17 травня 2022 року м. Дніпросправа № 340/4232/21
суддя І інстанції - Сагун А.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Ясенової Т.І., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення середнього заробітку,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом в якому просив:
- стягнути з Департаменту патрульної поліції міста Києва різницю за надбавку за вислугу років ОСОБА_1 ;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції міста Києва виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції міста Києва на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки 2017-2020 роки.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що при звільненні з органів Національної поліції йому не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані основну та додаткову відпустки, за час служб 2017-2020 роки. Також, одноразову грошову допомогу при звільненні перераховано відповідачем на картковий рахунок позивача 25.08.2021 із затримкою у 20 днів, а тому просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року позовні вимоги було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департамент патрульної поліції щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану основному та додаткові відпустки, за час служби в органах національної поліції України за 2017-2021 роки. Зобов'язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану основну відпустку за 2020 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 05.05.2021. Зобов'язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2017-2021 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 05.05.2021. Зобов'язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати як таке, що суперечить позиції Великої Палати Верховного Суду висловленої у постанові від 26.06.2019 року № 761/9584/15-ц. При цьому не погоджується з розрахунком проведеним судом першої інстанції щодо пропорційності суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що наказом ДПП від 20.01.2017 № 20 о/с «По особовому складу» позивача прийнято на службу в поліції за конкурсом ( а.с.57).
Наказом ДПП від 28.02.2018 №174 о/с «Про надання відпусток», позивачу надано щорічну чергову основну відпустку за 2017 рік тривалістю 29 діб ( а.с.62).
Наказом ДПП від 31.01.2018 № 77 о/с «Про надання відпусток» позивачу надано частину щорічної основної чергової відпустки за 2018 рік тривалістю 15 діб ( а.с.63).
Наказом ДПП від 06.06.2018 № 542 о/с «Про надання відпусток», Позивачу надано частину щорічної основної чергової відпустки за 2018 рік тривалістю 15 діб ( а.с.64).
Наказом ДПП від 07.08.2019 № 596 о/с «По особовому складу» позивача звільнено зі служби в поліції на підставі наказу ДПП від 02.07.2019 №483, з виплатою грошової компенсації за 20 діб невикористаної частини чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році ( а.с.58).
Наказом ДПП від 25.02.2020 № 164 о/с «По особовому складу», позивача поновлено на службі в поліції з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства ( а.с.59).
Наказом ДПП від 27.04.2021 № 364 о/с «По особовому складу» позивача звільнено зі служби в поліції з 05 травня 2021 року відповідно до п.7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», з виплатою грошової компенсації за 12 діб невикористаної частини чергової оплачуваної відпуски за фактично відпрацьований час у календарному році ( а.с.60).
Відповідно до вказаного наказу станом на день звільнення стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки у календарному обчисленні становить 11 років 10 місяців 02 дні, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби - 11 років 10 місяців 02 дні.
Відповідно до довідки старшого інспектора ВКЗ УПП у місті Києві ДПП від 28.09.2021 за обліками відділу кадрового забезпечення управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції колишній працівник управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції рядовий поліції ОСОБА_1 (0014464), поліцейський роти № 7 батальйону № 1 полку № 1 (з обслуговування правого берега):
- у додатковій за стаж служби в поліції відпустках за 2018 рік не перебував;
- у щорічній черговій основній оплачуванні та додатковій за стаж служби в поліції відпустках за 2019 та 2020 роки не перебував.
Проінформовано, що відповідно до наказу ДПП від 07.08.2019 № 596 о/с, ОСОБА_1 з 07 серпня 2019 року було звільнено з виплатою грошової компенсації за 20 діб невикористаної частини чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році (а.с.61).
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції не визначився із розміром відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат з чим і не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такою позицією суду першої інстанції щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку без визначення такої суми, з огляду на наступне.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
У свою чергу, обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), за положеннями якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.
Відповідно до Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення № 1307 від 18.08.2021, розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 482,65 грн.
Час затримки розрахунку виплати одноразової грошової допомоги у період з 05.05.2021р. по 26.05.2021 р. склав 13 робочих днів, а тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 6274,45 грн. (482,65*13). При цьому загальна сума яка виплачена із затримкою становила 2 388023,61 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3. ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Враховуючи вищезазначені правові висновки, та враховуючи час затримки розрахунку та суму яка була виплачена із затримкою, колегія суддів вважає, що сума відшкодування у розмірі 6274,45 гр., яка передбачена статтею 117 КЗпП України, є справедливою, пропорційною та такою, що відповідає критеріям, визначення розміру відповідальності відвідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, та не підлягає зменшенню.
Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Департаменту патрульної поліції підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і повинна становити, з урахуванням вищенаведених обставин, 6274,45грн..
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись п.2 ч.1 ст. 315, ст. 317, 321,322 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року - змінити.
Абзац п'ятий резолютивної частини рішення додатки словами «у розмірі 6274,45 грн. (шість тисяч двісті сімдесят чотири грн. 45 коп.)».
В решті рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.
В повному обсязі постанова складена 17 травня 2022 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя Т.І. Ясенова
суддя С.В. Сафронова