24 травня 2022 року
м. Хмельницький
Справа № 686/14731/21
Провадження № 22-ц/4820/791/22
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,
секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,
з участю прокурора Скрипнюк А.В.,
представниці відповідачки ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 лютого 2022 року,
встановив:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року керівник Окружної прокуратури міста Хмельницького (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради (далі - Рада) до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Хмельницькій області (далі - Держгеокадастр), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки.
Прокурор зазначив, що наказом Держгеокадастру від 18 червня 2019 року №22-4472-СГ затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:1606), розташовану за межами населених пунктів Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області та призначену для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього наказу 26 червня 2019 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За договором купівлі-продажу від 16 серпня 2019 року ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку ОСОБА_3 .
Відповідно до державного акту на право колективної власності на землю серії ХМ №31 від 18 грудня 1995 року Колективному сільськогосподарському підприємству «Відродження» с. Колибань (далі - КСП «Відродження») передано у колективну власність 962,3 га земель на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області. За наслідками розпаювання цієї землі земельні ділянки №№ 253-263, 271-277, 530-540, 548-554 віднесені до невитребуваних паїв і повинні перейти у комунальну власність.
Оспорюваний наказ Держгеокадастру є незаконним, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6825083300:09:008:1606 накладається на земельні ділянки невитребуваних паїв колишнього КСП «Відродження» за №№ 258, 259, 260, 261, 262, 263 та не була вільною, а тому ОСОБА_2 набула право власності на неї незаконно. ОСОБА_3 придбала спірну земельну ділянку в особи, яка не мала права на її отримання та відчуження, внаслідок чого ця ділянка вибула з власності територіальної громади поза її волею та може бути витребувана у добросовісного набувача.
За таких обставин Прокурор просив суд визнати наказ Держгеокадастру від 18 червня 2019 року №22-4472-СГ про надання земельної ділянки площею 2,0000 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:1606) у власність ОСОБА_2 недійсним і витребувати у ОСОБА_3 на користь Ради земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:1606).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 лютого 2022 року позов задоволено.
Визнано недійсним наказ Держгеокадастру від 18 червня 2019 року №22-4472-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 , яка розташована за межами населених пунктів Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, надавши їй у власність вказану земельну ділянку площею 2,00 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:1606) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (Хмельницької міської територіальної громади).
Витребувано у ОСОБА_3 на користь Ради земельну ділянку площею 2,00 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:1606) розташовану за межами населених пунктів Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (Хмельницької міської територіальної громади).
Стягнено з Держгеокадастру, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Хмельницької обласної прокуратури по 1 513 грн 33 коп. судового збору з кожного.
Суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка площею 2,00 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:1606) відноситься до земель колективної власності колишнього КСП «Відродження», внаслідок чого ОСОБА_2 незаконно набула право власності на цю ділянку та відчужила її ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що Прокурор не довів належними та допустимими доказами віднесення спірної земельної ділянки до земель колективної власності колишнього КСП «Відродження» та порушення прав держави у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим підстави для скасування наказу Держгеокадастру відсутні. Оскільки ОСОБА_3 є добросовісним набувачем земельної ділянки, то ця ділянка не може бути витребувана у неї в порядку віндикаційного позову. Прокурор не наділений повноваженнями на представництво інтересів держави у спірних правовідносинах, а тому його позов слід залишити без розгляду.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, указуючи на його законність та обґрунтованість.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу Держгеокадастр просить апеляційну скаргу задовольнити, зазначивши, що прийнятий ним наказ про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 відповідає вимогам закону.
Рада та ОСОБА_2 не висловили своєї позиції щодо апеляційної скарги.
2.Мотивувальна частина
Позиція суду апеляційної інстанції
Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
Рішенням Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 22 березня 1995 року №3 передано КСП «Відродження» у колективну власність 962,3 га землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі цього рішення КСП «Відродження» одержало державний акт на право колективної власності на землю серії ХМ №31 від 18 грудня 1995 року.
Загальні збори власників земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області рішенням від 3 листопада 2008 року затвердили проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) колишнього КСП «Відродження» та провели розподіл земельних ділянок між співвласниками методом жеребкування. Цим же рішенням земельні ділянки №№ 253-263, 271-277, 530-540, 548-554 не включені у жеребкування та залишені для невитребуваних паїв.
Наказом Держгеокадастру від 18 червня 2019 року №22-4472-СГ затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:1606), яка розташована за межами населених пунктів Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, для ведення особистого селянського господарства.
На підставі цього наказу 26 червня 2019 року державним реєстратором Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області Андрієвською М.В. зареєстровано право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 32198574).
За договором купівлі-продажу від 16 серпня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Фомовою О.С. (реєстрацій номер 981), ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку ОСОБА_3 .
Земельна ділянка площею 2,0000 га з кадастровим номером 6825083300:09:008:1606 накладається на земельні ділянки невитребуваних паїв колишнього КСП «Відродження» за №№ 258, 259, 260, 261, 262, 263.
а) щодо вимоги про визнання наказу Держгеокадастру недійсним
Застосовані норми права
Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
За змістом ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
В силу ч.ч. 1, 3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Із положень ч.ч. 6, 7, 9 ст. 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, в тому числі для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Як передбачено ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Статтею 5 ЗК України (в редакції Закону 1992 року), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 23 ЗК України (в редакції Закону 1992 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
За змістом п. 1 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
В силу ч. 1 ст. 1 Закону України від 5 червня 2003 року №899-ІV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон №899-ІV) право на земельну частку (пай) мають колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.
Із положень ст. 13 Закон №899-ІV слідує, що нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю). Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Як передбачено ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що громадяни та юридичні особи як суб'єкти права можуть набувати земельні ділянки у власність. Це право набувається особами як на підставі цивільно-правових угод (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо), так і в порядку приватизації земельних ділянок із земель державної або комунальної власності.
Приватизація земельних ділянок здійснюється за відповідним рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в межах їх компетенції. Право власності громадян на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Земельна ділянка, яка передається особам у порядку приватизації земель державної чи комунальної власності має бути вільною, тобто такою, що не перебуває у власності чи в користуванні іншої особи.
Надання громадянину у власність земельної ділянки, що вже перебуває у власності або користуванні іншої особи, проводиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому земельним законодавством.
Невитребувана земельна ділянка із земель колективної власності у виді земельної частки (паю) не є вільною земельною ділянкою.
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння майном. Обов'язковою умовою визнання правового акта індивідуальної дії недійсним є порушення у зв'язку з його прийняттям прав власника майна.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам.
Зібрані докази, зокрема: проект землеустрою щодо організації земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (т. 1 а.с. 53-60); довідка Хмельницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» від 7 червня 2021 року №25/93 (т. 1 а.с. 63-64); довідка Держгеокадастру від 24 березня 2021 року №10-22-0.33-455/116-21 (т. 1 а.с. 33-34); - об'єктивно та достатньо підтверджують ту обставину, що передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка з кадастровим номером 6825083300:09:008:1606 розташована у межах земель колективної власності колишнього КСП «Відродження» та накладається на земельні ділянки невитребуваних паїв колишнього КСП «Відродження» за №№ 258, 259, 260, 261, 262, 263.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Держгеокадастр передало у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, більша частина якої не була вільною, внаслідок чого оспорюваний Прокурором наказ Держгеокадастру не відповідає вимогам закону та є недійсним.
ОСОБА_3 не спростувала цих обставин належними та допустимими доказами. Натомість, після роз'яснення судом апеляційної інстанції ухвалою від 25 березня 2022 року (т. 2 а.с. 21) права на вчинення процесуальних дій ОСОБА_3 відмовилася від проведення відповідної земельно-технічної експертизи.
Посилання ОСОБА_3 на недоведеність накладення спірної земельної ділянки на землі колективної власності колишнього КСП «Відродження» та неналежну оцінку судом досліджених доказів не відповідають фактичним обставинам справи.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права є необґрунтованими.
б) щодо вимоги про витребування земельної ділянки
Застосовані норми права
Частинами 1 і 4 статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 317, 319, 321 ЦК України, згідно яких власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За змістом ч. 1 ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
В силу ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном. Таке право є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Названі норми чинного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним.
Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога власника про витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза її волею. При цьому між власником і володільцем майна (добросовісним набувачем) не повинно існувати жодних юридичних відносин.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:1606), яка розташована за межами населених пунктів Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, незаконно та розпорядилася цією ділянкою поза волею власника.
Оскільки ОСОБА_3 придбала спірну земельну ділянку в особи, яка не мала права відчужувати її, то суд першої інстанції правомірно керувався тим, що ця ділянка може бути витребувана у ОСОБА_3 як добросовісного набувача.
При цьому, враховуючи норми п. 21 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України про те, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про витребування спірної земельної ділянки на користь Ради.
Посилання ОСОБА_3 на неможливість витребування земельної ділянки у неї як у добросовісного набувача не відповідають закону та фактичним обставинам справи.
Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірне представництво прокурором інтересів держави в суді
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює : підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Таким законом є Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII).
За змістом ст. 1 Закону №1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (ч. 4 ст. 23 Закону №1697-VII).
Із положень ч. 3 ст. 56 ЦПК України слідує, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Як передбачено ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
Пунктом 4 частини 4 статті 185 ЦПК України визначено, що заява повертається, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (справа «Менчинська проти Росії», заява №42454/02, рішення від 15 січня 2009 року, п. 35).
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
Прокурор здійснює представництво законних інтересів держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) якщо такий орган відсутній.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен належним чином обґрунтувати, а суд перевірити підстави для звернення прокурора до суду.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень.
У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор допускається до участі у справі та набуває відповідного статусу учасника процесу. У випадку відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави суд повертає йому подану заяву.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року (справа №587/430/16-ц) не виключила, що у разі нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави відповідний суб'єкт владних повноважень може виступати відповідачем у справі, а прокурор, у такому випадку, набуває процесуального статусу позивача.
У справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, Прокурор обґрунтував своє звернення до суду тим, що Рада як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не вжила заходів щодо виявлення та усунення порушення закону при приватизації громадянами земель комунальної власності. При цьому Прокурор попередньо повідомив Раду про своє звернення до суду на захист інтересів держави.
Звернення Прокурора до суду з позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання безоплатної передачі земельних ділянок комунальної форми власності. Окрім того, суспільний інтерес полягає у поверненні земельної ділянки у розпорядження територіальної громади, що є умовою реалізації функцій держави із забезпечення законності розподілу земельних ділянок і рівності можливостей усіх громадян використати своє право на приватизацію землі.
Суд першої інстанції погодився з такими підставами для звернення Прокурора до суду та відкрив провадження у справі (ухвала від 22 червня 2021 року).
Дії суду відповідають правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах від 13 листопада 2018 року (справа №920/1/18), від 5 лютого 2019 року (справа №910/7813/18), від 26 травня 2020 року (справа №912/2385/18).
На думку суду апеляційної інстанції, враховуючи характер і суспільну значущість спірних правовідносин, Прокурор належним чином обґрунтував підстави для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави. До того ж, Прокурором дотримано порядок звернення до суду, передбачений ст. 23 Закону №1697-VII.
Посилання ОСОБА_3 на незаконність здійснення Прокурором представництва інтересів держави в особі Ради не відповідає закону та фактичним обставинам справи.
3. Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 лютого 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 травня 2022 року.
Судді: О.І. Ярмолюк
Л.М. Грох
Т.О. Янчук
Головуючий у першій інстанції - Карплюк О.І.
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 47