Справа № 604/713/21
Провадження № 2/604/32/22
24 травня 2022 року сел. Підволочиськ
Підволочиський районний суд Тернопільської області у складі
головуючого судді Сидорак Г.Б.,
за участю секретаря судового засідання Левицької Ю.І.,
розглянувши у відкритому засіданні в залі суду в сел. Підволочиськ в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Підволочиська селищна рада (юридична адреса: смт. Підволочиськ, вул. Шептицького, 4, Тернопільська область), про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
Представник позивача - адвокат Колцуняк Ю.В. звернувся в суд із позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 50000,00 грн, а також - 100000,00 грн моральної шкоди, завданих внаслідок неправомірних дій відповідача. В обґрунтування позову зазначив, що належні відповідачу бики, які є серед його ВРХ, постійно випасаються без нагляду та без жодного припону на пасовищі, а також на інших земельних ділянках, серед яких є і земельна ділянка позивачки, та знищують усі посіви та господарські рослини. Крім того, відповідач не забезпечує безпеку для людей та тварин, завдається матеріальна шкода у вигляді поламаних огорож та знищення посівів. Зазначає, що 27 березня 2021 року належні відповідачу бики напали на позивача, після чого вона боїться ходити по вулиці та пасовищі, оскільки переживає за своє життя та життя своїх рідних. На думку представника позивача, своїм недоглядом за ВРХ відповідач забруднює навколишнє природне середовище та порушує норми добросусідства, що загрожує життю та здоров'ю позивача. Зазначає, що в результаті неконтрольованого випасу відповідачем своєї ВРХ, позивач не може випасати та взагалі виганяти на вулицю свою корову, оскільки є ризик отримання тілесних ушкоджень. Також позивач змушена нести додаткові витрати з закупівлі кормів для своєї корови. Зазначає, що вина відповідача полягає у необережності та свідомому нехтуванні порядку поводження з ВРХ, оскільки він знає, що виганяє (часто лише випускає за межі свого подвір'я) на пасовище своїх корів та биків, які є неконтрольованими та буйними, однак не вчиняв та не вчиняє жодних дій, спрямованих на безпеку оточуючих. Вказує на те, що після спричинення шкоди майну позивача та загрози спричинення шкоди здоров'ю, позивач переносить душевні страждання та переживання, не може жити повноцінним життям та поратися по господарству, певною мірою було порушено нормальні життєві зв'язки, а небажання відповідача спілкуватись без погроз та нецензурної лайки пригнічує її статус жінки, порушився її звичний життєвий лад через побоювання вийти на вулицю та взагалі на свою земельну ділянку для обробітку. В обґрунтування позову покликається на ст.ст. 23, 180, 1166 ЦК України, Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження».
Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 02.08.2021 року відкрито провадження у цій справі, розгляд справи призначено у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 12.10.2021 року закрито підготовче провадження у цій справі та справу призначено до судового розгляду.
14.09.2021 року до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнає. Вважає, що свої вимоги позивач не підтверджує належними доказами. Зазначає, що не чинить перешкод у користуванні пасовищем, своїх биків випасає на прив'язі. Твердження позивач є надуманими, оскільки ні матеріальних, ні моральних збитків їй не завдано. В задоволенні позову просить відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю вимог.
20.09.2021 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача спростовує твердження відповідача у відзиві та просить позов задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позові та просили задовольнити позов в повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав, викладених у відзиві.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Підволочиської селищної ради, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав. Пояснив, що мешканці вулиці Надзбручанської неодноразово зверталися в Підволочиську селищну раду з заявами про вжиття заходів щодо бездоглядної великої рогатої худоби (ВРХ), яка належить відповідачу та несе небезпеку для навколишніх.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
За ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення ушкодженої речі.
Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 76-81 ЦПК України.
Згідно зі ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Позивач зазначає наступні підстави для стягнення 50000,00 грн матеріальної шкоди: ВРХ відповідача знищує (шляхом випасання та витоптування) усі посіви та господарські рослини, які позивач мала намір вживати самостійно як продукти харчування; в результаті неконтрольованого випасу відповідачем своєї ВРХ, позивач не може випасати та взагалі виганяти на вулицю свою корову, оскільки є ризик отримання тілесних ушкоджень; позивач змушена нести додаткові витрати з закупівлі кормів для своєї корови.
На підтвердження закупівлі кормів позивачем подано копії рахунків та квитанції на загальну суму 2105,00 грн, також позивач зазначає, що інші витрати, які вона несе із забезпечення кормами своєї корови через неможливість випасання на пасовищі, то такі витрати підтвердити не може, оскільки закупляє корма в інших людей по мірі їх наявності.
Судом допитано свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , жоден з яких не підтвердив завдання збитків ОСОБА_1 чи її майну. Свідки повідомили, що про завдану шкоду знають зі слів самої позивача чи інших сусідів.
Отже, аналізуючи надані докази через призму зазначених вище норм законодавста, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено, що їй чи її майну заподіяна матеріальна шкода, а також, що між діями відповідача і завданою їй шкодою є безпосередній причинний зв'язок та в цьому є вина відповідача.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд зазначає наступне.
Позивач обґрунтував вимоги позову в цій частині тим, що така шкода полягає у постійних душевних стражданнях та переживаннях, неможливості жити повноцінним життям та поратися по господарству, певною мірою порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, рідними, а небажання відповідача спілкуватись без погроз та нецензурної лайки пригнічує її статус жінки.
Свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 суду повідомили, що ВРХ, яка належить ОСОБА_2 часто випасається не на прив'язі, в наслідок чого ходить по городах людей в пошуках трави. Також зазначили, що до пасовища та й на пасовищі ОСОБА_2 худобу рідко супроводжує та залишає саму.
Крім того, позивачем також надано копію колективної заяви мешканців смт. Підволочиськ на ім'я начальника Відділення поліції №5 з проханням вирішити проблему щодо безнаглядного випасання худоби ОСОБА_2 , яка завдає шкоди жителям примикаючих господарств.
В сукупності проаналізованими судом письмовими доказами підтверджено факт існування небезпеки для людей зі сторони великої рогатої худоби, яка належить ОСОБА_2 .
Суд сприймає за переконливі доводи позивача щодо порушення нормальних життєвих зв'язків, адже, як поясновала сама позивач, бики безнаглядні та напали на неї, що спричинило значний стрес для неї.
Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», особа, яка супроводжує тварину, зобов'язана забезпечити безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною. При супроводженні домашніх тварин, не допускається залишати їх без нагляду.
Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. При цьому, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Постановою Пленуму ВС України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роз'яснено (п.5), що суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.
Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 5 постанови Пленуму ВС України від 31.03.1995 року № 4, розглядаючи позов про відшкодування моральної шкоди, суд повинен з'ясувати, за яких обставин і якими діями вони завдані, яким є ступінь вини заподіювана, в якій грошовій сумі потерпілий вказує на пов'язані з ними втрати та з чого при цьому виходить.
Згідно роз'яснень, наданих Пленумом ВС України, моральна шкода може полягати у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, при настанні інших негативних наслідків.
Беззаперечно, що позивач, внаслідок атаки ВРХ та постійних побоювань вийти на вулицю щоб не зустріти биків, перенесла душевних страждань, тому їй дійсно було спричинено моральну шкоду. Суд також враховує поведінку відповідача відносно позивача під час усіх судових засідань, який вів себе агресивно та дозволяв собі некоректні висловлювання.
Разом з тим, суд враховуючи обставини, при яких позивачу була спричинена моральна шкода, глибину, тяжкість її моральних страждань, а також, виходячи з матеріального стану відповідача, та із засад розумності і справедливості, вважає за можливе стягненути з відповідача на користь позивача у відшкодування завданої моральної шкоди 10000,00 грн, оскільки саме така сума, на думку суду, буде відповідати глибині душевних та фізичних страждань позивача, та саме така сума буде відповідати принципам розумності та справедливості.
Щодо наданих відповіачем фотографій, як доказів на простування вимог позивача, то суд зазначає, що такі не є належними та допустимими доказами в розумінні статей 77 та 78 ЦПК України, оскільки зображені на них місцевість, тварини та конструкції неможливо ідентифікувати, а також вони не несуть жодної доказової інформації.
Враховуючи вищевикладене та вимоги діючого законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди, підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 19, 76-82, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 23, 386, 1166, 1192 ЦК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) 10000,00 (десять тисяч) гривень моральної шкоди.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 908 (дев'ятсот вісім) гривень судового збору.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 26.05.2022 року.
Суддя Г.Б. Сидорак