Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/5043/21
Номер провадження2/711/556/22
20 травня 2022 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого - судді Казидуб О.Г.
при секретарі Зайцевій О.І.
за участі:
представників відповідача Хабло О.М., ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання,досудового слідства,прокуратури і суду-,
ОСОБА_2 в серпні 2021 року звернулася до Придніпровського районного суду з позовом до Державної казначейської служби України, Черкаської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що 11.04.2013 року вона була затримана в порядку ст. 208 КПК України. цього ж дня, 11.04.2013 р. їй було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Ухвалою Придніпровського районного суду від 12.04.2013 р. відносно неї обрано запобіжний захід - тримання під вартою строком 60 днів, тобто до 09.06.2013 року включно. У подальшому міру запобіжного заходу відносно неї було змінено на заставу, в звязку з внесенням коштів в сумі 57350,00 грн. в рахунок застави.
Наказом Державної фінансової інспекції в Черкаській області №108-0 від 25 квітня 2013 року ОСОБА_2 , 25 квітня 2013 року звільнено з посади головного державного фінансового інспектора сектору інспектування у Катеринопільському районі Звенигородської міжрайонної державної фінансової інспекції, за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України. Дані обставини підтверджуються записами трудової книжки ОСОБА_2 , витяг з якої додається до позовної заяви.
Вироком Катеринопільського районного суду Черкаської області від 05 березня 2019 року у справі №698/492/13-к, зокрема, ОСОБА_2 визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за ч. З ст. 368 КК України (в редакції Закону України від 07.04.2011 року) та виправдано її у зв'язку з недоведеністю вчинення вказаного кримінального правопорушення обвинуваченою на підставі п.2 ч.1 ст. 373 КПК України.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року вирок Катеринопільського районного суду Черкаської області від 05 березня 2019 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 368 КК України, залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора Криворучка Р.О. - без задоволення.
ОСОБА_2 зауважувала, що незважаючи на те, що причиною звільнення у трудовій книжці зазначено власне бажання ОСОБА_2 , однак фактичною підставою звільнення її з посади головного державного фінансового інспектора сектору інспектування у Катеринопільському районі Звенигородської міжрайонної державної фінансової інспекції послугувало наявне кримінальне провадження, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12013250020000259 від 27.03.2013 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. З ст. 368 КК України.
Таким чином, в результаті незаконного порушення кримінального провадження проти неї, були суттєво обмежені її права, вона була позбавлена можливості займати посаду головного державного фінансового інспектора сектору інспектування у Катеринопільському районі Звенигородської міжрайонної державної фінансової інспекції, оскільки 25 квітня 2013 року її було звільнено з займаної посади, її родина була змушена позичати гроші на внесення застави. Незаконні дії органів досудового слідства негативно вплинули на відносини ОСОБА_2 з оточуючими людьми та вона змушена була докладати значних зусиль для поновлення своїх порушених прав.
Крім того позивачка посилалась, що смт. Катеринопіль - є невеликим населеним пунктом, де всі майже один одного знають, а відтак новина про підозру у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_2 стала відомою всім жителям смт. Катеринопіль за короткий проміжок часу, відразу після обрання їй запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, знайомі та друзі припинили будь-яке спілкування з нею.
Через незаконне кримінальне переслідування вона перенесла душевні страждання, адже відносини із колегами на роботі, друзями та в сім'ї різко погіршилися. Вона була звільнена з роботи, що призвело до порушення конституційного права на працю та позбавлена можливості заробляти кошти для утримання родини, була змушена себе захищати в судах щоб довести свою невинуватість в інкримінованому злочині органом досудового розслідування. В зв'язку з цим, позивач перестала приділяти увагу сім'ї, що порушило усталені життєві зв'язки ОСОБА_2 та викликало душевні хвилювання, психологічну напругу та як наслідок спричиняло моральну шкоду.
Окрім того, дане кримінальне переслідування, призвело до моральних страждань не лише самого позивача, а її сім'ю, що призвело до зміни звичайного (сталого) способу життя та понесення фінансових затрат із сімейного бюджету у вигляді внесення застави в розмірі 57350,00 грн. У випадку відсутності будь-якого кримінального переслідування, що призвело до необхідності внесення застави, вказані кошти вони змогли б використати на сім ю та/або на інші потреби.
Внаслідок незаконного затримання, притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного перебування під слідством та судом ОСОБА_2 , зазнала моральних страждань, її здоров'ю були завдані негативні наслідки, оскільки вона дуже сильно хвилювалася та переносила нервові стреси.
Відповідно до архівної довідки КНП «Катеринопільська багатопрофільна лікарня» №49 від 23 березня 2021 року ОСОБА_2 , за період з 01 квітня 2013 року по 30 червня 2020 року знаходилась на стаціонарному лікуванні в Катеринопільській ЦРЛ та денному стаціонарі згідно медичних карток стаціонарного хворого:
- в неврологічному відділенні з 17 квітня 2013 року по 24 квітня 2013 року з діагнозом: Стійкі остаточні явища перенесеного (1986 рік) менінго-енцефаліту з вираженим астено-невротичним синдромом.
- в денному стаціонарі з 23 липня 2013 року по 31 липня 2013 року з діагнозом: ІХС: Атеросклеротичний кардіосклероз, пароксизмальна тахікардія. САГ І ст. СН І.
- в денному стаціонарі з 03 червня 2014 року по 13 червня 2014 року з діагнозом: ІХС: Атеросклеротичний кардіосклероз, пароксизмальна тахікардія. СН І.
- в неврологічному відділенні з 28 лютого 2015 року по 16 березня 2015 року з діагнозом: Хронічна гіпертонічна дисциркуляторна енцефалопатія І-ІІ в вертебро-базілярному басейні з ТІА. Виражений вестибуло-атаксичний синдром. Супутній діагноз: Стійкі остаточні явища перенесеного (1986 рік) менінго-енцефаліту з цефалічним і астено-невротичним синдромами.
- в денному стаціонарі з 09 листопада 2015 року по 19 листопада 2015 року з діагнозом: Стійкі остаточні явища перенесеного (1986 рік) менінго-енцефаліту з цефалічним і астено-невротичним синдромами.
- в денному стаціонарі з 23 січня 2016 року по 31 січня 2016 року з діагнозом: ІХС: Дифузний кардіосклероз, пароксизмальна форма. СН І ХДЕ І ст.
- в денному стаціонарі з 09 жовтня 2017 року по 21 жовтня 2017 року з діагнозом: стійкі остаточні явища перенесеного (1986 рік) менінго-енцефаліту з цефалічним і астено-невротичним синдромами.
- в неврологічному відділенні з 08 листопада 2017 року по 12 листопада 2017 року з діагнозом: Стійкі остаточні явища перенесеного (1986 рік) менінго-енцефаліту з цефалічним і астено-невротичним синдромами. Хронічна гіпертонічна дисциркуляторна енцефалопатія І-ІІ.
- в терапевтичному відділенні з 18 лютого 2018 року по 27 лютого 2018 року з діагнозом: ІХС: дифузний кардіосклероз. Пароксизмальна суправентрикулярна тахікардія, пароксизм 18.02.18. Посттахікардіальний синдром СН І.
- в ЧОКД з 27 лютого 2018 року по 06 березня 2018 року з діагнозом: Дисметаболітична кардіоміопатія, пароксизми СВТ від 26.02.17, медикаментозна кардіоверсія, КВГ 01.03.18 (ангіографічно інтактні коронарні артерії) СН І ст. ФК І СКХ Вузловий зоб без порушення функції залози.
- в неврологічному відділенні з 13 листопада 2019 року по 19 листопада 2019 року з діагнозом: Стійкі остаточні явища перенесеного (1986 рік) менінго-енцефаліту з розсіяною органічною симптоматикою, з цефалічним і астено-невротичним синдромами.
Після винесення Придніпровським районним судом м. Черкаси ухвали від 12 квітня 2013 року про обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_2 була направлена до ізолятору тимчасового тримання. Під час перебування в ізоляторі тимчасового тримання вона два рази викликала швидку допомогу, оскільки відчувала значне погіршення свого здоров'я. 15 квітня 2013 року за неї було внесено заставу та звільнено з ізолятору тимчасового тримання.
17 квітня 2013 року, через два дні після виходу з ізолятору тимчасового тримання ОСОБА_2 , відчувши остаточне погіршення стану свого здоров'я, була госпіталізована до неврологічного відділення з діагнозом: Стійкі остаточні явища перенесеного (1986 рік) менінго-енцефаліту з вираженим астено-невротичним синдромом. Дані обставини підтверджуються архівною довідкою КНП «Катеринопільська багатопрофільна лікарня» №49 від 23 березня 2021 року.
Відповідно до довідки психіатра-нарколога КНП «Катеринопільська багатопрофільна лікарня» Фартуха В.П. від 20 липня 2021 року ОСОБА_2 зверталася за допомогою до лікаря психіатра-нарколога КНП «Катеринопільська багатопрофільна лікарня».
Як вбачається з виписки медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_2 , 18 квітня 2013 року на прийом з'явилися родичі з проханням обстежити та призначити лікування мамі, яка на той знаходилася на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні. При огляді були виявлені скарги на слабкість, нездужання, швидку втомлюваність, плаксивість, погіршення настрою.
З огляду на вищевикладене, причинно-наслідковий зв'язок між незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду та наслідками, про які нею зазначено вище, тобто моральними стражданнями, є очевидними.
Так, вона перебувала під слідством та судом з 11.04.2013 року (день повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України) по 28.09.2020 року (дата набрання виправдувальним вироком суду законної сили), тобто 89 місяців 16 днів.
Відповідно до ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у розмірі 6000 грн.
Таким чином, виходячи з мінімального розміру заробітної плати на час розгляду справи, вважаю, що за вищевказаних обставин їй завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню у розмірі 537200 грн. (89 місяців 16 днів х 6000 грн. = 537200 грн.), які необхідно стягнути з Державної казначейської служби за рахунок коштів державного бюджету.
Проте, позивачка вважає, що грошова сума, яка підлягає стягненню на її корить в якості відшкодування моральної шкоди, повинна становити 550000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та справедливості.
Вважає, що саме такий розмір морального відшкодування є розумним і справедливим. Такий розмір відповідає ступеню тих негативних змін які відбувались з нею.
А тому просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на її користь завдану моральну шкоду в розмірі 550000 грн., шляхом безспірного списання коштів державного бюджету України, а також понесені судові витрати.
23.11.2021 року представником позивача ОСОБА_2 - адвокатом Хмельницькою Л.М. було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_2 завдану моральну шкоду в розмірі 800000 грн., шляхом безспірного списання коштів державного бюджету України, а також понесені судові витрати
17.08.2021 року ухвалою судді Придніпровського районного суду м. Черкаси відкрито провадження у справі та позов прийнято до розгляду. Розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження. Сторонам надано час для подачі заяв по суті спору.
17.01.2022 року ухвалою суду замінено первісного відповідача Державну казначейську службу України на належного відповідача Держава Україна в особі Державної казначейської служби України.
11.02.2022 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті з повідомленням учасників справи.
В судове засідання представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Хмельницька Л.М. подала заяву, в якій просила справу розглянути без їхньої участі, підтримала позов та просила його задоволити.
В судовому засіданні прокурор Черкаської обласної прокуратури - Хабло О.М. заперечував щодо доводів викладених в позові та просив відмовити в задоволенні позову повністю з підстав викладених у відзиві.
У відзиві на позов від 31.08.2021 року Черкаська обласна прокуратура вказувала те, що даний позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Так, ОСОБА_2 11.04.2013 було затримано в порядку ст. 208 КПК України та того ж дня повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
12.04.2013 року щодо позивача обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з розміром застави у сумі 57350 грн. 16.04.2013 року позивачем було внесено заставу, таким чином строк перебування позивача під вартою склав 5 днів.
31.05.2013 прокурором у кримінальному провадження затверджено обвинувальний акт, який скеровано до Катеринопільського районного суду.
Підставою для звернення Позивача з позовом до суду є наявність стосовно неї виправдувального вироку Катеринопільського районного суду від 05.03.2019, який залишений в силі ухвалою Черкаського апеляційного суду від 28.09.2020.
Під час досудового та судового слідства зазначеного кримінального провадження скарги щодо погіршення здоров'я ОСОБА_2 саме у зв'язку з досудовим розслідуванням та судовим розглядом даного кримінального провадження від неї, або її захисників не надходило.
Враховуючи чинне законодавство та судову практику факт заподіяння шкоди доводить позивач, який повинен у підтвердження своїх доводів про заподіяння йому моральної шкоди надати докази застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків, здоров'я і відновлення стосунків з оточуючими людьми тощо.
У даній справі позивач не надав до суду будь-яких доказів щодо вжиття зусиль для нормалізації життєвих зв'язків, відновлення стосунків з оточуючими людьми, тощо, обмежившись наведенням загальних фраз із законодавчих актів.
Надані позивачем додатки до позову щодо проходження лікування ніяким чином не пов'язанні із притягненням останнього до кримінальної відповідальності, оскільки є наслідком перенесеного ОСОБА_2 захворювання у 1986 році.
Також зазначали, що право на відшкодування шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов'язок компенсації.
Вказували, що слід враховувати п. 9 постанови Пленуму № 4, відповідно до якого, крім урахування характеру та обсягу страждань і немайнових витрат, яких зазнала особа, необхідно виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
За нормами ч. 3 ст. 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування І слідством чи судом.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021рік» розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2021 становить 6000 грн.
А тому, враховуючи наведене, мінімальний розмір моральної шкоди за час перебування ОСОБА_4 під слідством та судом становить 537 200 грн. (6000 грн. х 89 міс. 16 дн.), що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Оскільки позивачем не доведено, що відносно нього з боку слідчих та прокурорів у кримінальному провадженні вчинені протиправні дії чи допущена протиправна бездіяльність та у порушені яких саме норм права вона виразилась, також не надано належних доказів спричинення йому моральної шкоди, отже не доведено обґрунтування вимог, їх відповідності чинному законодавству, просили у позові ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди у сумі 550 000 грн. відмовити.
Представник відповідачів Державної казначейської служби України та ГУ ДКС України в Черкаській області - Кожушко І.О. в судовому засіданні заперечував проти доводів позивача викладених в позовній заяві та просив відмовити в задоволенні позову з підстав викладених у відзивах.
У відзиві на позов від 10.09.2021 року Державна казначейська служба України (далі - ДКСУ) заперечувала проти доводів викладених в позові виходячи з наступного.
Заперечувало щодо визначення Казначейства співвідповідачем у справі та незаконності стягнення моральної шкоди з Казначейства як з юридичної особи, оскільки, як вбачається з позовної заяви, Казначейство жодних прав та законних інтересів Позивача не порушувало та не могло відповідно до своїх повноважень проводити кримінальне переслідування стосовно Позивача і відповідно моральна шкода завдана незаконним кримінальним переслідуванням не може відшкодовуватись за рахунок бюджетних асигнувань Казначейства.
Щодо стягнення на користь Позивача моральної шкоди в сумі 550000 грн. вказувало, що враховуючи норми чинного законодавства, незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду не обов'язково мають завдати особі моральну шкоду. Згадана шкода не презюмується і має бути доведена відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - ППВСУ №4) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушені права власності, в тому числі інтелектуальної, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних явищ.
Згідно п. 4 ППВСУ №4 у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно Позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Казначейство вважає за необхідне зауважити, що Позивачем не надано підтверджуючих документів чи інших доказів наявності завдання йому моральної шкоди, не надано доказів та підтверджень наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів та вини останніх в її заподіянні.
Вважають, що розмір морального відшкодування позивачем значно завищено.
Відповідно, до пункту 3 статті 13 Закону України від 01.12.1994 № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР), відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Зауважували, що позивачем не надано підтверджуючих документів щодо завдання психічного впливу, погіршення відносин з оточуючими людьми ті інших негативних наслідків морального характеру. А всі відвідування медичних закладів були спричинені хворобою перенесеною в 1986 році. А тому зв'язок між кримінальним переслідуванням та наведеними доказами - відсутній.
Вимоги ОСОБА_2 недоведені та не підлягають задоволенню
А тому просили відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Крім того, у відзиві на позов від 02.09.2021 року ГУ ДКС України в Черкаській області вказувало на те, що даний позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Позивачем ГУ ДКС України в Черкаській області визначено відповідачем, проте стягнення в даній справі здійснюватиметься з Державного бюджету України, тому вимоги пред'являються до Державної казначейської служби України.
Крім того, позивачем не підтверджено причинно-наслідкового зв'язку між притягненням його до кримінальної відповідальності та погіршенням його стану здоров'я, адже в довідках зазначені супутні діагнози її основної хвороби (набутої в 1986 році).
Оскільки позивач не надав суду жодного доказу спричинення йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю/діями відповідача та заявленою моральною шкодою, вважають що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.
А тому просили відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог повністю.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника Черкаської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України та ГУ ДКС України в Черкаській області, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, допитавши свідка, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі статтею ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Згідно з пунктом 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (ч. ч. 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України).
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року.
Відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає зокрема у випадку постановлення виправдувального вироку суду, як це п. 1 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону.
У випадку незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян громадянинові відшкодовується зокрема моральна шкода (стаття 3 Закону).
Відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету, як це передбачено ст. 4 вищевказаного Закону.
Вказана стаття також визначає, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 4 Закону).
Згідно зі статтею 13 вказаного Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Отже, у разі постановлення виправдувального вироку суду, особа, права якої було порушено внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та незаконного застосування запобіжного заходу, незалежно від вини посадових осіб органів, якими була завдана шкода, має право на одноразове відшкодування моральної шкоди.
В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що СУ УМВС України в Черкаській області проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013250020000259 внесеному до ЄРДР 27.03.2013 року по обвинуваченню ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
11.04.2013 ОСОБА_2 було затримано в порядку ст. 208 КПК України та цього ж дня було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
12.04.2013 року ОСОБА_2 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави в розмірі 57350,00 грн.
Вироком Катеринопільського районного суду Черкаської області (справа №698/492/13-к) від 05.03.2019 ОСОБА_2 визнано невинуватою та виправдано у зв'язку із відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 28.09.2020 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
За змістом п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 43 КПК України, виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.
В пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 року у справі №1-15/99 зазначено що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
Таким чином, період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення особі письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання остаточного рішення суду у справі законної сили.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.08.2020 року у справі № 607/10144/18.
Враховуючи зазначене, період під слідством та судом ОСОБА_2 має бути обрахований з моменту вручення останній повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, тобто з 11.04.2013 року до 28.09.2020 року - до дати винесення ухвали Черкаським апеляційним судом, якою залишено виправдувальний вирок без змін.
Період перебування позивача ОСОБА_2 під слідством та судом становить 07 років 5 місяців 16 днів, або 89 місяців 16 днів (починаючи з 11.04.2013 року до 28.09.2020 року).
Таким чином підстави визначені законом для відшкодування шкоди позивачу ОСОБА_2 наступили.
Протягом вказаного періоду позивачка був вимушений регулярно приймати участь у слідчих діях та судових засіданнях, витрачаючи на це час, що вимагало від неї додаткових зусиль необхідних для організації життя. Сам факт знаходження під кримінальним переслідуванням, а також факт затримання та обрання відносно неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави, яка була внесене та повернута позивача лише після набрання вироком законної сили, мало для неї стресові наслідки, вона була змушена захищатись від пред'явленого обвинувачення, що призводило до цілком природних хвилювань, що негативно вплинуло на її звичний уклад життя, тобто зумовило моральні страждання і переживання.
Обґрунтовуючи власні позовні вимоги позивач стверджував, що внаслідок безпідставного перебування під слідством та судом їй було заподіяно психічного впливу, що призвело до погіршення та позбавлення можливостей реалізації нею своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, тому дії органів досудового розслідування та прокуратури нанесли їй моральну шкоду.
Незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою призвело до погіршення та позбавлення можливостей реалізації нею своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми.
А тому, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_2 має право на відшкодування моральної шкоди, а відтак, відхиляє доводи відповідачів щодо недоведеності факту завдання позивачу моральної шкоди.
Вирішуючи питання про розмір відшкодування, суд виходить із наступного.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Як вже зазначалось, згідно ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Аналіз вказаної вище норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
У постанові від 20.09.2018 року у справі № 686/23731/15 Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Такий же висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
В Законі України «Про державний бюджет на 2022 рік» встановлений розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, який із 01 січня 2022 року становить 6 500 гривень.
Відповідно мінімальна заробітна плата на час розгляду справи складає 6 500 грн., тому сума, яка підлягає до стягнення на користь позивача ОСОБА_2 складає 581956 грн., виходячи із наступного розрахунку: ((89 місяців х 6 500 грн.) + (6500 грн. / 30 днів х 16 днів) = 581956 грн.)
Таким чином до стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь позивача ОСОБА_2 підлягає моральна шкода в загальному розмірі 581956 грн. Крім того, такий розмір для відшкодування моральної шкоди, що завдана позивачу ОСОБА_2 , є мінімальним розміром, який гарантований законом.
Позивачем також ставилось питання про стягнення з відповідачів судових витрат. Проте жодних доказів понесення таких витрат ні позивачем, ні її представником суду не надано. А тому дане питання не підлягає задоволенню.
З урахуванням вищевикладеного, а також із врахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_2 .
Керуючись ст. ст.12, 13, 133, 141, 259, 264, 265, 268, 279 ЦПК України, ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання,досудового слідства,прокуратури і суду - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури 581956грн.00коп.
Решті позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 26.05.2022.
Головуючий: О. Г. Казидуб