25 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/12851/21 пров. № А/857/1424/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Затолочного В. С., Курильця А. Р.,
з участю секретаря судового засідання - Рибачука А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року у справі № 380/12851/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
суддя в 1-й інстанції - Мартинюк В.Я.,
час ухвалення рішення - 07.12.2021 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09 лютого 2021 року №Ф-5069-51.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) прийняту Головним управлінням ДПС України у Львівській області від 09 лютого 2021 року №Ф-5069-51 в частині нарахування боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 8217 грн 36 коп. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що оскаржувана вимога від 09 лютого 2021 року сформована контролюючим органом внаслідок наявності у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Зазначає, що позивач з 2011 року перебував на обліку як фізична особа-підприємець. 10 червня 2011 року взяти на облік як платник єдиного внеску. У період з 01 січня 2017 року по 28 липня 2021 року знаходився на загальній системі оподаткування, 28 липня 2021 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за власним рішенням. Звертає увагу, що згідно з інформаційними даними контролюючого органу позивач перебуває в стані 11-припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті). Відповідно до карток особових рахунків заборгованість позивача зі сплати єдиного соціального внеску станом на 31 січня 2021 року становить 35888 грн 74 коп., строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пенсі не застосовується. Крім того, звертає увагу, що єдиним доказом сплати єдиного соціального внеску є індивідуальні відомості ПФУ про застраховану особу Форми ОК-5, однак з доданих позивачем до матеріалів справи індивідуальних відомостей про застраховану особу Форми ОК-7 вбачається відсутність записів з лютого 2017 року по листопад 2019 року. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача (апелянта) - Ворошилова Н. В. у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, а тому суд вважає можливим проведення розгляду справи без участі представника за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДПС у Львівській області відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято вимогу про сплату позивачем боргу (недоїмки) від 09 лютого 2021 року за №Ф-5069-51, відповідно до якої загальна сума боргу платника єдиного внеску, штрафів, пені станом на 31 січня 2021 року становить 35888 грн 74 коп. (недоїмка - 35888 грн 74 коп., штрафи - 0 грн 00 коп., пеня - 0 грн 00 коп.).
Як вбачається з копії трудової книжки позивача НОМЕР_1 , яка міститься в матеріалах справи, у період з 02 липня 2012 року по 04 січня 2017 року він працював на посаді чергового служби охорони; з 06 грудня 2019 року по 02 січня 2020 року - на посаді водія господарської служби; з 02 січня 2020 року по 23 червня 2020 року - на посаді водія автотранспортних засобів; з 26 червня 2020 року - прийнятий на посаду інженера з постачання у ТОВ «Нордік-Буд».
У матеріалах справи наявна також і довідка №03-09/21/01 від 03 вересня 2021 року, відповідно до якої позивач з 26 червня 2020 року працює у ТОВ «Нордік-Буд» та на даний момент займає посаду менеджера з постачання.
Також згідно з витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування від 09 вересня 2021 року, зокрема, відомостями про страхувальників та відомостями про період трудових відносин позивач у періоди з 02 липня 2012 року по 04 січня 2017 року, з 06 грудня 2019 року по 23 червня 2020 року перебував у трудових відносинах з Львівським торговельно-економічним університетом (Львівською комерційною академією); з 26 червня 2020 року - з ТОВ «Нордік-Буд».
Крім того, відповідного до вказаного реєстру Львівським торговельно-економічним університетом протягом 2012 року за позивача було сплачено страхових внесків на суму 9761 грн 64 коп. (липень 2012 року - 1586 грн 40 коп.; серпень 2012 року - 1734 грн 46 коп.; вересень 2012 року - 1491 грн 22 коп.; жовтень - листопад 2012 року - по 1681 грн 58 коп.; грудень 2012 року - 1586 грн 40 коп.); протягом 2013 року - 20135 грн 20 коп. (січень 2013 року - 1760 грн 90 коп.; лютий 2013 року - 1491 грн 22 коп.; березень 2013 року - 1734 грн 46 коп.; квітень 2013 року - 1491 грн 22 коп.; травень 2013 року - 1919 грн 54 коп.; червень 2013 року - 1797 грн 92 коп.; липень 2013 року - 1586 грн 40 коп.; серпень 2013 року - 1681 грн 58 коп.; вересень 2013 року - 1651 грн 98 коп.; жовтень 2013 року - 1681 грн 58 коп.; листопад 2013 року - 1586 грн 40 коп.; грудень 2013 року - 152 грн 00 коп.); протягом 2014 року - 20869 грн 04 коп. (січень 2014 року - 1771 грн 20 коп.; лютий 2014 року - 1646 грн 88 коп.; березень 2014 року - 2003 грн 12 коп.; квітень 2014 року - 1734 грн 48 коп.; травень 2014 року - 1973 грн 92 коп.; червень 2014 року - 1956 грн 40 коп.; липень 2014 року - 1752 грн 00 коп.; серпень 2014 року - 1465 грн 84 коп.; вересень 2014 року - 1927 грн 20 коп.; жовтень 2014 року - 1541 грн 76 коп.; листопад 2014 року - 1541 грн 76 коп.; грудень 2014 року - 1554 грн 48 коп.); протягом 2015 року - 22022 грн 96 коп. (січень 2015 року - 1712 грн 00 коп.; лютий 2015 року - 1349 грн 04 коп.; березень 2015 року - 1541 грн 76 коп.; квітень 2015 року - 1541 грн 76 коп.; травень 2015 року - 1792 грн 88 коп.; червень 2015 року - 1985 грн 60 коп.; липень 2015 року - 1927 грн 20 коп.; серпень 2015 року - 1985 грн 60 коп.; вересень 2015 року - 2188 грн 56 коп.; жовтень 2015 року - 1883 грн 49 коп.; листопад 2015 року - 1750 грн 85 коп.; грудень 2015 року - 2364 грн 22 коп.); протягом 2016 року - 26679 грн 39 коп. (січень 2016 року - 1658 грн 00 коп.; лютий 2016 року - 2297 грн 06 коп.; березень 2016 року - 1788 грн 86 коп.; квітень 2016 року - 1565 грн 26 коп.; травень 2016 року - 2412 грн 34 коп.; червень 2016 року - 2669 грн 57 коп.; липень 2016 року - 3294 грн 16 коп.; серпень 2016 року - 1835 грн 33 коп.; вересень 2016 року - 1835 грн 33 коп.; жовтень 2016 року - 1605 грн 91 коп.; листопад 2016 року - 1835 грн 33 коп.; грудень 2016 року - 3882 грн 24 коп.); протягом 2017 року - 1772 грн 88 коп. (січень 2017 року - 1772 грн 88 коп.); протягом 2019 року - 3418 грн 62 коп. (грудень 2019 року - 3418 грн 62 коп.); протягом 2020 року - 29764 грн 75 коп. (січень - травень 2020 року - по 4723 грн 00 коп.; червень 2020 року - 6149 грн 75 коп.)
При цьому, ТОВ «Нордік-Буд» протягом 2020 року за позивача було сплачено страхових внесків на суму 85000 грн 00 коп. (липень - листопад 2020 року - по 12500 грн 00 коп.; грудень 2020 року - 22500 грн 00 коп.); протягом 2021 року - 74391 грн 11 коп. (січень - квітень 2021 року - по 12590 грн 00 коп.; травень 2021 року - 11363 грн 93 коп.; червень 2021 року - 12667 грн 18 коп.).
Також у матеріалах справи наявна копія закордонного паспорта позивача № НОМЕР_2 , відповідно до якого у періоди з 01 грудня 2016 року по 09 лютого 2017 року, з 21 лютого 2017 року по 24 лютого 2017 року, з 05 березня 2017 року по 07 березня 2017 року, з 06 серпня 2017 року по 01 вересня 2017 року, з 07 жовтня 2017 року по 21 листопада 2017 року; з 26 листопада 2017 року по 05 січня 2018 року, з 12 січня 2018 року по 03 квітня 2018 року, з 11 квітня 2018 року по 25 липня 2018 року, з 21 вересня 2018 року по 14 листопада 2018 року, з 25 листопада 2018 року по 23 лютого 2019 року він знаходився на території Польщі.
Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся з позовом у суд.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у період з липня 2012 року по січень 2017 року, з грудня 2019 року по січень 2021 року перебував у трудових відносинах та отримував дохід, на підставі якого роботодавцями за нього сплачувався єдиний страховий внесок, а тому нарахування відповідачем недоїмки по сплаті єдиного внеску в оскаржуваній вимозі від 09 лютого 2021 року за №Ф-5069-51 в частині нарахування боргу зі сплати єдиного внеску за періоди з липня 2012 року по січень 2017 року, з грудня 2019 року по січень 2021 року у розмірі 8217 грн 36 коп. є протиправною та підлягає скасуванню. Разом з тим, нарахування відповідачем недоїмки по сплаті єдиного внеску за період з лютого 2017 року по листопад 2019 року у розмірі 27671 грн 38 коп. є правомірною, оскільки за вказаний період позивач не сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Ч.1 ст.308 КАС України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон №2464-VI).
Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом абз.1 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Відповідно до абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Згідно з абз.2 п.2 ч.1 ст.7 цього Закону у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
П.5 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI передбачає, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
За змістом п.6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що необхідною умовою для сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є здійснення такою особою підприємницької діяльності, при цьому, неотримання доходу від такої діяльності, у відповідності до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI не дає підстав для звільнення від сплати єдиного внеску.
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, зі змісту правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, вбачається, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_1 з 2011 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, і цей факт сторонами не заперечується.
Крім того, з копії трудової книжки позивача вбачається, що у період з 02 липня 2012 року по 04 січня 2017 року він працював на посаді чергового служби охорони; з 06 грудня 2019 року по 02 січня 2020 року - на посаді водія господарської служби; з 02 січня 2020 року по 23 червня 2020 року - на посаді водія автотранспортних засобів у Львівському торговельно-економічному університеті; 26 червня 2020 року - на посаді інженера з постачання у ТОВ «Нордік-Буд».
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, зі змісту витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування вбачається, що у вищевказані періоди за позивача Львівським торговельно-економічномим університетом та ТОВ «Нордік-Буд» як роботодавцями здійснювалась сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, з лютого 2017 року по листопад 2019 року ОСОБА_1 не сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (а.с.65 зворот). Крім того, копією закордонного паспорта № НОМЕР_2 підтверджується перебування позивача за межами України (а.с.78-82).
Таким чином, з врахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що нарахування контролюючим органом недоїмки по сплаті єдиного внеску за період з лютого 2017 року по листопад 2019 року у розмірі 27671 грн 38 коп. є правомірною, оскільки за вказаний період позивач не сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а тому підстави для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09 лютого 2021 року №Ф-5069-51 у розмірі 27671 грн 38 коп. відсутні.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач у період з липня 2012 року по січень 2017 року, з грудня 2019 року по січень 2021 року перебував у трудових відносинах та отримував дохід, на підставі якого роботодавцями за нього сплачувався єдиний страховий внесок, а тому нарахування відповідачем недоїмки по сплаті єдиного внеску в оскаржуваній вимозі Головного управління ДПС у Львівській області від 09 лютого 2021 року за №Ф-5069-51 в частині нарахування боргу зі сплати єдиного внеску за періоди з липня 2012 року по січень 2017 року, з грудня 2019 року по січень 2021 року у розмірі 8217 грн 36 коп. є протиправною та підлягає скасуванню. Разом з тим, нарахування відповідачем недоїмки по сплаті єдиного внеску за період з лютого 2017 року по листопад 2019 року у розмірі 27671 грн 38 коп. є правомірною, оскільки за вказаний період позивач не сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог в частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року у справі № 380/12851/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді В. С. Затолочний
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 27 травня 2022 року.