Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
26.05.2022м. ХарківСправа № 922/5205/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Буракової А.М.
при секретарі судового засідання Чабан А.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скаірпром" (вул. Академіка Кримського, буд. 27-А, офіс 205, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 41770983)
до Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (м-н "Авіатор", м. Чугуїв, Харківська область, 63501, код ЄДРПОУ 08305644)
про стягнення 55723,29 грн.
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Скаірпром" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу за поставлений товар в розмірі 46800,00 грн. за договором № СКП 01/09-20 від 01.09.2020; пені у розмірі 3204,20 грн.; 3% річних у розмірі 1338,61 грн.; інфляційних втрат у розмірі 4380,48 грн. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 2270,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено розгляд справи в судовому засіданні на 31.01.2022 о 11:00.
Відповідач, через канцелярію суду 19.01.2022 за вх.№ 1141, надав відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд відмовити у задоволенні позову та відмовити позивачу у задоволенні вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що підприємство відповідача з 11.10.2021 знаходиться в стані припинення за рішенням засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації. З огляду на викладені обставини відповідач зазначає, що позивачем не вірно обрано спосіб захисту прав та законних інтересів, оскільки законодавством передбачений спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи.
Позивач, через канцелярію суду 25.01.2022 за вх.№ 1734, надав відповідь на відзив відповідача на позовну заяву, в якій вказує, що доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими та такими, що не можуть братися судом до уваги при вирішенні даної справи.
Відповідач, через канцелярію суду 28.01.2022 за вх.№ 2008, надав письмові заперечення в порядку ст. 167 ГПК України, згідно яких просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову та вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
31.01.2022 судом розгляд справи було відкладено на 28.02.2022 о 11:00.
Позивач надав до суду заяву від 21.02.2022 щодо заперечень відповідача у справі, згідно якої просить суд задовольнити позовні вимоги у справі у повному обсязі.
Також, 21.02.2022 позивач надав до суду клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16000,00 грн. та долучення до матеріалів справи доказів на їх підтвердження (вх.№ 4106).
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
З метою убезпечення від ризику життя та здоров'я людей, зокрема, учасників справи та працівників суду, судове засідання, призначене на 28.02.2022, не відбулося.
З метою подальшого розгляду справи ухвалою суду від 28.04.2022 призначено розгляд справи по суті на 26.05.2022 о 11:00.
Представник позивача 24.05.2022 за вх.№ 5029 надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.
З огляду на викладене, враховуючи необов'язкову явку представників сторін в призначене судове засідання, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
01.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Скаірпром" (постачальник) та Державним підприємством "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (покупець) було укладено договір № СКП 01/09-20 (надалі - договір).
Згідно п.1.1. договору, постачальник зобов'язувався поставити покупцю товар згідно специфікації (додаток № 1), а покупець зобов'язувався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.
У відповідності до розділу 2 договору, асортимент товару, його обсяг (кількість) та вартість передбачається у специфікації, які є невід'ємною частиною даного договору. Загальна вартість договору складає 46800,00 грн., у т.ч. ПДВ (20%) - 7800,00 грн.
Згідно п. 5.1. договору, покупець здійснює оплату наступним чином: п.5.1.1 - 100% вартості товару перераховує постачальнику після отримання товару та проходження вхідного контролю.
Пунктом 5.2. договору було передбачено, що розрахунки за отриманий товар здійснюються в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника.
Відповідно до п. 6.1 договору, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань.
Факт поставки товару підтверджується специфікацією за договором, рахунком на оплату № 17 від 03.09.2020 та видатковою накладною № 17 від 03.09.2020 на суму 46800,00 грн. з ПДВ.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Тобто, законодавець покладає на постачальника обов'язок здійснити поставку товару, а споживач зобов'язаний його прийняти і оплатити.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару на суму 46800,00 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1338,61 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4380,48 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що розрахунки 3% річних та інфляційних втрат позивачем здійснені арифметично вірно, у зв'язку з чим з відповідача підлягають стягненню на користь позивача 3% річних у розмірі 1338,61 грн. та інфляційні втрати у розмірі 4380,48 грн. за період 15.01.2021 - 28.12.2021.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 3204,20 грн. пені.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до п. 8.3 договору, при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення, але не більше 1% від вартості товару.
Так, приписами ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зі змісту п. 8.3. договору, з застосуванням граматичного способу тлумачення, слідує, що він складений у вигляді простого речення, у якому однорідні члени речення поєднані протиставним сполучником “але”.
Зазначення далі по тексту: “але не більше 1% вартості товару” стосується саме загального розміру пені за весь період прострочення, оскільки у протилежному випадку, слова “за кожен день прострочення” повинні зазначатись після слів “але не більше 1% вартості товару”.
Крім того, тлумачення слів: “але не більше 1% вартості товару” як таких, що обмежують нарахування пені одним відсотком вартості товару за кожен день прострочення суперечить першій частині пункту 8.3. договору, в якому вже зазначено розмір пені за кожний день прострочення.
Отже, зі змісту пункту 8.3. договору слідує, що сторони встановили порядок нарахування пені, який розраховується за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, однак при цьому, максимальний (граничний) розмір пені за весь період прострочення не може перевищувати 1% вартості поставленого товару, що не суперечить приписам ЦК України та ГК України та відповідає загальним засадам свободи договору.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 468,00 грн., оскільки розмір нарахованої позивачем пені перевищує 1% вартості товару.
Щодо посилань відповідача про те, що позивачем не вірно обрано спосіб захисту прав та законних інтересів, суд зазначає наступне.
Згідно частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 20 ГПК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною другою статті 16 ЦК України. Аналогічні положення містить стаття 20 ГК України.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини (пункт 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02) суд касаційної інстанції зауважує, що ефективний спосіб захисту прав в кінцевому результаті повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
У постанові від 24.11.2020 у справі № 904/2471/19 Великою Палатою Верховного Суду констатовано, що вирішуючи спір, суд у кожній конкретній справі має надати оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб поновлення порушеного права (інтересу) позивача.
Державне підприємство "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" з 11.10.2021 знаходиться в стані припинення за рішенням засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації.
Отже, в даному випадку відповідач не ліквідовується, а реорганізується шляхом перетворення, що підтверджує і сам відповідач у своїх запереченнях.
Висновки Верховного Суду, норми законодавства, які наведені відповідачем як у його відзиві на позов так і у запереченнях стосуються наслідків у процедурі саме ліквідації платоспроможної юридичної особи, отже сформовані за неподібних правовідносин та щодо норм права, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у цій справі.
Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Згідно з частиною 1 статті 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про не орган, що здійснює державну реєстрацію.
В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться відомості про те, що відповідач перебуває в стані припинення з 11.10.2021 р. шляхом реорганізації.
Разом з тим запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення відповідача не внесено.
Отже, відповідач є правоздатною і дієздатною юридичною особою, зобов'язання якої не припинилися та не перейшли до правонаступника внаслідок прийняття рішення про її реорганізацію, позаяк перебування юридичної особи у стані припинення з урахуванням приписів статей 509-601, 604-609 ЦК України не є підставою для припинення зобов'язання.
Таким чином, позивач може вимагати, як виконання відповідачем зобов'язання шляхом стягнення заборгованості за договором № СКП 01/09-20 від 01.09.2020 року, пені, 3% річних та інфляційних втрат як в судовому порядку, так і включення комісією з реорганізації відповідача таких вимог до передавального акту. Така позиція узгоджується з висновком Верховного Суду викладеного ним у постанові від 18.03.2021 у справі № 917/462/20.
За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що посилання відповідача на те, що позивачем не вірно обрано спосіб захисту прав та законних інтересів, оскільки законодавством передбачений спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи, підлягають відхиленню.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Згідно п. 5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.
Позивачем у справі заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 16000,00 грн.
Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень частини 1 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як свідчать матеріали справи, в зв'язку з порушенням відповідачем прав та інтересів позивача, останній звернувся до адвокатського об'єднання з метою надання останнім правової допомоги пов'язаної зі зверненням до суду з позовом у даній справі.
Зокрема, матеріали справи свідчать про те, що 17.02.2021 між позивачем (клієнт) та адвокатським об'єднанням "Юридичний центр захисту" (виконавець) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 01/21 з додатковою угодою № 1 від 30.12.2021 до нього.
При визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем в якості надання професійної правничої допомоги адвокатським об'єднанням у розмірі 16000,00 грн. надані наступні докази: договір про надання правової (правничої) допомоги № 01/21 з додатковою угодою № 1 від 30.12.2021 до нього, ордер серії КВ № 059192, звіт виконаних послуг № 06 від 16.02.2022 на загальну суму 16000,00 грн., акт наданих послуг № 4 від 16.02.2022 на загальну суму 16000,00 грн. та рахунок на оплату № 4 від 16.02.2022 на загальну суму 16000,00 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, об'єм вчинених представником позивача дій, а також керуючись критерієм реальності адвокатських витрат, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача по стягненню з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 15214,40 грн.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір у цій справі покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (м-н "Авіатор", м. Чугуїв, Харківська область, 63501, код ЄДРПОУ 08305644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скаірпром" (вул. Академіка Кримського, буд. 27-А, офіс 205, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 41770983) суму основного боргу за поставлений товар у розмірі 46800,00 грн.; пеню у розмірі 468,00 грн.; 3% річних у розмірі 1338,61 грн.; інфляційні втрати у розмірі 4380,48 грн.; 2158,54 грн. судового збору та 15214,40 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Скаірпром" (вул. Академіка Кримського, буд. 27-А, офіс 205, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 41770983).
Відповідач - Державне підприємство "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (м-н "Авіатор", м. Чугуїв, Харківська область, 63501, код ЄДРПОУ 08305644).
Повне рішення складено "27" травня 2022 р.
Суддя А.М. Буракова
справа № 922/5205/21