01 квітня 2022 року Справа № 160/2041/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
28.01.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача 1 - Військової частини НОМЕР_1 , відповідача 2 - Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з 26.08.2019 року по 28.12.2021 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 , військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 26.08.2019 року по 28.12.2021 року у розмірі 84638,95 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що військова частина НОМЕР_2 виплатила індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 у розмірі 84 638,95 грн. У зв'язку з чим, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу компенсацію за час затримки розрахунку на день звільнення з військової частини НОМЕР_1 , а саме з 26.08.2019 року по 28.12.2021 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за останні 2 місяці до дати звільнення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.02.2022 відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
14.02.2022 представником Військової частини НОМЕР_1 надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
На відміну від зазначеного спеціального законодавства, Кодекс законів про працю України не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, стаття 3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
При цьому, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають виплати середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про право військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
17.03.2022 представником Військової частини НОМЕР_2 надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідачем проведено повний розрахунок з позивачем стосовно нарахування і виплати йому індексації грошового забезпечення.
Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Аналогічна правова позиція щодо не застосування статті 117 КЗпП України до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, викладена у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №0940/153-2/18 та у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №822/2663/15.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшикова проти України" від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень норми статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Відтак, на думку відповідача, з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавця виплатити компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, положення КЗпП України не передбачають права на виплату середнього заробітку за затримку виплати мали місце після того, як їх сума була встановлена судом.
Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №183 від 27.08.2019 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26.08.2019.
11.05.2021 рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/3749/21 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 щодо виплати не у повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно.
Зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексу грошового забезпечення у період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Судом встановлено, що компенсацію за індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018р. позивач отримав 28.12.2021 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
Втім, позивач вважаючи, що його право на отримання середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільнені із розрахунку порушено бездіяльністю відповідачів, звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII ).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону №2011-XII ).
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що на момент звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, а саме роботодавець не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.
Як встановлено судом, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року у справі №160/3479/21, Військовою частиною НОМЕР_2 28.12.2021 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошову компенсацію за індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018р. на загальну суму 84638,95 грн.
Посилання відповідача на непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України суд оцінює критично з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 в справі №810/451/17 та від 26.02.2020 в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 в справі №810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові від 13.05.2020 в справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі №810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 233, 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 в справі №4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відтак, суд вважає, що відповідачем вчинено триваюче правопорушення, щодо не здійснення остаточного та повного розрахунку із позивачем в частині невиплати індексації грошового забезпечення, а тому у позивача наявне право на застосування положень статті 117 КЗпП України в частині отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.
При цьому, суд зазначає, що період затримки в даному випадку складає з 26.08.2019 року (дата виключення із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) по 28.12.2021 року (день фактичного розрахунку) 856 днів.
Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 «Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно картки особового рахунку військовослужбовця за 2019 рік від 28.01.2022 року ОСОБА_1 за останні 2 місяці, що передують виключенню зі списків особового складу позивачу нараховано 37 780,21 грн., в т.ч. за червень 2019 року в сумі 18 854,22 грн. та за липень 2019 року в сумі 18 925,69 грн.
Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення складає 37 780,21 грн. / 61 день (2 місяці) = 619,35 грн.
З урахуванням періоду затримки розрахунку 856 днів, розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача 619,35 грн., розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні складає: 619,35 грн. х 856 дні = 530 163,60 грн.
Між тим, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Суд врахує наступні критерії для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, а саме врахує той факт, що позивач з позовом до відповідача про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні звернувся у січні 2022 року, тобто більш ніж 2 роки після виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Натомість, з часу звернення до суду за захистом порушених прав до часу виконання відповідачем рішення суду сплинуло більше 9 місяців.
Також суд зазначає, що розмір невиплаченої грошової компенсацію за індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018р. становив 84 638,95 грн.
Сума компенсації за несвоєчасний розрахунок у розмірі 530 163,60 грн. значно перевищує суму компенсації за індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018р. (84 638,95 грн.).
З урахуванням викладеного, суд вказує, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача має бути зменшений, також враховуючи розмір недоплаченої суми.
Так, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав 368 717,03 гривень (284 078,08 грн.+ 84 638,95 грн.), з яких: 284 078,08 грн. (77,05%) грошове забезпечення, яке було виплачено позивачу при звільненні та 84 638,95 грн. (22,95%) - компенсація за індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018р., що не була виплачена позивачу у день звільнення.
Як вже встановлювалося судом, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року, Військовою частиною НОМЕР_2 , 28.12.2021 ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошову компенсацію за індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018р. на загальну суму 84 638,95 грн.
Означене рішення суду набрало законної сили 16.08.2021 року.
Отже, прострочення виплати з дня набрання законної сили рішенням у справі становить 135 днів.
Таким чином, обрахована судом відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 16.08.2021 року по 28.12.2021 року становить 83 612,25 грн. (135 * 619,35 грн.). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 року у справі №160/16084/20).
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характер цієї заборгованості, дій позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та критеріям, наведеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій відповідача та стягнення з відповідача на користь позивача 19 189,01 грн. (22,95% * 83 612,25 грн.), як середнього заробітку за час затримки розрахунку - з дати набрання законної сили рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року у справі №160/3479/21 (набрання законної сили 16.08.2021 року) по день фактичного розрахунку (28.12.2021 року).
За таких обставин суд доходить до висновку що справедливою, пропорційною та такою, що відповідає критеріям, визначення розміру відповідальності відвідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 19 189,01 грн.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 243-246, 255, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з 26.08.2019 року по 28.12.2021 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 26.08.2019 року по 28.12.2021 року у розмірі 19 189,01 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А. Ю. Рищенко