м. Вінниця
24 травня 2022 р. Справа № 120/826/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Копайгородської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
21.01.2021 у Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Копайгородської селищної ради (далі - відповідач, Рада). У позовній заяві позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 12.11.2021 № 1426, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства;
- зобов'язати відповідача надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, кадастровий номер 0520255300:02:001:0312, яка розташована на території Копайгородської селищної ради.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.09.2020 по справі № 120/7546/21 відповідачем розглянуто його клопотання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок з метою безоплатної приватизації земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 0520255300:02:001:0312 (розташована на території Копайгородської селищної ради).
За результатами розгляду клопотання Радою прийнято рішення від 12.11.2021 № 1426, яким відмовлено у наданні дозволу у зв'язку із тим, що бажана земельна ділянка не відповідає призначенню та принципам землеустрою оскільки відведена під громадське пасовище.
Позивач із рішенням Ради від 12.11.2021 № 1426 не погоджується. Мотивуючи неправомірність рішення зазначає, що виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою передбачені ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Акцентує увагу, що віднесення земельної ділянки до громадських пасовищ не є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу. Тому просить скасувати рішення від 12.11.2021 № 1426 та зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою.
Ухвалою від 26.01.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Крім цього, учасникам справи встановлено строки для подання заяв по суті справи та витребувано у відповідача додаткові докази.
02.03.2022 відповідачем подано відзив на позовну заяву із проханням відмовити у задоволенні позову повністю. Мотивуючи відзив Рада зазначає, що рішенням Копайгородської селищної ради від 07.09.2021 № 905 "Про створення громадських пасовищ та надання дозволу" надано Копайгородській селищній раді дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення для створення громадських пасовищ, загальною площею 243,8541 га на території Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області.
Рада наголошує, що згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права, земельна ділянка з кадастровим номером 0520255300:02:001:0312, площею 13,5397 га, частину якої позивач намагається отримати у власність, на момент розгляду його клопотання належала до земельних ділянок під громадськими сіножатями та громадськими пасовищами.
На думку відповідача, земельні ділянки громадських пасовищ не можуть передаватися у приватну власність, а тому позивачу законно відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Надавши оцінку мотивам заяв по суті справи та дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
У квітні 2021 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із клопотанням від 12.04.2021 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок у межах норм безоплатної приватизації документації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, кадастровий номер 0520255300:02:001:0312, яка розташована на території Копайгородської селищної ради.
Про результати розгляду клопотання Рада повідомила заявника листом від 11.05.2021 № 264. У листі проінформувала, що звернення позивача на розгляд сесії Копайгородської селищної ради не виносилося, оскільки вказана у клопотанні земельна ділянка зарезервована під громадські пасовища.
Не погоджуючись з бездіяльністю щодо не прийняття рішення у формі розпорядчого документа за результатами розгляду клопотання, позивач звернувся до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28.09.2020 по справі № 120/7546/21-а позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Копайгородської селищної ради щодо не прийняття акту у формі рішення за результатом розгляду клопотання ОСОБА_1 від 12.04.2021 року та зобов'язано Раду розглянути клопотання.
На виконання рішення суду від 28.09.2020 відповідачем розглянуто клопотання та прийнято рішення № 1426 від 12.11.2021. Цим рішенням відмовлено у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у зв'язку із тим, що земельна ділянка не відповідає призначенню та принципам землеустрою адже відведена під громадське пасовище.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Відтак, ключовим у цьому спорі є питання про те, чи підлягає безоплатній приватизації земельна ділянка для сінокосіння і випасання худоби та, як наслідок чи вважається правомірною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою віднесення обраної заявником земельної ділянки до громадських пасовищ.
Визначаючись щодо окресленого правового питання в контексті заявлених позовних вимог суд враховує, що правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (по тексту - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III).
Згідно ч. 1 ст. 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі житлової та громадської забудови;
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
г) землі оздоровчого призначення;
ґ) землі рекреаційного призначення;
д) землі історико-культурного призначення;
е) землі лісогосподарського призначення;
є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель".
Наказом від 23.07.2010 року № 548 передбачено поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.
В зазначеному Класифікаторі землі сільськогосподарського призначення поділяються, зокрема, на землі для ведення особистого селянського господарства та на землі для сінокосіння і випасання худоби.
Особливості правового режиму таких підвидів визначені у главі 5 (ст. 22 - 37-1) ЗК України.
Відповідно до статті 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
Згідно п. "б" ч. 1 ст. 121 ЗК України, земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства можуть передаватися фізичним особам у власність.
Зі змісту вказаних вище норм вбачається, що землі сільськогосподарського призначення в залежності від виду цільового призначення можуть передаватися у власність та/або в користування громадянам на умовах та в порядку, визначеному ЗК України.
При цьому, стаття 34 ЗК України визначає, що земельні ділянки, призначені для сінокосіння та випасання худоби можуть бути переданні громадянам виключно на умовах користування (оренди).
Висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 09.02.2022 в справі № 120/611/19-а.
Згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.
Нормами ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із наданої відповідачем інформаційної довідки з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0520255300:02:001:0312 площею 13,5397 га, частину якої виявив бажання отримати у власність позивач, зареєстровано в Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням "земельні ділянки під громадськими сіножатями та громадськими пасовищами", категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.
Із положень ст. 79-1 ЗК України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
У відповідності до ст. 1 Закону України "Про державний земельний кадастр" від 07.07.2011 року № 3613-VI (далі - Закон №3613-VI), державний земельний кадастр - єдина- державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
В силу ч. 1 ст. 3 Закону № 3613-VI, Державний земельний кадастр базується на принципі об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.
Статтею 20 Закону № 3613-VI визначено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними.
Згідно до п. "а", "б" ч. 2 ст. 21 Закону № 3613-VI відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру: а) щодо категорії земель: на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення; б) щодо виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель: на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення.
Відповідно до п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру" від 17.10.2012 № 1051, відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об'єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.
Із урахуванням наведених вище норм законодавства про правовий режим відомостей Державного земельного кадастру суд констатує, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, відносяться до земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для сінокосіння і випасання худоби. Така земельна ділянка, у відповідності до вимог статті 34 ЗК України, може передаватися виключно у користування (оренду).
Відтак, враховуючи, що позивач виявив намір безоплатно приватизувати частину земельної ділянки, яка не може бути передана у приватну власність, відмова відповідача у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою відповідає вимогам статті 118 ЗК України.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 12.11.2021 № 1426, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та похідні від них вимоги зобов'язального характеру задоволенню не підлягають
Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, підстави для стягнення в користь позивача сплаченого ним при зверненні до суду судового збору відсутні.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні вимог адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;
Відповідач: Копайгородська селищна рада - вул. Центральна, 28, смт. Копайгород, Вінницька область, 23053, код ЄДРПОУ 04326112.
Суддя Богоніс Михайло Богданович