Справа № 761/23829/20
Провадження № 2/761/2805/2021
07 вересня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Мальцева Д.О.
за участю:
секретаря Колодяжний В.Є.
представник позивача Сірик Д.О.
представники відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ,
Представник Комунального підприємства виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» (далі по тексту - позивач, КП «Київтеплоенерго») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач), відповідно до якого просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за спожиту теплову енергію до 01.05.2018 у розмірі 299 267, 15 грн., три відсотки річних у розмірі 14 217, 24 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 23 941, 37 грн., а всього 38 158, 61 грн., а також судовий збір у розмірі 5 061, 39 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є власником приміщенням № 102, 98, АДРЕСА_1 . 01.04.2017 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» та ОСОБА_1 укладено Договір № 9417004-0401 на постачання теплової енергії. З 01.05.2018 постачання теплової енергії здійснює КП «Київтеплоенерго». 11.10.2018 між ПАТ «Київенерго» та Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18, відповідно до умов якого КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців щодо виконання ними грошових зобов'язань перед Кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії, у тому числі позивач набув право вимоги до відповідача щодо сплати заборгованості за спожиту теплову енергію до 01.05.2018 за договором № 9417004-0401 у розмірі 299 267, 15 грн., оскільки останнім у порушення умов вказаного Договору не було внесено повну оплату за отриману теплову енергію за період з лютого 2018 року по березень 2018 року, в результаті чого і утворилась зазначена заборгованість. Оскільки відповідач у добровільному порядку заборгованість не сплачує, позивач був змушений звернутись до суду з вказаним позовом. Також просив стягнути на свою користь інфляційну складову боргу та 3 % річних за ст. 625 ЦК України.
Відповідач у своєму відзиві проти позову заперечував у повному обсязі, просив відмовити у його задоволенні. Вказав, що відповідачем не надано жодного доказу щодо виникнення заборгованості у розмірі 299 267, 15 грн. саме в період з лютого по березень 2018 року, передбаченого п. 5 додатку № 4 до договору № 9417004-0401 від 01.04.2017. Крім того, посилався на рахунок-фактуру на передоплату за теплову енергію у лютому 2018 року, в якій було зазначено про відсутність будь-якої заборгованості станом на 01.02.2018. З огляду на зазначене, рахунок на передоплату, розмір плати в якому визначений виходячи із розміру за весь опалювальний період, не є доказом, який доводить розмір заборгованості за спожиту позивачем у лютому 2018 році теплову енергію.
05.10.2020 ухвалою суду по справі відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, сторонам встановлено строки для подання заяви по суті справи.
19.02.2021 від відповідача надійшов відзив, клопотання про передачу справи за підсудністю, клопотання про залишення заяви без руху.
02.03.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
25.03.2021 ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про передачу справи за підсудністю.
25.03.2021 у судовому засіданні за результатами розгляду клопотання відповідача про залишення заяви без руху, протокольною ухвалою суду відмовлено в його задоволенні.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні в задоволенні проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні у повному обсязі.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Частиною 1 ст.16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» /в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин/ визначено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Згідно ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №869 від 01 червня 2011 року «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги».
Вказаний Порядок визначає механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги, суб'єктів господарювання всіх форм власності, що спеціалізуються на виконанні окремих послуг, на умовах субпідрядних договорів з виконавцями, органи місцевого самоврядування, власників, орендарів житлових будинків (гуртожитків), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках).
Відповідно до 2 Порядку тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку.
Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг. Інформація про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу, його зміну з обґрунтуванням її необхідності доводиться до відома споживачів у порядку, затвердженому Мінрегіоном.
За п. 5 ч. 3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 20 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 плата за надані послуги вносяться споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплої енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа.
У свою чергу, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Положеннями ч. 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
При цьому, відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно з вимогами п. 1- 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень № 102, 98, 97 за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 27.09.2004, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Марчук К.В., зареєстрований в реєстрі за № 2672.
01.04.2017 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» та ОСОБА_1 укладено Договір № 9417004-0401 на постачання теплової енергії за вказаною адресою.
З 01.05.2018 постачання теплової енергії здійснює КП «Київтеплоенерго» відповідно до Розпорядження Виконавчого органу КМР (КМДА) від 10.04.2018 № 591, яким позивачу видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
11.10.2018 між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18, відповідно до умов якого КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців щодо виконання ними грошових зобов'язань перед Кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії.
Позивач вказує, що за цим Договором набув право вимоги до відповідача щодо сплати заборгованості за спожиту теплову енергію до 01.05.2018 за договором № 9417004-0401, яка становить 299 267, 15 грн.
Разом з тим, позивачем не надано доказів наявності заборгованості, яка обліковується за відповідачем згідно його особового рахунку, а надані докази протирічать один одному у частині наявності заборгованості/відсутності боргу.
Так з матеріалів справи вбачається, що позивач набув право вимоги за особовим рахунком (номером договору) № 9417008-0401, у той час коли з відповідачем первісним кредитором було укладено Договір № 9417004-0401 на постачання теплової енергії від 01.04.2017 та Додаткову угоду до договору від 29.01.2018 № 9417004-0401 на постачання теплової енергії.
Крім того, листом від 08.04.2019 позивач повідомляє відповідача про заміну кредитора з ПАТ «Київенерго» на КП «Київтеплоенерго» та набуття права вимоги за Договором № 9417008-0401 від 01.01.2018, а не Договору № 9417004-0401 від 01.04.2017.
Також згідно Довідки про стан розрахунків за теплову енергію, поставлену за період діяльності АТ «К.ЕНЕРГО» до 01.05.2018 до нежитлового приміщення ФО ОСОБА_1 о/р 9417008-0401, вбачається, що станом на 01.02.2018 сальдо на початок періоду становить 0, 00 грн., а колонка «нараховано разом» містить відомості про суму 279 254, 17 грн.
При цьому, в матеріалах справи також наявний рахунок-фактура від 31.01.2018, який був наданий відповідачу ПАТ «Київенерго» на передоплату за теплову енергію у лютому 2018 року, з якої вбачається відсутність боргу чи переплати станом на 01.02.2018.
Крім того, надані позивачем докази на підтвердження наявності заборгованості у відповідача, зокрема, зазначена вище довідка про стан розрахунків з відповідачем, рахунок-фактура від 31.05.2020, акт звіряння розрахунків від 31.10.2018, копії облікових карток на відповідача також стосуються особового рахунку № НОМЕР_1 та адреси: АДРЕСА_3 .
Зазначені розбіжності в номерах рахунків та адресах представник позивача у судових засіданнях пояснити не зміг.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд позбавлений можливості самостійно збирати докази.
Вивчивши наявні у справі письмові докази суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт наявності заборгованості за спожиту теплову енергію у відповідача за особовим рахунком № НОМЕР_2 , а наявні у матеріалах справи докази не підтверджують та не спростовують наявність такої.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність і достатність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність та необґрунтованість.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 133, 137, 141, 258-259, 263-268, 273, 280-289, 352, 354-355 ЦПК України, суд,
Відмовити у задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м. Києва
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: