12 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 562/2715/21 пров. № А/857/6515/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.
суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я.
з участю секретаря судового засідання Хомича О.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 16 грудня 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду (суддя першої інстанції Ємельянова Л.В., м. Здолбунів)
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Здолбунівського районного суду Рівненської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення № 506-ДК/0280По/08/01-21, винесену 22 липня 2021 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Рівненської області Мартинюком М.В., про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.53-1 КУпАП за порушення вимог ст.ст.125, 126, 211 Земельного кодексу України з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 16 грудня 2021 року адміністративний позов залишено без розгляду.
Із такою ухвалою, вважаючи її постановленою з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права, не погодився позивач та подала апеляційну скаргу. Просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначає, що 22 липня 2021 року він підписав акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об'єкту - земельної ділянки, акт обстеження земельної ділянки, припис, протокол про адміністративне правопорушення, а також оскаржену постанову про накладення на нього адміністративного стягнення від 22 липня 2021 року. Однак, він підписав пусті бланки, які інспектор заповнив у подальшому за його відсутності. Стверджує, що вищевказана постанова не містить дати отримання її копії позивачем. Під текстом постанови рукописний напис «копію отримав» та підпис виконані не позивачем.
Учасники справи у судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.
Позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду шляхом надіслання повідомлення на номер телефону, зазначений ним у матеріалах справи, вказане повідомлення прийняте ним 04.05.2022 о 09:50 год, що підтверджено телефонограмою.
Позивач подав заяву про розгляд апеляційної скарги без його участі та без участі його представника.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.
Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, виходив з того, що копію спірної постанови від 22.07.2021 позивач отримав наручно в день її винесення. Разом з тим, з позовом про скасування даної постанови позивач звернувся лише 13 вересня 2021 року. Отже, позивач пропустив встановлений Законом десятиденний строк для звернення до суду з позовом без поважних причин.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності врегульовано положеннями ст.286 КАС України.
Згідно ч.2 ст.286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Також відповідно до ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Отже, законодавцем встановлено 10-денний строк звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, який обчислюється з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Також колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення з даним позовом до суду зазначає, що 22 липня 2021 року він особисто підписав пусті бланки акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об'єкту - земельної ділянки, акту обстеження земельної ділянки, припису, протоколу про адміністративне правопорушення, складені щодо нього 22 липня 2021 року, а також оскаржено постанову про накладення на нього адміністративного стягнення.
Такі твердження позивача свідчать про те, що він був обізнаний про винесення 22 липня 2021 року інспектором спірної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення № 506-ДК/0280По/08/01-21.
Крім того, колегія суддів враховує, що у протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вказав, що на розгляді справи про адміністративне правопорушення він був присутній особисто 22 липня 2021 року.
Таким чином, доводи позивача про те, що оскаржена постанова від 22.07.2021 № 506-ДК/0280По/08/01-21 про притягнення його до адміністративної відповідальності винесена без його відома, за його відсутності, а також те, що про наявність вказаної постанови йому стало відомо лише 11 вересня 2021 року, не відповідають дійсності.
При цьому на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду позивачем протягом десяти днів з дня отримання ним 22 липня 2021 року копії оскарженої постанови позивачем не надано жодного доказу.
Таким чином, позивач, звернувшись 13.09.2021 до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення № 506-ДК/0280По/08/01-21 від 22.07.2021, пропустив установлений ст.286 КАС України та ст.289 КУпАП строк звернення до суду з даним позовом.
Колегія суддів критично ставиться до твердження позивача про те, що підпис, вчинений в постанові про накладення адміністративного стягнення, не належить позивачу, оскільки жодні належні та допустимі докази такої обставини відсутні.
Будь-які відомості фальсифікації відповідачем оскаржуваної постанови, а саме проставлення в ній підпису замість позивача, в суду апеляційної інстанції відсутні.
Разом з тим, позивач не надав доказів на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, а також не навів будь-яких доводів які б обґрунтовували поважність пропуску звернення до суду з адміністративним позовом.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про пропущення ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду із цим позовом, оскільки позивач не вказав і не підтвердив відповідними доказами про існування об'єктивно непереборних обставин, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Враховуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставин справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржена ухвала суду винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст. 243, 272, 286, 308, 310, 312, 315, 316, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 16 грудня 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не оскаржується.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді В. С. Затолочний
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 26.05.2022 у зв'язку з тимчасовою відсутністю судді Качмара В.Я.