Справа № 453/819/21 Головуючий у 1 інстанції: Ясінський Ю.Є.
Провадження № 22-ц/811/128/22 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
26 травня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - Шандри М.М.
суддів: Левика Я.А., Савуляка Р.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженняцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
У червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 28 грудня 2020 року між ним та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір позики, на підтвердження якого відповідачем надано позивачу розписку від 28 грудня 2020 року. Згідно вказаної розписки позивач передав у власність позичальникові грошові кошти у сумі 198 500 (сто дев'яносто вісім тисяч п'ятсот) грн., що була еквівалентна на момент передачі коштів 7000 доларів США (USD), а позичальник у свою чергу зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів до 28 березня 2021 року. Позивач стверджує, що неодноразово вимагав у відповідача повернути борг, однак такий ухиляється від обов'язку повернення отриманих коштів.
30 березня 2021 року на адресу відповідача була скерована письмова вимога про повернення суми позики, однак сума боргу не повернута внаслідок чого вимушений звернутись до суду за захистом своїх майнових прав та законних інтересів.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 26 листопада 2021 року позов - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики (боргова розписка) у розмірі 198 500 (сто дев'яносто вісім тисяч п'ятсот) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1985 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят п'ять) гривень сплаченого судового збору.
Вказане рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд не з'ясував справжню природу укладеного договору. Звертає увагу суду, що не отримувала коштів в борг від позивача за розпискою від 28 грудня 2020 року. Крім того, у розписці відсутні відомості про отримання коштів саме у борг, як і не зазначено дати отримання цих коштів. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з”ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 198500 грн, що було еквівалентно на момент передачі коштів 7000 тисяч доларів США.
На підтвердження отримання грошових коштів та зобов'язання їх повернути ОСОБА_1 28 грудня 2020 року надала позивачу розписку, відповідно до якої зобов'язалась повернути грошові кошти (а.с.5).
Кінцева дата повернення боргу 28 березня 2021 року.
Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідач не виконала своїх зобов'язань щодо повернення позивачеві позичених коштів.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Суд аналізуючи зміст розписки вірно зазначив, що з її змісту вбачається дата складання розписки, отримання відповідачем грошових коштів та обов'язок повернути обумовлену в розписці суму у визначений строк, а тому дійшов вірного висновку про те, що умови зазначені сторонами в розписці, за своїм змістом відповідають умовам договору позики.
Зазначене узгоджується з правовим висновком викладеним у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року в справі №524/4946/16-ц, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі не знайшли свого підтвердження в ході розгляду скарги.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 26 травня 2022 року.
Головуючий
Судді