27 травня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/6923/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах та у пільгових розмірах відповідно до положень пункту “б” частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” період роботи з 16 липня 1987 року по 16 жовтня 1988 року, з 20 вересня 1989 року по 20 грудня 1989 року, а також з 22 серпня 1992 року по 30 вересня 2006 року на посадах слюсаря-ремонтника;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити пенсію за віком на пільгових умовах і у пільгових розмірах за Списком №2 виробництв, робіт професій, посад і показників та відповідно до положень пункту “б” частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Позов обґрунтовано тим, що позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах, однак пенсійний орган відмовив йому у зв'язку з відсутністю передбачених законом підстав. Разом з цим позивач звертався до відповідача із заявою про підтвердження стажу роботи за певні періоди, за результатами розгляду якої відповідач рішенням про результати розгляду заяви про підтвердження стажу роботи не підтвердив періоди роботи з 16 липня 1987 року по 16 жовтня 1988 року, з 20 вересня 1989 року по 20 грудня 1989 року, а також з 22 серпня 1992 року по 30 вересня 2006 року на посадах слюсаря-ремонтника. З указаним позивач не погоджується, оскільки такі дії відповідача порушують його право на призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт професій, посад і показників.
Ухвалою суду від 10 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувано в Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області належним чином засвідчені копії документів, наявних у нього стосовно ОСОБА_1 , у тому числі заяви від липня 2021 року про призначення йому пенсії за віком з додатками до неї; встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області правомірно відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та у підтвердженні стажу роботи за оскаржувані періоди. Таким чином, відповідач вважає, що у діях пенсійного органу не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача. Просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Ухвалою суду від 18 квітня 2022 року витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області письмові докази.
На виконання вимог вказаної ухвали суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області надано суду витребувані докази.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач працював на Чернівецькому заводі резинового взуття, який в подальшому було перетворено у Відкрите акціонерне товариство “Розма”. Зокрема, з 16 липня 1987 року по 16 жовтня 1987 року слюсарем-ремонтником по другому розряду на Чернівецькому заводі резинового взуття в ремонтно-механічному цеху, а з 17 жовтня 1987 року по 19 грудня 1995 року працював на цьому ж заводі слюсарем-ремонтником по третьому розряду шкідливих робіт у цеху гумового взуття. З 20 грудня 1995 року по 04 травня 2003 року переведений слюсарем-ремонтником 4 розряду з шкідливими умовами праці цього ж цеху.
15 серпня 1996 року виробництво клеєного гумового взуття перейменовано у виробництво полімерного взуття.
З 05 травня 2003 року по 30 квітня 2004 року позивач працював слюсарем-ремонтником по обслуговуванню вулканізаційних котлів по 4 розряду шкідливих робіт, а з 01 березня 2004 року по 30 вересня 2006 року - слюсарем-ремонтником з обслуговування дільниці збирання взуття по 4 розряду.
30 вересня 2006 року позивач був звільнений за пунктом 5 статті 36 Кодексу законів про працю України у зв'язку з переведенням у ТОВ “Розма”.
Вказані обставини підтверджуються записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 .
Окрім цього, зі змісту поданого відзиву вбачається, що в трудовій книжці позивача неправильно зазначено дату переведення ОСОБА_1 на посаду слюсаря-ремонтника в цеху гумового взуття, оскільки відповідно до наказу Чернівецького гумовзуттєвого заводу від 18 жовтня 1988 року №372 позивача переведено на таку посаду з 17 жовтня 1988 року.
Указане в ході судового розгляду справи не заперечувалося позивачем.
Згідно довідок Державного архіву Чернівецької області №1/700, №1/701 та №1/702 від 07 квітня 2021 року, в документах архівного фонду Відкритого акціонерного товариства “Розма” містяться відомості про те, що позивач у період з 1987 року по 1991 рік працював слюсарем-ремонтником виробництва клеєного гумового взуття Чернівецького гумовзуттєвого заводу, у період з 1992 року по 1996 рік працював слюсарем-ремонтником Чернівецького гумовзуттєвого заводу та у період з 1997 року по 2000 рік працював слюсарем-ремонтником Відкритого акціонерного товариства “Розма”.
В указаних довідках також міститься інформація про заробітну плату позивача за вказані періоди.
З наказу Чернівецького акціонерного товариства “Розма” про атестацію умов праці від 26 грудня 1996 року №337 видно, що на вказаному товаристві проведено повторну атестацію робочих місць за умовами праці, внаслідок якої підтверджено право на пільгову пенсію згідно Списку №2, зокрема, слюсарям-ремонтникам, які зайняті на дільниці лиття та КЗК.
Як вбачається зі змісту наказу Відкритого акціонерного товариства “Розма” по результатах атестації робочих місць за умова праці від 24 грудня 2001 року №218, на ВАТ “Розма” підтверджено право на пільгову пенсію згідно Списку №2, зокрема, слюсарю-ремонтнику (литтєвої та вулканізаційної дільниці).
27 квітня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, в якій просив призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах.
Однак відповідач за результатами розгляду вказаної заяви прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії, оскільки пенсійний вік, визначений статтею 26 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, становить 60 років, а вік позивача - 55 років. Необхідний страховий стаж згідно статті 26 вказаного Закону становить 33 роки, а страховий стаж позивача - 34 роки 9 місяців 9 днів. При цьому у рішенні зазначено, що документами, доданими до заяви про призначення пенсії, не підтверджується право позивача на зниження пенсійного віку. Крім цього, вказано, що для зарахування пільгового стажу необхідно надати уточнюючу довідку про пільговий стаж згідно з Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки та відповідний записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637. З огляду на викладене, відповідач у рішенні зазначив, що право на пенсію позивач матиме з 16 квітня 2026 року.
Листом від 05 травня 2021 року №2400-1707-8/15381 відповідач повідомив позивача про те, що у результаті вивчення документів позивача підтверджено 34 роки 09 місяців 09 днів загального страхового стажу, однак не підтверджено право на зниження пенсійного віку. Окрім цього, відповідач вказав, що відповідно до статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” особи, які працювали на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 28 років 6 місяців в період з 01 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року, із них 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
31 травня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про підтвердження стажу роботи, за результатами розгляду якої Комісія при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийняла рішення про результати розгляду заяви про підтвердження стажу роботи від 21 липня 2021 року №24, яким:
- підтверджено період роботи з 17 жовтня 1988 року по 19 вересня 1989 року, з 21 грудня 1989 року по 21 серпня 1992 року до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”;
- відмовлено у підтвердженні періоду роботи з 16 липня 1987 року по 16 жовтня 1988 року, оскільки робота в ремонтно-механічному цеху не дає право на пільгове пенсійне забезпечення;
- відмовлено у підтвердженні періоду роботи з 20 вересня 1989 року по 20 грудня 1989 року, оскільки позивач був направлений у робочий загін з охорони порядку;
- відмовлено у підтвердженні періоду роботи з 22 серпня 1992 року по 30 вересня 2006 року, оскільки не підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за результатами атестації робочих місць за умовами праці.
Таким чином, з урахуванням підтвердження періодів роботи з 17 жовтня 1988 року по 19 вересня 1989 року, з 21 грудня 1989 року по 21 серпня 1992 року, пільговий стаж позивача за Списком №2 становить 3 роки 7 місяців 4 дні.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у призначені пенсії за віком на пільгових умовах та не підтвердження періоду роботи з 16 липня 1987 року по 16 жовтня 1988 року, з 20 вересня 1989 року по 20 грудня 1989 року, а також з 22 серпня 1992 року по 30 вересня 2006 року на пільгових умовах на посадах слюсаря-ремонтника, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пунктів 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з матеріалами справи оскаржувані дії щодо призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, що оформлені рішенням та листом від 05 травня 2021 року №2400-1707-8/15381, мотивовані відсутністю відповідного пільгового стажу роботи. При цьому до такого стажу не зараховано періоди роботи позивача з 16 липня 1987 року по 16 жовтня 1988 року, з 20 вересня 1989 року по 20 грудня 1989 року, а також з 22 серпня 1992 року по 30 вересня 2006 року на посадах слюсаря-ремонтника.
Отже, спірним є питання зарахування указаних періодів роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”,.
У зв'язку з цим суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Порядок призначення пенсії, у тому числі на пільгових умовах, встановлений Законами України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі -Закон №1058-ІV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 13 Закону №1788-XII (на підставі Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23 січня 2020 року вказана стаття підлягає застосуванню в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах) визначені категорії працівників, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Згідно з пунктом “б” частини першої статті 13 Закону №1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно з положеннями статті 13 Закону №1788-XII порядок пенсійного забезпечення осіб, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених законодавством, що діяло раніше, визначається статтею 100 цього Закону.
Відповідно до статті 100 Закону №1788-XII особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13-14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пунктів 3, 20 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №686/10117/16-а та Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року №520/15025/16-а, які суд враховує при вирішенні справи у відповідності до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно записів трудової книжки позивача, судом встановлено, що позивач у період з 22 серпня 1992 року по 30 вересня 2006 року працював на Чернівецькому заводі резинового взуття, який в подальшому було перетворено у Відкрите акціонерне товариство “Розма”: слюсарем-ремонтником 3 розряду шкідливих робіт у цеху гумового взуття, слюсарем-ремонтником 4 розряду з шкідливим умовами праці того ж цеху, слюсарем-ремонтником по обслуговуванню вулканізаційних котлів по 4 розряду шкідливих робіт та слюсарем-ремонтником з обслуговування дільниці збирання взуття по 4 розряду.
Крім цього, факт роботи позивача за вказаний період підтверджується довідками Державного архіву Чернівецької області №1/700, №1/701 та №1/702 від 07 квітня 2021 року, які містяться в матеріалах справи.
На зазначених посадах позивач працював на умовах повного робочого дня і такі посади передбачені Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, що не заперечувалось відповідачем.
До того ж, і у трудовій книжці позивача щодо займаних ним посад слюсаря-ремонтника зазначено про шкідливість умов праці.
Отже, враховуючи наведені вище норми законодавства та встановлені у цій справі обставини, суд приходить до висновку, що виконувана позивачем робота на Чернівецькому заводі резинового взуття, який в подальшому було перетворено у Відкрите акціонерне товариство “Розма”, на посадах слюсаря-ремонтника зараховується до стажу роботи за Списком №2, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Вказане свідчить про безпідставність доводів відповідача щодо відсутності підстав для зарахування періоду роботи позивача з 22 серпня 1992 року по 30 вересня 2006 року до стажу роботи за Списком №2.
Крім цього, стосовно доводів відповідача про те, що за результатами проведених атестаційних робочих місць за умовами праці на ВАТ “Розма”, що затверджені наказами від 26 грудня 1996 року №337 та від 24 грудня 2001 року №218, не підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення слюсарям-ремонтникам, які зайняті на дільниці по обслуговуванню вулканізаційних котлів та з обслуговування дільниці збирання взуття, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18 листопада 2005 року №383 (далі - Порядок №383) при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).
Як зазначено у пункті 4 Порядку №383, згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 №442 (442-92-п) (далі - Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
Пунктом 4.1 Порядку №383 передбачено, що зазначена постанова (442-92-п) набула чинності з 21.08.92. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.92, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації.
Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника (пункт 4.2 Порядку №383).
Відповідно до пункту 4.3 Порядку №383 у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць (442-92-п), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками (36-2003-п), тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Відповідно до пункту 6 Порядку №383 працівникам спеціалізованих підприємств і організацій (ремонтних, ремонтно-будівельних, монтажних та ін.), зайнятим повний робочий день на роботах із шкідливими умовами праці безпосередньо у виробничих структурних підрозділах інших підприємств та організацій за професіями та на посадах, передбачених Списками (36-2003-п), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховуються періоди роботи, відпрацьовані на цих підприємствах або в організаціях, за результатами атестації відповідних робочих місць.
Пунктом 10 Порядку №383 передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637.
01 серпня 1992 року постановою Кабінету Міністрів України №442 затверджено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці (далі - Порядок №442).
Так, пунктом 1 Порядку №442 визначено, що атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Згідно з пунктом 2 Порядку №442 основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Відповідно до пункту 3 Порядку №442 атестація проводиться згідно з цим Порядком та методичними рекомендаціями щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці, що затверджуються Мінсоцполітики і МОЗ.
Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п'ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена найманими працівниками особа. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації (пункт 4 Порядку №442).
Надаючи оцінку доводам відповідача в указаній вище частині, суд виходить з того, що згідно з правовою позицією Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду у постановах від 11 вересня 2019 року у справі №686/10117/16-а та від 19 лютого 2020 року №520/15025/16-а своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року №520/15025/16-а зауважила, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту “б” статті 13 Закону №1788-XII.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Отже, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Таким чином, наявність атестації робочого місця, не може бути визначальною обставиною, яка обумовлює право особи на пільгову пенсію, оскільки працівник не несе відповідальності за не проведення атестації керівником підприємства, організації.
Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах. Визначальною ознакою є факт роботи особи на посадах із особливо шкідливими і важкими умовами праці, що передбачені в Списку №2 та характер роботи, які дають підстави для призначення пільгової пенсії.
Поряд з цим зі змісту наказів від 26 грудня 1996 року №337 та від 24 грудня 2001 року №218 про результати проведених атестаційних робочих місць за умовами праці на АТ “Розма” вбачається, що слюсарям-ремонтникам у всіх цехам підприємства, в тому числі і в цеху гумового взуття, у якому працював позивач, підтверджено право на пільгову пенсію згідно Списку №2.
Таким чином, і за результатами проведених атестаційних робочих місць на підприємстві було підтверджено право на пільгову пенсію за Списком №2 особам, які займали посади слюсаря-ремонтника.
Суд також звертає увагу на те, що згідно рішення Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про результати розгляду заяви про підтвердження стажу роботи позивача від 21 липня 2021 року №24, ОСОБА_1 підтверджено періоди роботи за Списком №2 на пільгових умовах з 17 жовтня 1988 року по 19 вересня 1989 року та з 21 грудня 1989 року по 21 серпня 1992 року на посаді слюсаря-ремонтника в цеху гумового взуття.
Водночас, як вбачається з трудової книжки позивача, з 22 серпня 1992 року ОСОБА_1 також перебував на тій же посаді слюсаря-ремонтника в цеху гумового взуття, проте, пенсійний орган період роботи позивача з 22 серпня 1992 року безпідставно не зарахував до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2.
З огляду на викладене, безпідставними є доводи відповідача про відсутність підстав для зарахування (підтвердження) періоду роботи позивача з 22 серпня 1992 року по 30 вересня 2006 року на посадах слюсаря-ремонтника, який дає йому право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Отже, рішення відповідача в частині не зарахування (підтвердження) періоду роботи позивача з 22 серпня 1992 року по 30 вересня 2006 року, який дає йому право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” є протиправним.
Тому, суд зобов'язує Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати період роботи позивача з 22 серпня 1992 року по 30 вересня 2006 року на посадах слюсаря-ремонтника до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Враховуючи досягнення позивачем станом на день звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах 55-ти років та за наявності у нього страхового стажу 34-х років 9 місяців 9 днів, що визнається відповідачем, з огляду на наявність підстав для зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, періодів роботи позивача з 22 серпня 1992 року по 30 вересня 2006 року на посадах слюсаря-ремонтника, та зважаючи на зарахування відповідачем 3-х років 7 місяців 4 днів до стажу роботи позивача за Списком №2, що в сукупності складатиме більше 12 років 6 місяців пільгового стажу, суд приходить до висновку про наявність підстав для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Згідно приписів статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Оскільки позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 27 квітня 2021 року, у призначенні якої йому протиправно було відмовлено, то суд зобов'язує Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з 27 квітня 2021 року.
Вказане, беручи до уваги положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено повноваження суду при вирішенні справи, є належним способом захисту порушених пенсійних прав позивача у даних правовідносинах.
На переконання суду, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об'єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Стосовно позовної вимоги про зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах та у пільгових розмірах періоду роботи з 16 липня 1987 року по 16 жовтня 1988 року, то така не підлягає задоволенню, оскільки згідно трудової книжки у вказаний період позивач працював у ремонтно-механічному цеху, робота в якому не дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах згідно Списку №2 виробництв, цехів, професій і посад, робота в яких дає право на пільгову пенсію і в пільгових розмірах, затвердженого постановою ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173.
Щодо позовної вимоги про зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах та у пільгових розмірах, періоду роботи з 20 вересня 1989 року по 20 грудня 1989 року, то така також не підлягає задоволенню, адже у вказаний період позивач був направлений у загін з охорони порядку, тобто фактично не працював слюсарем-ремонтником.
Указана обставина в ході судового розгляду справи не заперечувалася позивачем.
Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог за вказаний період, позаяк робота у загоні з охорони порядку не дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн.
Проте, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 454,00 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 241 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 21 липня 2021 року №24 в частині не зарахування ОСОБА_1 до його стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, період роботи з 22 серпня 1992 року по 30 вересня 2006 року на посадах слюсаря-ремонтника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 22 серпня 1992 року по 30 вересня 2006 року на посадах слюсаря-ремонтника до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з 27 квітня 2021 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 27 травня 2022 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), відповідач - Головне управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області (Площа Центральна, 3, м. Чернівці, 58002).
Суддя О.П. Лелюк