Єдиний унікальний номер: 378/71/22
Провадження № 2/378/44/22
"26" травня 2022 р. Ставищенський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді: Гуртовенко Р. В.
за участю секретаря: Мельник Н.Д.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача -
відділу освіти Ставищенської
селищної ради: Погребешної І. В.,
представників відповідача -
Ставищенського навчально-виховного
комплексу «Заклад загальної середньої
освіти І-ІІІ ступенів - юридичний ліцей»
№2 ім. О.С. Паланського Ставищенської
селищної ради:Поліщука Г. П., Баліцької В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в смт. Ставище Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ставищенського навчально-виховного комплексу «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - юридичний ліцей» №2 ім. О.С. Паланського Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області та відділу освіти Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи, -
До суду з вказаним позовом звернулася ОСОБА_1 з посиланням на те, що вона відповідно до наказу №57 від 30.08.2019 року прийнята на посаду лаборанта кабінету хімії Ставищенського НВК №2. Відповідно до вимог законодавства, щороку проходила медичний огляд та надавала НВК особисту медичну книжку, яка підтверджувала спроможність займатися відповідним видом діяльності за станом здоров'я. 02.11.2021 року директором Ставищенського НВК №2 сформовано на її ім'я повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення від COVID-19, відповідно до якого її попереджено про те, що у разі, якщо до 08.11.2021 року нею не буде надано документ, який підтверджує профілактичне щеплення від COVID -19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, то у такому разі 08.11.2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати. Відповідно до наказу директора Ставищенського НВК №2 №124 від 08.11.2021 року її відсторонено від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення від COVID -19 без збереження заробітної плати, з посиланням у спірному наказі на норми статті 46 КЗпП України. Вважає своє відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID -19 незаконним, оскільки це порушує її конституційне право на працю і отримання винагороди за неї як засобу до існування. Вона відмовилася від вакцинації через відсутність законних підтверджень безпечності протиковідних вакцин. В зв'язку з тим, що за час незаконного відсторонення від роботи вона не мала професійної взаємодії та не отримувала заробітної плати, що грубо порушило її конституційне право, то для забезпечення цього права необхідно зобов'язати відповідача виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позивач просить суд визнати незаконним та скасувати наказ директора Ставищенського НВК "Заклад загально середньої освіти І-ІІІ ступенів юридичний ліцей" №2 ім. О.С. Паланського Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області Григорія Поліщука №124 від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » без збереження заробітної плати; поновити ОСОБА_1 з 08.11.2021 року на роботі на посаді лаборанта кабінету хімії в зазначеному освітньому закладі та зобов'язати відділ освіти Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської областінарахувати та виплатити середній заробіток за час незаконного відсторонення її від роботи в розмірі 8821,32 грн..
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, підтвердила обставини, викладені в позовній заяві, позов просить повністю задовольнити.
Представник відповідача - відділу освіти Ставищенської селищної ради Погребешна І. В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просить відмовити в їх задоволенні. Додатково зазначила, що спірний наказ видано на законних підставах. Підстави для виплати позивачу заробітної плати за період відсторонення її від роботи відсутні. У відзиві на позовну заяву (а. с. 73-77) ОСОБА_3 вказала, що відмова або ухилення працівника закладу освіти від обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для його відсторонення. Якщо працівник не надає керівнику закладу освіти сертифікат про проходження обов'язкового щеплення - це також є підставою для його відсторонення від роботи. Таким чином, відсторонення від роботи працівників закладів освіти через їх відмову або ухилення від проходження вакцинації від коронавірусної хвороби COVID-19 на термін до усунення причин такого відсторонення та ненаданням відповідних медичних довідок щодо наявності відповідних протипоказань є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства про працю. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Отже, право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_1 відмовилася від обов'язкового щеплення. Під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, такому працівнику заробітна плата в період відсторонення не виплачується. На виконання вимог наказу МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 директор ЗЗСО "Ставищенський НВК №2" Поліщук Г.П. щотижня на робочих нарадах доводив до відома працівників закладу освіти зміст урядових документів, наказів, розпоряджень, вимоги щодо обов'язковості їх виконання та повідомляла про те, що при набранні чинності відповідних нормативно - правових актів працівники, які ухиляються від вакцинації проти COVID-19 та не надали медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації, мають бути відсторонені від роботи в установленому порядку. Актом №02-02/220 від 05.11.2021р. повідомлено позивача про те, що наказом №2153, який набирає чинності з 08.11.2021р., затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням та у разі відмови працівника від обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, здійснюється його відсторонення від роботи. ОСОБА_1 запропоновано не пізніше 08 год. 00 хв. 08.11.2021р. надати особисто директору ЗЗСО "Ставищенський НВК № 2" медичний висновок, або документ, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини (за умови, що не сплинув строк для отримання другої дози дводозної вакцини). В іншому випадку 08.11.2021р. буде видано наказ про відсторонення її від виконання службових обов'язків без збереження заробітної плати до моменту надання директору ЗЗСО "Ставищенський НВК №2" зазначених документів. Із вказаним актом позивач ознайомлена в присутності свідків під розписку. Таким чином, директором ЗЗСО "Ставищенський НВК №2" вжито ряд заходів аби довести до відома позивача інформацію про те, що вона, як працівник закладу освіти, підлягає обов'язковій вакцинації проти COVID-19. Враховуючи те, що позивач не надала медичного висновку або документу, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, або документу, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини (за умови, що не сплинув строк для отримання другої дози дводозної вакцини), директор ЗЗСО "Ставищенський НВК №2" 08 листопада 2021 року виніс наказ №124 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 », яким відсторонив позивача з 08.11.2021р. від роботи по виконанню професійних обов'язків без збереження заробітної плати до моменту надання директору ЗЗСО "Ставищенський НВК №2" зазначених вище документів. Із вказаним наказом позивач був ознайомлений під розписку. Підставою для відсторонення ОСОБА_1 від роботи є її дії, що полягають у відмові або ухиленні від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, а директор ЗЗСО "Ставищенський НВК №2" Поліщук Г.П. діяв у межах повноважень та з урахуванням чинного законодавства.
Представник відповідача - в. о. директора Ставищенського навчально-виховного комплексу «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - юридичний ліцей» №2 Ставищенської селищної радиБаліцька В.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просить відмовити в їх задоволенні. Додатково зазначила, що спірний наказ видано директором даного навчального закладу ОСОБА_4 , який діяв в межах своїх повноважень та згідно чинного законодавства, в іншому випадку йому довелось би нести відповідальність. У відзиві на позовну заяву (а. с. 49 - 51) ОСОБА_4 вказав, що відмова або ухилення працівника закладу освіти від обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для його відсторонення. Якщо працівник не надає керівнику закладу освіти сертифікат про проходження обов'язкового щеплення - це також є підставою для його відсторонення від роботи. Таким чином, відсторонення від роботи працівників закладів освіти через їх відмову або ухилення від проходження вакцинації від коронавірусної хвороби COVID-19 на термін до усунення причин такого відсторонення та ненаданням відповідних медичних довідок щодо наявності відповідних протипоказань є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства про працю. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників, які не мають профілактичного щеплення, від виконання обов'язків, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі здобувачів освіти. Право позивача на працю у закладі освіти було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, інтереси усіх учасників освітнього процесу, оскільки ОСОБА_1 відмовилася від обов'язкового щеплення. Повідомленням №02-02/210 від 02.11.2021 року та актом №02-02/220 від 05.11.2021р. повідомлено позивача про те, що наказом №2153, який набирає чинності 08.11.2021р., затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням та у разі відмови працівника від обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, здійснюється її відсторонення від роботи. ОСОБА_1 запропоновано не пізніше 08 год. 00 хв. 08.11.2021р. надати особисто директору ЗЗСО "Ставищенський НВК №2" медичний висновок, або документ, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини (за умови, що не сплинув строк для отримання другої дози дводозної вакцини). В іншому випадку 08.11.2021р. буде видано наказ про відсторонення її від виконання службових обов'язків без збереження заробітної плати до моменту надання директору ЗЗСО "Ставищенський НВК №2" зазначених документів. Із вказаними повідомленням та актом позивач ознайомлена в присутності свідків під розписку. Таким чином, ним як директором ЗЗСО "Ставищенський НВК № 2" вжито ряд заходів аби довести до відома позивача інформацію про те, що вона, як працівник закладу освіти, підлягає обов'язковій вакцинації проти COVID-19. А у випадку ухиляння чи відмови від вакцинації позивач буде відсторонена від роботи у встановленому законом порядку. Враховуючи те, що позивач не надала медичного висновку або документу, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, або документу, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини (за умови, що не сплинув строк для отримання другої дози дводозної вакцини), ним 8 листопада 2021 року винесено наказ №124 «Про відсторонення від виконання професійних обов'язків працівника, який не отримав щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», яким відсторонено позивача з 08.11.2021р. від виконання професійних обов'язків без збереження заробітної плати до моменту надання йому вказаних документів. Із даним наказом позивач ознайомлена під розписку. Підставою для відсторонення ОСОБА_1 від роботи є її дії, що полягають у відмові або ухиленні від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, а він як директор ЗЗСО "Ставищенський НВК №2" діяв у межах повноважень та з урахуванням чинного законодавства.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи учасників справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши письмові докази, вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи із наступного.
Судом встановлено слідуючі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до копій: довідки відділу освіти Ставищенської селищної ради від 20.01.2022 року №01-27/71 та витягу з трудової книжки позивача, остання працює на посаді лаборанта кабінету хімії Ставищенського навчально-виховного комплексу «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - юридичний ліцей» №2 Ставищенської селищної ради з 02.09.2019 року, її посадовий місячний оклад становить 3674 грн.. Заклади освіти Ставищенської селищної ради обслуговуються централізованою бухгалтерією відділу освіти Ставищенської селищної ради (а. с. 11, 14, 35, 38, 117-130).
Із змісту копії довідки відділу освіти Ставищенської селищної ради від 20.01.2022 року №01-27/71 вбачається, що заробітну плату позивачу нараховує відділ освіти (а. с. 14, 38).
Відповідно до копії повідомлення від 02.11.2021 року №02-02/210 директором Ставищенського навчально-виховного комплексу «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - юридичний ліцей» №2 Ставищенської селищної ради ОСОБА_4 повідомлено позивача про необхідність обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, з яким позивач в той же день була ознайомлена та отримала його примірник (а. с. 13, 37).
Із змісту копії акту №02-02/220 від 05.11.2021р. Ставищенського навчально-виховного комплексу «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - юридичний ліцей» №2 Ставищенської селищної радивбачається, що позивача повідомлено про те, що наказом №2153, який набирає чинності 08.11.2021р., затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням та у разі відмови працівника від обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, здійснюється його відсторонення від роботи. ОСОБА_1 запропоновано не пізніше 08 год. 00 хв. 08.11.2021р. надати особисто директору ЗЗСО "Ставищенський НВК №2" медичний висновок, або документ, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини (за умови, що не сплинув строк для отримання другої дози дводозної вакцини). В іншому випадку 08.11.2021р. буде видано наказ про відсторонення її від виконання службових обов'язків без збереження заробітної плати до моменту надання директору ЗЗСО "Ставищенський НВК №2" зазначених документів. Із вказаним актом позивач ознайомлена в присутності свідків під розписку (а. с. 55 - 56зв.).
8 листопада 2021 року директором Ставищенського навчально-виховного комплексу «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - юридичний ліцей» №2 Ставищенської селищної радиПоліщуком Г. П. винесено наказ №124 «Про відсторонення від виконання професійних обов'язків працівника, який не отримав щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», яким відсторонено позивача з 08.11.2021р. від виконання професійних обов'язків без збереження заробітної плати до моменту надання йому документів на підтвердження отримання вказаного щеплення. Із даним наказом позивач ознайомлена під розписку (а. с. 12, 36, 116).
Відповідно до копії витягу із Статуту Ставищенського навчально-виховного комплексу «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - юридичний ліцей» №2 Ставищенської селищної ради, директор закладу призначає на посаду та звільняє із посади працівників, визначає їх функціональні обов'язки, забезпечує раціональний добір і розстановку кадрів, створює необхідні умови для підвищення фахового та кваліфікаційного рівнів (а. с. 58-69).
28 лютого 2022 року в. о. директора Ставищенського навчально-виховного комплексу «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - юридичний ліцей» №2 Ставищенської селищної радиБаліцькою В.В. винесено наказ №15, яким зупинено дію наказу №124 «Про відсторонення від виконання професійних обов'язків працівника, який не отримав щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 01.03.2022 року до завершення воєнного стану в Україні та допущено позивача до виконання нею своїх службових обов'язків (а. с. 115).
Із змісту копій витягів: медичної картки амбулаторного хворого, особистої медичної книжки, належних позивачу вбачається, що протипоказань чи застережень з приводу проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 у позивача не має (а. с. 15-17, 39-40зв.).
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10 лютого 2010 року).
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно із ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
В пунктах а) та б) статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» встановлено обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я, зокрема , піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») від 09 липня 1998 року №12-рп/98 зазначено, що термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, п. 1 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін "законодавство" вцілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.
На підставі наведеного, суд вважає, що до «інших передбачених законодавством випадків» у широкому значенні поняття «законодавство», як підстава для відсторонення працівників від роботи належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Частиною першою та другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Отже, зі змісту ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» випливає, що центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, може встановлюватись перелік професій, працівники яких підлягають обов'язковому щепленню також проти інших (крім тих, які визначені в ч. 1 ст. 12 вказаного Закону) інфекційних захворювань.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою КМ України в редакції від 24 січня 2020 року №90, МОЗ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928 та набрав чинності з 08 листопада 2021 року, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік №2153) .
Відповідно до цього Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема працівники закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у т. ч. спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
В Переліку №2153 також зазначено, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 жовтня 2019 року №2070).
Судом встановлено, що позивачем не було надано відповідачу документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення їй профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Пунктом 41-6 постанови КМ України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що оскільки позивач, як працівник закладу загальної середньої освіти підлягає обов'язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однак відмовилася від щеплення та не надала документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення їй профілактичного щеплення, а тому керівник навчального закладу правомірно видав наказ про її відсторонення від роботи на підставі чинного законодавства у відповідності до вимог ст. 46 КЗпП України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» та п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату. Чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця зберегти заробітну плату за працівником, відстороненим через відмову вакцинуватися від коронавірусної хвороби.
Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов'язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
У позовній заяві позивач фактично заявляє такі вимоги: 1) визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи; 2) поновлення на роботі; 3) зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час незаконного відсторонення позивача від роботи.
Належить звернути увагу позивача на те, що за змістом норм КЗпП України поновлення на роботі має місце у випадку припинення трудового договору з працівником з передбачених трудовим законодавством підстав, тобто фактичним звільненням працівника з роботи.
Відсторонення ж від роботи по своїй суті є лише призупиненням виконання працівником своїх трудових обов'язків з відповідними наслідками по оплаті праці та інших трудових гарантій, а не звільнення з роботи, що мало б наслідком вирішення питання про поновлення на роботі такого працівника. Відтак, поняття "відсторонення від роботи" не є тотожним поняттю "звільнення з роботи".
За таких обставин, суд вважає, що позовна вимога позивача щодо поновлення на роботі є необгрунтованою, а тому задоволеною бути не може.
Суд не бере до уваги те, що відповідачем, згідно наказу від 28.02.2022 №15 позивача допущено до роботи, як окрему підставу при вирішенні вимог у частині скасування наказу про відсторонення позивача від роботи, оскільки на час подання позовної заяви такого наказу ще не існувало, тобто предмет позову наявний.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у листі від 24.12.2021р. №3223/0/208-21 роз'яснив, що на сьогодні немає жодної правової позиції ЄСПЛ про відсторонення від роботи працівника, невакцинованого проти COVID-19. В цьому контексті ЄСПЛ висловлювався лише з процедурних питань. Йдеться про тимчасові заходи, які суд може вжити негайно у випадку існування ризику непоправного порушення прав людини. Так, у серпні 2021 року відхилив запит французьких пожежників про вжиття невідкладних заходів з огляду на закон, який передбачає вимогу обов'язкової вакцинації для певних професій з подальшим відстороненням від роботи у разі відмови (Abgrall & 671 others vs France). У вересні 2021 року ЄСПЛ розглянув та відхилив два подібні запити, подані медичними працівниками з Греції, які вимагали зупинити дію закону, що передбачає обов'язкову вакцинацію аби мати змогу продовжити працювати (Kakaleri & others vs Greece, Theofanopoulou and Others v. Greece). КЦС ВС також нагадав про рішення ЄСПЛ щодо щеплень від інших інфекційних хвороб. Зокрема, справу «Соломахін проти України» (Solomakhin vs Ukraine) та Vavrichka & others vs Czech Republic. Зокрема, суд вказав на те, що порушення фізичної недоторканності заявника може бути виправданим для дотримання цілей охорони здоров'я та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання. З огляду на статтю 8 Конвенції, ЄСПЛ в кожному випадку досліджує, чи є втручання в приватне життя заявника: законним; чи відповідає воно законній меті; чи є воно виправданим у демократичному суспільстві. Практики ВС щодо відсторонення працівників від роботи через відмову вакцинуватися від коронавірусної хвороби наразі теж немає. В той же час, у провадженні ВС раніше були справи, де позивачі оскаржували обмеження, яких, на їх думку, зазнають діти через відсутність щеплень. Йдеться, зокрема, про рішення у справі №337/3087/17 від 20.03.2018р., №682/1692/17 від 17.04.2019р., №630/554/19 від 08.02.2021р., №331/5291/19 від 10.03.2021р..
В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов'язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.
Розглядаючи дану справу, суд зазначає, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст. 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Між тим, такі втручання цілком припустимі.
Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті - тобто встановити, чи є втручання виправданим відповідно до закону і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони виправданими в демократичному суспільстві.
Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 року рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):
Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р.).
ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов'язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов'язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):
Що стосується мети, яку переслідує обов'язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров'я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8.
Стосовно необхідності в демократичному суспільстві обов'язкової вакцинації суд наводить такі доводи:
285. … Хоча система обов'язкових вакцинацій - не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров'я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
В контексті охорони здоров'я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров'я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов'язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань.
З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов'язкову вакцинацію має вагомі причини.
Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов'язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров'я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.
Також ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров'я людини, та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров'я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов'язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти.
Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке:
306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я.
Верховний суд цілком послідовно стверджує наступне (постанова від 10.03.2021 р. у справі № 331/5291/19):
Вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави - тобто було виправданим.
Держава, встановивши відсторонення певних категорій працівників від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей чи інших груп населення, які є найбільш уразливі.
Суд бере до уваги вимоги ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч. 1 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», згідно яких обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань, окрім дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу, підлягають окремі категорії працівників, у зв'язку з особливостями виконуваної ними роботи. Тобто відповідно до діючого законодавства профілактичне щеплення проти COVІD-19 є обов'язковим для працівників освіти. За ч. ч. 2, 3 ст. 14 ЗУ «Про охорону праці» працівник зобов'язаний дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт.
Незважаючи на те, що кожна людина має право самостійно розпоряджатися власним життям і здоров'ям, існує перелік обов'язкових щеплень, які мають бути проведені окремою категорією працівників у зв'язку з особливостями виконуваної ними роботи.
Відмова від вакцинації є цілком правомірною, але в цьому випадку працівник свідомо допускає настання наслідків у вигляді відсторонення від роботи. Відмова працівника від вакцинації не повинна ставити під загрозу здоров'я осіб, які працюють з позивачем, а також учнів, які навчаються в школі.
З урахуванням позиції ЄСПЛ, згідно якої обмеження прав осіб, які відмовилися від вакцинації за власним бажанням, а також накладення санкцій за таку відмову, не є проявом дискримінації та порушенням ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також те, що інтереси суспільства превалюють над інтересом однієї особи, тому впровадження обов'язкової вакцинації задля боротьби за громадське здоров'я не є порушенням прав окремих осіб, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно відсторонив позивача від роботи, а отже наслідки у вигляді відсторонення були спричинені свідомим порушенням позивачем діючого законодавства.
У своєму рішенні ЄСПЛ "Vavricka and Others v. The Czech Republic" [19], окрім національного законодавства Чехії, додатково звернув увагу на практику низки таких країн, як Франція, Угорщина, Північна Македонія, Італія та інші. Рішення відповідних національних судів цих країн переважно свідчили про те, що такі положення законодавства про обов'язкову вакцинацію є конституційними й жодним чином не порушують права людини. Зокрема, суди наголошували на тому, що методи вакцинування є науково протестованими, існує доведення їх ефективності, а отже, переваги такого вакцинування як для окремо взятої людини, так і для суспільства в цілому значно переважають можливі негативні наслідки від щеплення.
Виходячи з практики ЄСПЛ, можна сформувати чітке уявлення про позицію Суду з такого питання. Так, у рішенні по справі «Соломахін проти України» [18] ЄСПЛ ще раз наголосив на тому, що питання обов'язкової вакцинації зачіпає права, окреслені ст. 8 Конвенції [1]. Також Суд підкреслив, що тілесна цілісність особи стосується найінтимніших аспектів приватного життя людини й що обов'язкове медичне втручання, навіть якщо воно має незначне значення, є втручанням у це право. Своєю чергою обов'язкова вакцинація - як примусове лікування - означає втручання в право на повагу особистого життя, яке містить фізичну й психологічну цілісність людини, як це гарантується п. 1 ст. 8 (рішення у справах «Салветті проти Італії» від 9 липня 2002 р. [16] і «Маттер проти Словаччини» від 5 липня 1999 р. [14]).
Важливою особливістю цієї справи є те, що під час її розгляду ЄСПЛ вирішив застосувати так званий трискладовий тест для більш ґрунтовної перевірки наявності чи відсутності в такому випадку порушення ст. 8 Конвенції.
Проведення трискладового тесту передбачає перевірку конкретного обмеження права за критеріями відповідності закону, наявності легітимної мети й необхідності в демократичному суспільстві. Звісно, якщо казати про перший аспект - відповідність закону, - то цей критерій індивідуальний у кожній справі, зважаючи на національне законодавство кожної окремо взятої держави. Як такого питання про легітимність мети застосування обов'язкової вакцинації в Суду не поставало, адже, як зазначає національне законодавство Чехії, національні суди й практика ЄСПЛ, метою подібних дій є забезпечення здоров'я населення, зокрема породження колективного імунітету. Окрім цього, у вже цитованому вище рішенні ЄСПЛ «Соломахін проти України» Суд також наголошував на тому, що порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров'я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання [18]. Щодо останнього критерію трискладового тесту, то Суд нагадав, виходячи зі своєї практики, що втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній соціальній потребі», якщо причини, наведені національними органами влади для його обґрунтування, є «актуальними й достатніми та якщо це пропорційно законній меті, яка переслідується».
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров'я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров'я його громадян.
На підставі вище викладеного, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, надавши оцінку зібраним по справі доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись ст. 6 п. 1, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 3, 27, 49, 53, 55 Конституції України, ст. 15 ЦК України, ст. ст. 46, 233 ч. 1 КЗпП України, п. а), б) ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», ч. 1 та 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 41-6 постанови КМ України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153, зареєстрованим в МЮ України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928, ст. ст. 4, 5, 10, 12, 76, 77, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Ставищенського навчально-виховного комплексу «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - юридичний ліцей» №2 ім. О.С. Паланського Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області та відділу освіти Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду виготовлено 27 травня 2022 року.
Суддя Р. В. Гуртовенко