Справа № 307/2789/21
Провадження № 2/307/732/21
18 травня 2022 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Гримут В.І.
за участі секретаря Ком'яті Н.А.
позивачки ОСОБА_1
представника позивачки ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Тячів, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна, набутого під час спільного проживання без реєстрацію шлюбу, об'єктом спільної сумісної власності та визначення частки,
ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом. Посилається на те, що у 2004 році вона приїхала з ОСОБА_5 до відповідача, з яким вони почали перебувати у фактичних шлюбних відносинах та житу у його сестри. З часом почали винаймати квартиру для спільного проживання. Сьомого квітня дві тисячі шостого року у них народилася донька ОСОБА_6 . У 2008 році вони переїхали у квартиру. Спочатку побудували гараж, а потім будинок, в якому проживали дванадцять років. Коли вона почала їздити до Чехію між ними почали псуватися відносини. У 2019 році вона дізналася, що у ОСОБА_3 є інша жінка, і вони припинили спільне проживання. Дитину відвезла у Черкаси в 2019 році. Будинок будували разом та допомагали обоє батьків. Просить встановити факт її проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з жовтня 2004 року по сьогоднішній день, визнати спільною сумісною власністю в рівних долях по Ѕ частині майно придбане ними за час спільного проживання: земельну ділянку, кадастровий номер 2125381400:01:018:0052, площею 0.1444 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, в АДРЕСА_1 ; житловий будинок АДРЕСА_2 ; житловий будинок АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_4 ; земельну ділянку площею 0.0098 га, цільове призначення для будівництва індивідуального гаража, в АДРЕСА_3 .
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнав. Пояснив, що у 2004 році близько одного року вони з позивачкою проживали у найманій квартирі в смт. Буштино. У 2006 році він купив квартиру по АДРЕСА_3 , в якій проживав один. Десь через рік він побудував будинок у смт. Буштино. Коли дитині був один або два роки вона поїхала у м. Черкаси на півтора роки. У 2008 році повернулася і жила, то в його будинку, то в у м. Черкасах. В 2021 році він зареєстрував шлюб з ОСОБА_7 . Дитина у 2018 році ходила до школи у м. Черкасах, а в 2019 році переїхала до нього. Спільне господарство не вели. Дитина проживала разом з ним до 2020 року. Факт спільного проживання з позивачкою заперечує. Акт від 27.07.2021 складений зі слів позивачки та не узгоджується з ст. 78 ЦК України. Докази щодо спільного проживання не надані. Просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково виходячи з наступного.
Згідно з вимогами статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Із статті 4 ЦПК України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 частин 1-4 цього ж Кодексу цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з вимогами статті 13 ч.ч. 1, 2 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Статтею 42 ч. 1 п. 2 цього ж Кодексу визначено, що учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.
З приписів ст. 76, ст. 77 ч.ч. 1, 2, ст. 78, 79, 80 ч. 2, ст. 81 ч.ч. 1, 5, 6, ст. 83 ч. 1 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до ст. 95 ч. 1 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
В судовому засіданні встановлено, що сторони з 2004 року почали проживати спільно.
У грудні 2005 року на підставі договору купівлі-продажу за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_4 .
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 на підставі рішення Буштинської селищної ради від 27.04.2007, 7 сесія 5 скликання, № 166, є власником земельної ділянки площею 0.0098 га, яка розташована у АДРЕСА_3 , для будівництва індивідуального гаража.
Дванадцять другого лютого дві тисячі одинадцятого року, за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 набув у власність домоволодіння АДРЕСА_3 . Загальна площа 153.9 м.кв., житлова - 62.2 м.кв.
19 вересня 2013 року, на підставі договору купівлі-продажу від 26.03.2009 за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на житловий будинок, загальною площею 98.8 м.кв., житловою площею 48.2 м.кв., що знаходиться у АДРЕСА_2 .
Згідно договору купівлі-продажу від 09.03.2020 ОСОБА_3 купив земельну ділянку, кадастровий номер 2125381400:01:018:0052, площею 0.1444 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, в АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_3 та ОСОБА_1 народилася донька ОСОБА_6 , яка згідно довідки Буштинської селищної ради № 425 від 01.02.2021 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 .
Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні показав, що у 2017 році він разом з ОСОБА_3 їздили у Єгипет. В аеропорту в м. Львів ОСОБА_3 познайомив його зі своєю теперішньою дружиною. Він скаржився, що в нього немає сімейного затишку. В будинку відповідача часто бачив його доньку. Вона проживала там постійно. У ОСОБА_3 з донькою завжди були хороші відносини, дитина завжди була поруч з ним, він дуже піклувався про неї. Доньку знає особисто. Коли ОСОБА_9 їхала до м. Черкаси, то дитину забирала. Немеш з цього приводу дуже переживав. Між ОСОБА_9 та відповідачем часто були непорозуміння.
Свідок ОСОБА_10 показала, що позивачка її кума та є хрещеною її дітей, найстаршій дитині тринадцять років. Сім'ю ОСОБА_11 та ОСОБА_3 знає давно, дружила з ними та ходила до них в гості. Вони жили як нормальна сім'я. У 2021 році вона дізналася про те, що у відповідача є інша жінка.
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні показала, що зі слів батьків вона знає, що вони спочатку жили у найманій квартирі, потім купили власну квартиру, а потім побудували будинок. До літа 2019 року сім'я проживала разом і жодного разу батьки не припиняли спільне проживання. У 2019 році мати поїхала в ОСОБА_13 , а вона до бабусі в Черкаси. У Черкасах прожила менше року і повернулася додому. Вона, її мати ОСОБА_1 та батько ОСОБА_3 до 2019 року постійно їздили разом на море і жили однією сім'єю. Останній раз сім'я була на морі в січні 2019 р. в Єгипті. З ними була і бабуся. Літом цього ж року вона з батьком була в Херсоні. Під час відпочинку до них приєдналася його теперішня дружина ОСОБА_7 . Вона відпочивала з ними тільки один раз.
Свідок ОСОБА_14 в ході розгляду справи показала, що з відповідачем познайомилася у 2013 році в соціальних мережах. Потім вони почали зустрічатися. З 2017 року разом відпочивали на морях та курортах. Про свою доньку він розповідав, але про дружину ні.
Показанням свідка ОСОБА_14 та свідка ОСОБА_8 в частині його знайомства з ОСОБА_14 в 2017 році, суд дає критичну оцінку оскільки вони спростовуються показаннями позивачки та свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_12 , які повністю узгоджуються між собою і не суперечать один одному.
Згідно до вимог статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частини першої та другої статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року, справа N 588/350/15, провадження N 61-30273св18, зазначено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Згідно до вимог ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Відповідно до статті 60, чч. 1, 3, 4 ст. 61 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто, статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Згідно до вимог частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Судом встановлено факт проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_15 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з жовтня місяця 2004 року до 2019 року, а тому майно набуте за час цього періоду, а саме: житловий будинок АДРЕСА_2 , житловий будинок АДРЕСА_3 , квартира АДРЕСА_4 , суд вважає їхньою спільною сумісною власністю в ідеальних частках, тому позов цій частині підлягає задоволенню.
У частині заявлених позивачкою вимог щодо визнання спільною сумісною власністю земельної ділянки площею 0.1444 га, за кадастровим номером 2125381400:01:018:0052, за адресою: АДРЕСА_1 , позов задоволенню не підлягає, так як право власності на цю земельну ділянку ОСОБА_3 отримав 09.03.2020 за договором купівлі-продажу, тобто в той час коли сторони уже не проживали спільно. Також не підлягає задоволенню і позов у частині визнання спільною сумісною власністю земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_3 , оскільки цю земельну ділянку ОСОБА_16 отримав у власність на підставі рішення Буштинської селищної ради від 27 квітня 2007 в порядку індивідуальної безоплатної приватизації землі.
За таких обставин, керуючись стст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України, стст. 3, 21, 36, 74 СК України суд,
Позов задовольнити частково.
Встановити факт проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 із ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з жовтня місяця 2004 року до 2019 року.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних долях по Ѕ частині майно придбане ними за час спільного проживання: житловий будинок АДРЕСА_2 ; житловий будинок АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_4 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Ухвалу суду від 10.08.2021 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно - після набрання рішенням законної сили скасувати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повне рішення складено 27.05.2022 року.
Головуючий В.І. Гримут