Номер провадження: 11-кп/813/1418/22
Справа № 521/6268/20
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
24.05.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 03 травня 2022 року про продовження йому строку тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12019160470003257 від 20 жовтня 2019 року за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, -
Зміст оскарженого судового рішення.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03 травня 2022 року задоволено клопотання прокурора та ОСОБА_6 , обвинуваченому у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, продовжений строк тримання під вартою до 01 липня 2022 року включно.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу та застосувати до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що суд першої інстанції не провів судове засідання в режимі відеоконференції, чим порушив його права.
ОСОБА_6 зазначив, що судовий розгляд триває три роки, при цьому відсутні будь-які докази його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.
Крім того обвинувачений вказав, що він має батьків похилого віку та двох неповнолітніх дітей, які проживають у Харкові.
Позиції учасників апеляційного провадження
Обвинувачений ОСОБА_6 у своїй апеляційній скарзі не заявляв клопотання про його участь у судовому засіданні під час апеляційного розгляду.
Захисник ОСОБА_7 звернувся до апеляційного суду з клопотанням, в якому просив розглядати апеляційну скаргу обвинуваченого без його участі, вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.
Прокурор Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_8 надіслав до апеляційного суду клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі прокурора. При цьому заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.406 КПК України, суд апеляційної інстанції має право ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження, якщо всі учасники судового провадження заявили клопотання про здійснення провадження за їх відсутності.
Враховуючи викладене, апеляційний суд, керуючись ч.1 ст.406 КПК України, вважає за можливе ухвалити судове рішення за результатами розгляду вищевказаної апеляційної скарги в письмовому провадженні.
Мотиви апеляційного суду
Дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Частиною 1 ст.404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Абзацом 2 ч.2 ст.392 КПК України передбачено, що ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Положеннями ст.422-1 КПК України передбаченого порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Як убачається з матеріалів провадження, на розгляді Малиновського районного суду м. Одеси знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12019160470003257 від 20 жовтня 2019 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбачених ч.2 ст.307 КК України.
Відповідно до положень ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Абзацом 2 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно з ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Виходячи з положень п.24 ч.1 ст.3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 ст.392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст.23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст.331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення по суті, оскільки, окрім як, дослідивши обвинувальний акт, оскаржену ухвалу суду першої інстанції та копію журналу судового засідання щодо продовження запобіжного заходу, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів.
Окрім того, відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості підозри на даній стадії не є предметом розгляду апеляційного суду, в тому числі з огляду на те, що ОСОБА_6 вже пред'явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення особою інкримінованого правопорушення, а не обґрунтованим припущенням, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, що мало місце коли остання перебувала у процесуальному статусі підозрюваного.
За таких обставин апеляційний суд не переглядає обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_6 за ч.2 ст.307 КК України.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не провів судове засідання в режимі відеоконференції за участю обвинуваченого ОСОБА_6 , апеляційний суд зазначає про таке.
24.02.2022 року указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України введено воєнний стан, дія якого продовжено.
Згідно рішення Ради суддів України від 24 лютого 2022 року №9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні, в умовах воєнного стану, робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.
Верховний суд в своєму листі від 03 березня 2022 року №1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» зазначив, що ураховуючи об'єктивні обставини, як виняток, можна допускати розгляд клопотань щодо запобіжних заходів без участі підозрюваного, з належною мотивацією такої процедури розгляду.
Зі змісту оскарженої ухвали убачається, що суд першої інстанції, з огляду на введення в Україні військового стану вважав за можливе розглянути клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою, який закінчувався, оскільки можливості проведення судового засідання в інший час через особливості роботи державних установ через військовий стан, задіяних в цьому процесі, неможливо.
При цьому суд забезпечив присутність в судовому засіданні захисника обвинуваченого.
Так, оскарженою ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03 травня 2022 року обвинуваченому ОСОБА_6 продовжений строк тримання під вартою, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про те, що не зменшились і продовжують існувати ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 .
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
На теперішній час у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12019160470003257 від 20 жовтня 2019 року, судом першої інстанції не вчинені всі необхідні дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об'єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи.
Разом з тим, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке, згідно до ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.
Враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому продовжує існувати ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що в розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Ризик переховування обвинуваченого від суду підтверджується також тим, що обвинувачений не має постійного місця роботи та утриманців, що свідчить про відсутність у ОСОБА_6 міцних соціальних зв'язків. При цьому обвинувачений ОСОБА_6 не має місця реєстрації та постійного проживання на території міста Одеси та Одеської області.
Відносно доводів обвинуваченого про те, що він має батьків похилого віку та двох неповнолітніх дітей, які проживають у Харкові, апеляційний суд вважає, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки слідчого судді та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
Разом з тим, враховуючи, що ОСОБА_6 не працевлаштований, не має офіційних джерел доходів, відсутні підстави вважати, що на його утриманні перебувають будь-які особи.
В свою чергу відсутність у ОСОБА_6 постійного місця роботи, а отже і джерел доходу доводять, що, перебуваючи на свободі, обвинувачений може продовжити злочинну діяльність, оскільки ОСОБА_6 раніше судимий за вчинення злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а саме за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Також, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність ризику незаконного тиску обвинуваченим на свідків у кримінальному провадженні, оскільки після отримання процесуального статусу обвинуваченого у кримінальному провадженні ОСОБА_6 мав можливість на ознайомлення з матеріалами справи, відтак, достеменно знати анкетні відомості свідків, потерпілих, зокрема, їхні адреси проживання.
Апеляційний суд звертає увагу, що згідно із ст.23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, а показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, з метою виконання завдань кримінального процесуального закону, вказані обставини зумовлюють можливість поза процесуального впливу на свідків з метою уникнення кримінальної відповідальності, що підтверджує наявність ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України.
Також, апеляційний суд погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що, оскільки, під час досудового розслідування не встановлено всіх осіб причетних до даного злочину, зокрема тих, хто постачав ОСОБА_6 наркотичні засоби, тому перебуваючи під запобіжним заходом не пов'язаним з триманням під вартою, останній може перешкоджати кримінальному провадженню шляхом повідомлення вищезазначеним фігурантів про стан розгляду кримінального провадження, що негативно вплине на судовий розгляд та може призвести до ухилення винних осіб від кримінальної відповідальності та дає підстави вважати наявним ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_6 , який у випадку застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу цілком ймовірно може вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового провадження лише запобіжний захід у виді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 та зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
За таких обставин доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 про наявність підстав для застосування відносно нього більш м'якого запобіжного заходу є необґрунтованими, а суд першої інстанції правильно встановив обставини, передбачені ч.3 ст.199 КПК України, що в свою чергу свідчить про наявність правових підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 .
Пунктом 1) ч.3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 без задоволення, а оскаржену ухвалу суду - без змін.
Водночас, апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу суду першої інстанції на положення ст. 8 Конституції України, ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року та приписи ст.ст. 28 та 318 КПК України.
Відповідно до ч.4 ст.28 КПК України, кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
Водночас ч.1 ст.318 КПК України встановлює, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Обвинувачений у своїй апеляційній скарзі наголошував на тому, що він перебуває під вартою понад три роки, що свідчить про те, що кримінальне провадження знаходиться на розгляді суду першої інстанції досить тривалий час, протягом якого він утримується під вартою, проте судовий розгляд на теперішній час не завершений та остаточне рішення не прийнято.
Апеляційний суд вважає таку невиправдану тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч.4 ст.28 та ч.1 ст.318 КПК України тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи, у зв'язку із чим вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на необхідність вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 03 травня 2022 року, якою ОСОБА_6 , обвинуваченому у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, продовжений строк тримання під вартою до 01 липня 2022 року включно, - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків при розгляді кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12019160470003257 від 20 жовтня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3