25 травня 2022 р. Справа № 120/1863/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
10.02.2022 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Кравчука М.О., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.05.2021 за № 576338-2411-0222 про визначення податкового зобов'язання за платежем "орендна плата з фізичних осіб" на суму 56200,41 грн за 2021 рік.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 20.04.2012 між позивачем та Піщанською районною державною адміністрацією Вінницької області було укладено договір оренди земельної ділянки за кадастровим номером 0523283000:01:001:0778 загальною площею 11,3305 га. Додатковою угодою до цього договору за № 692 від 05.11.2018 поновлено строк оренди землі на 7 років та визначено орендну плату в розмірі 56200,44 грн на рік. 15.01.2021 позивач надав згоду на вилучення орендованої ним земельної ділянки громадянами України, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою, яка зареєстрована в реєстрі за № 12 від 15.01.2021. 22.02.2021 земельну ділянку за кадастровим номером 0523283000:01:001:0778 загальною площею 11,3305 га було поділено згідно з проєктом землеустрою щодо відведення земельних ділянок третім особам у власність для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується довідкою Головного управління Держгеокдастру у Вінницькій області від 28.08.2021. Крім того, позивач вказує на те, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав земельної ділянки за кадастровим номером 0523283000:01:001:0778 не існує. Однак відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 20.05.2021 за № 576338-2411-0222, яким визначив позивачу зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за 2021 рік в сумі 56200,41 грн.
Позивач вказане рішення контролюючого органу вважає протиправним та зазначає, що 22.02.2021 земельна ділянка за кадастровим номером 0523283000:01:001:0778 припинила своє існування, як об'єкт цивільних прав, у зв'язку із скасуванням її державної реєстрації внаслідок поділу з метою передачі у приватну власність громадянам. Відтак втратив чинність договір оренди землі від 20.04.2012, що виключає можливість нарахування позивачу орендної плати за користування земельною ділянкою державної власності.
Крім того, посилаючись на норми Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Закону України "Про землеустрій" та Закону України "Про державний земельний кадастр", позивач вказує на те, що скасування державної реєстрації земельної ділянки державним кадастровим реєстратором прямо впливає на кадастровий номер земельної ділянки, який у даному випадку був 0523283000:01:001:0778, а після поділу кадастрові номери новоутворених земельних ділянок стали: 0523283000:01:001:1270, 0523283000:01:001:1275, 0523283000:01:001:1271, 0523283000:01:001:1272, 0523283000:01:001:1273, 0523283000:01:001:1274. Тобто починаючи з 22.02.2021 орендована земельна ділянка була видалена з Державного земельного кадастру, що, на думку позивача, свідчить про втрату чинності договору оренди та, відповідно, обов'язку позивача зі сплати орендної плати.
Ухвалою суду від 15.02.2022 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 161 КАС України. Так, із зазначенням відповідних мотивів суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, у зв'язку з чим позивачу надано час для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з дня отримання копії ухвали - шляхом подання клопотання (заяви) про поновлення строку звернення до суду разом з доказами поважності причин його пропуску або надання обґрунтованих письмових пояснень щодо дотримання такого строку з доказами на їх підтримку.
09.03.2022 до суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків позовної заяви, в якій заявлено клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Клопотання обґрунтовується тим, що спірне податкове повідомлення-рішення позивач отримав лише в серпні 2021 року, що підтверджується поштовим конвертом, яким Студенянська сільська рада надіслала ОСОБА_1 відповідне рішення. Крім того, представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом № 84 від 21.02.2022, в якому просив надати копію підтвердження вручення позивачу спірного податкового повідомлення-рішення (копію рекомендованого повідомлення про вручення листа, копію квитанції про поштове відправлення). Проте станом на дату подання клопотання відповіді на запит не отримано. Відтак представник позивача просить суд поновити строк звернення до суду у даній справі.
Ухвалою суду від 14.03.2022 вказане клопотання задоволено та вирішено поновити позивачу строк звернення до суду з цим позовом. Позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
06.04.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що додатковою угодою № 692 від 05.11.2018 до договору оренди землі від 20.04.2012, укладеною між позивачем та Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, термін дії договору оренди земельної ділянки за кадастровим номером 0523283000:01:001:0778 площею 11,3305 га продовжено на 7 років, при цьому розмір орендної плати визначено на рівні 12% від нормативної грошової оцінки, яка становить 438336,75 грн. Відтак податковим повідомленням-рішенням від 20.05.2021 № 576338-2411-0222 позивачу нараховано податкове зобов'язання за платежем "орендна плата з фізичних осіб" на суму 56200,41 грн за 2021 рік.
Відповідач не погоджується з доводами позивача про відсутність у нього обов'язку зі сплати такого податку і вказує на те, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, інше речове право на земельну ділянку (право оренди) припинено лише 05.11.2021. Відтак позивач, як орендар землі, був зобов'язаний сплатити орендну плату за 2021 рік.
Також відповідач просить застосувати практику Верховного Суду, наведену, зокрема, у постановах від 08.07.2021 у справі № 120/3966/19-а, від 18.06.2021 у справі № 400/1730/19, відповідно до якої, оскільки орендарем земельної ділянки є фізична особа, то саме на неї відповідно до п. 288.2 ст. 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України) покладено обов'язок щодо сплати орендної плати згідно з договором оренди землі. Той факт, що використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем фермерське господарство не змінює статусу позивача як орендаря земельної ділянки та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов'язку сплачувати орендну плату.
19.04.2022 надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначає, що судова практика, на яку посилається відповідач, не може бути застосована при вирішенні спору у цій справі, який стосується питання сплати орендної плати за земельну ділянку, що припинила своє існування як об'єкт цивільних прав. Позивач вважає, що оскільки орендовану ним земельну ділянку 22.02.2021 було поділено на кілька земельних ділянок з метою їх передачі у власність громадянам, договір оренди землі від 20.04.2012 втратив чинність у зв'язку з відсутністю об'єкта цивільних прав в силу вимог ч. 13 ст. 79-1 ЗК України.
Заперечення до суду не надходили.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Згідно із ст. 12 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Частинами першою, другою статті 26 вказаного Закону визначено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Водночас законних підстав для зупинення провадження у цій справі не встановлено.
З огляду на викладене суд доходить висновку про відсутність правових перешкод для ухвалення рішення по суті справи.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та оцінивши доводи сторін на підтримку своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.
20.04.2012 між позивачем ОСОБА_1 з однієї сторони (орендар) та Піщанською районною державною адміністрацією Вінницької області з іншої (орендодавець) було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення на території Студенянської сільської ради площею 11,3304 га, кадастровий номер земельної ділянки 0523283000:01:001:0778. Строк дії договору - 5 років, після закінчення якого орендар має переважне право на його поновлення на новий строк.
05.11.2018 між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області як орендодавцем та позивачем як орендарем укладено додаткову угоду № 692 до договору оренди землі від 20.04.2012, якою договір оренди вищевказаної земельної ділянки поновлено на 7 років з 09.07.2017.
При цьому пунктом 4 додаткової угоди № 692 від 05.11.2018 визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 468337,00 грн, а згідно з пунктом 9 розмір орендна плата, яку повинен вносити орендар, визначається у грошовій формі в розмірі 12% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 56200,44 грн за 1 (один) рік.
Крім того, згідно з пунктом 11 додаткової угоди № 692 від 05.11.2018 орендна плата за перший рік вноситься у п'ятиденний строк після підписання договору, а починаючи з наступного року - відповідно до Податкового кодексу України.
Також пунктами 31, 34 додаткової угоди № 692 від 05.11.2018 передбачено, що дія договору оренди землі припиняється: у разі закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
15.01.2021 позивач надав нотаріально засвідчену згоду на вилучення земельної ділянки за кадастровим номер 0523283000:01:001:0778 площею 11,3305 га, яка перебуває у його користуванні (оренді), на користь громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , з метою передачі у їх власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства за рахунок орендованої земельної ділянки.
22.02.2021 земельна ділянка за кадастровим номером 0523283000:01:001:0778 площею 11,3305 га була поділена згідно з розробленим проєктом землеустрою щодо відведення у власність вказаним громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. Нові земельні ділянки зареєстровані в національній кадастровій системі 22.02.2021 з присвоєнням таких кадастрових номерів: 0523283000:01:001:1270, 0523283000:01:001:1275, 0523283000:01:001:1271, 0523283000:01:001:1272, 0523283000:01:001:1273, 0523283000:01:001:1274.
Рішеннями 11 сесії 8 скликання Студенянської сільської ради від 29.04.2021 за №№ 567-572 відповідні земельні ділянки площею 1,888 га кожна передані у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 для ведення особистого селянського господарства.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно інше речове право (ідентифікаційний номер довідки 299616311 від 15.02.2022) право власності на вищезазначені земельні ділянки зареєстровано 05.11.2021, а 09.11.2021 до реєстру внесено відомості про припинення іншого речового права на об'єкт іншого речового права - земельну ділянку (рілля) загальною площею 11,3305 га, дата державної реєстрації припинення іншого речового права - 05.11.2021.
Податковим повідомленням-рішенням Головного управління ДПС у Вінницькій області від 20.05.2021 за № 576338-2411-0222 позивачу ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання з орендної плата з фізичних осіб (за земельну ділянку кадастровий номер 0523283000:01:001:0778, площею 11,3305 га) на суму 56200,41 грн за 2021 рік.
26.06.2021 копія вказаного рішення була надіслана на адресу позивача Студенянською сільської ради та отримана ним особисто 01.07.2021.
10.02.2022 через свого представника позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Щодо строку звернення до адміністративного суду.
Згідно з ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
За змістом частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Отже, зазначена норма встановлює строки звернення до адміністративного суду у публічно-правових спорах. Водночас вона передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19, Податковий кодекс України не містить норм, які б визначали процесуальний строк звернення до суду з позовом у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження).
Відтак, у випадку відсутності правового регулювання у спеціальному законодавстві, застосуванню підлягають загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів, які встановлені КАС України.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.01.2022 у справі № 160/11673/20 з метою забезпечення єдиної правозастосовчої практики під час судового розгляду відповідних спорів у справах, у яких позивачами не використовувалась процедура адміністративного оскарження рішень податкового органу про нарахування грошових зобов'язань, та у розвиток правового підходу, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19, судова палата відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 03.04.2018 у справі № 826/5325/17, від 23.05.2018 у справі № 803/728/17, від 18.06.2018 у справі № 805/1146/17-а та сформулювала такий правовий висновок.
Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження), визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
На думку судової палати, такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності.
З урахуванням наведених висновків Верховного Суду, суд вважає, що строк звернення до суду з цим позовом визначається статтею 122 КАС України і становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як встановлено судом, копію податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області № 576338-2411-0222 від 20.05.2021 позивач отримав поштою 01.07.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Втім, з позовом щодо оскарження цього рішення звернувся до суду через свого представника лише 10.02.2022, тобто з пропущенням шестимісячного строку.
Ухвалою суду від 14.03.2022 про відкриття провадження у справі задоволено клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду та вирішено поновити позивачу такий строк.
І хоча на стадії розгляду справи по суті судом здобуто нові докази, які спростовують доводи позивача про отримання ним спірного рішення в серпні 2021 року, суд не вбачає достатніх підстав для зміни свого рішення щодо необхідності поновлення позивачу строку звернення до суду з цим позовом.
Суд враховує, що новий підхід Верховного Суду у питанні обчислення строку звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень контролюючого органу був сформований у постанові від 27.01.2022 в справі № 160/11673/20, а тому не може мати зворотної дії щодо правовідносин, які виникли раніше.
А оскільки до ухвалення вказаного судового рішення позивач мав законні (легітимні) очікування щодо іншого строку оскарження рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області № 576338-2411-0222 від 20.05.2021, а саме строку, передбаченого статтею 102 ПК України, - 1095 днів, суд вважає, що у даному випадку слід застосовувати найбільш сприятливий підхід до тлумачення норм чинного законодавства та оцінки поважності причин пропуску строку звернення до суду.
При цьому суд враховує, що сам Верховний Суд у постанові від 27.01.2022 в справі № 160/11673/20 акцентував увагу на тому, що зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій. Задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантується право на справедливий суд, згідно з яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є джерелом права та повинна враховуватись судами України при розгляді справ.
Так, у справі "Меньшакова проти України", № 377/02, рішення від 8 квітня 2010 року, пункт 53, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично, таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" від 28 травня 1985 року, п. 57). Суд підкреслює, що у сфері тлумачення національного законодавства, зокрема процесуальних правил, що застосовуються у судовому провадженні, його роль обмежується перевіркою того, чи результати такого тлумачення національними органами влади, особливо судами, відповідають Конвенції (рішення у справі "Звольський та Звольська проти Чеської Республіки", п. 46).
Конвенційні стандарти стосовно доступу до суду викладено Європейським судом з прав і в багатьох інших рішеннях ("Ґолдер проти Сполученого Королівства", "Кутіч проти Хорватії", "Балацький проти України" тощо).
Додатково суд враховує, що поновлення строку, пропущеного з поважних причин, є гарантією захисту для фізичних осіб, а також єдиною можливістю відновити порушені права та інтереси. Відтак відмова у поновленні строку звернення до суду можлива лише у виняткових випадках та коли особа не скористалася своїм правом на звернення до суду з причин, що є очевидно не поважними. Інакше це не відповідатиме основну завданню адміністративного судочинства, передбаченому у ч. 1 ст. 2 КАС Україна.
З огляду на викладене суд вважає правильним ухвалене на стадії відкриття провадження у справі рішення про поновлення позивачу строку звернення до суду з цим позовом та не вбачає достатніх правових підстав для зміни такого рішення на стадії розгляду справи по суті, навіть незважаючи на нові докази щодо дійсної дати отримання позивачем копії оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Щодо вирішення заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює (визначає) Податковий кодекс України (абз. 1 п. 1 ст. 1 ПК України).
Відповідно до п. 3.1 ст. 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Згідно з п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу (п. 5.2 ст. 5 ПК України).
Пунктом 8.1 статті 8 ПК України передбачено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Відповідно до п. 10.1 ст. 10 ПК України до місцевих податків належать: 10.1.1. податок на майно; 10.1.2. єдиний податок.
Згідно з положеннями п. 14.1 ст. 14 ПК України:
14.1.72. земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу);
14.1.73. землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності:
на праві постійного користування;
на умовах оренди;
14.1.74. земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами;
14.1.136. орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.
14.1.147. плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно п. 265.1 ст. 265 ПК України податок на майно складається з:
265.1.1. податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
265.1.2. транспортного податку;
265.1.3. плати за землю.
Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками плати за землю є:
269.1.1. платники земельного податку:
269.1.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
269.1.1.2. землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування;
269.1.2. платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Пунктом 270.1 статті 270 ПК України визначено, що об'єктами оподаткування платою за землю є:
270.1.2. об'єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
Водночас згідно з п. 271.1 ст. 271 ПК України базою оподаткування є:
271.1.1. нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;
За змістом пунктів 285.1, 285.2 статті 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.
Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Відповідно до п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п. 288.4 ст. 288 ПК України).
Згідно з п. 288.5 ст. 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:
288.5.2. не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Відповідно до п. 288.7 ст. 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
Зокрема, як передбачено пунктом 286.5 статті 286 ПК України, нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.
А в силу вимог п. 287.5 ст. 287 ПК України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що одним із місцевих податків в Україні є податок на майно, який включає у себе плату за землю. Водночас плата за землю справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Відтак платниками плати за землю є, зокрема, платники орендної плати, тобто землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності. При цьому орендна плата вважається обов'язковим платежем, який сплачує орендар за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки на рік. Орендна плата нараховується на підставі договору оренди земельної ділянки, а її нарахування фізичній особі проводиться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки шляхом надсилання на адресу платника податку щорічно до 1 липня поточного року відповідного податкового повідомлення-рішення.
Судом встановлено, що податковим повідомленням-рішенням Головного управління ДПС у Вінницькій області від 20.05.2021 № 576338-2411-0222 позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "орендна плата з фізичних осіб" за 2021 рік в сумі 56200,41 грн.
Підставою для нарахування вказаного податку став договір оренди землі від 20.04.2012, поновлений додатковою угодою № 692 від 05.11.2018, згідно з яким позивачу передано у платне строкове користування земельну ділянку державної форми власності сільськогосподарського призначення, розташовану на території Студенянської сільської ради, площею 11,3305 га, кадастровий номер земельної ділянки 0523283000:01:001:0778.
Відповідно до умов договору оренди розмір орендної плати за користування земельною ділянкою становить 12% від нормативної грошової оцінки землі на рік.
Оскільки станом на 01.01.2021 нормативно-грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 0523283000:01:001:0778 становила 438336,75 грн, оскаржуваним рішенням позивачу нараховано до сплати орендну плату за 2021 рік в сумі 56200,41 грн.
Як зазначає відповідач у відзиві на позов, вказану суму орендної плати позивач сплатив двома платежами: згідно з платіжним дорученнями № @2PL422263 від 30.08.2021 на суму 37500,00 грн та № @2PL194590 від 16.09.2021 на суму 17695,86 грн.
Таким чином, суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення № 576338-2411-0222 від 20.05.2021 прийняте контролюючим органом на підставі, в межах повноважень у спосіб, що визначені податковим законодавством України, тобто правомірно.
Позивач не погоджується з вказаним рішенням з тих мотивів, що, на його думку, у зв'язку з поділом орендованої земельної ділянки та реєстрацією у Державному земельному кадастрі 6 (шести) нових земельних ділянок, 22.02.2021 земельна ділянка за кадастровим номером 0523283000:01:001:0778 припинила своє існування як об'єкт цивільних прав, а відтак 22.02.2021 втратив чинність договір оренди землі від 20.04.2012. Відповідно, з цього моменту у позивача припинився обов'язок із сплати орендної плати за користування земельною ділянкою державної власності площею 11,3305 га.
Однак вказані доводи позивача суд вважає помилковими та під час розгляду справи до уваги не бере.
Суд зазначає, що відповідно до ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Частинами першою, другою статті 21 цього Закону визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Водночас, як вже зазначалося вище, в силу положень Податкового кодексу України платниками орендної плати є землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пп. 269.1.2 п. 269.1 ст. 268, п. 288.1 ст. 288 ПК України).
При цьому в розумінні норм Податкового кодексу України земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (пп. 14.174 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Таким чином, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності, як одна з форм справляння місцевого податку - плати за землю, сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою, тобто з дня державної реєстрації права оренди відповідно до договору оренди земельної ділянки, а сплата орендної плати є обов'язком орендаря, який кореспондується з його правом користування земельною ділянкою.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 400/1730/19.
Відтак для вирішення спору у цій справі визначальним, на думку суду, є встановлення моменту (дати) припинення у позивача права користування орендованою земельною ділянкою.
Так, підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені статтею 141 ЗК України. Однією з таких підстав є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.
З матеріалів справи видно, що 15.01.2021 позивач надав нотаріально засвідчену згоду на вилучення земельної ділянки за кадастровим номер 0523283000:01:001:0778 площею 11,3305 га на користь громадян України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - з метою передачі у їх власність кожного із них земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства за рахунок площі земельної ділянки, яка перебуває у користуванні (оренді) позивача.
Суд зауважує, що виходячи з аналізу статті 118 ЗК України та інших пов'язаних з нею норм цього Кодексу, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, процедура безоплатного отримання громадянами України земельних ділянок державної/комунальної власності чітко регламентується законом. Така процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо вирішення "земельного" питання.
Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Тобто безоплатна приватизація земельних ділянок державної або комунальної власності, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб можлива лише після припинення права користування цими земельними ділянками в порядку, визначеному законом.
Підстави припинення зазначеного права врегульовані главою 22 Земельного кодексу України, які поділяються на добровільні та примусові.
Зокрема, як вже зазначалося, статтею 141 ЗК України передбачено, що вилучення земельної ділянки є однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою.
Наведене положення узгоджується з нормами частини шостої статті 118 ЗК України, якою встановлено обов'язок заявника додати до клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Таким чином, зазначене погодження є необхідним у випадку, якщо безоплатна приватизація стосується тих земельних ділянок державної чи комунальної власності, які перебувають у користуванні інших громадян або юридичних осіб і їх право користування не припинено у визначеному законом порядку.
Це пояснюється тим, що земельна ділянка, яка перебуває у користуванні іншої особи, не вважається вільною, а тому безоплатна приватизація такої земельної ділянки є неможливою без отримання згоди законного землекористувача на її вилучення.
З цією метою частина шоста статті 118 ЗК України містить обов'язкові вимоги щодо того, які саме документи є необхідними для отримання дозволу на розроблення проєкту із землеустрою, в тому числі вимогу про надання заявником погодження землекористувача - у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб.
Статтями 95-96 ЗК України закріплено права та обов'язки землекористувачів, до яких закон відносить як постійних землекористувачів, так і орендарів земельних ділянок.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Отже, чинне земельне законодавство гарантує орендарям та постійним користувачам земельних ділянок захист їх права на користування землею.
Тобто, з урахуванням положень ч. 5 ст. 116 та ч. 6 ст. 118 ЗК України, вимога щодо надання погодження землекористувача спрямована на захист прав землекористувачів (орендарів та постійних землекористувачів) від протиправного втручання в їх право користування земельною ділянкою.
Відтак погодження землекористувача є обов'язковим, якщо клопотання про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою стосується земельних ділянок державної чи комунальної власності, що перебувають у користуванні інших громадян або юридичних осіб і таке право не припинено у визначеному законом порядку.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що факт надання позивачем згоди на вилучення у нього орендованої земельної ділянки з метою її передачі у власність третіх осіб (громадян України) автоматично не припиняє його право користування земельною ділянкою та не свідчить про перехід до відповідних третіх осіб права власності на земельні ділянки.
Така згода є обов'язковою для першого етапу у процедурі безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок державної або комунальної власності, а саме отримання дозволу від уповноваженого органу виконавчої влади або місцевого самоврядування на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, в тому числі для ведення особистого селянського господарства.
Водночас припинення у такому разі права користування земельною ділянкою відбувається лише після переходу права власності на земельну ділянку до інших осіб (в користь яких земельна ділянка вилучається у землекористувача), тобто з моменту державної реєстрації цього права відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", як це передбачено статтями 125, 126 ЗК України.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно інше речове право, доданою відповідачем до відзиву на позовну заяву, право власності на нові (поділені) земельні ділянки за кадастровими номерами 0523283000:01:001:1270, 0523283000:01:001:1275, 0523283000:01:001:1271, 0523283000:01:001:1272, 0523283000:01:001:1273 та 0523283000:01:001:1274 було зареєстровано 05.11.2021.
У зв'язку з цим 09.11.2021 державним реєстратором до реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про припинення іншого речового права на об'єкт іншого речового права - земельну ділянку (рілля) загальною площею 11,3305 га, дата державної реєстрації припинення іншого речового права - 05.11.2021. При цьому закрито розділ Реєстру "Об'єкт нерухомо майна - земельна ділянка, кадастровий номер 0523283000:01:001:0778, площею 11,3305 га", дата державної реєстрації закриття розділу - 05.11.2021, підстава - поділ об'єкта нерухомого майна, дата внесення відомостей до реєстру - 09.11.2021.
З огляду на викладене суд вважає безпідставними твердження позивача про те, що його право користування орендованою земельною ділянкою припинилося 22.02.2021, тобто з моменту державної реєстрації в Державному кадастровому реєстрі нових земельних ділянок згідно з розробленим проєктом землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.
Суд наголошує, що такі дії державного кадастрового реєстратора є обов'язковими в цілях вирішення питання про передачу земельної ділянки державної або комунальної власності у приватну власність громадянина, адже для цього необхідно сформувати окремий об'єкт цивільних прав. Однак присвоєння відповідним земельним ділянками нових кадастрових номерів автоматично не припиняє чинності договору оренди землі та права користування орендованою земельною ділянкою, а також не звільняє орендаря від обов'язку зі сплати орендної плати.
На думку суду, позивач помилково обґрунтовує незаконність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з посиланням на норми ЗК України та інших законів, які регулюють земельні відносини, тоді як спірні правовідносини пов'язанні із справленням податків та зборів, а отже насамперед регулюються податковим законодавством.
Суд звертає увагу, що положеннями ст. 79-1 ЗК України врегульовано питання формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, що передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема в разі поділу або об'єднання земельних ділянок.
Суд вважає, що в контексті спірної ситуації зазначену норму необхідно тлумачити так, що з моменту внесення до Державного земельного кадастру інформації про поділ земельної ділянки за кадастровим номером 0523283000:01:001:0778 площею 11,3305 га і, як наслідок, присвоєння відповідним (меншим за розміром) земельним ділянкам нових кадастрових номерів, земельна ділянка за кадастровим номером 0523283000:01:001:0778 вже не може бути об'єктом цивільно-правових відносин, тобто перестає бути матеріальним благом, з приводу якого між суб'єктами можуть виникати цивільні правовідносини у майбутньому.
Однак, знову-таки, цей факт сам по собі не припиняє чинності договору оренди земельної ділянки від 20.04.2012, адже, по-перше, підстави припинення договору чітко визначені законом та самим договором і таких підстав припинення дії договору не передбачають, і, по-друге, як вже зазначалося раніше, з настанням цього факту не припиняється право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах, визначених договором оренди.
Тобто юридичне припинення 22.02.2022 існування земельної ділянки за кадастровим номером 0523283000:01:001:0778 площею 11,3305 га як об'єкта цивільних прав у зв'язку з внесенням до державного земельного кадастру інформації про нові земельні ділянки не припинило ані права користування позивача цією земельною ділянкою, підстави припинення якого визначені законом та проаналізовані судом вище, ані податкового обов'язку позивача зі сплати орендної плати за користування цією землею.
Крім того, при вирішенні справи суд вважає можливим факультативно застосувати правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 в справі № 400/1730/19 щодо застосування норм підпунктів 288.1, 288.2 статті 288 ПК України, статей 125, 126 Земельного кодексу України, частини другої статті 16, частин першої, другої статті 21 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про фермерське господарство".
У вказаному рішенні Верховний Суд дійшов висновку, що у правовідносинах з орендної плати за землі державної та комунальної власності, які були надані фізичній особі для створення фермерського господарства: податковий обов'язок щодо сплати орендної плати у таких правовідносинах лежить на орендарі земельної ділянки, який визначений в договорі оренди земельної ділянки і право користування земельною ділянкою якого зареєстровано в державному реєстрі речових прав. Податковий обов'язок щодо сплати орендної плати за землі державної та комунальної власності виникає у фермерського господарства, для створення якого фізичній особі була надана земельна ділянка, після переходу до нього прав орендаря в установленому законом порядку.
Таким чином, хоча вказаний висновок стосується правовідносин, які не є аналогічними до правовідносин у цій справі, суд враховує, що Верховний Суд пов'язує виникнення та існування податкового обов'язку зі сплати орендної плати за користування земельними ділянками державної або комунальної власності саме з наявністю реєстрації права користування в державному реєстрі речових прав.
Водночас, як встановлено судом, державна реєстрація припинення іншого речового права (права оренди) щодо земельної ділянки площею 11,3305 га, кадастровий номер 0523283000:01:001:0778, фактично відбулася лише 05.11.2021, а не 22.02.2021 як помилково вважає позивач.
Відтак судом не встановлено порушення вимог податкового законодавства та законних прав позивача у зв'язку з прийняттям відповідачем податкового повідомлення-рішення № 576338-2411-0222 від 20.05.2021.
Частинами першою, другою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач не заперечує факту наявності виявленого перевіркою порушення, а також не оспорює законність рішення відповідача по суті порушення, підстав застосування штрафних санкцій та їх розміру.
Відтак при вирішенні справи суд не вдається до надання правової оцінки зазначеним питанням (обставинам) та виходить з того, що вони є безспірними.
Відповідно до положень ст.ст. 77, 90 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пунктом 30 рішення ЄСПЛ у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Відповідно до пункту 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити.
Враховуючи вимоги статті 139 КАС України, позивач немає права на відшкодування судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) представник позивача: адвокат Кравчук Михайло Олександрович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Театральна, 51, м. Вінниця, 21050);
3) відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).
Повне рішення суду складено 25.05.2022.
Суддя Сало Павло Ігорович