Справа № 453/1041/21 Головуючий у 1 інстанції: Брона А.Л.
Провадження № 22-ц/811/4252/21 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
Категорія:70
26 травня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Сколівського районного суду Львівської області в складі судді Брони А.Л. від 01 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, -
рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 01 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів відмовлено.
Дане рішення оскаржила ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Сколівського районного суду від 1 листопада 2021р. та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 , стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 47884,12 грн.
Вважає рішення суду таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Вказує, що у рішенні суду стверджується, що 05.03.2014 р. державним виконавцем на підставі заяви стягувача було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, у зв'язку із мирним врегулюванням питання щодо участі відповідача у вихованні дитини. Хоча доказів, які б підтверджували цей факт, у справі немає. Натомість стягувачка стверджує, що їй про це нічого невідомо. Жодної заяви про повернення виконавчого документу вона не писала. Відповідач зробив це без її відома. Коли вона про це дізналась, подала заяву про відновлення виконавчого провадження. Невірним є також твердження суду про те, що ОСОБА_3 добровільно сплачував аліменти на утримання дочки у період з 05.03.2014р.по 24.02.2020р.і жодних претензій зі сторони колишньої дружини до нього не було. Весь цей час спочатку стягувачка, а пізніше і її представник, мусіли неодноразово звертатись до Сколівського РВДВСЗМУМЮ (м.Львів) та до головного державного виконавця цієї структури п.Ю.Кізими, так як боржник оплачував тільки маленьку частину від і так мізерної суми аліментів. Коли скаржниця вкотре звернулась у державну виконавчу службу, щодо вжиття нею заходів для примусової сплати боргу, державний виконавець, сказала, що всі заходи передбачені ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» до боржника вжито, однак він і надалі не платить аліменти. В повідомленні про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників від 18.09.2020р. вказується, що станом на 18.09.2020р. у ОСОБА_3 наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно розрахунку від 01.09.2020р. за період з 17.11.2010р.по 01.09.2020р. становить 66581 грн., що сукупно перевищує суму відповідних платежів за три місяці. Крім цього, вважає, що невірним є твердження суду про те, що скаржниця не надала розрахунку загальної суми пені за несвоєчасну сплату аліментів. В позовній заяві вказувалось, що сума неустойки (пені) розраховувалась за формулою, яка передбачена ст.196 Сімейного кодексу України та викладена у постановах Верховного Суду України, тобто, заборгованість за місяць помножити на кількість днів заборгованості помножити на один процент. За період з 17.11.2010р. по 10.12.2020р. ця сума складає 1380053 (один мільйон триста вісімдесят тисяч п'ятдесят три гривні). Але, оскільки, згідно з нормами чинного законодавства України щодо сплати пені, розмір пені не може бути більшим ніж сума боргу, тому реальна сума, яку відповідач повинен сплатити становить 47884,12 (сорок сім тисяч вісімсот вісімдесят чотири гривні дванадцять копійок).
Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 81, 89, 141, 211, 247, 259, 263, 279, ЦПК України, ст. ст. 180, 189, 196 СК України, постанову Верховний Суд від 10.02.2021 року у справі №461/7406/18 та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що заочним рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 09 березня 2011 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 було задоволено та присуджено до стягнення з ОСОБА_3 , 1977 року народження, жителя м. Сколе Львівської області, на користь ОСОБА_2 , 1979 року народження, аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно починаючи з 17.11.2010 року і до досягнення нею повноліття.На підставі вказаного заочного рішення Сколіським районним судом Львівської області позивачці було видано виконавчий лист № 2-154 від 10.03.2011 року, який був пред'явлений ОСОБА_2 до виконання у відділ ДВС Сколівського районного управління юстиції Львівської області.Як вбачається з ухвали Сколівського районного суду Львівської області від 13.03.2014 року у справі № 453/366/14-ц про зняття заборони про тимчасове обмеження ОСОБА_3 , як боржнику у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов'язань, 05.03.2014 року державним виконавцем відділу ДВС Сколівського районного управління юстиції Львівської області винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до поданої ним заяви.26.07.2019 року позивачкою повторно було пред'явлено у відділ ДВС Сколівського районного управління юстиції Львівської області виконавчий лист № 2-154 про стягнення з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно починаючи з 17.11.2010 року і до досягнення нею повноліття.Однак, як вбачається з повідомлення головного державного виконавця Сколівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Кізима Ю.М. від 26.07.2019 року, ОСОБА_2 повернуто виконавчий лист № 2-154/11 від 26.07.2019 року без прийняття до виконання, оскільки такий не відповідає вимогам, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження».09.12.2019 року Сколівським районним судом Львівської області було видано судовий наказ у справі № 453/1447/19, відповідно до якого присуджено до стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 29.11.2019 року і до досягнення дитиною повноліття.Постановою головного державного виконавця Сколівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кізима Ю.М. від 10.12.2020 року відкрито виконавче провадження № 36886854 про примусове виконання судового наказу № 453/1447/19, виданого 09.12.2019 року Сколівським районним судом Львівської області.Постановою головного державного виконавця Сколівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кізима Ю.М. від 25.05.2021 року виконавче провадження № 36886854 з примусового виконання судового наказу № 453/1447/19, виданого 09.12.2019 року Сколівським районним судом Львівської області, закінчено.Як вбачається з розрахунку головного державного виконавця Сколівського РВ ДВС ЗМУ МЮ (м. Львів) Кізими Ю.М. від 01.02.2021 року при примусовому виконанні судового наказу №453/1447/19, виданого 09.12.2019 року Сколівським районним судом Львівської області про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 29.11.2019 року і до досягнення дитиною повноліття, боржнику ОСОБА_3 нарахована заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 лютого 2021 року в сумі 47 884 грн. 12 коп.Судом встановлено, що за той період, який виконавчий лист не був пред'явлений до виконання, державним виконавцем у відповідності до Розділу VI п.4 абз.9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року (стягнення аліментів за виконавчими листами за минулий час проводиться в межах десятирічного строку, що передував пред'явленню виконавчого листа до виконання) було розраховану суму, яка підлягає стягненню з боржника без зазначення відсотка або частки заробітку (доходу), визначеного виконавчим документом.Однак, із цього ж розрахунку вбачається, що відповідачем у вказаний вище період сплачувалися аліменти на утримання дочки, з дотриманням обов'язкової умови - не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а саме по 600 грн. щомісячно.Суд звернув увагу на те, що позивачкою у вказаний період розмір аліментів не оспорювався, така не вживала заходів до примусового стягнення з боржника аліментів у розмірі, визначеному в рішенні суду, тобто відкликавши виконавчтй лист № 2-154/11 така самостійно усунула із цих правовідносин державного виконавця, який би здійснював контроль за правильністю сплати відповідачем аліментів.Суд прийшов до висновку, що позивачкою не доведено ані наявність ані розмір заборгованості відповідача зі сплати аліментів. Окрім цього, нею не надано розрахунку загальної суми пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів, яка б мала бути розрахована на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, згідно формули, визначеної статтею 196 СК України.Суд, зважаючи на зміни, які відбулися в житті відповідача, повне погашення ним аліментів, перебування на його утриманні сина з інвалідністю, його майновий стан, враховуючи ту обставину, що у відповідача була відсутня винна поведінка щодо виникнення та несплати заборгованості по аліментах, відсутність доведеності існування заборгованості зі сплати аліментів, а також те, що пеня повинна бути засобом розумного стимулювання боржника виконувати покладене державою зобов'язання, а не перетворюватись на непомірний тягар для нього, вважав, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Колегія суддів вважає, що такі висновки відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.
30.07.2021 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовною заявою до ОСОБА_3 в якій просила: стягнути з останнього пеню за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 47 884 грн. 12 коп.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 16.08.2002 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилася дочка ОСОБА_4 . Згідно рішення Сколівського районного суду Львівської області від 09.03.2011 року з ОСОБА_3 присуджено до стягнення аліменти на утримання доньки в розмірі ј частини всіх видів доходу, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 17.11.2010 року і до досягнення нею повноліття. Однак, як стверджує позивач, відповідач ухилявся від сплати аліментів, внаслідок чого постійно (за виключенням декількох місяців) мав заборгованість, що стверджується розрахунком заборгованості по сплаті аліментів від 01.02.2021 року, наданим державним виконавцем Сколівського РВ ДВС ЗМУ МЮ (м. Львів). Згідно даного розрахунку сума заборгованості з листопада 2010 року по грудень 2020 року становить 47 884 грн. 12 коп. Розраховуючи розмір пені за несвоєчасну сплату аліментів позивачка керувалася позицією викладеною у постановах Верховного Суду України. За період з 17.11.2010 року по 10.12.2020 року сума неустойки, яку відповідач зобов'язаний сплатити, складає 1 380 053 грн. Але оскільки, згідно з нормами чинного законодавства України щодо сплати пені, розмір такої не може бути більшим ніж сума боргу, тому розмір пені за несвоєчасну сплату аліментів, яку відповідач має сплатити, згідно розрахунку позивачки становить 47 884 грн. 12 коп.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ(78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.
За ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження". Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім. У разі прострочення оплати додаткових витрат на дитину з вини платника такий платник зобов'язаний на вимогу одержувача додаткових витрат сплатити суму заборгованості за додатковими витратами з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних із простроченої суми. Платник додаткових витрат вважається таким, що прострочив оплату, якщо він не виконав свій обов'язок щодо оплати додаткових витрат у строк, встановлений рішенням суду або за домовленістю між батьками, а в разі їх відсутності або у разі невстановлення такого строку - після спливу семи днів після пред'явлення відповідної вимоги одержувачем додаткових витрат, який фактично їх оплатив.
Згідно п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами України окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківська материнства та стягнення аліментів» передбачена ст. 196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості. При розгляді справ про стягнення аліментів суд відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК повинен роз'яснювати сторонам їх відповідальність за прострочення сплати. Якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а згідно з укладеним між батьками договором, передбачена ст.196 СК санкція застосовується за наявності прямої вказівки про це в договорі.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть проявлятися як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів, тощо).
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Перелік причин, з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Вказаний висновок підтверджується таким.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм, знову ж свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
У зв'язку з цим Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.12.2020 року у справі № 661/905/19 вважав за необхідне уточнити висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 572/1689/16-ц (провадження № 61-311 св 17), зазначивши, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками.
Як вбачається з матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорено та не спростовано, - заочним рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 09 березня 2011 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 було задоволено та присуджено до стягнення з ОСОБА_3 , 1977 року народження, жителя м. Сколе Львівської області, на користь ОСОБА_2 , 1979 року народження, аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно починаючи з 17.11.2010 року і до досягнення нею повноліття.
На підставі вказаного заочного рішення Сколіським районним судом Львівської області позивачці було видано виконавчий лист № 2-154 від 10.03.2011 року, який був пред'явлений ОСОБА_2 до виконання у відділ ДВС Сколівського районного управління юстиції Львівської області.
З ухвали Сколівського районного суду Львівської області від 13.03.2014 року у справі № 453/366/14-ц про зняття заборони про тимчасове обмеження ОСОБА_3 , як боржнику у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов'язань, також, вбачається, що 05.03.2014 року державним виконавцем відділу ДВС Сколівського районного управління юстиції Львівської області винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до поданої ним заяви.
26.07.2019 року позивачкою повторно було пред'явлено у відділ ДВС Сколівського районного управління юстиції Львівської області виконавчий лист № 2-154 про стягнення з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно починаючи з 17.11.2010 року і до досягнення нею повноліття.
Однак, як вбачається з повідомлення головного державного виконавця Сколівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Кізима Ю.М. від 26.07.2019 року, ОСОБА_2 повернуто виконавчий лист № 2-154/11 від 26.07.2019 року без прийняття до виконання, оскільки такий не відповідає вимогам, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження». Таке рішення державного виконавця позивачкою не оскаржувалося та не скасоване.
9.12.2019 року Сколівським районним судом Львівської області було винесено зовсім нове судове рішення - судовий наказ у справі № 453/1447/19, відповідно до якого присуджено до стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 29.11.2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Постановою головного державного виконавця Сколівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кізима Ю.М. від 10.12.2020 року відкрито виконавче провадження № 36886854 про примусове виконання судового наказу № 453/1447/19, виданого 09.12.2019 року Сколівським районним судом Львівської області.
Постановою головного державного виконавця Сколівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кізима Ю.М. від 25.05.2021 року виконавче провадження № 36886854 з примусового виконання судового наказу № 453/1447/19, виданого 09.12.2019 року Сколівським районним судом Львівської області, закінчено.
Як вбачається з розрахунку головного державного виконавця Сколівського РВ ДВС ЗМУ МЮ (м. Львів) Кізими Ю.М. від 01.02.2021 року при примусовому виконанні судового наказу №453/1447/19, виданого 09.12.2019 року Сколівським районним судом Львівської області про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 29.11.2019 року і до досягнення дитиною повноліття, боржнику ОСОБА_3 нарахована заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 лютого 2021 року в сумі 47 884 грн. 12 коп.
Судом першої інстанції вірно не взято до уваги вказаний розрахунок, оскільки в такому державним виконавцем помилково здійснюючи розрахунок заборгованості при примусовому виконанні судового наказу з 29.11.2019 року, розраховано суми заборгованості за іншим судовим рішенням, яке до того ж не перебувало на примусовому виконанні з 5.03.2014 року у зв'язку із поданням стягувачкою заяви про повернення їй виконавчого листа. Тому таку заборгованість не слід вважати заборгованістю, що виникла у зв'язку із необхідністю виконання рішення суду (оскільки по перше не стосується судового наказу, який перебував на виконанні у виконавця, а по друге судове рішення від 2011 року не перебувало на примусовому виконанні з 2014 року у зв'язку із заявою самої позивачки).
Також, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що позивачкою у вказаний період розмір аліментів, які сплачувалися відповідачем (факт сплати аліментів за період до видачі судового наказу позивачка не заперечує) не оспорювався, така не вживала заходів до примусового стягнення з боржника аліментів у іншому розмірі (зокрема, визначеному в рішенні суду) фактично відкликавши виконавчий лист № 2-154/11, самостійно усунувши з цих правовідносин державного виконавця.
Окрім цього, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що виконавче провадження №36886854 з примусового виконання судового наказу №453/1447/19, виданого 09.12.2019 року Сколівським районним судом Львівської області станом на 25.05.2021 року закінчено та відповідно до вказаного розрахунку заборгованості по виконанню такого у боржника не виникало.
Зважаючи на вказане, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що позивачкою не доведено ні наявність, ані розмір заборгованості відповідача зі сплати аліментів.
Також, судом першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, вірно взято до уваги те, що у відповідача була відсутня винна поведінка щодо виникнення заборгованості по аліментах; відсутність доведеності існування заборгованості зі сплати аліментів, а також те, що пеня повинна бути засобом розумного стимулювання боржника виконувати покладене державою зобов'язання, а не перетворюватись на непомірний тягар для нього.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, доводи ж апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 01 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 26 травня 2022 року.
Головуючий : Я.А. Левик
Судді: Н.П. Крайник
М.М. Шандра