Справа № 462/7032/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М.
Провадження № 22-ц/811/4161/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
16 травня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Ванівського О.М.,
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Симця В.І.
з участю: з участю: представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Посікіри Р.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ТзОВ «Довіра та Гарантія» на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 22 жовтня 2021 року у справі за позовом ПАТ КБ Надра в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О., правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором , -
В вересні 2015 року Публічне акціонерного товариства «Комерційний банк Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ Надра Стрюкової І.О. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №496/07-Ф від 14.11.2007 у розмірі 12040,00 доларів США, з яких 11001,46 доларів США - заборгованість по тілу кредиту (у тому числі прострочена), 1038,67 доларів США - заборгованість по сплаті відсотків (у тому числі прострочена) та 4 687,82 грн. пеня за прострочення сплати кредиту.
Свої позовні вимоги мотивували тим, що 14.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариство «Комерційний банк Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №496/07-Ф, відповідно до якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 67 379,76 доларів США, строком до 12.11.2027 року, зі сплатою 12,09% на рік. Позивач виконав свої зобов'язання, надавши позичальнику кредит. З метою своєчасного та повного виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «КБ Надра» та ОСОБА_2 14.11.2007 укладено договір поруки №ТДП 01-04 ФЛ/ФЛ, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язався відповідати в повному обсязі за виконання ОСОБА_1 зобов'язань, що виникли з кредитного договору. Також 14.11.2007 року між ВАТ КБ Надра та ОСОБА_3 укладено договір поруки, згідно якого ОСОБА_3 зобов'язалася відповідати перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №496/07-Ф. Проте, відповідачі взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та договорами поруки не виконують, зокрема, ОСОБА_1 припинив сплачувати кредит, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як поручителі, не забезпечили погашення такого, чому позивач просить стягнути з них солідарно заборгованість за кредитним договором.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 жовтня 2021 року в задоволенні позову ПАТ «КБ Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О., правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
Рішення суду оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», в апеляційній скарзі покликається на те, що обов'язковість врегулювання спору у даній категорії справ порушує право позивача на доступ до справедливого і неупередженого судочинства. Звертає увагу, що відмова в задоволенні позову з однієї лише підстави не направлення досудової вимоги про погашення такої заборгованості не ґрунтується на нормах матеріального і процесуального права. Вважає, що сама по собі відмова в задоволенні позову з підстав лише того, що кредитором не направлялась досудова вимога є нічим іншим як позбавленням суду першої інстанції позбавити ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» доступу до справедливого та неупередженого судочинства. Вказує, що не відповідає базовим принципам добросовісності та чесній діловій практиці та поведінка відповідача, за якої ним спочатку заперечується сам факт отримання кредиту, але потім факт взяття кредиту ним визнається та заперечується сума заборгованості, надалі ж заперечується лише частково сума заборгованості. З наведених підстав просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Представником відповідача ОСОБА_1 подано відзив, у якому той заперечує доводи апеляційної скарги. Вказав, що факт не надіслання ОСОБА_1 досудової вимоги підтверджений представником ТОВ ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» під час судового засідання 22.10.2021 під аудіозапис судового засідання. А досудове врегулювання спору у даній категорії справ є обов'язковим та не порушує право позивача на доступ до справедливого і неупередженого судочинства. Незважаючи на зміну позиції сторони по справі, оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим, відповідає практиці Верховного Суду та винесено з дотриманням засади змагальності у цивільному процесі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Посікіри Р.Р. на заперечення вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір, позичальнику надано кредит для споживчих потреб, а позивачем не дотримано передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок дострокового стягнення усієї заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як таких, що випливають з правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов'язання договору поруки, з підстав відсутності порушення ОСОБА_1 зобов'язання, забезпеченого порукою, виходив з того, що позивачем пропущено строк для звернення до суду з позовом до поручителів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Матеріалами справи та судом встановлено, що 14.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», правонаступником якого був ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №496/07-Ф, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримав у банку кредит в сумі 67379,76 доларів США, строком до 12.11.2027 року, зі сплатою 12,09% річних за користування кредитом з цільовим призначенням - придбання цінних паперів (дисконтних облігацій) - облігацій у бездокументарній формі випуску у кількості 922 шт. емітованих ТзОВ «ЛВБ» з номінальною вартістю кожної облігації 200 грн. згідно договору купівлі-продажу цінних паперів №Б/146-07-07/1 від 18.07.2007 року, що укладений між позичальником та продавцем цінних паперів ЗАТ «Компанія з управління активами «Карпати-Інвест» з подальшим їх обміном на об'єкт нерухомості - квартири згідно договору про резервування/бронювання приміщення №27 від 22.02.2007 року, що укладений між ВАТ «Львівоблреммолочпостач», ТзОВ «ЛВБ» та ЗАТ «КУА «Карпати-Інвест» (на підставі якого за позичальником резервується/бронюється об'єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , поверх - п'ятий); витрати позичальника пов'язанні з оформленням кредиту; оплата комісії за розрахунки за цим договором /том 1 а.с. 9-11/.
З метою своєчасного та повного виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 14.11.2007 року укладено договір поруки №ТДП 01-04 ФЛ/ФЛ, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язався відповідати в повному обсязі за виконання ОСОБА_1 зобов'язань, що виникли з кредитного договору. Також 14.11.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 укладено договір поруки №ТДП 01-04 ФЛ/ФЛ, згідно якого ОСОБА_3 зобов'язалася відповідати перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №496/07-Ф /том 1 а.с. 15, 16/.
Відповідачі взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та договорами поруки не виконують, зокрема, ОСОБА_1 припинив сплачувати кредит, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як поручителі, не забезпечили погашення такого.
02 вересня 2011 між ПАТ КБ «Надра» і ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №496/07-Ф від 14.11.2007 року, відповідно до якої сторони внесли зміни в п.п. 3.3.1., 3.3.3., а саме: повернення суми кредиту здійснюється рівними платежами щомісячно в сумі 251,27 дол. США, починаючи з жовтня 2011 року. Позичальник вносить чергові платежі по кредиту, визначений у п.п.1.3.1, 3.3.1 цього договору щомісячно до 10 числа поточного місяця згідно з графіком погашення, наданому в додатку №2 до цього договору, а банк здійснює списання з поточного рахунку на рахунок погашення заборгованості до 12 числа поточного місяця. У випадку, коли позичальник до 10 числа поточного місяця не вніс (повністю або частково) суми мінімально необхідних платежів, внаслідок чого станом на 12 число поточного місяця не була погашена поточна заборгованість позичальника, банк починаючи з 13 числа поточного місяця, застосовує до позичальника штрафні санкції, передбачені цим договором. Якщо 10-те число є небанківським днем, то платіж необхідно внести в останній банківський день, який передує цій даті /том 1 а.с. 17/.
Графік здійснення платежів за договором з врахуванням змін до п. 3.3.1. закріплено в додатку № 2 від 02.09.2011 до кредитного договору /том 1 а.с. 17 зворот -19/.
13 червня 2014 року позивач надіслав вимогу до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виконання зобов'язань за договором поруки /том 1 а.с. 49/.
Судом встановлено, що вимоги до позичальника ОСОБА_1 ні банк, ні його правонаступники не направляли.
Згідно розрахунку, наданого банком, станом на 08.09.2015 у позичальника виникла заборгованість у розмірі 12040,00 доларів США, з яких 11 001,46 доларів США - заборгованість по тілу кредиту (у тому числі прострочена), 1038,67 доларів США - заборгованість по сплаті відсотків (у тому числі прострочена) та 4687,82 грн. пені за прострочення сплати кредиту /том 1 а.с. 20-21/.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зі змісту ст.627 ЦК України вбачається, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 України).
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23, статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) (справа №1-26/2011, рішення від 10.11.2011) вказано таке: «Згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою кредитною установою) споживачеві на придбання продукції».
Укладений кредитний договір № 496/07-Ф, за своєю суттю є договором про надання споживчого кредиту, оскільки за цим договором позичальник отримав грошові кошти для задоволення особистих потреб (придбання житла) не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає порядок дострокового повернення споживчого кредиту: умови, за яких у кредитодавця виникає право на дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту; строк, протягом якого споживач може усунути порушення умов цього договору (тридцять чи шістдесят днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу); спеціальний юридичний наслідок усунення цих порушень у вигляді втрати чинності вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту.
Якщо кредитодавець звертається до суду з позовом про стягнення споживчого кредиту, не заявивши вимогу про дострокове повернення споживчого кредиту на підставі частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), то у споживача (позичальника) відсутній обов'язок повернути достроково споживчий кредит і не може відбутися порушення прав кредитодавця (аналогічні висновки є у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи касаційної скарги про те, що банк на момент звернення до суду не виконав вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, пункту 12 кредитного договору та не направив досудове повідомлення (вимогу), з огляду на що не набув право на дострокове стягнення заборгованості. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів, а невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав; кредитор може вимагати у суді захисту цих прав, а саме вимагати виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту. При цьому у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц ВП ВС відступила від висновку, викладеного у справі № 521/21255/13-ц, вказавши таке: Наведений висновок не враховує спеціальний порядок заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так : суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року в справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) викладено такі висновки щодо застосування норм права: «У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції). Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів». Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором».
Кредитодавець не може заявляти вимогу про дострокове повернення споживчого кредиту у позовній заяві. Подання кредитодавцем позову є складовою цивільного процесу, а не цивільних правовідносин. Тому таке подання не можна кваліфікувати як вимогу у розумінні частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). Якщо кредитодавець звертається до суду з позовом про стягнення споживчого кредиту, не заявивши на підставі частини десятої статті 11 зазначеного Закону вимогу про дострокове повернення коштів за договором, у споживача (позичальника) немає обов'язку здійснити таке дострокове повернення.
Відповідно до ст. 16 Цивільного процесуального кодексу України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.
Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Відповідно до ст. 175 ЦПК України в позовній заяві обов'язково зазначаються відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Таким чином, досудове врегулювання спору у даній категорії справ є обов'язкове та не порушує право позивача на доступ до справедливого і неупередженого судочинства.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не дотримав порядку дострокового повернення кредиту за його вимогою. Більше того, факт ненадіслання ОСОБА_1 досудової вимоги підтверджений представником ТОВ ФК «Довіра та Гарантія» під час судового засідання 22.10.2021.
Таким чином, з огляду на положення законодавства та суть спірних правовідносин між сторонами, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову з підстави не направлення досудової вимоги про погашення такої заборгованості скаржником на адресу ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції також вважає, що безпідставними є посилання скаржником в апеляційній скарзі на висновки, викладені у постанові ОП КЦС ВС від 10.04.2019 у справі №390/34/17 щодо доктрини venire contra factum proprium. Так, у справі №390/34/17 предметом позову є визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння. У цій справі суд визнав, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61, а згодом пред'являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. При цьому добросовісність чи недобросовісність поведінки особи стосується дій особи у матеріальних правовідносинах, а не позиції сторони під час розгляду справи у суді .
Що стосується договору поруки, то слід вказати наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов'язань по даному кредитному договору, 14.11.2007 року між банком і ОСОБА_2 та банком і ОСОБА_3 було укладено договори поруки, за умовами яких ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як поручителі, зобов'язалися відповідати в повному обсязі за виконання ОСОБА_1 зобов'язань, що виникли з кредитного договору №496/07-Ф від 14.11.2007 року. Кожен з поручителів повинен виконати зобов'язання в тому ж порядку, який встановлено для позичальника кредитним договором.
Поручитель відповідає перед кредитором в повному обсязі. Позичальник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п.п. 2.1 договорів поруки).
Відповідно до ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Згідно положень ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно п.5.3. кожного з договорів поруки, дія договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору чи виконання поручителем своїх зобов'язань, згідно з умовами цього договору.
Відповідно до ч.1 ст.251, ч.1 ст.252 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посилається на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч.2 ст.251, ч.2 ст.252 ЦК України).
Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст.251, ч.4 ст.559 ЦК України, тому строки поруки вказаними договорами не встановлені, відтак підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Строки дії поруки, які передбачені ч.4 ст.559 ЦК України, не є строками захисту порушеного права, а строками існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за основним договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
За умови пред'явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов'язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов'язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов'язання.
До даних правовідносин підлягає застосуванню правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 по справі № 202/781/14-ц: «… слід застосувати припис, викладений у реченні другому частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 60), від 10 квітня 2019 року у справі № 604/156/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 71), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 58), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 35). Зазначений шестимісячний строк є преклюзивним, тобто його сплив є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові до поручителя».
Оскільки за умовами кредитного договору, укладеного із ОСОБА_1 , він зобов'язаний погашати кредит періодичними платежами згідно графіку, узгодженому сторонами, строк повернення кредиту був встановлений до 12.11.2027, сплата останніх платежів щодо погашення заборгованості за кредитним договором №496/07-Ф від 14.11.2007 ним здійснена 03.12.2014 в сумі 900 доларів США, а до суду з позовом до поручителів позивач звернувся лише 22.09.2015 року, то суд вважає, що відповідно до положень ч.4 ст.559 ЦК України, порука відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 припинилася, а відтак вимоги про стягнення заборгованості в солідарному порядку, в тому числі і з поручителів є безпідставними, відтак у задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. У разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов'язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов'язання.
Таким чином, встановивши, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір, позичальнику надано кредит для споживчих потреб, а позивачем не дотримано передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок дострокового стягнення усієї заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором саме з цієї підстави, а в задоволенні позовних вимог до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як таких, що випливають з правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов'язання договору поруки, з підстав відсутності порушення ОСОБА_1 зобов'язання, забезпеченого порукою, а також у зв'язку із пропуском позивачем строку для звернення до суду з позовом до поручителів.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ТзОВ «Довіра та Гарантія» - залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 жовтня 2021 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 25.05.2022 року.
Головуючий Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.