17 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/4579/21 пров. № А/857/1042/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,
за участі секретаря судового засідання Хабазня Ю.Є.,
представник позивача: Дем'янів І.М.
представник відповідача: Тарасюк О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі № 300/4579/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання незаконним та скасуванню наказу,-
суддя в 1-й інстанції - Матуляк Я.П.,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до командувача оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання незаконним та скасування наказу від 20.05.2017 року за № 94.
Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом від 20.05.2017 за №94 ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас. Однак, при винесенні вказаного наказу відповідачем не дотримано вимоги наказу Начальника Генерального штабу Збройних Сил України за №124 від 07.04.2017 «Про затвердження Інструкції з діловодства у Збройних Силах України» в частині дотримання вимог до проекту наказу, його змісту та процедури погодження. Тому просить визнати незаконним і скасувати наказ від 20.05.2017 за № 94 та поновити на посаді.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання незаконним та скасуванню наказу відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначаючи, що судове рішення не відповідає вимогам статті 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції невірно кваліфіковані докази, на які покликається позивач, в обґрунтування незаконності винесеного наказу про звільнення з військової служби.
Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( військова частина НОМЕР_1 ) направило до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує твердження апелянта про те, що було порушено процедуру про прийняття наказу про звільнення, оскільки порядок прийняття оспорюваного наказу регламентується Начальника Генерального штабу Збройних Сил України за №200 від 16.09.2017 року. Зазначають про те, що наказ по особовому складу опрацьовувався в кадровому органі військової частини і за наявності висновку військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби від 14.04.2017 року та подальшому погодженню юридичною службою управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », були підставі для його видачі. Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки ухвалене з належним з'ясуванням всіх обставин справи та оцінкою представлених доказів.
Представник позивача направив до суду апеляційної інстанції відповідь на відзив та долучив до матеріалів справи судову практику у справі № 0940/30/19.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 20.05.2017 командувачем військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » виданий наказ (по особовому складу) за №94, згідно з пунктом 20 параграфу 4 якого, майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с.3).
Вважаючи вказаний наказ таким, що видано незаконно та необґрунтовано, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції визначив, що підставою прийняття оскаржуваного наказу слугував рапорт позивача та свідоцтво про хворобу за №199/3, затверджене військово-лікарською комісією Західного регіону від 14.04.2017 з вказанням висновку непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час (а.с.22-24).
Відповідно до статті 240 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я. Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров'я документи про його звільнення з військової служби оформлюються та надсилається посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.
На думку суду першої інстанції при прийнятті оскаржуваного наказу враховано свідоцтво про хворобу позивача та особистий рапорт майора ОСОБА_1 на звiльнення з військової служби за станом здоров'я від 03.05.2017, а також вимогу вищенаведеної норми щодо невідкладності видання такого наказу.
Суд першої інстанції спростував твердження позивача про те, що відповідачем не дотримано вимоги наказу Начальника Генерального штабу Збройних Сил України за №124 від 07.04.2017 «Про затвердження Інструкції з діловодства у Збройних Силах України» при прийнятті оскаржуваного наказу, оскільки порядок прийняття даного наказу регламентується Інструкцією з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 за №333, вимоги якого дотримано відповідачем.
Суд першої інстанції зазначив, що оскаржуваний наказ прийнято на вимогу (волевиявлення) ОСОБА_1 про звільнення зі служби, а тому позивачем не аргументовано, яке право є порушеним, внаслідок прийняття оскаржуваного наказу та підлягає судовому захисту.
Наведені висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає такими, що відповідають фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, з наступних причин.
03.05.2017 начальником інформаційно-телекомунікаційного вузла Івано-Франківського обласного військового комісаріату майором ОСОБА_1 подано військовому командувачу Івано-Франківського обласного військового комісаріату рапорт про звільнення зі служби у Збройних Силах України за станом здоров'я.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (надалі - Інструкція № 170).
Абзацом 2 пункту 2.12 Інструкції № 170 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) командування військової частини відповідно до чинного законодавства повинно попередити військовослужбовця про дострокове розірвання контракту за наявності підстав, передбачених пунктами «б» , «в» , «г» , «и» , «ї» , «й» , «л» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та провести бесіду з військовослужбовцем з цього приводу, про що оформлюється Аркуш бесіди (додаток 10). Про дострокове розірвання контракту за наявності підстав, передбачених пунктами «б» , «в», «д», «з», «к» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовець повідомляє командування військової частини рапортом на звільнення з військової служби.
Підставою видання оскаржуваного наказу були: особистий рапорт на звільнення майора ОСОБА_1 , свідоцтво про хворобу №199/3, затверджене військово-лікарською комісією Західного регіону 14.04.2017 з висновком: «Непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час».
Відповідно до статті 240 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я. Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров'я документи про його звільнення з військової служби оформлюються та надсилається посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.
Отже, відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу враховано свідоцтво про хворобу позивача та особистий рапорт майора ОСОБА_1 на звiльнення з військової служби за станом здоров'я від 03.05.2017, а також вимогу вищенаведеної норми щодо невідкладності видання такого наказу.
Вищенаведені обставини також встановлені рішенням Івано-Франківського окружного суду від 20.07.2020 по справі №809/983/17, яке набрало законної сили 03.02.2021 згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду (а.с.28-44).
Позивач у позовній заяві покликається на порушення командуванням військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », при видачі оскаржуваного наказу про звільнення з військової служби позивача, норм наказу Начальника Генерального штабу Збройних Сил України «Про затвердження Інструкції з діловодства в Збройних Силах України» від 07.04.2017 року №124. Позивач у позовній заяві вказує, що інформація про те, що документи на звільнення з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 надійшли до відповідача 20.05.2017 року, не були зареєстровані та не пройшли відповідну процедуру погодження юридичним та кадровим підрозділами оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».№
Отримання вказаної інформації позивач пояснює з ознайомленням з матеріалами справи №809/983/17 і вважає, що саме порушення процедури та підготовки наказу про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 є новою підставою для звернення до суду за захистом порушеного права, вважаючи наказ Командувача військ Оперативного командування «Захід» незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Порядок видачі наказів командира військової частини по особовому складу врегульовано Інструкцією з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 за №333 (далі - Інструкція №333).
Згідно пункту 11.1. Інструкції №333 накази по особовому складу с основними документами, які визначають службове становище офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153 (далі - Положення), і наказами Міністерства оборони, надано право присвоєння військових звань, призначення на посади, укладення і продовження строку контракту, звiльнення з військової служби.
Крім цього, згідно абзацу четвертого пункту 12.1 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170 (далі - Інструкція №170 ), зокрема, в особливий період, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється за підставами, визначеними пунктом 225 Положення №1153/2008 у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно - командувачами військ оперативних командувань Збройних Сил України.
Вказана обставина досліджувалась під час слухання судової справи №809/983/17 та є доказом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові 19.11.2019 року, адміністративне провадження №К/9901/33226/18.
За правилами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом пункту 9 частини 5 статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, прав, свобод або інтересів позивача.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Відсутність у заявника прав чи обов'язків у зв'язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Наказ №94 від 20.05.2017 року командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в частині звільнення з військової служби у запас за станом здоров'я майора ОСОБА_1 був сформований у межах компетенції відповідної службової особи, за своїм змістом не суперечить чинному законодавству, не пов'язаний з порушенням конституційних прав та обов'язків позивача. Правомірність вказаного наказу не заперечується пізнішою датою реєстрації документів, що слугували його прийняттю, оскільки це лише свідчення їх реєстрації, а не відсутність вказаних документів на момент видачі наказу в період 20.05.2017 року.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог в частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ч.3 ст.243, ст.139, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі № 300/4579/21- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Н. В. Левицька
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 26 травня 2022 року