26 травня 2022 року
м. Київ
справа № 620/4880/21
адміністративне провадження № К/990/6586/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Мацедонської В.Е.,
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про стягнення коштів,
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - ГУ ДФС у Чернігівській області), в якому просив: стягнути з відповідача на його користь суму інфляції втраченої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв'язку з його звільненням з займаної посади за період з 29 жовтня 2014 року по 07 травня 2020 року у розмірі 438386,35 грн; стягнути з ГУ ДФС у Чернігівській області суму втрати заробітної плати разом з сумами інфляції у зв'язку з втратою заробітної плати за період з 08 травня 2020 року по 24 лютого 2021 року у розмірі 286264,17 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ГУ ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 254 248,92 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у справі №825/3682/14 за період з 08 травня 2020 року по 24 лютого 2021 року. В іншій частині позову відмовлено.
16 лютого 2022 року ОСОБА_1 повторно подав касаційну скаргу на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року, з пропуском строку на касаційне оскарження. Заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить переглянути і скасувати судові рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в частині відмови в позові щодо стягнення суми інфляції втраченої заробітної плати та розподілу судових витрат і задовольнити в цій частині позов.
Предметом спору у цій справі є стягнення інфляції втраченої заробітної плати за час вимушеного прогулу та суми втраченої заробітної плати разом з сумами інфляції у зв'язку з втратою заробітної плати.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху, а заявнику надано строк для усунення її недоліків. Зокрема, позивачу необхідно було обґрунтувати підстави пропуску строку. Недоліки скарги усунуто заявником у строки, установлені судом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що оскаржує судові рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного.
Так, за приписами пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відкриття касаційного провадження на підставі можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
У скарзі ОСОБА_1 , зокрема, зазначив про неврахування судами висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 2 Закону України «Про оплату праці», сформованого у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі №6-1395цс16 та у постановах Верховного Суду, ухвалених у справах №№620/3884/18, 813/1247/17 та 826/12721/17.
Проте застосовність висновків Верховного Суду повинно здійснюватися через призму норми права, яка діє у часі та впливає на врегулювання спірних правовідносин, а відповідно і вирішення спору.
Так, із змісту оскаржених судових рішень вбачається, що вирішуючи спір в частині стягнення заявлених позивачем сум, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 середній заробіток за час вимушеного прогулу не є об'єктом індексації. Переглядаючи судове рішення у цій частині та залишаючи його без змін суд апеляційної інстанції зазначив, що правовий висновок в частині дослідженого питання викладено в постанові Верховного Суду, ухваленій у справі №450/1925/17.
Натомість у справах №№620/3884/18 та 813/1247/17 вирішувалися спори щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а у справі №826/12721/17 предметом спору було стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Наведене свідчить про відсутність ознак подібності спірних правовідносин у цій справі, правовідносинам у справах, зазначених заявником, як приклади правильного застосування норми щодо якої Верховним Судом сформовано відповідний висновок.
Суд також відхиляє посилання заявника на висновки Верховного Суду у цивільних справах, приклади яких він зазначає у скарзі, так як обставини цих справ не є подібними до спірних правовідносин, а висновки Суду сформовані з урахуванням саме особливостей обставин цих справ, у контексті їхніх індивідуальних ознак, що мають відмінності у правовій природі зобов'язань, що були предметом дослідження як у цивільній, так і господарській справі.
Посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі №6-1395цс16 є безпідставними, оскільки за приписами пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є застосування судом норми права без урахування висновку, викладеного виключно у постанові Верховного Суду.
Крім того, у скарзі ОСОБА_1 зазначив, що оскаржує судові рішення і в частині розподілу судових витрат на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, з посиланням на висновки Верховного Суду, сформовані у господарських справах №№9910/4881/18, 826/841/17, 826/2689/15, 922/619/18, 910/15944/17, 922/619/18 та у адміністративній справі №826/2689/15.
Разом з тим, із змісту судових рішень вбачається, що здійснюючи розподіл судових витрат, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у задоволенні вимог, заявлених позивачем необхідно відмовити через їхню необґрунтованість. Однак суд, з метою відновлення порушеного права ОСОБА_1 , вирішив вийти за межі позовних вимог та стягнув середній заробіток за час затримки виконання судового рішення. Тому суди дійшли висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат у розмірі 50 000,00 грн є непропорційною в силу положень частини третьої статті 139 КАС України, а співмірним розміром судових витрат, понесених позивачем на правову допомогу є сума 5 000,00 грн відповідно до частини задоволених вимог.
За таких обставин, Судом не приймаються доводи заявника щодо необхідності застосування висновків Верховного Суду у господарських справах та у адміністративній справі, так як висновки Суду у цих справах сформовані з урахуванням саме особливостей обставин цих справ, у контексті їхніх індивідуальних ознак, що мають оціночний характер та відмінностей у правовій природі спірних правовідносин, що були предметом розгляду як у адміністративній, так і господарських справах.
Суд також зазначає, що лише зазначення номерів справ, у яких такий висновок висловлено, за відсутності належної аргументації щодо норми яку неправильно застосовано судами не є підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій і незгоди з висновками судів про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення сум інфляції та необґрунтованості заявлених до відшкодування сум витрат на правничу допомогу. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Проста констатація самого факту наявності або відсутності висновку у постанові Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки вимагає визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/ не застосування цієї норми права.
Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, представник Лисиці Я.С. не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Лише посилання на невідповідність висновків суду висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
За таких обставин, Суд не вирішує клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про стягнення коштів повернути особі, яка її подала.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
В.Е. Мацедонська