Справа № 450/3377/20 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І.
Провадження № 22-ц/811/4320/21 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
23 травня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Цяцяка Р.П.,
суддів Ванівського О.М. та Шеремети Н.О.,
за участю: секретаря Симця В.І.;
адвоката Шубака М.І. - представника позивачки ОСОБА_1 ;
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 серпня 2021 року,
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та Відділу Держземагентства у Пустомитівському районі Львівської області, треті особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу, Шаравара Оксана Романівна - приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу, - цивільна справа №450/2801/15-ц.
Зі справи № 450/2801/15-ц було виділено в окрему справу № 450/3377/20 позовну вимогу про визнання недійсним та скасування рішення Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 14.07.2005 року № 191.
Позивачка ОСОБА_1 також звернулася до суду з заявою про забезпечення поданого нею позову, в якій просила суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку загальною площею 0,3001 га., кадастровий номер 4623686400:01:005:0450, яка належить на праві спільної часткової власності по 1/2 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що їй понад 23 роки на праві користування належить земельна ділянка надана їй рішенням виконавчого комітету Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 03 березня 1998 року «Про надання земельної ділянки для ведення підсобного господарства», площею 0,20 га для ведення підсобного господарства. Земельну ділянку виділено в районі місцевості «Дубівка» (на льонище).
11 серпня 2006 року рішенням Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 46 «Про дозвіл на оформлення технічної документації по передачі безоплатно у приватну власність земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян» ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,20 га, наданої для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в селі Сокільники («на льоні»).
Актом встановлення та узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_1 від 10 липня 2007 року комісією проведено встановлення та узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_1 .
Однак, 11 серпня 2006 року на підставі рішення Сокільницької сільської ради від 14 липня 2005 року № 191 ОСОБА_5 отримала державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, яку 08 лютого 2006 року продала ОСОБА_7 .1.
29.10.2013 року ОСОБА_3 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_4 : по 1/2 кожному з них.
Вважає, що постановою Львівського апеляційного суду у справі № 450/2801/15 - ц встановлено приюдицію, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером 4623686400:01:005:0450, яка станом на сьогодні належить на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , перебуває в користуванні ОСОБА_1 .
Позивачка вважає, що відповідачі в будь-який час можуть відчужити земельну ділянку на користь третіх осіб, що ускладнить або унеможливить виконання рішення суду про задоволення позову у даній справі та поновлення прав позивача, а накладення арешту на вказане нерухоме майно забезпечить недопущення даного ризику (а.с. 32-33).
Оскаржуваною ухвалою заяву позивачки ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на земельну ділянку кадастровий номер 4623686400:01:005:0450, яка належить на праві спільної часткової власності по 1/2 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 120-123).
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що дійсно між сторонами виник спір, предметом якого є спірна земельна ділянка, і невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у справі, проте сприятиме ефективному захисту та поновленню порушених прав позивача у разі задоволення позову (а.с. 120-123).
Згадану ухвалу оскаржив відповідач ОСОБА_2 .
Апелянт просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, покликаючись на її незаконність та порушення норм процесуального права.
Вважає, що вжиті заходи забезпечення позову порушують права та інтереси відповідачів щодо їхньої можливості «вільно користуватися та розпоряджатися (їхньою) приватною власністю».
Аргументом апеляційної скарги також указаного те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову зробить неможливим та утруднить виконання рішеннясуду (а.с. 126-130).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника позивачки, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Статтями 12 і 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містить, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Положеннями статті 152 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо.
Відповідно до частини третьої статті 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків (пункт 4 Постанова Пленуму Верховного Суду України
від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Судом встановлено та стверджується матеріалами справи, що між позивачкою та відповідачами тривалий час (щонайпізніше - з 2015 року) тривають судові спори з приводу власності на спірну земельну ділянку: як вбачається з доводів апеляційної скарги, ця обставина апелянтом визнається та не оспорюється.
В доводах апеляційної скарги зазначається, що вжиті заходи забезпечення позову порушують права та інтереси відповідачів щодо їхньої можливості «вільно користуватися та розпоряджатися (їхньою) приватною власністю».
Враховуючи предмет спору, очевидним є те, що «розпорядження» апелянтом спірною земельною ділянкою може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, а відтак доводи апеляційної скарги стосовно того, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову зробить неможливим та утруднить виконання рішення, до уваги прийматися не можуть.
В той же час, заходи забезпечення позову, застосовані судом, не перешкоджають користуванню апелянтом спірною земельною ділянкою: апеляційна скарга не містить доводів та пояснень в обґрунтування твердження про те, що вжиті заходи забезпечення позову порушують можливість відповідачів «вільно користуватися» спірною земельною ділянкою.
За вищенаведених обставин колегія суддів доводи позивачки щодо необхідності вжиття по справі відповідних заходів забезпечення позову визнає обгрунтованими, а заходи забезпечення позову, застосовані судом першої інстанції шляхом постановлення оскаржуваної ухвали, - співмірними позовним вимогам.
Відтак, колегія суддів вважає, що підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні і апеляційну скаргу на неї, доводи якої висновків оскаржуваної ухвали не спростовують, слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 серпня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 26 травня 2022 року.
Головуючий: Цяцяк Р. П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.