м. Вінниця
26 травня 2022 р. Справа № 132/711/20
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про зобов'язання вчинити дії з розподілу та забезпечення житловим приміщенням, відшкодування моральної шкоди
25 лютого 2020 року до Калинівського районного суду Вінницької області надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України з наступними позовними вимогами:
- зобов'язати Головне управління Національної гвардії України вчинити необхідні дії та ухвалити рішення щодо розподілу житлової площі для забезпечення житлом ОСОБА_1 та членів сім'ї;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 НГУ вчинити необхідні дії по забезпеченню ОСОБА_1 та сім'ї житлом відповідно до встановлених санітарних і технічних норм;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 НГУ відшкодувати моральну шкоду у розмірі 280000 грн.
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 09 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, позов задоволено частково. Зобов'язано Головне управління Національної гвардії України прийняти та затвердити рішення щодо розподілу житлової площі на військову частину НОМЕР_1 для забезпечення житлом відповідно до встановлених санітарних та технічних норм ОСОБА_1 та членів його сім'ї. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 забезпечити ОСОБА_1 та членів його сім'ї житловим приміщенням відповідно до встановлених санітарних та технічних норм. У задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди відмовлено через необґрунтованість та недоведеність.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року касаційні скарги головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задоволено частково. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 09 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року скасовано. Провадження у справі закрито, з огляду на те, що даний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Справу №132/711/20 передано для продовження розгляду до Вінницького окружного адміністративного суду.
Висновки Верховного Суду полягали в тому, що спір у цій справі стосується проходження публічної (військової) служби, у зв'язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також, призначення та надання таких гарантій (пільг), правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа відноситься до юрисдикції Вінницького окружного адміністративного суду.
Таким чином Верховний Суд чітко визначив, що дана справа є адміністративною та відправив її за належністю до Вінницького окружного адміністративного суду.
12.01.2022 матеріали справи №132/711/20 надійшли на адресу Вінницького окружного адміністративного суду.
Автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України визначено головуючого суддю по справі - ОСОБА_2 .
13.01.2022 на адресу суду надійшло клопотання позивача про колегіальний розгляд справи у зв'язку з її складністю.
Ухвалою від 17.01.2022 прийнято адміністративну справу до провадження та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Установлено строки для подання заяв по суті.
31.01.2022 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
01.02.2022 на адресу суду надійшло клопотання позивача про витребування доказів у справі, в якому останній просить витребувати у військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України докази (інформацію) про розподілені житлові приміщення Головним управлінням Національної гвардії України на військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України у 2022 році за категоріями (однокімнатних/двокімнатних) та категорією (службові/ постійне користування/інше).
Ухвалою від 07.02.2022 відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення колегіального розгляду справи.
07.02.2022 ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи № 132/711/20 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою від 07.02.2022 клопотання позивача задоволено, витребувано у Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України докази (інформацію) про розподілені житлові приміщення Головним управлінням Національної гвардії України на військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України у 2022 році за категоріями (однокімнатних/двокімнатних) та категорією (службові/ постійне користування/інше).
Також встановлено 3-денний строк для надання витребуваних доказів.
Копію ухвали отримано Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України 16.02.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за №2100107641914.
У визначений строк вимоги ухвали суду не виконано, ба більше, станом на дату ухвалення рішення у справі витребувані докази не надійшли.
14.02.2022 на адресу суду від представника Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями щодо позовних вимог. Мотиви відзиву полягають у тому, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 НГУ з 01.09.2017 по 26.06.2018 та перебував на квартирному обліку у військовій частині НОМЕР_1 НГУ у списку осіб, які користуються правом першочергового надання жилих приміщень відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551 -XII.
Оскільки позивача було звільнено в запас Збройних Сил України пунктом за "А" ч. 6, з урахуванням підпункту "Ї" п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" ( у зв'язку з закінченням строку контракту ), у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 40 ЖК України він був знятий з квартирного обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов.
На переконання позивача, протягом 2-х років, з 25.12.2015 (дата зарахування пільги) по 25.12.2017, відповідачі повинні були забезпечити його та членів його сім'ї житловим приміщенням на підставі п. 14 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Втім, відповідач зазначає, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 15.09.2017 по 26.06.2018, а на квартирному обліку при Військовій частині НОМЕР_1 НГУ перебував з 05.12.2017 по 18.07.2018.
У період перебування позивача на квартирному обліку отриманої та нерозподіленої житлової площі, передбаченої для забезпечення військовослужбовців, до Військової частини НОМЕР_1 НГУ не надходило.
Крім того, згідно із списків особового складу, що перебувають на квартирному обліку у Військовій частині НОМЕР_1 НГУ позивач перебував в загальній черзі за №68, в першочерговій черзі №14.
Тому задоволення позовних вимог щодо розподілу житла може призвести до порушення прав інших військовослужбовців, які перебувають в черзі на одержання житла перед позивачем.
Щодо твердження позивача, що факт його звільнення та зняття з квартирного обліку не може бути підставою для відмови в забезпеченні його та членів його сім'ї житлом, оскільки набуте право не може бути втрачене, представник відповідача зазначає наступне.
На даний час надання позивачеві житлового приміщення військовою частиною НОМЕР_1 НГУ не вбачається за можливе з тих підстав, що позивач не перебуває на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов при військовій частині НОМЕР_1 , а норми Житлового кодексу Української PCP (ст. 31, 42) не передбачають надання житла особам, які не перебувають на квартирному обліку.
Крім того після звільнення позивача в запас Збройних сил України та зняття з обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов при Військовій частині НОМЕР_1 , не був позбавлений права на отримання житла. Так згідно п.п. 1, 2 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській СРСР, затверджених Радою Міністрів Української СРСР і Української республіканською радою Професійних Спілок від 11 грудня 1984 р. №470, у редакції на час звернення з позовом, ці правила регулюють облік громадян, які потребують і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання. Згідно п. 8 Правил квартирний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів. Пунктами 13, 14, 15, 18 правил передбачають умови взяття на квартирний облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, в т.ч. і на учасників бойових дій.
Стосовно аргументів позивача, що відповідачем не були виконані усі зобов'язання, визначені контрактом про проходження громадянами України військової служби укладеної із позивачем, зазначає, що контракт про проходження військової служби передбачає пільги, гарантії та компенсації, які надаються військовослужбовцям виключно під час проходження військової служби в порядку та на умовах, визначених законодавством, а не після звільнення з військової служби.
Щодо моральної шкоди в розмірі 280000,00 грн, то представник зазначає, що в позовній заяві не надано жодних доказів щодо завдання військовою частиною НОМЕР_1 НГУ будь яких немайнових втрат, та чим керувався позивач при визначені суми моральної шкоди.
23.02.2022 на адресу суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони Головному управлінню Національної гвардії України та військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України вчиняти дії з видачі одного сертифікату на квартиру із числа фактично розподіленого на військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України житлової площі, зокрема на одне житлове приміщення (квартиру) в межах норм, що належить до розподілу для забезпечення ОСОБА_1 та членів його сім'ї (дружини - ОСОБА_3 та сина - ОСОБА_4 ) житловим приміщенням, а саме житлового приміщення (двокімнатної квартири), яка відповідає встановленим санітарним та технічних нормам.
Ухвалою від 25.02.2022 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
01.03.2022 на адресу суду від представника Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшло доповнення до відзиву, в прохальній частині якого заявлено клопотання про закриття провадження у справі та клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою від 17.03.2022 клопотання представника відповідача про розгляд справи за №132/711/20-а за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.
Ухвалою від 17.03.2022 в задоволені клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі №132/711/20 відмовлено.
Ухвалою від 21.03.2022 провадження у справі зупинено до припинення (скасування) воєнного стану або ж виключення Головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з числа військових формувань, що переведені на воєнний стан.
07.04.2022 на адресу суду від представника Головного управління Національної гвардії України надійшло клопотання про зупинення провадження у справі з аналогічних підстав, що вказані в ухвалі суду від 21.03.2022
Не погоджуючись із ухвалою суду про зупинення провадження у справі від 21.03.2022, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.05.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу суду від 21.03.2022 скасовано, а справу направлено до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Супровідним листом за вх. №27411/22 від 17.05.2022 матеріали адміністративної справи №132/711/20 надійшли на адресу суду.
Враховуючи, що інших заяв по суті та документів у строк встановлений судом не надходило, суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.
Позивач в період з липня 2008 року по червень 2018 року проходив військову службу за контрактом на посадах офіцерського складу у внутрішніх військах МВС України, відповідно до Закону України від 13.03.2014 № 867-VII "Про Національну гвардію України" - Національній гвардії України.
Відповідно до пункту 2.1 протоколу від 23.12.2008 №5 засідання житлово-побутової комісії Управління Південного територіального командування внутрішніх військ МВС України позивача з 23.12.2008 зараховано на квартирний облік на загальних підставах складом сім'ї одна особа (т. 1 а.с. 15).
Згідно з довідкою №Д-20, виданою 28.09.2015 Військово-лікарською комісією УМВС України у Вінницькій області, 05.09.2014 позивач отримав травму, пов'язану із захистом Батьківщини (т. 1 а.с. 13).
У пунктах 1, 14 акта №55 про нещасний випадок, затвердженого 18.08.2015 т.в.о. начальника Західного територіального управління НГ України полковником ОСОБА_5 , зазначено, що нещасний випадок 05.09.2014 стався з позивачем в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки та боротьбі зі злочинністю (т. 1 а.с. 10-12).
04.06.2015 позивач отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 9).
Пунктом 5.1 протоколу від 30.09.2015 №11 засідання житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України позивача з 30.09.2015 було включено в списки осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень, як УБД (т. 2 а.с. 102).
Відповідно до пункту 4.1 протоколу від 25.12.2015 №14 засідання житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України позивачеві з 25.12.2015 було враховано пільгу, передбачену пунктом 14 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (т. 2 а.с. 102).
У період з травня 2016 року по серпень 2017 року позивач проходив військову службу за контрактом в Головному управління Національної гвардії України.
Згідно з пунктом 1.9 протоколу від 04.07.2016 №6 засідання центральної житлово-побутової комісії Головного управління НГУ ухвалено перезатвердити на квартирному обліку позивача та рахувати на квартирному обліку при Головному управлінні НГУ з 23.12.2008 на загальних підставах та у списках на першочергове отримання житла з 30.09.2015 (має право на отримання житла протягом 2-х років з 25.12.2015) (т. 2 а.с. 93).
Пунктом 1.2 протоколу від 28.09.2017 №10 засідання центральної житлово-побутової комісії Головного управління НГУ позивача було знято з квартирного обліку при Головному управлінні НГУ у зв'язку із переміщенням для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (т. 2 а.с. 85).
При цьому, квартирну справу передано до Військової частини НОМЕР_1 для подальшого перебування на квартирному обліку.
Наказом командувача Національної гвардії України від 15.06.2018 №79 о/с, у зв'язку із закінчення строку контракту, припинено (розірвано) контракт та звільнено позивача з військової служби в запас.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 25.06.2018 № 159 з позивачем припинено контракт, звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України відповідно до п. "а" ч. 6, з урахуванням підпункту "ї" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту) (т. 1 а.с. 29). Відповідно до Закону України № 3551-ХІІ в термін до 26.12.2017 командування Національної гвардії України зобов'язано було забезпечити позивача житловою площею з урахуванням кількості членів його сім'ї.
Відповідно до пункту 1 протоколу від 18.07.2018 № 9 засідання житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України позивача знято з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та виключено зі списків загальної та пільгової черг.
Листом від 26.07.2018 позивач звернувся до Головного управління НГУ із проханням надати йому та членам його сім'ї житлове приміщення.
02.08.2018 Головне управління НГУ проінформувало позивача про те, що звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту є підставою для зняття з квартирного обліку.
Відповідно до витягу з протоколу засідання житлово-побутової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 18.07.2018 №9, позивача було знято з квартирного обліку військової частини НОМЕР_1 та виключено з списків загальної та пільгової черги (т.2 а.с. 67).
Оскільки відповідачі не забезпечили позивача житлом, а відтак не виконали свої зобов'язання, він звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів, шляхом зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди у розмірі 280000,00 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких громадянин має змогу побудувати житло, придбати його у власність, або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступною платою відповідно до закону.
Положеннями ст.ст. 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (в редакції чинній станом на час укладання контракту), визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.
Положеннями ст. 43 ЖК УРСР визначено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).
Відповідно до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081, який п. 3 закріплює аналогічні з вимогами Закону приписи, щодо забезпечення військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше та членів їх сімей жилими приміщеннями для постійного проживання, п. 29 категорії військовослужбовців, які мають право залишатися на квартирного обліку при звільнені з військової служби.
Згідно п .2.16 "Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої Наказом Міністра оборони України" № 577 від 06.10.2006, (в редакції, яка діяла на час підписання контракту) встановлено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визначено, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.
Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в ч. 3 ст. 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". При цьому Конституційний Суд України зазначив, що "загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена".
Зважаючи на те, що при укладенні контракту між сторонами, законодавством України позивачу, як військовослужбовцю, який був зарахований на облік військовослужбовців та членів їх сімей, що потребують поліпшення житлових умов, при звільненні його з військової служби в запас або відставку було гарантовано залишення його на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду та користування правом позачергового одержання житла, тож посилання відповідачів на те, що чинне законодавство України не дає права позивачу перебувати на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи.
Крім того, ч. 9 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", передбачено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або, за їх бажанням, грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла. Дія вказаної правової норми не пов'язується з тим, з якої підстави військовослужбовець звільнений в запас.
Вищевказане підтверджується і Наказом Міністра Оборони України №380 від 31.07.2018 "Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями", яким встановлено, що: за військовослужбовцями та членами їх сімей, в тому числі звільненими з військової служби в запас або відставку, які були зараховані на облік військовослужбовців та членів їх сімей, що потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності цим наказом, зберігається дата зарахування на облік для забезпечення житлом для постійного проживання (за результатами інвентаризації облікових справ); рішення житлових комісій військових частин, об'єднаних житлових комісій, які були прийняті до набрання чинності цим наказом, реалізуються із урахуванням вимог вищезазначеної Інструкції.
Як встановлено судом, позивач на час звільнення з Військової частини НОМЕР_1 перебував на квартирному обліку військової частини НОМЕР_1 , законних підстав для зняття позивача з обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов (квартирного обліку) у відповідачів не було.
Відповідно до рішення № 3-р/2020 від 27 лютого 2020 року Конституційного Суду України, який підтвердив позицію суду в питанні захисту прав позивача, як учасника бойових дій, визначено, що встановлення пільг особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави. Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
Згідно з пунктом 1.9 протоколу від 04.07.2016 № 6 засідання центральної житлово-побутової комісії Головного управління НГУ ухвалено перезатвердити на квартирному обліку позивача та рахувати на квартирному обліку при Головному управлінні НГУ, одного, з 23.12.2008 на загальних підставах та у списках на першочергове отримання житла з 30.09.2015 (має право на отримання житла протягом 2-х років з 25.12.2015).
Враховуючи вищевикладене, позивач набув право на першочергове отримання житла протягом 2-х років ще до закінчення контракту та виключення його з квартирного обліку військової частини НОМЕР_1 , а саме в термін до 26.12.2017, але не отримав його з незалежних від нього причин.
Пунктом 1.2 протоколу від 28.09.2017 №10 засідання центральної житлово-побутової комісії Головного управління НГУ позивача було знято з квартирного обліку при Головному управлінні НГУ у зв'язку із переміщенням для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
При цьому, квартирну справу передано до Військової частини НОМЕР_1 для подальшого перебування на квартирному обліку.
Відтак, саме Військова частина НОМЕР_1 мала вчинити дії щодо забезпечення позивача та членів його сім'ї житловим приміщенням відповідно до встановлених санітарних та технічних норм, що військовою частиною зроблено не було.
Посилання Військової частини НОМЕР_1 , на те, що у період перебування позивача на квартирному обліку при військовій частині 3028 НГ України (з 05.12.2017 по 18.07.2018) отриманої та не розподіленої житлової площі передбаченої для забезпечення військовослужбовців до військової частини НОМЕР_1 не надходило, не може бути підставою для відмови в забезпеченні позивача та членів його сім'ї житлом, оскільки набуте право не може бути втрачене.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та принципу відповідальності держави, ухваливши той чи інший акт, держава дала підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно виконання закону. Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) дійшов висновку про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Тому ненадання позивачу житла є грубим порушенням його прав та охоронюваних законом інтересів.
Аналогічний правовий висновок міститься у Постанові Верховного Суду у справі від 18.04.2016 № 203/1784/16-ц.
Права і свободи людини закріплюються і в міжнародних актах, які є частиною національного законодавства України, у разі надання Верховною Радою України згоди на їх обов'язковість (частина перша статті 9 Конституції України). Загальна декларація прав людини 1948 року передбачає право кожної людини на такий життєвий рівень, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї. У Декларації зазначено, що необхідний життєвий рівень забезпечує, зокрема, житло (пункт 1 статті 25). Аналогічне положення міститься в пункту 1 статті 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, ратифікованого Указом ПВР УРСР від 19 жовтня 1973 року, в якому, крім вказаного, закріплено обов'язок держав-учасників Пакту вживати необхідних заходів для забезпечення здійснення такого права.
Право людини на житло є загальновизнаним. Згідно Конституції України це право, як і інші конституційні права, є невідчужуваним, непорушним, рівним для всіх без будь-яких обмежень в тому числі за місцем проживання відповідно до статті 24 Конституції України. Воно не може бути скасоване та обмежено, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина друга статті 22, частина перша статті 64 Основного Закону України).
Таким чином, з метою належного захисту прав позивача щодо отримання ним житла як особою, якій законом встановлено спеціальні пільги на отримання житла, суд вважає обґрунтованими та доведеними вимоги позивача щодо зобов'язання Головного управління Національної гвардії України прийняти та затвердити рішення щодо розподілу жилої площі на військову частину НОМЕР_1 для забезпечення житловим приміщення відповідно до встановлених санітарних та технічних норм позивача та членів його сім'ї та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 забезпечити позивача та членів його сім'ї житловим приміщенням відповідно до встановлених санітарних та технічних норм.
Стосовно стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача моральної шкоди в розмірі 280000,00 грн, суд вказує наступне.
Право фізичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу. Зокрема, ст. 56 Конституції України встановлює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, ст. 23 якого передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3).
Згідно з п. 4, 5 вищезазначеної постанови у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Також, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 (справа №464/3789/17). Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Так, позивач пов'язує заподіяння йому шкоди із неправомірними діями відповідача у цій справі. Натомість у позовній заяві останній не навів належних обґрунтувань щодо факту заподіяння йому моральних або фізичних страждань внаслідок протиправної поведінки відповідача, не зазначив якими доказами це підтверджується, а також не підтвердив наявності причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправними діями відповідача.
Верховний Суд у п.п. 51-53 постанови від 27 листопада 2019 року (справа №750/6330/17) зазначив, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
У контексті правовідносин, які є спірними у цій справі судом встановлено, що предметом спору у цій справі є незабезпечення позивача та членів його сім'ї житловим приміщенням, хоча і через призму неправомірних дій, однак, останні не можуть вважатися засобом негативного впливу на позивача як і причиною досягнення позивачем негативних емоцій рівня страждання або приниження. Також судом не встановлено причинно - наслідкового зв'язку між стверджуваним позивачем погіршенням його здоров'я та неправомірними діями відповідача. Тому, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу приписів ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Водночас суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відтак, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позовна заява підлягає задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись ст. ст.9, 77, 90, 242, 255, 295 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Національної гвардії України прийняти та затвердити рішення щодо розподілу жилої площі на Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України для забезпечення житловим приміщення відповідно до встановлених санітарних та технічних норм ОСОБА_1 та членів його сім'ї.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України забезпечити ОСОБА_1 та членів його сім'ї житловим приміщенням відповідно до встановлених санітарних та технічних норм.
В задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди - відмовити
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 );
Відповідач 1: Головне управління Національної гвардії України (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 9-А, код ЄДРПОУ - 08803498).
Відповідач 2: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 );
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна