.10-1 згаданого вище Закону передбачає, що військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Згідно з абз.3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п.17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Разом з тим, у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18.
Також необхідно звернути увагу на те, що згідно з абз.3 ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми, колегія суддів вважає, що відповідно до ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовець має право на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за його вибором.
Як встановлено судом і не заперечується сторонами, позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки, на підтвердження чого до матеріалів справи додано витяг з наказу начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України № 123-ос від 10.04.2020 та особову картку грошового забезпечення та заробітної плати за 2020 рік.
Таким чином, враховуючи положення абз.3 ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якими передбачено, що військовослужбовець має право на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за його вибором, а також встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає вірним твердження суду першої інстанції, що нарахування та виплата позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбаченої абз. 1 п. 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII, унеможливлює нарахування та виплату компенсації за невикористані відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, і навпаки.
Таким чином суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки за здійснення обов'язків військової служби в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я за 2018-2020 роки, оскільки у вказаному періоді позивач фактично обрав вид додаткової щорічної відпустки як учасник бойових дій.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, повязаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог в частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 380/16932/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 27 травня 2022 року