Дата документу 25.05.2022 Справа № 645/4948/17
25 травня 2022 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Полтаві клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в кримінальному провадженні № № 12016220460002972 від 26 вересня 2016 року відносно обвинувачених ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2, 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України та ОСОБА_7 у вчиненнікримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 186, ч. ч. 2, 3, 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України,
До провадження Октябрського районного суду м. Полтави клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в кримінальному провадженні № № 12016220460002972 від 26 вересня 2016 року відносно обвинувачених ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2, 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України та ОСОБА_7 у вчиненнікримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 186, ч. ч. 2, 3, 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України.
В судовому засіданні прокурор оголосила вищезазначене клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яке вона мотивувала тим, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були підставою під час досудового розслідування для обрання обвинуваченим запобіжних заходів, на цей час не зникли та не зменшилися. Посилалася на характер вчиненого обвинуваченими злочинного діяння та їх поведінку, у зв'язку з чим вважала, що є всі підстави, що вони можуть ухилитися від суду з метою уникнення покарання за вчинене, оскільки обвинувачуються у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів із застосуванням насильства небезпечним для життя чи здоров'я особи та погрозою застосування такого насильства з корисливим мотивом, незаконно впливати на свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, у зв'язку з чим вважала, що інший більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Захисники обвинувачених заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зазначивши при цьому, що ризики, визначені прокурором, є недоведеними, а саме клопотання необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення. Крім цього, зазначили, що обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , під вартою утримуються вже досить тривалий час, у зв'язку з чим, враховуючи введення воєнного стану в Україні та ведення активних бойових дій в м. Харкові, де утримуються останні, посилання прокурора на той факт, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу не втратили актуальності і продовжують існувати, є неспроможними. Крім цього, зазначили, що обвинувачені мають намір та бажання вступити до Збройних Сил України з метою захисту цілісності та суверенітету України, у зв'язку з чим просили змінити запобіжний захід у вигляді тримання обвинувачених під вартою на такий, що не пов'язаний з ізоляцією від суспільства.
В силу об'єктивних та незалежних від суду причин, обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_6 до суду для участі в судовому засіданні доставлені не були. В матеріалах справи міститься довідка начальника Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» про те, що з 05 березня 2022 року в установі відсутній доступ до глобальної мережі інтернет у зв'язку з пошкодженням кабельної мережі, тому проведення судового засідання в режимі відеоконференції з обвинуваченими не є можливим.
При цьому, в матеріалах справи містяться письмові клопотання ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , у зв'язку з чим суд має змогу дослідити позицію та думку обвинувачених щодо заявлених клопотань прокурора про продовження строку тримання від вартою та прийняти її до уваги при розгляді цих клопотань.
Так, ОСОБА_6 в своєму клопотанні зазначає, що вину в інкримінованих йому правопорушеннях визнає в повному обсязі, у зв'язку з чим жодним чином не зможе перешкоджати кримінальному провадженню або знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Крім того, повідомив, що ризик незаконного впливу на свідків та потерпілих також відсутній, оскільки за час розгляду справи їх вже було допитано та було задокументовано їх свідчення. Крім того, зазначив, що утримується під вартою тривалий час (вже більше п'яти років), а відтак, відбув більшу частину максимально можливого покарання, яке може бути призначене, тому не має жодних причин переховуватися від суду. На підставі цих обставин, просив змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, зазначивши, що має стійкі соціальні зв'язки, одружений, має постійне місце проживання та до затримання був працевлаштованим.
ОСОБА_7 . В своєму клопотанні просив змінити відносно нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, зазначивши при цьому, що у зв'язку зі збройною агресією рф проти України має бажання захищати цілісність та суверенітет держави, у зв'язку з чим просив направити його для служби до Збройних Сил України або до Територіальної оборони за місцем мешкання, при цьому зобов'язався виконувати всі покладені на нього судом обов'язки.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження та дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до Розпорядження Голови Верховного Суду «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» від 08 березня 2022 року № 2/0/9-22, винесеного на підставі ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», враховуючи неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року (зі змінами), було змінено територіальну підсудність судових справ Московського районного суду м. Харкова та визначено територіальну підсудність справ за Октябрським районним судом м. Полтави.
Незважаючи на визначення підсудності за Октябрським районним судом м. Полтави, справи з Московського районного суду м. Харкова для її розгляду в Октябрському районному суді м. Полтави, в числі інших, які надійшли до суду, не направлено.
Згідно ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.
У відповідності до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати 2 місяців.
Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити перелічені вище дії.
При вирішенні питання про обрання (продовження) запобіжного заходу, крім наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, вказані в статті 178 КПК України.
Зокрема, необхідно провести оцінку в сукупності всіх обставин, а саме: вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу суд щоразу зобов'язаний здійснювати повноваження із судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час судового розгляду, діяти відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
У відповідності з вимогами Кримінально-процесуального кодексу України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення у відповідності до ст. 199 КПК України, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування такого запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, вимоги пунктів 3 та 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 та ОСОБА_6 суд враховує вимоги п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України, відповідно до якого клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Клопотання прокурора містить посилання на те, що під час досудового розслідування відносно обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з урахуванням тяжкості та кількості інкримінованих їм правопорушень, та зазначено, що на цей час підстави застосування найсуворішого запобіжного заходу не змінились, однак суд критично оцінює такі доводи прокурора з огляду на довготривале перебування обвинувачених під вартою (вже більше п'яти років), а також із врахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права в Україні та яку суд приймає до уваги при розгляді клопотань прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .
Виходячи з положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» та «Лабіта проти Італії», обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення. Це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися у кожній справі з урахуванням конкретних обставин.
У рішенні ЄСПЛ «Боротюк проти України» від 16 грудня 2010 року констатовано порушення вимог п. 3 ст. 5 Конвенції, оскільки національні суди продовжували тримання під вартою, посилаючись в основному на тяжкість вчиненого злочину, та використовували стереотипні формулювання без розгляду конкретних обставин справи. Відповідно до рішення у справі «Пічугін проти України» від 23 жовтня 2012 року, ЄСПЛ констатував порушення Конвенції через невмотивованість у рішенні суду продовження існування ризиків втечі обвинуваченого і чи виправдовують вони позбавлення волі протягом усього часу кримінального провадження.
У справах «Цигоній проти України» від 24 листопада 2011 року, «Третьяков проти України» від 29 вересня 2011 року, «Дейнеко проти України» від 21 травня 2019 року ЄСПЛ констатував порушення Україною п. 3 ст. 5 Конвенції у зв'язку з тим, що рішення суду про продовження строку тримання під вартою не містило належних і достатніх підстав для такого тривалого тримання та національні суди не розглянули жодних альтернативних запобіжних заходів. В рішенні ЄСПЛ у справі «Ходорковський проти Росії», зазначається, що арешт буде прийнятним в світлі положень Конвенції тільки, якщо «обов'язок, передбачений законом» не може бути виконано більш м'якими засобами.
У практиці ЄСПЛ визначено, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою, але тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (рішення у справі «Єчус проти Литви»).
Відповідно до пункту 51 Рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року попереднє ув'язнення не повинно визначати покарання у виді позбавлення волі і не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.
Однак, дослідивши надані до суду клопотання про продовження строків тримання під вартою ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , суд звертає увагу, що прокурор в цих клопотаннях, як і в судовому засіданні, всупереч вимог законодавства України, посилалпася на наявність лише тих ризиків, визначених ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на стадії досудового розслідування, та які нібито продовжують існувати й на цей час, однак доказів на підтвердження цього факту суду не надано, так само як і не надано доказів, які б виправдовували подальше тривале тримання обвинувачених під вартою з огляду також на триваючу агресію рф проти України, внаслідок чого м. Харків зазнає частих бомбардувань та обстрілів і відповідно потребує захисту, що враховується судом при розгляді питання про продовження строку запобіжного заходу, у зв'язку з тим, що на цей час змінилися обставини та умови утримання обвинувачених під вартою, так само як і змінилася ситуація в цілому, яка не відповідає тим умовам, за яких відносно обвинувачених було обрано зазначений запобіжний захід. Клопотання прокурора хоча й містять відомості про інкриміновані обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 кримінальні правопорушення та про обставини їх вчинення, однак не містить жодного додатку на їх підтвердження.
Клопотання прокурора містить посилання на ризик, що обвинувачені можуть переховуватися від суду, існування якого прокурор обґрунтовує лише тяжкістю покарання, що загрожує обвинуваченим в разі визнання їх винними у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та характеристикою їх особи, однак суд не погоджується з доводами прокурора щодо цього ризику, так як матеріали клопотання не містять доказів переховування обвинувачених від органів досудового розслідування чи суду та вчинення ними дій, які б вказували на можливість порушення процесуальної поведінки, а відтак вважає, що посилання прокурора на вказаний ризик є необґрунтованими та таким, що ґрунтуються лише на припущеннях сторони обвинувачення, у зв'язку з чим не може бути прийнятим до уваги суду як беззаперечний доказ щодо можливої поведінки обвинувачених в разі обрання більш м'якого запобіжного заходу.
З огляду на практику ЄСПЛ, ризик втечі не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (у справі «Панченко проти Росії»).
Сама тяжкість інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень та публічний інтерес до цієї справи не можуть виправдовувати його тривале ув'язнення. Зокрема, відповідно до правової позиції ЄСПЛ у рішенні від 12 січня 2012 року у справі «Тодоров проти України», тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачення не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою. Крім того, в рішення ЄСПЛ «Клішин проти України» у справі № 30671/04 від 23 лютого 2012 року вказано, що підстави для тримання під вартою мають бути підтверджені фактами.
Саме лише посилання прокурора на відсутність у обвинувачених міцних соціальних зв'язків, як на фактор ризику вчинити інше кримінальне правопорушення, не є достатнім для переконання, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не буде здатний забезпечити дотримання обвинуваченими належної процесуальної поведінки. При цьому суд враховує пояснення ОСОБА_6 , який зазначив, що є одруженим, має міцні соціальні зв'язки та постійне місце проживання.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків в цьому кримінальному провадженні, навіть, сам прокурор в клопотаннях зазначає, що наявна лише імовірна можливість, що в разі обрання більш м'якого запобіжного заходу обвинувачені зможуть впливати на вказаних учасників кримінального провадження, з огляду на їх ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та анкетними даними цих осіб. Таким чином, прокурор жодним чином не доводить наявності цього ризику та реальних обставин його існування, а лише припускає можливість настання такого ризику, зазначаючи при цьому, що свідки та потерпілі в судовому засіданні ще не допитані. Суд критично оцінює такі обґрунтування прокурора, оскільки це не викликано діями обвинуваченого, а скоріше є свідченням бездіяльності сторони обвинувачення, на яку законом і покладено обов'язок забезпечення явки учасників процесу та надання доказів в суді. Крім того, суд звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_6 в своєму письмовому клопотанні навпаки повідомив, що вказаний ризик є неспроможним у зв'язку з тим, що за час довготривалого розгляду справи, вже було допитано всіх потерпілих та свідків в даному кримінальному провадженні та задокументовано їх свідчення.
Таким чином, суд, на підставі матеріалів справи, що містяться в його розпорядженні, приходить до висновку про те, що зміст клопотання прокурора не містить обґрунтованих доказів необхідності продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під вартою та наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а лише містить сам факт наявності таких ризиків та посилання на ті обставини, на підставі яких обвинуваченим було обрано такий вид запобіжного заходу, як тримання під вартою, при цьому не наведено доказів, що заявлені ризики на цей час не зменшилися та які обставини дійсно підтверджують їх існування, а відтак, суд констатує, що клопотання про продовження строків тримання під вартою складено з процесуальним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства України та ним не відповідає, що є неприпустим.
Згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою, які мають бути чітко сформульовані (рішення ЄСПЛ у справах «Яблонський проти Польщі», «I.A. проти Франції», «Іловецький проти Польщі»). У всіх випадках, коли ризик ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення ЄСПЛ у справі «Вренчев проти Сербії»).
Обвинувачений користується презумпцією невинуватості, а тому обставини, викладені прокурором щодо його провини й правильність кваліфікації дій, підлягають доведенню в установленому законом порядку в суді.
Доцільність продовження строків тримання під вартою впродовж судового розгляду повинна ґрунтуватися на презумпції того, що з перебігом розгляду справи, зменшуються ризики, які стали підставою для взяття під варту на початковій стадії розслідування, тому продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються. Чим більше обвинувачений знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження запобіжного заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні. Визначаючи доцільність тримання під вартою або звільнення, суд зобов'язаний розглянути й альтернативні заходи забезпечення явки обвинуваченого до суду.
При цьому, суд звертає увагу, що у відповідності до ст. 131 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Тобто застосування запобіжних заходів не повинно розцінюватися як міра покарання, а вважається тільки певними обмеженнями особи, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та застосовуються з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
В судовому засіданні було з'ясовано, що відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою було обрано 11 травня 2017 року ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, 13 травня 2017 року ухвалою слідчого судді Фрунзенського районного суду м. Харкова було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 та поміщено останніх до Держаної установи «Харківський слідчий ізолятор», а відтак, на момент даного судового розгляду обвинувачені утримується під вартою вже більше п'яти років.
Суд звертає увагу, що обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вчинили інкриміновані їм кримінальні правопорушення згідно клопотання прокурора в період часу з 29 жовтня 2016 року по 08 травня 2017 року, а відтак, є особами, на яких поширюється дія Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року № 838-VIII (далі - Закон № 838-VIII), згідно з яким ч. 5 ст. 72 КК України передбачала, що зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Відповідно до правового висновку щодо застосування норми права, передбаченої ч. 5 ст. 72 КК України (зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання), викладеного в п. п. 102-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року по справі № 663/537/17, зокрема, якщо особа вчинила злочин в період з 24 грудня 2015 року до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (пряма дія Закону № 838-VIII).
Таким чином, на підставі викладеного, суд звертає увагу, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , утримуються під вартою вже більше п'яти років, а на підставі вимог ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII) вважаються таким, що позбавлені волі вже протягом десяти років, у зв'язку з чим на цей час фактично відбули більшу частину максимально можливого покарання, яке може бути призначено судом в разі ухвалення обвинувального вироку у справі.
Дослідивши матеріали клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , суд вважає, що клопотання прокурора не містить обґрунтованих доказів того, що вказані ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу обвинуваченим існують і на даний час, а жодного нового ризику ним не наведено, так само як і не наведено підстав, які б виправдовували подальше тривале тримання обвинувачених під вартою, у зв'язку з чим суд констатує, що на початковому етапі досудового розслідування можливо й була необхідність у триманні обвинувачених під вартою, однак на даному етапі судового розгляду, докази продовження застосування найбільш суворого запобіжного заходу суду не надані.
На підставі викладеного, враховуючи обставини вчинення кримінальних правопорушень, характеристику обвинувачених, які є не судимими, мають постійне місце проживання, місці соціальні зв'язки та виявили бажання вступити до Збройних Сил України з метою захисту цілісності та суверенітету України, вже тривалий час утримуються під вартою з огляду на покарання, що може бути їм призначене в межах санкцій статтей інкримінованих кримінальних правопорушень, викладені обставини справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під вартою за відсутності для цього процесуальних підстав, однак вважає за можливе змінити їм запобіжні заходи на особисте зобов'язання з покладенням на обвинувачених процесуальні обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 194, 331, 372, 376 КПК України, суд,
У задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - відмовити.
Звільнити обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з-під варти негайно.
Клопотання захисників обвинувачених про зміну запобіжного заходу - задовольнити.
Обрати щодо обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, поклавши строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 23 липня 2022 року обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України: прибувати за кожною вимогою до суду, не відлучатися за межі України без дозволу суду та повідомляти суд про зміну свого місця проживання чи роботи.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню.
Роз'яснити обвинуваченим, що в разі невиконання покладених на них обов'язків, до них може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід і накладено грошове стягнення.
Копію ухвали негайно вручити учасникам кримінального провадження та направити до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено та оголошено 25 травня 2022 року о 17 годині.
Суддя ОСОБА_1