справа № 757/44885/20-ц
головуючий у суді І інстанції Волкова С.Я.
провадження № 22-ц/824/1304/2022
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Судді Київського апеляційного суду Гаращенко Д.Р.
26 січня 2022 року м. Київ
у справі за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сбербанк» (після зміни назви АТ «Міжнародний резервний банк») на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 червня 2021 року
у справі за позовом Акціонерного товариства «Сбербанк» до ОСОБА_1 , треті особи: Солом'янське управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві, Приватне підприємство «Лекс», Київська міська рада, про зняття арештів з нерухомого майна
Відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України суддя, не згодний з судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Обставини справи
У жовтні 2020 року АТ «Сбербанк» звернулося до Печерського районного суду міста Києваіз позовом до ОСОБА_1 , у якому просило скасувати арешти з Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , що накладені:
постановою старшого слідчого Солом'янського РУ ГУ МВС України у місті Києві № 09-19185 від 01 липня 2010 року;
ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області № 2-932/2010 від 14 травня 2020 року;
ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області № 2-932/2010 від 14 травня 2010 року;
ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 29 березня 2010 року;
ухвалою Печерського районного суду міста Києва № 2-6250/2009 від 08 грудня 2009 року.
Позов мотивований тим, що 26 березня 2007 року між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є АТ «Сбербанк», та ПП «Лекс» укладений договір про відкриття кредитної лінії № 70-В/07 з наступними змінами та доповненнями. З метою забезпечення виконання зобов'язань 16 червня 2007 року між позивачем та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 листопада 2012 року для погашення заборгованості ПП «Лекс» перед позивачем за договором про відкриття кредитної лінії від 26 березня 2007 року № 70-В/07 звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 16 червня 2007 року, укладеним з ОСОБА_2 .
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 березня 2014 року у справі № 757/4166/13-ц встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з квітня 1993 року, визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2016 року у справі № 757/20030/16-ц визначено, що розмір часток кожного з подружжя становить по Ѕ частини квартири, яка належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Станом на дату подачі вказаного позову ОСОБА_1 не зареєструвала в Реєстрі речових прав на нерухоме майно своє право власності на Ѕ цієї квартири.
Відділом реєстрації смерті у місті Києві Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві здійснено актовий запис № 802 від 11 лютого 2016 року про смерть ОСОБА_2 .
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 вересня 2017 року у справі № 757/16458/17-ц визнано відумерлою спадщину, відкриту після смерті ОСОБА_2 , що складається з Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , та передано її у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
АТ «Сбербанк» як іпотекодержатель має право вимагати виконання зобов'язання, зокрема, шляхом примусової реалізації предмета іпотеки в рамках відкритого на його користь виконавчого провадження № 41840425, але це право порушено, оскільки на предмет іпотеки накладено обтяження.
Квартира, з якої необхідно зняти обтяження, перебуває в іпотеці АТ «Сбербанк» з 16 червня 2007 року, тобто задовго до накладення арештів.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 червня 2021 року відмовлено у задоволенні позову АТ «Сбербанк».
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов заявлено до ОСОБА_1 , яка є неналежним відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ «Сбербанк» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 червня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 757/14309/19 визнано ОСОБА_1 боржником у виконавчому провадженні № 41840425 щодо виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 листопада 2012 року про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 16 червня 2007 року, укладеним між ЗАТ «БАНК НРБ», правонаступником якого є АТ «Сбербанк», та ОСОБА_2 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 серпня 2016 року у справі № 761/35141/15-ц за позовом ПАТ «Акціонерний банк «Експрес Банк» скасовано постанову старшого слідчого Солом'янського РУ ГУ МВС України Буткевич Р.В. від 01 липня 2010 року у кримінальній справі к/с 09-19185 про накладення арешту на майно, а саме: квартири Адреса 1.
Цим рішенням підтверджено відсутність необхідності арешту, накладеного указаною постановою слідчого, на майно ОСОБА_2 .
Судом першої інстанції не надано роз'яснень щодо необхідності надати додаткові докази чи пояснення по суті справи.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року № 757/14127/20-ц задоволено позов АТ «Сбербанк», скасовано арешт з нерухомого майна - Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної часткової власності Київській міській раді.
Позивачем надано суду першої інстанції судові рішення, якими скасовані арешти, накладені різними державними органами, на нерухоме майно ОСОБА_2 в частині майна, яке перебувало в іпотеці АБ «Експрес-Банк». Позивач очікує аналогічних рішень щодо нерухомого майна, що перебувало у нього в іпотеці, на яке накладені арешти тих самих державних органів.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року апеляційну скаргу акціонерного товариства «Сбербанк» (після зміни назви АТ «Міжнародний резервний банк») задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Відмовлено у задоволенні позову Акціонерного товариства «Сбербанк» до ОСОБА_1 , треті особи: Солом'янське управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві, Приватне підприємство «Лекс», Київська міська рада, про зняття арештів з нерухомого майна.
Постанова суду апеляційної інстанції про відмову у задоволені позовних вимог обґрунтована тим, що позивач, звертаючись до суду з указаним позовом, не надав жодного процесуального документу, на підставі якого накладені арешти на майно, яке є предметом іпотеки, питання про скасування яких порушується позивачем, отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів, з яких можна встановити правову природу наявних обтяжень (арештів), надати оцінку обґрунтованості позовних вимог в контексті правильного застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
При цьому, позивачем не обґрунтовано неможливість надання доказів у цій справі, а також не заявлене клопотання про витребування таких судом у порядку, передбаченому статтею 84 ЦПК України.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову саме у зв'язку із недоведеністю наявності підстав для скасування арештів, накладених на Ѕ частини указаної квартири.
Зміст окремої думки
Не погоджуючись із позицією Київського апеляційного суду щодо не доведеності належними та допустимими доказами позовних вимог, вважаю за необхідне викласти окрему думку.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист у виді незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У рішенні від 22 грудня 2009 року в справі «Безимянная проти Росії» (Bezymyannaya v. Russia) (заява № 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення «самої суті права заявника на доступ до суду», а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що «заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони».
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Окрім наведеного, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється за правилами іншого судочинства.
У контексті зазначеної норми процесуального права здійснення розгляду справ за правилами іншого виду судочинства означає наявність у законодавстві чітко й однозначно сформульованих підстав і порядку вирішення відповідних правових питань судом іншої юрисдикції, що дає заінтересованій особі обґрунтовані підстави розраховувати на вирішення ним спору по суті.
У своєму позові позивач просив звільнити з під арешту Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , та є предметом іпотеки згідно з іпотечного договору від 16 червня 2007 року.
Згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованої станом на 24 березня 2020 року, на квартиру АДРЕСА_1 (надалі по тексту - Інформаційна довідка) в різні часи було накладено наступні обтяження:
1. арешт нерухомого майна згідно з постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 41840425, виданої 18 липня 2014 року Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу);
2. арешт нерухомого майна згідно з постановою серія та номер: к/с 09-19185, виданої 01 липня 2010 року Солом'янським РУ У МВС України у місті Києві, старшим слідчим Р.В. Буткевич, додаткові відомості про обтяження: р. 615, вх. 3483/02-32 від 06 липня 2010 року;
3. арешт нерухомого майна згідно з ухвалою серія та номер: 2-932/2010, виданої 14 травня 2010 року Києво-Святошинським районним судом Київської області, суддя Ковальчук Л.М., додаткові відомості про обтяження: вх. № 541/02-32, арешт № 36;
4. арешт нерухомого майна згідно з ухвалою серія та номер: 2-932/2010, виданої 14 травня 2010 року Києво-Святошинським районним судом Київської області, суддя Ковальчук JI.M., додаткові відомості про обтяження: вх. № 69/10, вх. 1371/02-32 від 25 травня 2010 року.
5. арешт нерухомого майна згідно з ухвалою серія та номер: б/н, виданої 29 березня 2010 року Подільським районним судом міста Києва, суддя Захарчук Є.Є., додаткові відомості про обтяження: вх. № 33/10, вх. 1034/02-32 від 12 квітня 2010 року.
6. арешт нерухомого майна згідно ухвали серія та номер: 2-6250/2009, виданої 08 грудня 2009 року Печерським районним судом міста Києва, суддя Волкова С.Я., додаткові відомості про обтяження: вх. № 483/2009, вх. 3217 від 28 грудня 2009 року.
Щодо позовної вимоги про скасування арешту, накладеного постановою слідчого (рядок 2 Інформаційної довідки), апеляційний суд враховує таке.
Матеріалами справи встановлено, що кримінальне провадження 21 липня 2016 року стосовно ОСОБА_2 закрито у зв'язку з його смертю.
Посилання на те, що арешт, накладений постановою старшого слідчого Солом'янського РУ ГУ МВС України Буткевич Р.В. від 01 липня 2010 року у кримінальній справі к/с 09-19185, на спірну квартиру було скасовано рішенням Шевченківського районного суду міста Києва та ухвалою Печерського районного суду міста Києва б/д у справі №2-6250/2009 не знайшов свого підтвердження за відсутністю доказів, наявних в матеріалах справи.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня 2016 року в матеріалах справи відсутнє.
Згідно з даними судового реєстру рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня 2016 року було скасовано постанову старшого слідчого Солом'янського РУ ГУ МВС України Буткевич Р.В. від 01 липня 2010 року у кримінальній справі к/с 09-19185 про накладення арешту на майно, а саме на спірну квартиру.
Згідно з даними реєстру обтяжень обтяження на спірну квартиру, у тому числі і накладене постановою старшого слідчого Солом'янського РУ ГУ МВС України Буткевич Р.В. від 01 липня 2010 року, діють та не скасовані, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.
Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.
Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов'язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.
Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.
Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення.
Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов'язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Встановлено, що арешт на спірну квартиру було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.
Провадження у кримінальній справі було закінчено
Відповідно до пункту дев'ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
Зазначена правова позиція узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №766/21865/17.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України справи, що виникають з цивільних правовідносин можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.
З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.
Відповідну правову позицію сформульовано Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року №6-26цс13.
Разом із тим, скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, після закриття справи не пов'язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.
З огляду на викладене, вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження. Відтак немає жодних підстав для висновку про те, що суд цивільної юрисдикції у справі за позовом є належним судом, установленим законом.
Отже, оскільки кримінальне провадження відносно обвинуваченої особи було закрито у зв'зку з її смертю, а питання щодо накладеного арешту не вирішено, арешт не скасовано, то звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
Щодо позовної вимоги про скасування арешту, накладеного ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2009 року № 2-6250/2009 (рядок 6 Інформаційної довідки), то слід врахувати, що ухвала Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2009 року № 2-6250/2009 за даними ЄДРСР така ухвала в реєстрі відсутня.
За даним номером існує рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2009 року у справі за позовом Компанії «УТЦ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Враховуючи зазначене, вважаю, що суд не перевіривши наявність такої ухвали, у цій частині також помилково відмовив у задоволенні позовних вимог.
Згідно із частиною 1 статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки.
Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов'язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов'язання. У разі порушення боржником свого зобов'язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов'язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки.
Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
Положення частини першої статті 23 Закону «Про іпотеку» не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна).
Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину.
Конституційний Суд України зазначає, що положення частини першої статті 23 Закону №898, які визначають наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, безпосередньо не стосуються питання позбавлення іпотекодавця (набувача іпотечного майна) права власності на предмет іпотеки або ж його примусового відчуження у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 листопада 2012 року для погашення заборгованості ПП «Лекс» перед позивачем за договором про відкриття кредитної лінії від 26 березня 2007 року № 70-В/07було задоволено зустрічний позов Дочірнього банку Сбербанку Росії та звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 16 червня 2007 року, укладеним з ОСОБА_2 .
Вважаю, що усі інші обмеження та арешти, накладені на спірне майно в частині Ѕ спірної квартири, яка належала ОСОБА_2 при житті, обмежують право позивача отримати належним чином виконання рішення суду, яке набрало законної сили, протягом восьми років.
Позивач є добросовісним іпотекодержателем.
Висновок про ненадання належних та допустимих доказів, з яких можна встановити правову природу наявних обтяжень (арештів), надати оцінку обґрунтованості позовних вимог у контексті правильного застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, - є необґрунтованими. Порушене право позивача є беззаперечним та підлягає захисту.
З огляду на це, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Сбербанк» (після зміни назви АТ «Міжнародний резервний банк») підлягала задоволенню, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 червня 2021 року - скасуванню, позов Акціонерного товариства «Сбербанк» до ОСОБА_1 , треті особи: Солом'янське управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві, Приватне підприємство «Лекс», Київська міська рада, про зняття арештів з нерухомого майна підлягає задоволенню у повному обсязі.
Суддя
Київського
апеляційного суду Гаращенко Д.Р.