26.05.2022
Справа № 482/1453/21
Номер провадження 2/482/17/2022
26 травня 2022 року м. Нова Одеса
Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого судді Демінської О.І., секретар судового засідання Єфімова О.І, за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Богданової-Пуфф Т.Д., відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Нова Одеса Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договорами позики, -
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договорами позики.
На обґрунтування позову вказала, що між нею та відповідачем 11.03.2019 року був укладений договір позики, посвідчений нотаріально, на суму 50000 грн., які відповідач зобов'язалася повернути протягом 30 днів від для пред'явлення вимоги про повернення; 27.11.2018 р. на суму 1000 грн.; 15.02.2019 р. на суму 5000 грн., 01.03.2019 р. - на суму 2000 грн; 03.03.2019 р. на суму 3000 грн; грошові кошти за якими зобов'язалася повернути на першу вимогу, 01.10.2018 р. на суму 300000 грн. за курсом НБУ 32,7252 грн. за 1 Євро строком користування до 01.05.2019 р. за умов оплати 25% річних за користування грошима, пені в розмірі 0,1% за кожен день прострочки та сплату відсотків за неправомірне користування грошима в розмірі 25% від загальної суми боргу, інфляційних втрат. Зобов'язання, взяті на себе за вказаними борговими розписками відповідачем не виконано, у зв'язку із чим рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19.11.2019 р. цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договорами позики від 11.03.2019 р., 27.11.2018 р., 15.02.2019 р., 01.03.2019 р., 03.03.2019 р., 01.10.2018 р., в загальному розмірі 426783,43 грн., з яких основна сума боргу: 361000 грн., інфляційні втрати - 2833,37 грн., 3% річних в сумі 275,75 грн., відсотки за користування грошовими коштами - 43767,12 грн., пеня - 18907,19 грн. та судовий збір у розмірі 4267,70 грн.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань не виконала і після набрання рішенням суду законної сили, загальна сума боргу відповідача перед позивачем згідно з рішенням суду становить 426783,43 грн. станом на 24.06.2019 р., просить стягнути з відповідача суму боргу по інфляційним втратам за період з 01.09.2019 р. по 01.10.2021 р. в розмірі 66066,08 грн., 3% річних з 25.06.2019 р. по 01.11.2021 р. в розмірі 30167,13 грн., пеню за договором позики від 01.10.2018 р. за період з 25.06.2019 р. по 01.11.2021 р. в розмірі 295983,49 грн., 25% річних за неправомірне користування грошовими коштами за період з 25.06.2019 р. по 01.11.2021 р. в розмірі 202492,96 грн., а всього в сумі 594709,66 грн..
У підготовчому засіданні стороною позивача уточнено суду, що підставами звернення до суду із позовом є невиконання відповідачем рішення суду про стягнення з останньої на користь позивача грошових коштів у загальному розмірі.
Будучи присутньою у судовому засіданні 12.05.2022 р. позивач заявлені позовні вимоги підтримала, просила про його задоволення.
У судове засідання 25.05.2022 р. позивач не з'явилася, направила до суду свого представника - адвоката Богданову-Пуфф Т.Д., яка просила про задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_2 правом подання відзиву на позовну заяву не скористалася. Будучи присутньою у судовому засіданні 12.05.2022 р. заявлені до неї позовні вимоги визнала повністю, обставини, викладені у позові підтвердила. Вказала суду, що взятих на себе боргових зобов'язань ані до ухвалення судом рішення 19.11.2019 р., ані після, не виконувала, будь-які стягнення в рахунок виконання рішення суду в примусовому порядку з неї не здійснювалися, у зв'язку із чим не заперечує проти стягнення з неї сум, вказаних у позові. У судове засідання 25.05.2022 р. не з'явилася. В матеріалах справи наявна заява відповідача ОСОБА_2 про визнання нею заявлених позовних вимог та розгляд справи за її відсутності.
Вивчивши доводи позову, пояснення сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх письмовими доказами, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Як встановлено у судовому засіданні, між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 як фізичними особами, було укладено договори індивідуальної позики, оформленими у простій письмовій формі - розписками від 27.11.2018 р. на суму 1000 грн., 15.02.2019 р. на суму 5000 грн., 01.03.2019 р. на суму 2000 грн., 03.03.2019 р. на суму 3000 грн., які відповідач зобов'язалася повернути позивачу на першу вимогу.
Також сторонами 01.10.2018 р. було укладено договір позики у простій письмовій формі на суму 300000 грн, які відповідач зобов'язалася повернути позивачу в строк до 01.05.2019 р. За користування вказаними грошима відповідач зобов'язалася сплатити позивачу відсотки в розмірі 25% річних в строк до 01.05.2019 р., а в разі несплати у визначений строк, сплатити пені в розмірі 0,1% за кожен день прострочення, сплатити відсотки за неправомірне користування грошовими коштами в розмірі 25% від загальної суми боргу.
Крім того, 11.03.2019 р. сторони уклали договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Новоодеського районного нотаріального округу Миколаївської області Філіпенком Д.В. 11.03.2019 р, згідно з яким відповідач отримала від позивача в борг 50000 грн., які зобов'язалася повернути протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем про це вимоги, а у випадку невиконання такого обов'язку, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення.
Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19.11.2019 р., яке набрало законної сили у встановленому законом порядку, цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договорами позики від 01.10.2018 р., 11.03.2019 р., 27.11.2018 р., 15.02.2019 р., 01.03.2019 р., 03.03.2019 р. в загальному розмірі 426783,43 грн., з яких основна сума боргу: 361000 грн., інфляційні втрати - 2833,37 грн., 3% річних в сумі 275,75 грн., відсотки за користування грошовими коштами - 43767,12 грн., пеня - 18907,19 грн. та судовий збір у розмірі 4267,70 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за неправомірне користування грошовими коштами відмовлено.
Як на момент звернення до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), так і станом на 25.05.2022 р. відповідачем ОСОБА_2 зобов'язання щодо повернення боргу ОСОБА_1 , в тому числі і після ухвалення відповідного рішення судом, не виконано, що підтверджено відповідачем ОСОБА_2 суду у судовому засіданні.
За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Ст. 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а даний позов пред'явлений про відшкодування шкоди, завданої невиконанням рішення суду про стягнення грошових коштів.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом вказаних положень Цивільного кодексу набрання законної сили рішенням суду про стягнення боргу та відкриття виконавчого провадження не є підставою для припинення грошового зобов'язання, а боржник несе обов'язок відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час до виконання рішення суду про стягнення грошових коштів.
Згідно зі ст.ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням. В разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до правової позиції, сформованої Великою Палатою Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі № 127/15672-16-ц, правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Правилами ст.ст. 1048,1049 ЦК України визначено обов'язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , як боржник, який своєчасно не виконав рішення суду про повернення грошових коштів, виходячи з підстав звернення позивачем до суду із позовом, повинна нести передбачену ст. 625 ЦК відповідальність за порушення грошового зобов'язання шляхом відшкодування позивачу ОСОБА_1 збитків внаслідок інфляції та сплатити 3% річних.
Проте, позивач, розраховуючи інфляційні втрати внаслідок невиконання боржником своїх зобов'язань в сумі 426783,43 грн., визначеній рішенням суду від 19.11.2019 р., безпідставно включила у такий розрахунок період, починаючи з 01.09.2019 р., тобто ще до ухвалення судового рішення.
Враховуючи правила визначення на державному рівні інфляційних втрат цей період має розраховуватись у даному випадку лише з січня 2020 року. Так, за ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. При цьому, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.01.2020 року, справа № 924/532/19).
Тобто, в цій частині позов підлягає задоволенню в сумі 58768,08 грн. (в період з січня 2020 р. по жовтень 2021 р.)
Також позивачем безпідставно включено до розрахунку 3% річних внаслідок невиконання боржником своїх зобов'язань в сумі 426783,43 грн., яка визначена лише рішенням суду від 19.11.2019 р. у цьому, загальному розмірі, період з 25.06.2019 р, враховуючи, що позов обумовлений саме невиконанням грошового зобов'язання, визначеного рішенням суду.
У зв'язку із цим розрахунок 3% річних від суми 426783,43 грн., яка визначена лише рішенням суду від 19.11.2019 р. по 01.11.2021 р. (день звернення до суду із позовом) становить 13464,63 грн., а не 30167,13 грн., як про це вказано у позові.
Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в рахунок відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, пов'язаних з невиконанням рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в сумі 426783,43 грн. станом на 01.11.2021 р. 72232,71 грн.
При цьому, також позивач, пославшись на те, що за умовами договору позики, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у простій письмовій формі 01.10.2018 р. на суму 300000 грн. за курсом НБУ 32,7252 грн. за 1 Євро, зі строком користування до 01.05.2019 р., сторони погодили умови оплати 25% річних за користування грошима, пені в розмірі 0,1% за кожен день прострочки та сплату відсотків за неправомірне користування грошима в розмірі 25% від загальної суми боргу, інфляційних втрат, позивач, стверджуючи у позові, що сума боргу із 25% річних за користування грошовими коштами за вказаним договором позики станом на 01.05.2019 р. становила 343767,12 грн., просить про стягнення з відповідача пені за період з 25.06.2019 р. по 01.11.2021 р. (по момент звернення її до суду із цим позовом) в сумі 295983,49 грн. та 25% річних за цей період в сумі 202492,96 грн.
Вказані вимоги задоволенню не підлягають, враховуючи, що позивач, як кредитор боржника ОСОБА_2 вже скористалася правом звернення до суду із позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на свою користь усієї суми боргу за вищевказаним договором позики станом на 01.05.2019 р., яка становила 343767,12 грн., а також і пені в розмірі 0,1% за кожен день прострочки та сплату відсотків за неправомірне користування грошима в розмірі 25% від загальної суми боргу, чим змінила строк виконання договору позики від 01.10.2018 р. та його умови та повторно просить про стягнення з відповідача сум на свою користь з приводу невиконання боргових зобов'язань зі цією розпискою, з приводу яких цим же позовом від 01.11.2021 р. звернулася про стягнення грошових коштів, пов'язаних із невиконанням рішення суду від 19.11.2019 р. у справі № 482/1113/19, у цьому ж позові, підставою звернення до суду в якому визначила невиконання рішення суду про стягнення боргу за договорами позики.
Так, згідно з рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19.11.2019 р. у справі № 482/1113/19, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 частково та визнано такими, що підлягають стягненню з останньої на користь позивача в тому числі і за умовами договору позики від 01.10.2018 р. суми боргу в розмірі 300000 грн., 25 % річних за користування грошима в сумі 43767,12 грн. за період з 01.10.2018 р. по 01.05.2019 р., інфляційних втрат в розмірі 2406,37 грн., а також пені в період з 01.05.2019 р. по 24.06.2019 р. в сумі 18907,19 грн.
Вказані суми позивачем включені до розрахунку про стягнення з відповідача на її користь інфляційних втрат та 3% річних, пов'язаних із невиконанням рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19.11.2019 р. у справі № 482/1113/19, яким вже вирішено заявлені позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сум боргу за договорами позики від 01.10.2018 р., 11.03.2019 р., 27.11.2018 р., 15.02.2019 р., 01.03.2019 р., 03.03.2019 р. в загальному розмірі 426783,43 грн., з яких основна сума боргу: 361000 грн., інфляційні втрати - 2833,37 грн., 3% річних в сумі 275,75 грн., відсотки за користування грошовими коштами - 43767,12 грн., пеня - 18907,19 грн. та судовий збір у розмірі 4267,70 грн
Подвійне стягнення як за невиконання рішення суду за цими ж борговими зобов'язаннями, так і за невиконання взятих на себе боргових зобов'язань, про що просить позивач, законом не передбачено та суперечить як принципу справедливості, добросовісності та розумності, закріпленому у ч. 3 ст. 509, ч.1 ст. 627 ЦК України, згідно з якими зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, а також вимог розумності та справедливості, а також і положенням ст. 61 Конституції України.
Так, принцип справедливості, добросовісності та розумності обмежує дію принципу свободи договору. Адже згідно з вищенаведеною ч. 1 ст. 627 ЦК України учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів; за допомогою принципів справедливості, добросовісності та розумності може бути досягнуто юридичної рівності усіх учасників цивільного обороту, оскільки юридична рівність є там, де особа діє добросовісно й розумно, у рівній мірі враховує і свої, і чужі права та інтереси, а не ставить власні права і інтереси не у рівне положення з правами та інтересами інших учасників цивільного обороту. Тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої процесуальної поведінки, яка б виключала необ'єктивні (упереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що з огляду на існування рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19.11.2019 р. у справі № 482/1113/19 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в загальному розмірі 426783,43 грн. та окремо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на усю суму боргу, визначеного рішенням суду, з урахуванням в тому числі і суми боргу за борговою розпискою відповідача від 01.10.2018 р., у зв'язку із невиконанням рішення суду, є нерозумним і несправедливим, в тому числі, з урахуванням розміру заявлених позовних вимог, також і позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 25.06.2019 р. по 01.11.2021 р. (по момент звернення її до суду із цим позовом) в сумі 295983,49 грн. та 25% річних за цей період в сумі 202492,96 грн. за борговою розпискою відповідача від 01.10.2018 р.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем під час звернення до суду пропорційно задоволених позовних вимог (12,14%).
Керуючись ст. ст. 18, 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Бузьке Новоодеського району Миколаївської області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки с. Тетянівка Березнегуватського району Миколаївської області, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2 , в рахунок відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, пов'язаних з невиконанням рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19.11.2019 р. у справі № 482/1113/19 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в загальному розмірі 426783,43 грн., станом на 01.11.2021 р. 72232,71 грн. та судовий збір в сумі 721,98 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне рішення складено 26 травня 2022 року.
Суддя О.І. ДЕМІНСЬКА