26 травня 2022 року м. Чернівці Справа № 600/6279/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 20.09.2021 № 0569817-2404-2409.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначав, що контролюючим органом протиправно винесено податкове повідомлення-рішення, яким йому визначено суму податкового зобов'язання за платежем “Податок на нерухоме майно, вiдмiнне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості” у сумі 59182,34 грн, оскільки при винесенні даного рішення не було враховано віднесення вказаного нежитлового приміщення до будівель сільськогосподарського призначення, а саме будівель для зберігання зерна (код 1271.3 відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000), що підтверджується довідкою комунального підприємства “Сокирянське районне бюро технічної інвентаризації” №257 від 19.10.2018.
Позивач звертає увагу, що відповідно до підпункту "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
На думку позивача, він підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, тому відповідно до підпункту "ж" п.п. 266.2.2 п.п. 266.2 ст. 266 ПК України, будівля для зберігання зерна не є об'єктом оподаткування
Головне управління ДПС у Чернівецькій області (далі - відповідач) подано до суду відзив на адміністративний позов, в якому просило у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Відповідач наголошує, що згідно архівних даних БТІ позивач з 21.03.2005 володів нерухомим майном, згідно з описом: житловий будинок, літ. А - 78,90 кв.м.; склад. літ. Б - 1879,60 кв.м.; вбиральня літ. В - 25,50 кв.м.; гараж, літ. Г - 77.90 кв.м.
Відповідач вказує, що для використання пільги передбаченої п.п. “ж” п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України будівлі, споруди мають відповідати таким умовам: належність до класу “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства” (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; використовуються протягом звітного періоду за призначенням у господарській діяльності; не здані в оренду, лізинг, позичку іншим суб'єктам господарювання. Письмові докази, які були подані до суду, та на яких ґрунтується позиція позивача не підтверджують факт використання будівлі за призначенням.
Оскільки, дане нежитлове приміщення підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, вiдмiнне вiд земельної ділянки на загальних підставах згідно до п. 266.3.2 ст. 266 ПК України, відтак ГУ ДПС У Чернівецькій області правомірно сформувало оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Позивач скористався правом, передбаченим ст. 163 КАС України, та подав до суду відповідь на відзив.
З'ясувавши обставини справи, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Згідно договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 23.09.2004 за реєстровим номером 2358, позивач придбав нежитлову будівлю літ. А, загальною площею 1879,60 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 29.10.2020, який посвідчений приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Чернівецької області 29.10.2020 та зареєстрований в реєстрі за № 478, позивач продав нежитлову будівлю, а саме: склад. літ. Б - 1879,60 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 .
03.09.2021 Головне управління ДПС у Чернівецькій області звернулось iз запитом до комунального підприємства “Сокирянське районне бюро технічної інвентаризації” для отримання інформації про об'єкти нерухомості, за адресою: АДРЕСА_1 та № 8.
Листом від 07.09.2021 № 50 комунальне підприємство “Сокирянське районне бюро технічної інвентаризації” повідомило, що згідно архівних даних БТІ за позивачем з 21.03.2005 зареєстроване нерухоме майно, за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з описом: житловий будинок, літ. А - 78,90 кв.м.; склад. літ. Б - 1879,60 кв.м.; вбиральня літ. В - 25,50 кв.м.; гараж, літ. Г - 77.90 кв.м.
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 100902 від 17.07.2007, позивач є власником земельної ділянки площею 1,2456 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.
20.09.2021 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0569817-2404-2409, яким позивачу згідно з п.п. 54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України та відповідно до п. 266.7 ст. 266 ПК України визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за 2020 рік у розмірі 59182,34 грн.
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вимогою про його скасування.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Статтями 67 та 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-IV (далі - ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Підпунктом 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п.п. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України).
Відповідно до п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з п.п. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
За змістом п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України).
Відповідно до п.п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об'єктами нежитлової нерухомості є будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.
У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; х) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Отже, ПК України чітко розмежовано об'єкти, що за своїми технічними характеристиками підпадають під визначення об'єктів житлової нерухомості, а також об'єкти нежитлової нерухомості.
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК).
Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів - платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, база оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки визначається на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або оригіналів документів платника податків, які підтверджують право власності на об'єкт нерухомого майна.
Судом встановлено та не заперечувалося учасниками справи, що у період з 23.09.2004 по 29.10.2020 позивач був власником нежитлової будівлі, а саме: складу літ. Б - 1879,60 кв.м., що знаходився в АДРЕСА_2 .
Підпунктом 266.8.1 п. 266.8 ст. 266 ПК України встановлено, що у разі переходу права власності на об'єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.
Дослідженням розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік, які належить позивачу, судом встановлено, що податок обчислювався відповідачем за період з 01.01.2020 по 30.09.2020 у розмірі 59182,34 грн, враховуючи дату державної реєстрації припинення права власності на об'єкт нерухомості, а саме: 29.10.2020.
Таким чином, контролюючий орган правомірно визначив, що об'єкт нерухомості, який належить позивачу є об'єктом оподаткування у відповідності до норм ПК України та обґрунтовано нарахував позивачу оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік.
Стосовно тверджень позивача щодо наявності у нього податкової пільги зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у вигляді звільнення від його сплати, суд зазначає наступне.
Так, доводи позивача зводяться до того, що належний йому на праві власності об'єкт нерухомого майна не може бути об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки, відповідно до п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
На підтвердження вказаної обставини, позивач надав до суду довідку комунального підприємства “Сокирянське районне бюро технічної інвентаризації” від 19.10.2018 за № 257.
Із змісту довідки комунального підприємства “Сокирянське районне бюро технічної інвентаризації” від 19.10.2018 за № 257 виданій на ім'я позивача видно, що при обстеженні нежитлової будівлі (склад) літ. А, яка знаходиться за адресою: м. Сокиряни, вул. Терешкової, № 6, встановлена наявність нежитлової будівлі (склад) літ. А, загальною площею 1879,60 кв.м. Згідно Державного класифікатора України будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого та введеного в дію наказом Держстандарту України 17.08.2000 № 507, нежитлова будівля на праві власності згідно договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 23.09.2004, серія та номер: ВВМ/ 535920/ позначається згідно класифікатора кодом - 1271.3.
Суд погоджується із доводами відповідача, що із змісту довідки не можливо визначити чи дана будівля використовується за призначенням у 2020 році. В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження використання позивачем будівлі за призначенням у 2020 році.
Більше того, суд звертає увагу, що довідка видана комунальним підприємством “Сокирянське районне бюро технічної інвентаризації” від 19.10.2018 за № 257 не свідчить про використання позивачем за призначенням будівлі в 2020 році, оскільки саме за період з 01.01.2020 по 30.09.2020 був нарахований податок на нерухомість згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Пунктом 266.2 ст. 266 ПК України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування. Так, згідно з підпунктом "ж" вищезазначеної статті до таких об'єктів нерухомості віднесено будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
За приписами ст. 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Суд зауважує, що встановлена п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Підпунктом 14.1.76 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Відповідно до положень п.п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.
Тобто, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, та не здаються їх власниками в оренду, позичку, лізинг не є об'єктами оподаткування згідно з п.п. “ж” п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Таким чином, нормами ПК України визначено умови, за яких власник об'єкта оподаткування звільняється від сплати відповідного податку, а саме коли будівлі, споруди належать сільськогосподарському товаровиробнику (юридичній та фізичній особі), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. При цьому такі будівлі повинні використовуватись як об'єкт сільськогосподарської інфраструктури.
Тобто вказана вище норма, ставить у залежність можливість застосування податкової пільги до об'єкта оподаткування, якщо він належить саме сільськогосподарському товаровиробнику та така будівля використовується як об'єкт сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 04.03.2021 у справі № 500/2782/18.
При цьому, суд звертає увагу, що пільга встановлена п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження для сільськогосподарських виробників. Тому, віднесення нежитлової будівлі до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) не є безумовною підставою для віднесення фізичної або юридичної особа, яка нею володіє до осіб на яких розповсюджується податкова пільги, визначена п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Отже, з метою вирішення питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену п.п. “ж” п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України необхідно встановити, чи наділений позивач статусом товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та використання ним нежитлової будівлі - склад літ. Б - 1879,60 кв.м. як об'єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.
На підтвердження факту використання нежитлової будівлі, як об'єкту сільськогосподарської інфраструктури, позивачем жодних доказів до суду не надав.
Суд наголошує, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру підприємств, установ, організацій позивач не значиться у переліку суб'єктів підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, також керівником (засновником) юридичної особи, що здійснює господарську діяльність у сферi сiльського господарства (товаровиробництва), не звiтує про результати господарської діяльності до податкового органу та не сплачує податки.
Разом з тим, відсутня інформація, яка б підтверджувала факт здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності та використання у такій діяльності належного йому обєкту нерухомості (складу).
Водночас, відомостей щодо віднесення об'єктів нерухомого майна фізичної особи ОСОБА_1 до об'єктів сільськогосподарського призначення у інформаційних базах відповідача не має.
На думку суду, для використання пільги передбаченої п.п. “ж” п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України будівлі, споруди мають відповідати таким умовам: належність до класу “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства” (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; використовується протягом звітного періоду за призначенням у господарській діяльності; не є зданою в оренду, лізинг, позичку іншим суб'єктам господарювання.
Письмові докази, які були подані до суду, та на яких ґрунтується позиція позивача не підтверджують факт використання ним будівлі складу за призначенням.
Суд наголошує, що позивачем не надано до суду будь-яких доказів щодо підтвердження факту використання належних йому на праві приватної власності нежитлових будівель за цільовим призначенням та доказів, які підтверджують його належності до осіб, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, доказів зберігання у будівлі зерна у 2020 році тощо.
Більш того, будь-які докази на підтвердження факту використання нежитлової будівлі як об'єкту сільськогосподарської інфраструктури у матеріалах справи також відсутні.
З огляду на вищезазначене, суд відхиляє доводи позивача з приводу того, що достатньою підставою для застосування положень п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України є наявність у нього у власності нерухомого майна (складу), яке віднесене до класу будівлі сільськогосподарського призначення (код 1271.3).
Відтак, обставинами справи підтверджено, що у позивача відсутня сукупність умов, за яких належне йому нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звільнено від оподаткування відповідно до положень п.п. “ж” п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що позивачем належним чином не доведено використання зазначеного майна у власній господарській діяльності як об'єкту сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.
Отже, дане нежитлове приміщення (склад) підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, вiдмiнне вiд земельної ділянки на загальних підставах згідно п. 266.3.2 ст. 266 ПК України, тому відповідачем правомірно сформувало оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на вище встановлені обставини справи та наведені норми матеріального права, суд приходить до висновку, що відповідач під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України.
Згідно ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи по суті позивач не довів належними засобами доказування обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, натомість відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними засобами доказування правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.
Тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Інші доводи позивача щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суд відхиляє, оскільки вони не спростовують правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю, та за відсутності понесення відповідачем судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 72, 73, 77, 90, 139, 241 - 243, 246 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, - відмовити повністю.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 200-А, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 43143196).
Суддя В.К. Левицький