26 травня 2022 року
м. Київ
справа № 300/1906/21
адміністративне провадження № К/990/11604/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд),
перевіривши касаційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду 10 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2022 року в справі №300/1906/21 за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинення дії та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день остаточного розрахунку,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Івано-Франківської обласної прокуратури, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Івано-Франківської обласної прокуратури, що полягає у невиплаті вихідної допомоги при звільненні;
- зобов'язати Івано-Франківську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити вихідну допомогу при звільненні;
- стягнути на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день ухвалення судового рішення.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2022 року, позов задоволено.
13 травня 2022 року до Суду надійшла касаційна скарга Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду 10 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2022 року в справі №300/1906/21.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про її повернення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора, з посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема від 05 серпня 2020 року у справі № 686/20491/18. Також скаржник зазначає, що суди застосували норми статті 117 КЗпП України всупереч позиції, викладеній у постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17. Крім того, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, а саме: статей 2, 4, 122, 123 КАС України всупереч правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду.
Водночас обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Отже, з наведеного випливає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Посилаючись на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки.
Крім того, скаржником не зазначено висновків, які сформульовані Верховним Судом щодо застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах та висновки судів попередніх інстанцій, які їм не відповідають.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України, оскільки фактично зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судом апеляційної інстанції, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
З урахуванням викладеного, клопотання про зупинення виконання судових рішень вирішенню не підлягає.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду 10 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2022 року в справі №300/1906/21 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська