27 травня 2022 року м. Чернігів Справа № 620/2582/22
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.
Розглянувши в порядку письмового адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) 14.02.2022 звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка призвела до ненарахування та невиплати їй з 17.08.2021 щомісячної грошової допомоги, у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи'';
- зобов'язати відповідача провести їй з 17.08.2021 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги, у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи'', в розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Позовні вимоги мотивовано тим, що вона має право на нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги, у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, у розмірі, встановленому статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Ухвалою суду від 22.02.2022 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.
У встановлений ухвалою суду строк представником відповідача надано відзив на позов, у якому він просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та зазначив, що 28.12.2014 було прийнято Закон України №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесено зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018 відновлено дію статті 37 Закону №796-XII, але на теперішній час відповідних змін до закону не внесено та вказана стаття позначена як виключена. Законами України про Державні бюджети України на 2018-2021 роки бюджетні призначення на виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленого статтею 37 вказаного Закону, не передбачено. Кабінет Міністрів України також не визначив порядку та розміру виплати грошової допомоги, передбаченої статтею 37 цього Закону. Враховуючи викладене вище, будь-які правові підстави для призначення та виплати позивачу допомоги відсутні.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 слід задовольнити, враховуючи таке.
Судом встановлено, що позивач, є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 13) та постійно проживає в селі Василева Гута Чернігівського району Чернігівської області, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (а.с. 19).
Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати і виплатити допомогу, у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, яка передбачена статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Листом від 03.02.2022 №06/611 відповідач повідомив, що правові підстави для призначення та виплати щомісячної грошової допомоги, яка передбачена статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відсутні (а.с. 22).
Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зауважує, що дана адміністративна справа відповідає ознакам, які визначені Верховним Судом при розгляді зразкової справи №240/4946/18 (№Пз/9901/56/18), а саме: позивач: особа, яка має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та проживає в населеному пункті, жителям яких з 1 квітня 1991 року виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства, відповідно до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106; відповідач: Управління праці та соціального захисту населення районної державної адміністрації, на обліку якого перебуває позивач; предмет спору: нарахування та виплата щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, що мають статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та проживають у населених пунктах, жителям яких з 01 квітня 1991 року виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства відповідно до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, з адміністративними позовами до управлінь праці та соціального захисту населення районних державних адміністрацій, на обліку яких перебувають позивачі, з позовними вимогами щодо нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону № 796-XII.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду, за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відтак, при вирішенні даної справи суд враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 21.01.2019 у зразковій справі №240/4946/18 (№Пз/9901/56/18), та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у цій справі (провадження №11-134заі19).
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII).
Верховний Суд у постанові від 21.01.2019 у зразковій справі №240/4946/18 (№Пз/9901/56/18), та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 дійшли правового висновку, що рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 відновлено з 17.07.2018 дію статті 37 Закону №796-XII (в редакції закону від 09.07.2007), а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає редакція статті 37 Закону №796-XII (в редакції закону від 09.07.2007).
Відповідно до статті 37 Закону №796-XII (в редакції закону від 09.07.2007) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати. Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Ця допомога виплачується щомісячно за місцем роботи, пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію, непрацюючим громадянам - місцевими державними адміністраціями або виконавчими органами рад за місцем проживання. Виплата за два і більше місяців забороняється.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право громадян, які проживають на територіях радіоактивного забруднення на отримання щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства на підставі статті 37 Закону №796-ХІІ (в редакції закону від 09.07.2007).
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що ненарахування та невиплата позивачу щомісячної грошової допомоги, у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону №796-ХІІ (в редакції закону від 09.07.2007), є протиправною бездіяльністю відповідача, яка порушує гарантоване Конституцією України її право як особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, на соціальний захист, визначене Законом №796-XII, а тому таке порушене право підлягає судовому захисту, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, за результатами розгляду зразкової справи №240/4946/18.
Щодо розміру вищевказаної грошової допомоги, суд зазначає таке.
01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VІІІ).
Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
За загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності Законом №1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Вищевикладене повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.12.2019 у зразковій справі №240/4946/18 (провадження №11-134заі19).
Таким чином, позивач має право на щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону №796-ХІІ, у розмірі 40 процентів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, як установлено у зразковій справі №240/4946/18 (провадження №11-134заі19).
Суд, з урахуванням правових висновків, висловлених Верховним Судом в постанові від 21.01.2019 у зразковій справі №240/4946/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/56/18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у цій справі (провадження №11-134заі19), дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову повністю.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподілу судових витрат, суд враховує таке.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Також, за змістом частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання правової допомоги від 31.01.2022; акт-розрахунок судових витрат від 14.02.2022, квитанцію від 14.02.2022, ордер на надання правничої допомоги. Відповідно до наданих суду документів, всього виконано роботи на суму 3200,00 грн. (а.с. 8, 9, 23-27).
Разом з тим, суд зазначає, що спір, який виник між сторонами, віднесений Кодексом адміністративного судочинства України до справ незначної складності. Крім того, суду не надано доказів того, що витрати на правничу допомогу в сумі 3200,00 грн. були неминучими.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3200,00 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову, а відтак, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 2400,00 грн., що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат саме у зазначеному розмірі.
Крім того, матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на сплату судового збору в сумі 992,40 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи наведене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача мають бути стягнуті судові витрати в загальній сумі 4192,40 грн.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області, яка призвела до не нарахування та невиплати ОСОБА_1 із 17.08.2021 щомісячної грошової допомоги, у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області поновити ОСОБА_1 із 17.08.2021 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги, у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 4192 (чотири тисячі сто дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 27.05.2022.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області (код ЄДРПОУ 03196179, проспект Миру, 116а, м. Чернігів, 14005).
Суддя С.В. Бородавкіна