25 травня 2022 року м. Київ
Справа № 372/6016/13
Провадження: № 22-ц/824/1034/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Андрієнко А.М., Борисової О.В.,
секретар Івасенко І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Антонової Наталії Володимирівни в інтересах ОСОБА_1
на рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2014 року, ухвалене під головуванням судді Проць Т.В.,
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, третя особа управління Державного агентства земельних ресурсів України в Обухівському районі Київської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсними державних актів,
У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 15 червня 2009 року він став власником земельних ділянок площею 0,0465 га та 0,25 га на АДРЕСА_1 . У березні 2011 року невідомі особи знесли паркан, яким огороджувалися земельні ділянки, крім того, знищили довгострокові межові знаки, вирубали дерева та розрівняли землю для будівництва дороги. 27 липня 2011 року він, позивач, отримав лист від Державного комітету земельних ресурсів в Обухівському районі № 03-15/5320, з якого вбачається, що координати земельних ділянок, винесених в натурі, не співпадають з координатами цих же земельних ділянок в електронній базі Державного земельного кадастру. Крім того, йому, ОСОБА_4 , стало відомо про отримання права власності на частину належних йому земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Факт накладення земельних ділянок відповідачів на його земельні ділянки підтверджується зведеними планами земельних ділянок, розташованих на території Підгірцівської сільської ради. За наведених обставин, просив суд визнати недійсними рішення Підгірцівської сільської ради щодо виділення ОСОБА_3 та ОСОБА_5 земельних ділянок, що перебувають у власності позивача; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, розташовані на АДРЕСА_1 , видані на ім'я відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , які накладаються на земельні ділянки, що перебувають у власності ОСОБА_2 , та скасувати їх державну реєстрацію.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 квітня 2014 року, ОСОБА_2 поновлено строк для звернення до суду із позовом. У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 жовтня 2014 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 квітня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсним та скасовано рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 23 квітня 2008 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність 14-ом громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства» в частині щодо земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3223186800:09:005:0015, серія ЯЖ № 227647, виданий на ім'я ОСОБА_3 , та скасовано його державну реєстрацію.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,16 га, кадастровий номер 3223186800:09:005:0014, серія ЯЖ № 227646, виданий на ім'я ОСОБА_5 , та скасовано його державну реєстрацію.
Не погодившись із таким судовим рішенням, у липні 2020 року адвокат Антонова Н.В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що лист Управління Держкомзему в Обухівському районі від 27 липня 2011 року №03-15/5320, на якому ґрунтується оскаржуване рішення, є неналежним доказом на підтвердження позиції останнього, оскільки даний документ не містить посилання на норми законодавства, які підтверджували б його зміст, окрім того, даний лист не містить печатки, реєстраційного номеру та підписаний не уповноваженою особою. Оригінал вказаного листа суду не надавався. Поза увагою суду залишились і пояснення Держземагенства в Обухівському районі Київської області, згідно яких відповідно до програмного забезпечення накладань між земельними ділянками не існує, земельні ділянки не межують між собою, а межують із землями сільської ради, які не надані у власність чи користування. Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23 червня 2020 року, земельна ділянка по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3223186800:09:005:0014 належить на праві приватної власності саме ОСОБА_1 . Вказувала, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та скасував рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 23 квітня 2008 року повністю, а не в частині щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . При цьому, скасувавши рішення щодо інших осіб, які набули право на земельні ділянки, суд першої інстанції не залучив їх до участі у справі. Зазначила і те, що розгляд справи судом відбувся без належного повідомлення відповідачки, оскільки судові повістки направлялися за адресою, за якою вона, ОСОБА_1 , не проживає. Вказане позбавило її права на подання заяви про застосування строків позовної давності. Також вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки положеннями Порядку ведення Державного земельного кадастру та статті 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено позасудовий порядок врегулювання спорів шляхом внесення змін до ДЗК у разі помилки.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2014 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
В судовому засіданні адвокат Басараб Н.В. в інтересах ОСОБА_2 заперечувала проти апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає .
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, на підставі рішень Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області 19 сесії 24 скликання від 20 січня 2005 року ОСОБА_7 належали земельні ділянки, державні акти серії ЯА № 378617 та серії ЯА № 378618.
За договорами купівлі-продажу земельних ділянок від 21 липня 2005 року ОСОБА_7 , як продавець, продав, а ОСОБА_8 , як покупець, прийняв у власність земельну ділянку площею 0,0465 га, що розташована на АДРЕСА_1 на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3223186800:09:005:0001, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, та земельну ділянку площею 0,250 га, що розташована на АДРЕСА_1 на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3223186800:09:005:0002, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
ОСОБА_8 , отримавши державні акти на вказані земельні ділянки, 15 червня 2009 року подарував їх ОСОБА_2 , що підтверджується відмітками на самих державних актах.
Рішенням Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 06 березня 2008 року № 1 ОСОБА_8 надано дозвіл на будівництво житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,25 га.
Відповідно до акта відновлення меж земельної ділянки з кадастровими номерами 3223186800:09:005:0001 та 3223186800:09:005:0002, межі зазначених земельних ділянок закріплено довгостроковими межовими знаками у кількості 5 штук.
Рішенням Х сесії V скликання Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 31 жовтня 2006 року № 10 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно заяв громадян» надано ОСОБА_3 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що знаходиться в с. Креничі Обухівського району загальною, площею 0,25 га, у приватну власність, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Рішенням ХІІ сесії V скликання Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 18 грудня 2006 року № 12 ОСОБА_5 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_2 площею 0,16 га у приватну власність, для будівництва індивідуального житлового будинку та господарських будівель.
Відповідно до рішення ХХХ сесії V скликання Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 23 квітня 2008 року № 68 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 14-ом громадянам, в тому числі ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства, загальною площею 2,8500 га, у с. Креничі Обухівського району та передано земельні ділянки у власність громадянам з дорученням проектній організації винести проект землеустрою щодо відведення землі в натурі та виготовити державні акти.
18 серпня 2008 року ОСОБА_5 на підставі вказаного рішення видано державний акт серії ЯЖ № 227646 на земельну ділянку площею 0,1600 га на АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3223186800:09:005:0014.
18 вересня 2008 року ОСОБА_3 на підставі того ж рішення видано державний акт серії ЯЖ № 227647 на земельну ділянку площею 0,2500 га в с. Креничі Підгірцівської сільської ради, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3223186800:09:005:0015.
Згідно листа Управління Держкомзему в Обухівському районі від 27 липня 2011 року № 03-15/5320, проведеною перевіркою встановлено, що координати земельної ділянки площею 0,0465 га, кадастровий номер 3223186800:09:005:0001, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 529489, та координати земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223186800:09:005:0002, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 529490, які розташовані на АДРЕСА_1 на території Підгірцівської сільської ради та згідно з договором дарування перебувають у власності ОСОБА_2 , в електронній базі Державного земельного кадастру не співпадають із координатами цих же земельних ділянок, зазначеними на письмових носіях технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_8 , серії ЯБ № 529489 та серії ЯБ № 529490.
Цим же листом повідомлено про неможливість внесення змін до програмного забезпечення ведення Державного земельного кадастру стосовно місця розташування вищезазначених земельних ділянок, а також, що координат земельних ділянок, винесених в натурі, які зазначені в технічній документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_8 .
Координати земельних ділянок, винесених в натурі, які зазначені в технічній документації із землеустрою щодо складення державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_8 , серія ЯБ № 529489 та серія ЯБ № 529490, при вирішенні спірних питань щодо місця розташування земельних ділянок, мають переважне право на координатами цих же земельних ділянок, що зазначені в електронній базі державного земельного кадастру (т. 1 а.с. 6).
Згідно зі зведеним кадастровим планом земельних ділянок, які розташовані на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, земельні ділянки, належні ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , частково накладаються на земельні ділянки ОСОБА_2 (т.1 а.с. 20-24).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що факт накладення земельних ділянок відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на земельні ділянки позивача підтверджується наявними в матеріалах справи зведеними планами земельних ділянок та технічною документацією із землеустрою щодо виготовлення державних актів, належних позивачу. Координати земельних ділянок, винесених в натурі, які зазначені в технічній документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_8 при вирішенні спірних питань щодо місця розташування земельних ділянок, мають переважне право над координатами цих же земельних ділянок, що зазначені в електронній базі Державного земельного кадастру. Отже, Підгірцівська сільська рада, не маючи заяви ОСОБА_2 про добровільну відмову від права власності на земельні ділянки або інших законних підстав, фактично припинила право власності останнього, передавши земельні ділянки іншим особам, таким чином, допустивши порушення прав позивача як власника земельних ділянок.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Відповідно до статті 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно по закону, а згідно статтею 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 378 ЦК України, право власності на земельну ділянку може бути припинено за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Право приватної власності на земельну ділянку може бути припинено також в порядку статті 140 ЗК України, якою передбачений вичерпний перелік припинення права власності на землю.
Стаття 152 ЗК України визначає способи захисту прав на земельні ділянки та при цьому встановлює, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
За змістом статті 158 ЗК України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЗК України).
Відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових, речових доказів та електронних доказів, висновків експертів.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК України), допустимими (стаття 78 ЦПК України), достовірними (стаття 79 ЦПК України), а у своїй сукупності достатніми (стаття 80 ЦПК України).
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що, виходячи із характеру спірних правовідносин, у цій справі в першу чергу підлягала встановленню обставина, чи накладаються (перетинаються) земельні ділянки, що належать позивачу, та земельні ділянки, передані у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Отже, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи.Відповідно до статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальної дії, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
На виконання вказівок Верховного Суду, ухвалою Київського апеляційного суду 22 вересня 2021 року клопотання адвоката Басараб Н.В. в інтересах ОСОБА_2 про призначення судово-земельної експертизи задоволено частково, призначено у справі судову земельну експертизу, на вирішення якої поставлено наступне запитання:
Чи є порушення меж (або накладання) земельних ділянок, кадастрові номера 3223186800:09:005:0001, 3223186800:09:005:0002, які належать ОСОБА_2 , із межами земельних ділянок, що належать на праві приватної власності ОСОБА_3 , кадастровий номер 3223186800:09:005:0015, та ОСОБА_1 , кадастровий номер 3223186800:09:005:0014, які розташовані на АДРЕСА_1 на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки?
05 січня 2022 року на адресу суду надійшли матеріали цивільної справи з висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи.
Згідно висновку експерта №1-28/12 від 28.12.2021 року за результатами проведення земельно-технічної експертизи, складеного судовим експертом Українського центру судових експертиз, межа земельної ділянки площею 0.1600 га з кадастровим номером 3223186800:09:005:0014, що належить на праві приватної власності ОСОБА_5 , накладається на межу земельної ділянки площею 0.0465 га за кадастровим номером 3223186800:09:005:0002, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Площа накладання становить 0.0403 га (403 кв.м.). Межа земельної ділянки площею 0.2500 га з кадастровим номером 3223186800:09:005:0015, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 накладається на межу земельної ділянки площею 0.2500 га з кадастровим номером 3223186800:09:005:0002, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Площа накладання становить 0.0007 га (7 кв.м.). Межа земельної ділянки площею 0.2500 га з кадастровим номером 3223186800:09:005:0015, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 накладається на межу земельної ділянки площею 0.0465 га з кадастровим номером 3223186800:09:005:0001, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Площа накладання становить 0.0079 га (79 кв.м.).
Виходячи зі встановлених на підставі належним чином оцінених у сукупності доказів, обставин справи та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, з урахуванням релевантної практики Верховного Суду, суд першої інстанції обґрунтовано вважав порушеним право позивача на користування земельною ділянкою, яке підлягає захисту шляхом визнання недійсними державних актів на право власності.
Факт накладення земельних ділянок відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на земельні ділянки позивача, окрім листа Управління Держкомзему в Обухівському районі від 27 липня 2011 року № 03-15/5320, підтверджується також зведеним кадастровим планом земельних ділянок, які розташовані на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, а також висновком експерта №1-28/12 від 28.12.2021 року, технічною документацією із землеустрою щодо виготовлення державних актів, належних ОСОБА_2 на його земельні ділянки,
Вказані докази оцінені судом у їх сукупності, є належними та достатніми доказами порушення права позивача, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Відповідно до ч.ч. 5,6,7 ст. 79-1 ЗК України, формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 67 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Нанесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
У відповідності до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державний земельний кадастр», державний земельний кадастр ведеться не електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.
Отже, суд першої інстанції правильно вважав, що координати земельних ділянок в натурі ОСОБА_2 мають переважне право над координатами цих же земельних ділянок, що зазначені в електронній базі державного земельного кадастру, а тому посилання скаржника на пояснення Держземагенства в Обухівському районі Київської області щодо відсутності програмному забезпеченні земельного кадаструнакладань між земельними ділянками є безпідставними.
Згідно ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки який існував до порушення прав; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів (п.п. б,г,д ч. 3 ст. 152 ЗК України).
Як встановлено вище, координати земельних ділянок відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 накладаються на координати на земельних ділянок позивача, що унеможливлює внесення змін до програмного забезпечення ведення державного земельного кадастру стосовно місця розташування земельних ділянок позивача.
Слід відмітити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 зроблено правовий висновок про те, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 546/110/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 532/138/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 757/37554/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 183/269/16, від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/884/16.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16 державний акт - це документ, що посвідчує право на земельну ділянку, із визнанням недійсним якого без внесення до державного реєстру відповідного запису щодо належного власника або землекористувача, спір про право може бути не вирішеним. У випадку коли позивач стверджує про порушення свого права постійного користування частиною земельної ділянки особою, яка володіє нею шляхом державної реєстрації за собою права власності (права користування) цієї спірної частини, право позивача може бути захищено шляхом подання позову про визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України), витребування нерухомості з володіння, усунення перешкод у користуванні майном (статті 387, 388, 391, 396 ЦК України) чи іншим способом відповідно до закону.
Рішення суб'єкта владних повноважень про передання земельної ділянки у власність є актом, необхідним для набуття у власність цього об'єкта у майбутньому - з моменту державної реєстрації відповідного цивільного права.
З огляду на наведене, доводи скаржника про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, є необґрунтованими та не приймаються колегією суддів до уваги.
Безпідставними колегія суддів вважає і доводи апеляційної скарги про позбавлення відповідачки права на висловлення своєї позиції у справі та не надання змоги подати заяви/клопотання, зокрема, про сплив позовної давності, порушення принципів змагальності та рівності сторін у суді першої інстанції.
У відповідності до статті 256 ЦК України,позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За змістом положень статті 267 ЦК України заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам процесуального законодавства.
У пунктах 71-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) зроблено висновок, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Отже, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала про можливість вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування строку позовної давності, який не міг скористатись правом на подання цієї заяви до суду першої інстанції у зв'язку неповідомленням належним чином про розгляд справи та ухваленням у справі заочного рішення.
Матеріалами справи підтверджується, що справа слухалась судами неодноразово.
Відповідачка ОСОБА_1 приймала участь у судових засіданнях через свого представника ОСОБА_9 , що підтверджується копією довіреності, журналами та протоколами судових засідань (т. 1 а.с. 86, 90-91, 94-96, 97, 173, 199-200), надавала пояснення та заявляла клопотання, зокрема, про призначення землевпорядної технічної експертизи.
При цьому, у клопотанні представника ОСОБА_9 про призначення у справі землевпорядної технічної експертизи останній місцем проживання відповідачки ОСОБА_1 зазначив адресу: АДРЕСА_3 , за якою судом направлялись судові повістки-повідомлення.
Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Заяви про зміну місця проживання ОСОБА_1 в матеріалах справи немає.
Отже, відповідачка та її представник,не були обмежені у реалізації своїх процесуальних прав, у тому числі, у праві подати до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності, а тому відсутні підстави для вирішення відповідної заяви відповідачки, поданої на стадії апеляційного перегляду справи.
Не прийнятними є і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, скасувавши рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 23 квітня 2008 року повністю, оскільки вказане рішення судом скасовано лише в частині щодо земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , що підтверджується резолютивною частиною оскаржуваного судового рішення.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 .
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано повну відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Антонової Н.В. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2014 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Антонової Наталії Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2014 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 27 травня 2022 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді А.М. Андрієнко
О.В. Борисова