ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
24 травня 2022 року Справа № 902/1221/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Дужич С.П.
секретар судового засідання Олійник Т.М.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 23.02.22р. суддею Маслієм І.В. у м.Вінниці, повний текст складено 10.03.22р. у справі № 902/1221/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технооптторг-Трейд"
до Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод"
про стягнення 989 571,65 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНООПТТОРГ-ТРЕЙД" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Державного підприємства "45 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" про стягнення 989 571,65 грн заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки №56-45П-21 від 16.07.2021 в частині оплати за поставлений товар.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 23.02.22 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "45 Експериментальний механічний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНООПТТОРГ-ТРЕЙД" 864 324,00 грн - основного боргу, 18 237,24 грн - інфляційних збитків, 7 032,99 грн - 3% річних та 13343,91 грн - витрат на сплату судового збору. У частині стягнення 39 474,74 грн - пені та 60 502,68 грн - 7% штрафу відмовлено.
В обґрунтування рішення, суд з посиланням на ст.ст. 173, 175, 193 ГК України, ст.ст.11, 509, 525, 526, 527, 530, 538, 610, 612, 626, 627, 632, 655, 664, 693, 712 ЦК України прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНООПТТОРГ-ТРЕЙД" в частині стягнення з Державного підприємства "45 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" основної заборгованості у розмірі 864324,00 грн є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. Крім того, з посиланням на ст. ст. 231, 343 ГК України, п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №904/4156/18 умови договору поставки вказав, що сторони не встановили розмір пені та штрафу за порушення виконання грошового зобов'язання, а лише за невиконання послуг, а абзац третій частини другої статті 231 ГК України, на яку посилається позивач в позовній заяві, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної неустойки, а саме пені та штрафу, а тому прийшов до висновку що вимоги про стягнення з відповідача 39 474,74 грн - пені та 60 502,68 грн - 7% штрафу задоволенню не підлягають. Разом з тим, з посиланням на ст. 625 ЦК України суд зазначив, що перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок 3 % річних за період прострочення з 25.08.2021 по 01.12.2021 та інфляційних втрат за період прострочення вересень 2021 по жовтень 2021 включно, дійшов висновку, що такий розрахунок є обґрунтованим, внаслідок чого вказані складові заборгованості підлягають задоволенню у заявлених позивачем розмірах.
Не погодившись із винесеним рішенням, скаржник звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 23.02.2022 у справі № 902/1221/21.
Вказує на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, неповне з'ясування судом всіх обставин та доказів та порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Зауважує, що причиною порушення умов договору щодо вчасного розрахунку за поставлену продукцію слугували форс-мажорні обставини, що підтверджується висновками Вінницької торгово-промислової палати від 24.12.2021 №23/12/501, 23/12/502, 23/12/503 та сертифікатами від 18.02.2022. А тому з посиланням на п. 4.6 договору вважає, що вони звільняються від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором.
Крім того, вказує, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права в частині вчасного відписання повного тексту рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість оскарженого рішення суду. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області - без змін.
Сторони не забезпечили явку своїх представників у судове засідання апеляційного господарського суду, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлялися заздалегідь та належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та підтвердженням надіслання ухвали на електронні адреси сторін.
Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, а тому, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників останніх, за наявними у справі доказами.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
16.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНООПТТОРГ-ТРЕЙД" (позивач, в договорі постачальник) та Державним підприємством "45 Експериментальний механічний завод" (відповідач, в договорі покупець) укладено договір поставки №56-45П-21 (далі договір), згідно із п. 1.1. якого у порядку та на умовах, визначених даним договором, постачальник зобов'язується партіями відповідно до заявок покупця поставляти покупцю у власність товар (код за ДК 021:2015 (CPV): Шини для вантажних автомобілів 34352100-0), найменування, кількість та ціна якого визначаються згідно зі специфікацією, яка міститься в додатку 1 до договору і є його невід'ємною частиною (далі товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його в порядку та на умовах даного договору.
Загальна сума (ціна) договору та ціна за одиницю товару зазначаються в специфікації та включають у себе вартість тари та упаковки товару, всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, що сплачуються постачальником, вартість доставки товару до місця поставки, вартість страхування, завантаження, розвантаження та всі інші витрати постачальника, пов'язані з виконанням цього договору. Ціна товару визначається в національній валюті України (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 2.3. договору розрахунок здійснюється за кожну окрему поставлену партію товару протягом 21 календарного дня після підписання акта приймання-передачі або видаткової накладної на партію товару.
Розрахунок здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника на підставі специфікації, заявки покупця, виставленого рахунку, акту приймання-передачі або видаткової накладної на партію товару, а також відповідно до інших умов договору (п. 2.4. договору).
Поставка товару здійснюється згідно з Правилами “Інкотермс” у редакції 2010 року на умовах поставки DDP (“зі сплатою мита”) у місце поставки, що визначено в специфікації до договору та у строк відповідно до заявок покупця транспортом постачальника (п. 3.1. договору).
Сторони по договору за неналежне виконання своїх зобов'язань несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та умовами даного договору (п. 4.1. договору).
Згідно із п. 5.1. договору останній набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків та гарантійних зобов'язань до повного виконання зобов'язань за даним договором.
Додатком №1 до договору (специфікація) сторони погодили поставку товару (Шина 320R508 (12,00R20) 140K кИ-113 нс 10 premiorri, з камерою та обідною стрічкою, у кількості 106 шт. на загальну суму 864324,00 грн з ПДВ.
Відповідно до п. 5 специфікації оплата товару здійснюється наступним чином: 100% після постачання товару на протязі 21 календарного дня.
Пунктом 7 специфікації визначено, що постачальник зобов'язаний поставити партію товару до 16.07.2021 р.
16.07.2021 між сторонами підписано додаткова угода №1 до договору №56-45П-21 від 16.07.2021 якою викладено специфікацію в новій редакції, а саме змінено дату поставки товару до 30.07.2021 (п. 7 специфікації).
Як зазначено позивачем в позовній заяві, останній здійснив поставку товару на загальну суму 864324,00 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною №47093 від 03.08.2021.
Однак, всупереч умовам договору поставки впродовж 21 календарного дня після поставки товару кошти за поставлений товар сплачені покупцем постачальнику не були.
Несплата відповідачем вартості поставленого товару слугувала підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача 989 571,65 грн заборгованості, з яких: 864 324,00 грн - основного боргу, 39 474,74 грн - пені, 60 502,68 грн - 7% штрафу, 18 237,24 грн - інфляційних збитків, 7 032,99 грн - 3% річних.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ч.1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Судом встановлено, що за своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України (ЦК України), враховуючи укладений між сторонами Договір поставки №56-45П-21 від 16.07.2021.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За нормами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Так, матеріалами справи підтверджено, що позивач виконав свій обов'язок щодо поставки товару належним чином на загальну суму 864324,00 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною №47093 від 03.08.2021.
Проте відповідачем не виконано обов'язку щодо сплати вартості поставленого товару згідно з видатковою накладною №47093 від 03.08.2021 у строк, що передбачений п. 2.3. Договору та кореспондується з п. 5 Специфікації -100% після постачання Товару на протязі 21 календарного дня.
За наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНООПТТОРГ-ТРЕЙД" в частині стягнення з Державного підприємства "45 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" основної заборгованості у розмірі 864324,00 грн є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення з Державного підприємства "45 Експериментальний механічний завод" 39 474,74 грн - пені, 60 502,68 грн - 7% штрафу, 18 237,24 грн - інфляційних збитків та 7 032,99 грн - 3% річних.
Розглянувши вимоги щодо стягнення 39 474,74 грн - пені та 60 502,68 грн - 7% штрафу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. У цій частині статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Позивач при розрахунку пені та штрафу посилається на частину другу статті 231 ГК України в якій зазначено у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Однак, штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”).
Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання (п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”).
Разом з тим, за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За змістом наведених вище положень законодавства розмір штрафних санкцій (пені, штрафу) за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування неустойки, або містить умову про те, що неустойка нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені та штрафу може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови їх сплати визначено певним законодавчим актом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 904/4156/18.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у договорі, який є підставою позовних вимог, в тому числі стягнення неустойки, сторонами передбачено лише те, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність у порядку, передбаченому чинним законодавством України та умовами даного договору. За порушення строків поставки товару або умов якості товару постачальник несе відповідальність та зобов'язаний сплатити покупцю штрафні санкції в розмірі відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України (п.4.1. та п. 4.3. договору).
Отже, сторони не встановили розмір пені та штрафу за порушення виконання грошового зобов'язання, а лише за невиконання послуг, а абзац третій частини другої статті 231 ГК України, на яку посилається позивач в позовній заяві, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної неустойки, а саме пені та штрафу.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 39 474,74 грн - пені та 60 502,68 грн - 7% штрафу задоволенню не підлягають.
Щодо заявлених 18 237,24 грн - інфляційних збитків та 7 032,99 грн - 3% річних, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3 % річних за період прострочення з 25.08.2021 по 01.12.2021 та інфляційних втрат за період прострочення вересень 2021 по жовтень 2021 включно, які здійснені судом першої інстанції, апеляційний суд вважає його правильним та арифметично вірним, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення 18 237,24 грн - інфляційних втрат та 7 032,99 грн - 3% річних.
Щодо доводів скаржника викладених про наявність форс-мажорних обставин, суд апеляційної інстанції зауважує таке.
Відповідно до п. 4.6. договору поставки №56-45П-21 від 16.07.2021 сторони договору звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань у разі виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), які не існували під час укладання договору, виникли поза волею сторін, якщо ці обставини вплинули на виконання договору. Відсутність у боржника коштів, потрібних для виконання зобов'язань за договором або відсутність у сторони відповідних дозвільних документів необхідних для виконання договору не є обставинами непереборної сили.
Крім того, за визначенням підпункту 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням президії ТПП України від 15.07.2017 №40 (3) (чинного на час виникнення спірних правовідносин) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.
Не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти, недодержання/порушення своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язань товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо (пункт 3.2 Регламенту).
З наведеного слідує, що порушення зобов'язань контрагентами відповідача, зокрема і за договорами №370/3/5/2/1/10, №370/3/5/2/1/9 та №370/3/5/2/1/8, не вважаються форс-мажорними обставинами та не звільняють відповідача від відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору поставки №56-45П-21 від 16.07.2021, який є предметом розгляду у даній справі.
Крім того, суд апеляційної інстанції не приймає в якості доказів неможливості своєчасного виконання обов'язків відповідача по оплаті товару за договором поставки №56-45П-21 від 16.07.2021 висновки Вінницької торгово-промислової палати від 24.12.2021 №23/12/501, 23/12/502, 23/12/503 та сертифікати №0500-22-0070, №0500-22-0071, №0500-22-0072 від 18.02.2022 №23/12/51, №23/12/50, №23/12/49, позаяк останні підтверджують неможливість виконання своїх обов'язків Державним підприємством "45 Експериментальний механічний завод" за Договорами про закупівлю послуг за державні кошти №370/3/5/2/1/10, №370/3/5/2/1/9 та №370/3/5/2/1/8 від 25.08.2021, укладеними з Міністерством оборони України, а не з позивачем у цій справі ТОВ "ТЕХНООПТТОРГ-ТРЕЙД".
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вказує, що навіть при порушенні судом першої інстанції строків виготовлення повного тексту рішення, вказана обставина не є підставою для скасування оскарженого рішення.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції про часткове задоволення позову.
Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 23.02.2022 у даній справі прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
Крім того, у зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати визначені ст. 129 ГПК України, залишаються за скаржником.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" на рішення Господарського суду Вінницької області від 23.02.22 у справі №902/1221/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 23.02.22 у справі №902/1221/21 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.
4. Справу №902/1221/21 повернути до Господарського суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений "25" травня 2022 р.
Головуючий суддя Миханюк М.В.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Дужич С.П.