Справа № 464/7499/20 Головуючий у 1 інстанції: Теслюк Д.Ю.
Провадження № 22-ц/811/1932/21 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
Категорія:84
26 травня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача: Левика Я.А.,
суддів: Савуляка Р.В., Шандри М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова в складі судді Теслюка Д.Ю. від 15 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля, -
рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 квітня 2021 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію її частки у праві спільної сумісної власності у розмірі 1/2 вартості відчуженого майна - транспортного засобу марки «Opel Astra Sports Tourer», 2012 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , в розмірі 107 080 (сто сім тисяч вісімдесят) грн.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати: судовий збір в розмірі 1071 грн. 20 коп. та 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, всього 4 071 (чотири тисячі сімдесят одну) грн. 20 коп.
Дане рішення оскаржив ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_4 .
В апеляційній скарзі просить скасувати рішення та постановити нове рішення, у відповідності до якого відмовити у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації частки у праві спільної сумісної власності у розмірі 1/2 вартості відчуженого майна, транспортного засобу за безпідставністю.
Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки винесено із неправильним застосуванням норм матеріального права. Окрім того, суд першої інстанції визнав встановленими обставини, які згідно матеріалів справи недоведеними та викладені у рішенні суду першої інстанції висновки не відповідають дійсним обставинам справи. Звертає увагу, що 23 травня 2020 року Відповідач, приблизно о 15 год. в подвір'ї будинку АДРЕСА_1 в присутності свого батька ОСОБА_5 передав кошти ОСОБА_6 , який того ж дня передав Позивачеві 4000 (чотири тисячі) доларів США, тобто половину суми, вирученої від продажу автомобіля. При передачі вказаних коштів, Відповідач та ОСОБА_6 обговорили що це кошти за автомобіль, точніше частка Позивача. Про ці обставини можуть вказати свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Одразу ж вказані кошти були передані Позивачу. Вказує, що таким чином, Позивач отримала від продажу Автомобіля свою частку, однак користується тим, що Відповідач не отримав від неї підтверджуючі документи. Одночасно наголошує, що закон не зобов'язує Відповідача підтверджувати передачу коштів, які виручені за продаж спільного майна, позаяк презюмується що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, що відображено у приписі ст. 65 СК України.
Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах доводів позовної заяви, апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ч. 1. ст. 4, ч.1 ст. 13, ч.ч.3,5 ст. 137, ч.1 ст. 141, ст.ст. 12, 81, 89 ЦПК України, ст.ст. 60, 63, ч.1 ст. 70, ч.1, ч.4 ст. 71 СК України, постанову Верховного Суду України від 24.01.2019 року по справі №910/15944/17, та задовольняючи частково позов, виходив з того, що позивачка ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_2 із 15.09.2006 р., що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим 15.09.2006 р. Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №3272. У шлюбі у них народилось двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Суд встановив, що рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 18.12.2020 р. шлюб між сторонами розірвано, однак фактично їх шлюбні відносини припинені з листопада 2019 року, що учасниками справи не оспорюється. За час перебування у шлюбі 20.08.2019 р. подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 придбано автомобіль марки «Opel Astra Sports Tourer», який було оформлено на відповідача ОСОБА_2 . Також суд встановив, що автомобіль марки «Opel Astra Sports Tourer» у відповідності до договору купівлі-продажу 4641/2020/2010654 транспортного засобу від 23.05.2020р. відповідачем продано, ціна транспортного засобу за домовленістю сторін складає 182 500 грн. Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні зазначив, що ним продано вказаний автомобіль за 8 000 доларів США. Суд зазначив, що відповідач ОСОБА_2 позов не визнав та надав показання про те, що після продажу вказаного автомобіля, він дав позивачці ОСОБА_3 половину його вартості, а саме 4 000 доларів США. Вказане також підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 . Суд вказав, що на підтвердження своїх заперечень стороною відповідача не надано жодних доказів, які б підтверджували те, що він дійсно передав позивачці кошти за половину вартості проданого ним автомобіля. Також суд зазначив, що показання свідків не може брати до уваги, так як такі показання не підтверджують беззаперечно факт надання коштів відповідачем позивачці. Більше того, жоден із свідків не був очевидцем того, коли ОСОБА_2 передавав кошти ОСОБА_3 , та навіть якщо передавав, то у якому розмірі. Із врахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що спірний автомобіль марки «Opel Astra Sports Tourer», 2012 року випуску, придбано за час шлюбу та за спільні грошові кошти, у подальшому продано відповідачем, який не компенсував позивачці половину його вартості, тому остання має право на отримання грошової компенсації 1/2 частки його вартості. При визначенні суми грошової компенсації, яка підлягає стягненню в користь позивачки з відповідача, суд не приймав як належний доказ вартості відчуженого автомобіля висновок №204 експертного автотоварознавчого дослідження з визначенням середньої ринкової вартості автомобіля за адвокатським запитом ОСОБА_10 від 15.12.2020 р., оскільки даним висновком визначено лише орієнтовну ринкову вартість станом на 08.12.2020 р. Разом з тим, сторонами не оспорюється, що транспортний засіб марки «Opel Astra Sports Tourer», 2012 року випуску, було продано за 8 000 доларів США, відтак суд вважав, що із відповідача слід стягнути на користь позивачки половину вартості відчуженого автомобіля, а саме 4 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти України станом на момент продажу (23.05.2020р.) становить 107 080 грн. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначив таке. Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважав, що із відповідача на користь позивачки слід стягнути 1 071 грн. 20 коп. судового збору, що пропорційно відповідає розміру задоволених вимог. Щодо судових витрат позивачки, а саме оплати вартості проведення експертного дослідження в сумі 3 000 грн., такі витрати не підлягають стягненню з відповідача, оскільки вказаний висновок при ухваленні даного рішення не прийнятий як належний доказ вартості майна, відчуженого відповідачем. Сул встановив, що правнича допомога позивачці ОСОБА_3 надавалась адвокатом Стефанишиним О.О. відповідно до Договору про надання правової допомоги №23/07 від 23.07.2020 р. Разом із заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача ОСОБА_10 подано до суду: Договір про надання правової допомоги №23/07 від 23.03.2020 р., укладений між ним та ОСОБА_3 , додаткову угоду від 23.07.2021 р., розрахунок вартості послуг, наданих адвокатом від 01.04.2021 р. та квитанції до прибуткового касового ордера, згідно із якими позивачкою ОСОБА_3 сплачено адвокату Стефанишину О.О. всього 5 000 грн. Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, із врахуванням того, що іншою стороною заявлено клопотання про зменшення таких витрат, суд вважав, що понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. є не співмірними із складністю справи та обсягом правничої допомоги у справі, відтак суд вважав, що розмір таких витрат слід зменшити до 3 000 грн., які слід стягнути із відповідача в користь позивачки.
Колегія суддів вважає, що такі висновки відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.
28.12.2020 ОСОБА_3 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_2 , у якому просила: стягнути із відповідача на її користь грошову компенсацію її частки у праві спільної сумісної власності у розмірі 1/2 вартості відчуженого майна - транспортного засобу марки «Opel Astra Sports Tourer», 2012 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , в розмірі 113 257,65 грн., а також судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що вона перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі з 15 вересня 2006 року, у шлюбі у них народилось двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З листопада 2019 року їх подружні відносини фактично припинились, вони проживають окремо, не ведуть спільного господарства, не підтримують подружніх відносин. З листа-відповіді РСЦ ГСЦ МВС у Львівській області №31/13-с-95/А від 03.11.2020 р. вбачається, що за період з 2017 р. по 03.11.2020 р. за відповідачем ОСОБА_2 були зареєстровані такі транспортні засоби: 20.03.2012 р. зареєстровано автомобіль марки «Mercedes-Benz», 2007 р.в., кузов НОМЕР_2 , об'єм двигуна - 2148 см.куб, який 14.08.2019 р. перереєстрований на нового власника; 20.08.2019 р. зареєстрований автомобіль марки «Opel Astra Sports Tourer», 2012 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , об'єм двигуна - 1362 см.куб., який 23.05.2020 р. перереєстрований на нового власника. Із вказаного листа їй стало відомо, що автомобіль марки «Opel Astra Sports Tourer» був відчужений відповідачем без її згоди, хоча був придбаний під час перебування у шлюбі і використовувався ними під час спільного проживання. Відповідач її не повідомляв про вартість ціни продажу автомобіля, не погоджував її з нею, а тому вважає, що автомобіль був проданий не в інтересах сім'ї, а виключно для того, щоб приховати спільне майно від поділу. Згідно із висновком №204 від 15.12.2020 р. експертного автотоварознавчого дослідження, середня ринкова вартість автомобіля марки «Opel Astra Sports Tourer» станом на 15.12.2020 р. становить 226 515,29 грн. Із врахування того, що даний автомобіль є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та такий був відчужений без її згоди, вважає, що має право на грошову компенсацію у розмірі 1/2 частини його вартості, що становить 113 257,65 грн. Разом із позовною заявою позивачкою подано заяву про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, відповідно до якої нею понесено судові витрати, які складаються із судового збору, поштових витрат, витрат за проведення експертизи та витрат на професійну правничу допомогу.
Із статей Сімейного кодексу України, що регулюють спірні правовідносини вбачається таке.
Відповідно до ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";
5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
За ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також, відповідно до ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Крім цього, відповідно до ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Стаття 69 СК України, вказує, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Окрім цього у статті 70 Кодексу зазначається, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Окрім наведеного ст. 71 СК України регулює способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та відповідно до такої, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК ( 2947-14 ). У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано, позивачка ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_2 із 15.09.2006 р., що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим 15.09.2006 р. Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №3272 (а.с.6).
У шлюбі у них народилось двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7,8 - свідоцтва про народження).
Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 18.12.2020 р. шлюб між сторонами розірвано, однак фактично їх шлюбні відносини припинені з листопада 2019 року, що учасниками справи не оспорюється та визнано.
За час перебування у шлюбі 20.08.2019 р. подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 придбано автомобіль марки «Opel Astra Sports Tourer», який було оформлено на відповідача ОСОБА_2 .
Сторони не заперечили того факту, що вказаний автомобіль був об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Як, також, вбачається з матеріалів справи, автомобіль марки «Opel Astra Sports Tourer» у відповідності до договору купівлі-продажу 4641/2020/2010654 транспортного засобу від 23.05.2020 р. відповідачем продано, ціна транспортного засобу за домовленістю сторін складає 182 500 грн. (а.с.82).
Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що в судовому засіданні в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_2 зазначив, що ним продано вказаний автомобіль за 8 000 доларів США та сторонами вказаного не оспорювалося.
Однак, ОСОБА_2 позов не визнав та зазначив, що після продажу вказаного автомобіля, він дав позивачці ОСОБА_3 половину його вартості, а саме 4 000 доларів США та вказував, також, що це в судовому засіданні підтвердили допитані свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 .
Так, допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_5 надав показання про те, що він є батьком відповідача ОСОБА_2 , а позивачка ОСОБА_3 є його колишньою невісткою. Зазначив, що був свідком того, коли його син внукові передав гроші від продажу автомобіля, щоб той віддав матері. Орієнтовано через годину прийшла ОСОБА_3 та сказала, що потрібно ще додати 200 доларів США.
Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які є сусідами та товаришують сім'ями із учасниками справи, надали показання про те, що у позивачки ОСОБА_3 були претензії до колишнього чоловіка з приводу того, що він не додав їй 200 доларів США від продажу їх спільного автомобіля марки «Opel». Також зазначили, що позивачка неодноразово наголошувала на тому, що ОСОБА_2 поставив завелику ціну на автомобіль, тому такий довго неможливо продати.
Проте слід вважати, що судом першої інстанції правильно встановлено, що на підтвердження своїх заперечень стороною відповідача не надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, які б підтверджували те, що він дійсно передав позивачці половину коштів, які він отримав за продаж автомобіля.
Так, судом першої інстанції вірно не взято до уваги пояснень свідків, оскільки такі пояснення не підтверджують беззаперечно факт надання коштів відповідачем позивачці за продаж ним без її згоди автомобіля та жоден із свідків не був очевидцем того, коли ОСОБА_2 передавав кошти ОСОБА_3 та того факту, що такі були їй передані у інший спосіб. Позивачка ж таку передачу заперечує.
Факт передачі певної, значної суми коштів, що засвідчувався одним із свідків малолітньому сину сторін жодним чином об'єктивно не може свідчити про обґрунтованість позиції відповідача, оскільки не є беззаперечним доказом передачі Ѕ частини коштів за продаж автомобіля подружжя, який був відчужений без згоди позивачки.
Також, оскільки подружжя на час продажу відповідачем автомобіля спільно не проживали, та, більше того, не проживали однією сім'єю, що визнано сторонами; була відсутня згода позивачки на продаж спірного автомобіля та продаж такого відбувся навіть без її відома, - відтак немає і підстав вважати, що позивачкою за її згодою отримані кошти від продажу автомобіля, що вона заперечує.
Навіть імовірна передача значної суми коштів малолітній дитині жодним чином об'єктивно не може у даному спорі свідчити про обґрунтованість позиції відповідача, оскільки не є беззаперечним доказом передачі половини коштів подружжю саме за продаж автомобіля.
Так, як вбачається із матеріалів справи та сторонами не спростовано, - була відсутня згода позивачки на продаж автомобіля. Згідно з ст. 65 СК України така мала бути надана письмово, підтверджень чому - немає, а передача коштів дитині жодним чином не значить, що такі передаються за згодою між подружжям, оскільки малолітня дитина не може бути учасником ні цивільних, ані сімейних правовідносин нарівні з дорослими (бути скажімо повіреним, представником, тощо); також такий факт передачі не значить, що такі гроші вона (дитина) тут же передала матері, чи могла наприклад повернути батькові; витратити на свої потреби; передати іншому родичеві; загубити і т.д. Також, зважаючи на сімейний характер стосунків між дитиною і сторонами (зокрема, і відповідачем), такі кошти могли бути передані і на будь-які інші цілі та для вирішення будь-яких інших питань між сторонами.
Щодо пояснень свідків, які ствердили про певні факти, що стосуються спірних правовідносин, що їм відомі зі слів позивачки, то такі пояснення судом першої інстанції правильно не взято до уваги, оскільки вони не були безпосередніми очевидцями певних подій, а знають про певні факти зі слів позивачки, яка навпаки такі обставини у справі - заперечує, відповідно джерелом, від якого нібито отримано такі дані такі спростовано.
Крім цього, слід вважати помилковим висновок суду про вчинення продажу автомобіля за 8 тис. доларів США, що, нібито підтверджено сторонами. Однак такий факт не може додатково встановлюватися при чинному договорі купівлі-продажу, що міститься у матеріалах справи та неможливості укладення договорів купівлі-продажу автомобілів в Україні в іноземній валюті. Пояснення ж учасників справи про передачу 8 тисяч доларів США відповідачеві при укладенні договору купівлі-продажу покупцем свідчить про існування між ними інших правовідносин; інші розрахунки; здійснення певних операцій з валютними цінностями; погашення інших витрат; виконання інших доручень, тощо.
Однак зважаючи на те, що судом стягнута менша сума ніж позивачка просила у позовних вимогах, а нею рішення суду не оспорюється, слід вважати, що вказаний помилковий висновок суду на правильність та законність рішення в цілому не вплинув.
Представник відповідача, також, посилається на те, що закон не зобов?язує відповідача підтверджувати передачу коштів, які вилучені за продаж спільного майна, позаяк презюмується, що при укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою одного з подружжя, що відображено у приписі ст. 65 СК України.
Однак, слід вказати, що вказана презумпція не розповсюджується на правовідносини у даній справі, оскільки вказана норма стосується правовідносин між сторонами, що проживають однією сім'єю, у даній ж справі сторони на час спірних правовідносин (продаж відповідачем автомобіля і по даний час, з листопада 2019 року) не проживали та не проживають однією сім'єю, а крім цього, як вказано згода на відчуження цінного майна повинна була бути надана письмово.
Зважаючи на вказане, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що спірний автомобіль марки «Opel Astra Sports Tourer», 2012 року випуску, придбано за час шлюбу та за спільні грошові кошти, у подальшому продано відповідачем у період коли сторони однією сім'єю не проживали, без згоди позивачки, а кошти ним використані не в інтересах сім'ї та відповідач не компенсував позивачці половину його вартості, тому остання має право на отримання грошової компенсації 1/2 частки його вартості (а не суми отриманих від його продажу коштів, як згодом помилково вважав суд першої інстанції, однак зважаючи на не оскарження позивачкою рішення суду не може бути підставою для скасування рішення та збільшення суми компенсації).
Зважаючи на вказане доводи апеляційної скарги слід вважати безпідставними а саму скаргу слід відхилити, рішення ж суду слід залишити без змін як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного суду.
Повний текст постанови складено 26 травня 2022 року.
Головуючий : Я.А. Левик
Судді: Р.В. Савуляк
М.М. Шандра